Кропивницькі – діячі українського театру

    У цьому ж році навч. в Парижі в  Р.Карон (співу) і проф. Тальберга (гри  на фортепіано). 1907—10 вчилася на імператорських драм. курсах в Санкт-Петербурзі (клас В.Давидова і В.Петрова). Від 1909 приватно брала уроки співу спочатку в С.Гладкої, потім у А.Томської. Від 1912—13 навч. в Італії в Римській консерваторії у А.Котоньї.

    1913—14 — солістка рим. театру «Констанца», 1915—16 — Театру муз. драми та  Нар. дому в Петрограді (нині м. С.-Петербург). Після революції 1917 брала участь у концертах для робітників, виконувала нар. й революц. пісні. 1918 гастролювала по Україні, зокрема співала в Харкові.

    1920—22 — солістка Ростовської опери, 1922—23 — Харків. опери. Згодом співала на оперних сценах Поволжя, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу. Від 1929 — солістка Нар. дому в Ленінграді (нині м. С.-Петербург). У 1930-х рр. викладала спів у Ленінград-ському театрі муз. комедії, давала приватні уроки й епізодично виступала в концертах.

   Володіла  голосом великої сили і краси  тембру широкого діапазону. Співала  партії: Татьяна, Ліза, Марія («Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Мазепа» П.Чайковського), Купава («Снігуронька» М.Римського-Корсакова), Тамара («Демон» А.Рубінштейна), Аїда («Аїда» Дж.Верді), Рахіль («Жидівка» Ф.Галеві), Маргарита («Фауст» Ш.Гуно), Тоска («Тоска» Дж.Пуччіні), Недда («Паяци» Р.Леонкавалло), Мерседес («Кармен» Ж.Бізе).

   Як  камерна співачка виконувала в Італії сольні партії в ораторіях «Жанна д’Арк» П.Паре і «Дочка Ієвфая» Дж.Каріссімі, у Четвертій симфонії Г.Малєра і Дев’ятій симфонії Л. ван Бетховена. Виступала під орудою диригентів В.Менгельберга, А.Пазовського та ін.

   Активно пропагувала укр. музику, зокрема, виконувала твори укр. композиторів (М.В.Лисенка, К.Стеценка, Я.Степового) та нар. пісні.  

   Була  одружена з актором оперети М.Михайловим, у роки Великої вітчизняної війни  Радянського Союзу 1941—1945 пережила з ним блокаду Ленінграда. Після війни займалася переважно приватною педагогічною діяльністю.

   Володимир Маркович Кропивницький працював хорместером оперних театрів, зокрема у колективах Куйбишівського театру та Ленінградського театру опери та балету.

   Ольга Марківна Кропивницька  починала у 20-х роках ХХ ст. як актриса музичного театру, потім вийшла заміж і присвятила себе родині. Ольга Кропивницькастала музою і порадницею свого чоловіка композитора Олексія Рябова, автора численних оперет, зокрема музики до «Весілля в Малинівці», балету «Запорожці», понад сто пісень і романсів.

   .Син Ольги Марківни та О. Рябова з дитинства чув про свого славного діда. Творча людина, він у молоді роки працював у Київському театрі опери та балету завідувачем літературно-музичного відділу. Захопився журналістикою, став відомим фотохудожником.

   Нині  онукові корифея майже 80 років. Незважаючи на поважний вік, І. Кропивницький веде активне мистецьке житття, пише пісні, друкується у пресі, дбає про збереження творчої спадщини М.Л. Кропивницького. 
 

Микола  Іванович Сочеванов 

    Мико́ла Іва́нович Сочева́нов (*1879, хутір  Сочеванов поблизу Мар'янівки Бобринецького району) — Народний артист України.

Біографічні відомості

   Народний  артист України, син сестри М. Л. Кропивницького Ганни. Після закінчення повітового училища в Бобринці грав у трупі  М. Л. Кропивницького. Згодом керував  художньою самодіяльністю в Бобринці. Після 1917 р. створив тут же перший на Єлисаветградщині радянський театр, організував сільські драматичні гуртки. Працював у єлисаветградських, харьківських, донецьких, сумських, ростовських, одеських, київських театрах. Бандурист. Зіграв ролі бандуриста у фільмах «Іван Франко» та «Дорогою ціною».

