Візантійські релігійні традиції в українській культурі

Традиції опоряджання житла містять знання про особливості й символіку розташування речей хатнього побуту, жилих і господарських приміщень (наприклад, стіл символізує єдність і спільність інтересів у родині, поріг - захист від недругів, піч - тепло отчого дому) та виховують риси охайності, хазяйновитості, працьовитості. Декоративно-ужиткові традиції сприяють розвиткові свідомого ставлення до праці й творчості, вдосконалюють і зберігають навички, методи, стиль роботи, формують естетичну культуру особистості.

Характеризуючи родинно-громадські традиції, варто зазначити, що батьки і діди глибоко розуміли і реалізовували силу, вигідність, авторитет колективних форм організації та їх методів виховного впливу на дітей. Зокрема, традиції добросусідства виховують людяність, доброту, співчуття, повагу до односельців, взаємодопомогу, взаємовиручку( «Без брата проживеш, а без сусіда - ні» [30, с. 148].

Традиції побратимства (посестринства) спонукають до служби, глибокої пошани до громади, вірності обов'язку перед другом, рідною землею. Прикладом чесних побратимів були козаки, що усвідомлюють собою вищий тип українського національного характеру. В основі цих традицій - взаємна прихильність, довір'я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, щира співдружність.

Найбільш знедолені в суспільстві - сироти. Тому громадськими вихователями і духовними наставниками дітей-сиріт завжди були люди з високими моральними якостями: баба-повитуха, хрещені, названі батьки. Парубочі й дівочі громади були своєрідною школою морального виховання молоді (вони опікувалися сирітськими родинами, привчали молодших до прапрадідівських чеснот, доглядали могили). Вулиця, досвітки, вечорниці не тільки обнародували суспільні відносини, а й дисциплінували, зобов'язували заручатись гарною славою про себе.

Добрий дух рідного дому, тепло домашньої атмосфери, одруження з милою людиною - джерело щасливої долі, успішного виховання дітей. Красивий той дім, де живе дружна сім'я, де панують любов, злагода і колективістські почуття. Щаслива та оселя, що повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть у гурті своїх братів і сестер. Про значення рідного дому в житті людини говорять: «Скрізь добре, але вдома найкраще», «Добре тому, хто в своєму дому» [30, с.148].

Батьківську хату діти ніколи не забувають, вона вабить з далеких країв, адже, прийшовши до неї неодмінно п'єш найцілющу, найсолодшу воду - живу воду з рідної криниці. «Нащо клад, коли в сім'ї лад»,- кажуть у народі[27, с. 94]. Народна педагогіка надає першорядного значення клімату сім'ї як основному чиннику у формуванні особистості. Лад у сім'ї веде до створення сприятливого педагогічного клімату, а отже і до виховних успіхів. А це буває у такій сім'ї, де всі живуть цілеспрямованим життям згуртованого, здорового колективу, де всі люблять і поважають один одного, де панує дух взаємодопомоги, тепла, щирої турботи, де побудована справжня сім'ї. Традиції завжди були запорукою існування міцної родини. Зберегти традиції допомагали національні звичаї та обряди українського народу, слугуючи важливим доповненням до повсякденного життя людини.

4. Вплив християнських  цінностей на сучасне українське  державотворення

Розвиток українського суспільства як демократичної системи значною мірою залежить від глибини теоретичного осмислення явищ і процесів його багатогранної, суперечливої реальності, в тому числі й духовної. Соціальні зміни у нашій державі, що відбулися впродовж останніх десятиліть, призвели не тільки до руйнування багатьох суспільних, політичних, економічних стереотипів, але й до руйнування усталеного світогляду в значної частини громадян. Ці зміни стали поштовхом до пошуку нового сенсу життя, виникнення нових потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Звідси й випливає необхідність наукового обгрунтування основ духовного відродження нашої нації у контексті світової соціокультурної системи, що робить особливо актуальним звернення до релігійних цінностей, зокрема християнських.

В українських реаліях особливе значення має наукове вивчення християнських цінностей, оскільки саме християнство історично було і залишається основною формою релігії українців, і саме християнські цінності є одним з найважливіших факторів, що впливають на формування й розвиток національної культури, політики, освіти та інших сфер суспільного та духовного життя.

Питання релігійної духовності, християнської етики, впливу християнства на моральний стан суспільства, а також на процеси державотворення є предметом широкого обговорення в українській, релігієзнавчій, філософській, юридичній літературі.

Зокрема сучасні українські православні й греко-католицькі філософи, представники української діаспори С.Ярмусь, І.Музичка, І.Шевців розглядають християнські цінності як орієнтири національно-державних перетворень, а церкву – як спосіб духовного порятунку українського народу, його відродження.

У духовному і політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових цивілізаційних процесах. Ми маємо і в нашій історії такі події, що перед усім світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого, заможного життя.

Успіх нинішнього українського державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо ми об’єктивно проаналізувати власний історичний досвід, а також усвідомити, як формувалася і функціонувала українська державницька ідея.

Процес зародження й розвитку цієї ідеї виявився довготривалим, складним, а на деяких етапах і дуже суперечливим. Це зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етичної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення.

