Культурологічні концепції М.Хвильового та Д.Донцова

 

Тоталітаризм у 20-40 роки правив політичним балом в Європі, і Донцов, фактично, спробував за допомогою своєї книги (“Націоналізму”) підпорядкувати його ідеології український національний рух. Слушно, на нашу думку, пояснив феномен успіху “Націоналізму” в молодіжному середовищі один з лідерів ОУН С. Ленкавський. Завданням політичних діячів, які намагалися очолити рух спротиву на Галичині, було, за його висловом, опанування течій, “що нуртують у душах покоління, яке шукає шляхів. Донцов намагається ті психічні процеси, що вибухають стихійно, як негація наявної дійсності, скріпити й дати їм теоретичне обґрунтування та на їхній основі перетворити душу нового українця. Ґрунт, на якому зросла ця ідеологія, наскрізь психологічний”[12] [2]. На хвилі цієї “негації”, використаної творцями майбутньої ОУН, і виникла 1929 року ця організація. Формально не належачи до ОУН, провідним її ідеологом став Донцов .

 

Для діячів ОУН з емігрантського середовища 1920-х – 30-х років Д. Донцов з його ідеями не мав статусу націоналістичного гуру, навіть більше, войовнича деструктивність його настанов стала об’єктом їхньої критики. Щоправда, керівництво ОУН утримувалося від оприлюднення цієї критики в пресі у 1930-ті роки, вважаючи це тактично недоцільним кроком.

 

Під час Другої світової війни, коли в середовищі ОУН під впливом  політичних реалій розпочалася ревізія  базових ідейних і політичних настанов передвоєнного періоду  розходження з “чинним націоналізмом” Д. Донцова стало очевидним. Зауваження Д. Донцова до програмних настанов III Надзвичайного Великого Збору ОУН (б) (серпень 1943 p.), які він зробив на прохання організаторів, були проігноровані. У другій половині 1940-х років Д. Донцов, вдався до жорсткої критики як згаданих програмних настанов і доповнень до них 1950 p., так і праць підпільних публіцистів ОУН(б) – ця критика була настільки упередженою, що Провід ОУН на українських землях виступив із засудженням Д. Донцова.

 

Хоча політична частина  донцовського “інтегрального націоналізму” базувалась на класичних доктринах фашизму, Організація Українських Націоналістів скоріше нагадувала аналогічні формування в країнах Східної Європи. Відомий український політолог І.Лисяк-Рудницький зазначав з цього приводу: “Найближчих родичів українського (інтегрального) націоналізму слід шукати не так у німецькому нацизмі чи італійському фашизмі – продуктах індустріальних та урбанізованих громадянств, як скоріше серед партій цього типу в аграрних, економічно відсталих народів Східної Європи: хорватські усташі, румунська залізна гвардія, словацькі глінківці, польський ОНР... тощо”[13] [2].

 

З програмних постанов ОУН [12]:

 

1.         Постанова І-го (основуючого) Конгресу ОУН з 1929 року виходить з положень, що Український націоналізм [...] організований на принципах чинного націоналізму. Постанова передбачала: Повне усунення всіх займанців з українських земель, що наступить у бігу національної революції.

 

2. Постанова ІІ-го (римського)  Великого збору українських націоналістів  (ВЗУН) від серпня 1939 р. передбачала:  “Устрій Української Держави  будуватиметься на засадах націократії [...] Диктатура Вождя Нації забезпечить державі внутрішню силу [...] На чолі Держави стане [...] Голова Держави – Вождь Нації [...] Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН”.

 

3.         Із “Маніфесту Вождя з нагоди  ІІ-го ВЗУН»: Кожен українській  патріот підчиняється в усьому ОУН”.

 

4.         З “Відозви ІІ-го  ВЗУН: Слава  Вождеві Андрієві Мельнику!  Слава  Україні!”.

 

5.         З постанов ІІ-го (краківського) ВЗОУН:  “ОУН бореться [...] (за) рівність усіх  українців у правах і обов’язках  супроти нації і держави [...] українська земля – українським  селянам, фабрики й заводи –  українським робітникам, український  хліб – українському народові [...] Організація Українських Націоналістів  поборює жидів як підпору московсько-большевицького режиму [...] ОУН уживає свого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски [...] Організаційний привіт має форму піднесення випростованої руки в право-скіс вище висоти вершка голови. Зобов’язуючі слова повного привіту: “Слава  Україні” – відповідь – “Героям слава”.

 

Донцов розробляв і теорію організаційної побудови ОУН. Саме цій проблемі присвячено його передвоєнні брошури (які пізніше увійшли до збірника “Хрестом і мечем”, Торонто, 1967 рік).