   Іван  Петляшенко

     У червні 1878 року на хуторі  Сочеванів поблизу села Мар'янівки (нині Бобринецького району) в  родині сільського коваля Петляшенка  народився первісток - Іван. Багатодітна родина бідувала, тож зведений брат Олександра Петляшенка Марко Кропивницький нерідко допомагав сім'ї. А коли хлопцю виповнилося п'ятнадцять, Марко Лукич віддав під своїм прізвищем Івана і його брата Марка до Куп'янської повітової школи, яку хлопці закінчили з похвальними листами. На запитання батька: "Ким хочеш бути?" Іван відповів: "Актором!".

   На прохання батька Марко Лукич  узяв його до театру, де на  той час сам був лише актором.  Він слідкував, як Іван опановує  секрети сцени, а той у свою  чергу уважно спостерігав, як великий актор працює над кожною роллю, майстерно перевтілюючись у своїх героїв.

   Робота в театрі була різною: хлопець практично поєднував  обов'язки машиніста сцени, бібліотекаря, помічника адміністратора і розсильного.  Згодом його зарахували до хору і почали давати невеличкі ролі. Дебют Івана Мар'яненка (такий сценічний псевдонім узяв Петляшенко за порадою Марка Лукича) пройшов невдало: хлопець розхвилювався і практично провалив свою маленьку роль у виставі "Чмир". Але його підтримав Кропивницький. Завдяки його допомозі, а також наполегливій праці простий сільський хлопець виріс до справжнього майстра сцени. У його творчому доробку такі ролі, як Потоцький ("Сава Чалий"), Омелько ("Мартин Боруля"), Богдан Хмельницький в однойменній п'єсі Корнійчука та ін.

   Іван Олександрович працював  у Товаристві українських артистів  під орудою Кропивницького, трупах  О.Суслова, М.Садовського, у Товаристві  акторів під власним керівництвом  за участі П.Саксаганського і  Марії Заньковецької, у Першому  театрі Української Радянської Республіки ім. Шевченка, мистецькому об'єднанні "Березіль", Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Шевченка. Словом, життя і творчість нашого земляка - це фактично жива історія українського театру.

   З 1917 року Іван Олександрович займався педагогічною роботою. З 1946-го він - професор кафедри акторської майстерності в Харківському інституті театрального мистецтва. У нього навчався кіровоградський поет Леонід Безпалий. Високе звання народного артиста СРСР йому присвоїли у 1944 році.

      Висновок  

    Творчо  розвиваючи традиції Котляревського, Шевченка, Гоголя, Островського, Некрасова, Кропивницький зробив свій внесок у  літературу критичного реалізму зображенням  запеклої класової боротьби в українському селі другої половини XIX ст. Істотної еволюції зазнали його позитивні герої: від довготерпіння й пасивного протесту до здатності аналізувати обстановку, усвідомлення себе як особистості, до соціальної активності. Цілий ряд драм і комедій Кропивницького є своєрідним аналогом «ідеологічних» повістей І.Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, О. Кониського, які І. Франко назвав «першими пробами» малювання нових суспільно-політичнихтечійнашоїсуспільності.  
         Визначальними рисами художнього мислення письменника є інтерес до найгостріших моральних та політичних проблем сучасності, що знаходив вияв у публіцистичній загостреності, сатиричній спрямованості багатьох його п'єс. Твори драматурга утверджували реалізм розробкою народних характерів у типових життєвих обставинах. Забезпечуючи український театр поточним репертуаром, у якому переважала традиційна поетика, Кропивницький чуйно сприймав нові життєві явища, події (зокрема, наростання революційної боротьби на рубежі століття), що й зумовило пошук ним нових драматургічних форм.

Список  літератури

1. Бойко І. 3. Кропивницький М. Л.: Бібліографічний покажчик. — К., 1940.
2. Історія Української Літератури 19 століття (70-90рр)- За редакцією професора O. Д. Гнідан. Київ: “Вища школа”, 2002.
3. История украинской литературы. В 2-х т. К. ; Наукова думка, 1987.- т.1, стр.418-425.
4. Електронний посібник «Родина Кропивицьких», автор завідувач фондів Меморіального музею Кропивницького Грицайова (м. Кіровоград).
5. Константинова, К. Євангеліє від Марка: Онук Кропивницького, «батька українського театру», розповів «ДТ» про     зиґзаґи     долі свого знаменитого предка // Дзеркало тижня. - 2007. - №36