Україна, як член світового співтовариства знаходиться в силовому полі взаємодії суперечливих загальнолюдських етнорелігійних тенденцій. Національне пробудження в Україні, спричинене розбудовою в ній суверенної держави, стало поштовхом до кардинальних духовних, зокрема релігійних, змін у суспільстві. Національне й релігійне відродження означило низку проблем (національна релігія і національна церква українців, міжцерковний православний конфлікт, католицько-православні стосунки, суперечності між історичними й новими релігіями), вирішення яких вбачається в утвердженні в Україні своєї помісної церкви, єднанні православних і греко-католиків, усіх християн тощо.

Політико-правова дійсність сучасної Української держави спирається на міцне підґрунтя історичного буття українського народу, тому поглиблення знань про правові явища минулого дає можливість виявити спадковість, безперервність правового розвитку в українських землях від найдавніших часів до сучасності. Входження давньоруських земель в орбіту християнського впливу, офіційне прийняття християнства давньоруськими князями у кінці X століття заклали основи нової правової традиції - поставала церковна система права, що стала частиною процесу християнізації й склала один з елементів правової системи Київської Русі. Цей аспект церковно-державних та церковно-правових відносин у історико-правовому розумінні є достатньо актуальним, особливої уваги потребують дисципліни та напрями, які не культивувалися у всі десятиліття радянського тоталітаризму. Першочергово це стосується церковного права, біблійної археології та церковної історії. Серед причин, на яких ґрунтується науковий інтерес до даної тематики, слід відзначити усвідомлення того, що українське право має великі традиції християнської релігії і розвитку Візантійського права... Разом з християнською релігією до нас прийшли з Візантії збірники цивільного, приватного та церковного права... Світське право є лише одним з елементів правової системи.

Церковна система права стала частиною процесу християнізації й склала один з елементів правової системи Київської Русі, що формувалася. Право церкви на ґрунті східнослов'янського суспільства одержало яскраве національне забарвлення.

Вивчаючи історію публічного права можемо стверджувати, що релігія була рушійною силою в еволюції розвитку державного права, а також літератури та мистецтва.

А для людства релігія стала тією основою, на якій будується мораль, громадська та побутова свідомість.

Релігійне право знаходиться на стику світського і це треба дуже добре розуміти. Сучасне цивільне право в розумінні світських законів виникло в середовищі середньовічних вчених для відмежування від права церковного, а першоджерелами державного права слугували релігійні норми, традиції та звичаї людства.

На сучасному етапі розбудови суверенної та незалежної української державності правовий характер взаємовідносин церкви і держави визначається Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Захист прав, свобод та інтересів кожної людини, зокрема право на свободу віросповідання громадян та інтересів релігійних організацій в умовах поліконфесійної країни, є вагомою умовою створення в Україні демократичного суспільства, формування правової держави, а також удосконалення законодавства для гармонійного співіснування держави і права.

Християнські засади відігравали й продовжують відігравати значну роль в українському суспільстві і сучасному державотворенні.

В історії України християнство через систему цінностей сприяло національній ідентифікації, вихованню національного характеру, формуванню самобутньої духовної культури.

Трансформація християнських цінностей у сучасному українському суспільстві зумовлена змінами різноманітних чинників: тенденціями загальносвітового масштабу, внутрішніми змінами українського соціуму, зрушеннями на рівні особистості та її найближчого оточення. Трансформації стосуються як церковних ціннісних доктрин, так і індивідуальних ціннісних орієнтацій.

Від усвідомлення реалій нового світового ладу залежить і місце держави в нових світових ієрархіях, а також її здатність захищати свій політичний та економічний суверенітет, можливість впливати на міжнародні та внутрішньополітичні процеси. Для України це особливо актуально в зв'язку з її особливим геополітичним місцезнаходженням та своєрідністю історичних процесів. Українська держава повинна стати головним суб'єктом і гарантом національного суверенітету, національних інтересів, національного розвитку.

Загалом, Україні потрібно остаточно визначитись щодо реальних, а не декларативних, можливостей в політичній, соціальній та в економічній сфері. Якщо роль, вплив та місце держави на сучасному етапі державотворення будуть послідовними, а її мета сповнена реальним змістом, ідеологічне забезпечення цих процесів буде зрозумілим та відповідати інтересам громадян — це стане потужним каталізатором у просуванні нашої країни вперед, у поглибленні процесів демократизації, поєднанні інтересів держави та суспільства, досягненні Україною провідних позицій серед європейських країн.

Сьогодні в Україні триває процес побудови демократичного громадянського суспільства, який вимагає більш інтенсивного діалогу між Державою і Церквою, в якому сторони повинні бути сильними та рівноправними учасниками.

Європейський вибір України та складні процеси глобалізації є покликом для всіх віруючих громадян нашої держави, які повинні спільними зусиллями підносити рівень духовності нації, утверджувати цінності родинного життя, любові до ближнього, милосердя, громадянської відповідальності.

Міцну українську державу збудує лише нерозривне поєднання трьох сутностей: національної ідеї, яка грунтується на християнських засадах, національної економіки і національного закону. Бо «ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути»,- ці слова В.Липинського актуальні нині, як ніколи.

Гарантом успіху на цьому шляху є наша історія, її національна ідея, наша віра в Бога, непоборний дух і спрага до творення. Ніщо не здатне знищити української нації, бо її гарантом виступає сама ж земля, як територія з численними багатствами, культура, мова, мораль, християнські засади, традиції, звичаї і міцна українська родина – це наші духовні обереги і в них запорука нашої сили і могутності.

5. Кодекс цінностей  сучасного українського виховання  і розвитку