 

В одній з них (“Об’єднання  чи роз’єднання”) автор закликає силоміць накинути волю ОУН всім іншим течіям українського політичного життя. Для  цього, на його думку, слід “... сіяти  ненависть до своїх! Ширити розбрат і взаємне недовір’я! В рідну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього – нема ніякого об’єднання, ніякої збірності. Що туподумна демократія цього не второпає – нічого дивного”[14] [2]. Окреслює Донцов і те, як потім зв’язати підкорену спільноту: “Передусім – встановивши ряд догм, ряд правил, ряд аксіом у всіх колах збірного життя, різко очерчених, ясно протиставлюваних всім іншим, безкомпромісових, встановивши свою правду, єдину і непомильну... Вбити ту віру і ту правду в збаламучені хитливою добою і чужими вправами мозки того загалу, без жалю поборюючи недовірків... В ролі того магнету (об’єднуючого. — Авт.) все з’являється меншість, гурт. Він витискає свою печать на думці і волі маси. Він — зорганізований не в партію, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу”[15] [2].

 

Таке кредо Д.Донцова дорого коштувало Організації Українських Націоналістів, яка, принаймні до 1943 року, беззастережно сприймала його ідеологію. Український політолог Андрій Білинський вважає, що у згаданий період догмати Донцова склали “зміст, який в цілості перейняла ОУН. В усіх довоєнних писаннях ОУН славила Д.Донцова як ідеолога українського націоналізму... “Донцовізм” проголосила ОУН своєю політичною релігією”[16] [2].

 

В сучасній Україні загальне поняття “націоналізм” – штамп. Передусім це підміна понять і  негативний зміст, який більшість наших  співвітчизників вкладають у  слово “націоналізм” (підсвідомо маючи  на увазі саме концепцію Донцова ). Те, що в нас іменується націоналізмом, насправді має цілком іншу назву – ксенофобія (яка насправді далека і від “інтегрального націоналізму”). В Україні немає розуміння того, що націоналізм – це не вузькоетнічна ідеологія войовничих українців. І що українськими націоналістами можуть бути представники інших національностей. У принципі, так воно й було в 30-х роках, коли активними діячами ОУН виступали напівполяк Євген Коновалець, поляк Микола Сциборський, напівєврей-напівсловенець Ріко Ярий, росіяни Кожевников, Костарьов, Олена Теліга... Або коли етнічний росіянин Іван Лозовягін ставав активним націоналістичним, а згодом – націонал-демократичним діячем Іваном Багряним... Націоналізм – це політична течія, спрямована на створення політичної нації, а не на насильницьке перетворення, приміром, євреїв на українців [14]. Специфіка націоналізму Д. Донцова полягає в тому, що його націоналізм – націоналізм поневоленої нації – радикальний, він слугує для того, щоб відродити національну ідею, і тому користується всіма можливими методами.

 

Та все ж, “інтегральний  націоналізм” став тією ідеєю, що змогла підняти людей на супротив окупантам  і загарбникам, вона була викликана  потребами часу, і змогла створити організацію, яка ще чверть століття боролася за українську незалежну державу.

 

ВИСНОВКИ

 

“Чинний” націоналізм  Донцова зіграв важливу роль у становленні української держави. Донцов своїм гнівом у статтях та книжках стимулював розвиток українського націоналістичного руху на західній Україні, що в процесі власної еволюції перетворився в Організацію Українських Націоналістів. ОУН у свою чергу створила Українську Повстанську Армію (УПА) – одну з найсильніших партизанських силу у Європі, що майже протягом 10 років після закінчення Другої світової війни залишалася реальною бойовою силою.

 

У першому розділі ми охарактеризували головні положення концепції  “чинного” націоналізму Д. Донцова, які зводяться до базових характеристик представлених в кінці першого розділу, а саме:

 

1)  Форма державного  правління – народна держава  (республіка) на чолі якої має  стояти вождь з необмеженою  владою.

 

2) Тип політичного режиму  – національна диктатура як  перехідна форма державного будівництва.

 

3) Національна ідея –  нація (етнічна) – це об’єднувальний  і єдиний чинник суспільного  та державного буття.

 

4) Політична еліта –  провідна верства українських  патріотів, котрі покликані будувати  свою державу і керувати нею.

 

5) Ієрархія цінностей –  нація (етнічна) – держава –  суспільство.

 

У другому розділі ми визначили, що витоками “інтегрального націоналізму”  Д. Донцова є французький “інтегральний націоналізм”,   італійський фашизм та німецький нацизм, а методи впливу (націоналістична організація) більш схожі на відповідні організації в східній Європі: хорватські усташі, румунська залізна гвардія, словацькі глінківці, польський ОНР і т.д.

 

Ми висвітлили позитивні  і негативні аспекти, що були наслідком  розвитку концепції “інтегрального націоналізму” – до позитивних можна віднести: розвиток національної самосвідомості, популяризація патріотичних погляді в Україні, поява ОУН, що стала провідником (найвпливовішим) незалежності української нації, створення  української держави; до негативних можна віднести: тоталітаризм, яким була “прошита” концепція –  це і тип політичного режиму майбутньої держави (національна диктатура) і  форма державного правління (народна  держава на чолі якої має стояти вождь з необмеженою владою), і  постійні заклики Д. Донцова про те, що потрібно “…сіяти ненависть до своїх! Ширити розбрат і взаємне недовір’я! В рідну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього – нема ніякого об’єднання, ніякої збірності… ”, з чим раціонально мислячі люди аж ніяк не можуть погодитися і прийняти, як практичну діяльність.

 

“Чинний” націоналізм  Дмитра Донцова, або як його ще називають “інтегральним” (щоб показати спільність з європейськими рухами 20-30-х років ХХ століття) є однією з тих концепцій, що зрештою призвели до появи нашої держави. Специфічна войовнича ідеологія, сформована Д. Донцовим, стала головним джерелом для ідеології УПА (що сама по собі є наслідком діяльності ОУН, яка приймала своєю ідеологією “чинний націоналізм”, звісно у більш ліберальному вигляді ніж її описував автор). Світогляд діячів української революції здебільшого був сформований у часи популярності    М. Драгоманова, з його культурним федералізмом, який заперечував потрібність суверенізації України, чи будь-якого зі слов’янських народів (що знаходилися у залежності від Російської імперії). Цей світогляд є одним з тих чинників, що заважав утвердженню України, як незалежної держави (спочатку за часів існування Центральної ради, потім Гетьманату а згодом і дерикторії УНР). Першим, хто обґрунтував необхідність заснування суверенної держави і боротьби за неї був саме Д. Донцов, стверджуючи, що це є вища воля нації..

 

Зміни в світогляді, спричинені ідеологією “чинного” націоналізму – залишилися у традиціях західної України, як частина історичної спадщини, що зараз знайшла своє відображення у багатьох організаціях і рухах  націоналістичного спрямування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел і література:

 

1. Булгак П. Интегральный националист [Електронний ресурс] : аналітичний портал “Актуально”.

 

http://www.aktualno.at.ua/publ/11-1-0-28

 

2.Горєлов М. Українська  державність у ХХ столітті (Історико-політологічний аналіз) [Електронний ресурс] : Електронна бібліотека “Ізборник” / Київ – Політична думка 1996. Розділ І, глава 2, §2 Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова. – Режим доступу до сторінки:

 

http://izbornyk.org.ua/ukrxx/r02.htm

 

3.Донцов Д. Націоналізм.  – Лондон: Українська видавнича  спілка; Торонто: Ліга визволення  України, 1966. – 363 с.

 

4.Касьянов Г. Теорії  нації та націоналізму [Електронний  ресурс] : Електронна бібліотека  “Ізборник” / Нарис №9. – Український  націоналізм. – Режим доступу  до сторінки:

 

http://litopys.org.ua/kasian/kas14.htm

 

5.Кирилюк Ф, Хвилько М. Політологія. – К.: Здоров’я, 2004. – 776 с.

 

6.Кононенко П. Національна  ідея, нація, націоналізм. – К.: МАУП; Міленіум, 2006. – 358 с.

 

7.Кулагін Ю, Полуріза В. Політологія. – К.: Альтерпрес, 2002. – 612 с.

 

8. Ленкавський С. Філософічні підставки “Націоналізму” Донцова [Електронний ресурс] : сайт Всеукраїнської організації “Тризуб”. – розділ “Книгозбірня”, підрозділ “Націоналізм”. – Режим доступу до сторінки:

 

http://www.banderivets.org.ua/index.php?page=pages/zmist8/zmist814

 

9. Лисий І. Філософська  думка в Україні. Біобібліографічний словник [Електронний ресурс] : Електронна бібліотека “Ізборник” / Дмитро Донцов. – Режим доступу до сторінки:

 

http://izbornyk.org.ua/fdm/fdm11.htm

 

10.Мандрик М.  Дмитро  Донцов та український націоналізм [Електронний ресурс] : Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик “Українське слово” / Київ – 2005. Дмитро Донцов та український націоналізм. – Режим доступу до сторінки:

 

http://ukrslovo.com.ua/work/archive/2005/30/10.html

 

11. Масловський В. З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роди Другої світової війни [Електронний ресурс] : Украинские страницы. История национального движения Украины 1800-1920гг / Розділи: 2.2 “Хто був творцем “інтегрального” націоналізму фашистського типу”, 2.3 “Як в 30-ті роки реагували на інтегральний націоналізм Д. Донцова”). – Режими доступу до сторінок:

 

http://ukrstor.com/ukrstor/maslovskij-2.2.html [11, 1]

 

http://ukrstor.com/ukrstor/maslovskij-2.3.html [11, 2]

 

12.Поліщук В. Український  інтегральний націоналізм як  різновид фашизму [Електронний  ресурс] : Праці В.В. Поліщука. –  Режим доступу до сторінки:

 

http://poliszczuk.narod.ru/fashizm.htm#_ftn1

 

13. Поспеловский Д. Тоталитаризм и вероисповедание [Електронний ресурс] :  Библиотека Якова Кротова /  Главы: № 11 “Муссолини и его власть”, № 12  “Нацизм у власти”, № 16 “Западная Европа”). – Режими доступу до сторінок: