Народные символы Украины

Дуб

Серед священних дерев  українців найпочесніше місце займає дуб, недаремно його вважали "царем  дерев" (у сербів — Цар дрва, у росіян — Царь-дуб, у поляків  — Господар лясу).

Дуб — символ сили, чоловічої  могутності, священне дерево бога-громовика. Культ дуба існував у всіх індоєвропейських народів, це дерево було присвячене найголовнішому з богів: у Греції — Зевсу, в Італії — Юпітеру, в Німеччині — богові грому Донару. Кельтські жерці, друїди, вважали дуб найсвятішим із дерев. У литовців дуб присвячений Перкунасу — богові грому, блискавки й дощу.

 Дуб вважається  аналогом Світового Дерева. У  його густій кроні живе "цар  птахів" (орел, сокіл). У давнину  дуб виступав аналогом святині  (храму), місця, де здійснювалися  релігійні обряди, жертвопринесення. У народній релігії дуб вважається деревом Перуна-громовержця, символом мужності, чоловічого начала, на що вказує і фалічна форма його плодів.

Як вважають мовознавці, первісною назвою дуба було індоєвропейське *регкъ, що частково збереглося в імені  Бога — Регип*. Назва "дуб" означає власне "дерево". Вірогідно, на справжнє ім'я священного дерева була накладена заборона (табу), тому вживали його замінник, як це сталося і з деякими іншими священними рослинами та тваринами (наприклад, ведмідь, верба).

Дуб шанують за міцність, красу, довговічність. "Міцний, як дуб" -кажуть про сильного чоловіка. Освячені у Перунів день жолуді використовують у магії родючості й шанують як чоловічі обереги, які носять на шиї у ладанках, або зашивають в одяг. У цей же день жінки віншують чоловіків вінками з гілочок дуба. Вінки чоловіки зберігають протягом року до наступного свята і використовують у разі потреби для зміцнення організму (кілька листочків додають до чаю або у купіль). Листя дуба жінки використовують в оздоровчій магії для своїх чоловіків та синів, щоб вони були міцними та дужими. Напар із листя мати доливає синам до купелі, замовляючи при цьому:

 Гой, Дубе, Дубе, мін  діду любий!

Холи в господу до нашого роду,

на наших синів дай  свою силу,

щоб зліе духи їх не косили.

 На наших синів дай свої м язи,

 щоб зліе духи  не рвали в'язи.

 На наших сипів  дай свої моці, щоб були з  Перуном на кожному кроці!"

Слов'яни обожнювали дуб  як дерево громовержця Перуна, пов'язуючи його з вогнем та блискавкою. Особливо шанували дерево, спалене грозовим ударом: на його місці будували капища, в яких завжди горів "вічний" вогонь із "дубового древія"; а людину, вбиту блискавицею, вважали обраною богом. За християнства виникло повір'я, ніби під дубом ховаються від Божого гніву чорти, й саме тому стріли-блискавки часто влучають у стовбур. Із тієї причини й остерігалися переховуватися від грози під цим деревом.

Дерево, якому судився  довгий вік, стає священним. Ця істина очевидна й сьогодні. Так, на Рівненщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними також вважають дерева, з якими пов'язані історичні постаті та легенди. У с. Верхня Хортиця донедавна ріс дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубові було 800 років. Нині цей дуб і музей, який був заснований поруч, уже перестали існувати. Але на Хортиці посаджено 2 000 дубків із жолудів цього історичного дуба-велетня.

У казках дуб означає  не так дерево-рослину, як особливе сакральне місце, з котрим пов'язана  доля людини й біля якого відбуваються вирішальні для життя героїв події. У казках про Правду і Кривду або бідного й багатого брата на верхівку дуба сідають віщі птахи. Під дубом також збираються чорти, які розкривають секрети зцілення осліпленого героя, зачарованої царівни тощо. В іншій казці хлопець мусить виконати складне завдання. От іде він до коня та й сльозами обливається. А кінь каже: "Чого ти, хазяїне, плачеш?" — "Як же мені не плакати, — відповідає той, — як цар заставив дістати з моря сім та сім перлин". Кінь мовить: "Підеш до моря, й залізь на високий дуб, а як вода розіграється, так хапай найбільшу рибину й держи її, поки вода не заспокоїться". Отже, й тут дуб — світове древо посеред моря, він поєднує буденний, земний світ із водною стихією, рибою — хтонічною істотою, і від цього древа залежить доля героя.

Згідно з міфологічними  уявленнями, дуби існували ще до народження світу. Про це співають у світотворчих колядках:

               А на тім морі ой два дубочки,

                На тих дубочках два голубочки...

                Стали радити, як світ сотворити...

Триєдина організація  всесвіту прирівнюється до тричастинної будови дерева у величальній колядці  господарю:

                На твойому дворі дуб гіллянистий,

               А в тому дубі та й три  користі...

               У корень дуба — сивії бобри,

               Посеред дуба — ярії пчоли,

               У версі дуба — ясні соколи.

Образ дуба, що ввібрав  у себе міфологічні уявлення про  світове древо як узагальнений символ творення життя, добра, бачимо у вірші Степана Руданського "До дуба":

               ... А ти, дубе, кріпись,

               Ти рости та рости,

               І до пекла дістань,

               І у пекло заглянь,

               І до хмари дістань,

               І на небо поглянь...

               І у силі, в добрі,

               Як скала, затвердій.

               І, як Бог світовий,

               Над землею ти стій.

У давнину було поширеним  вірування в те, що душа померлої людини переходить у дерево. Причому  душі небіжчиків обирали для свого перевтілення переважно дуби. Це уявлення підтверджене реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема дубових, — на деревах чи під деревами. Воєвода князя Святослава, Ян Вишатич, після придушення в Суздальській землі повстання смердів у 1071 р. віз полонених волхвів до Шексни, там убивав їх, а тіла вішав на дубі. Під дубами закопували загиблих героїв, святих. За часів, коли поширення набула кремація небіжчиків, на дубах ставили горщики з попелом від поховального багаття.

Сюжети легенд, у котрих ідеться про різні демонічні персонажі (перевтілених мерців), також пов'язані з уявленням про дуби як місце помешкання душ померлих предків. Так, південнослов'янські віли та скандинавські норни живуть у дуплах кремезних дубів. На величезні старі дуби злітаються в купальську ніч відьми, чорти і змії.

Згідно з повір'ями, не можна палити дубового листу, бо здійметься вітер (вітер, вихор, передусім, уособлює душі "заставних" мерців — померлих наглою смертю, самогубців, утоплеників, проклятих батьками дітей).

Найвиразнішим бачиться міфологічний зв'язок дерев із душами померлих предків на Зелені свята. У суботу перед Зеленою неділею рубають листя з дуба, липи, клена, вносять у хату, кладуть на вікна, під стіл, під ліжко, "щоб тиї русалки ходили, щоб ноги у них не кололися"; вішають на портрети, ворота, колодязі — це для того, "щоб колихались ру­салки". В останній день на Русальному тижні русалки збираються на великому дубі, ходять навкруг дерева, співають пісень: "Стій, дубе, не торкайся, поп'ємо-поїмо та й розійдемося". Жінки вішають на дубах для русалок сорочки, а дівчата — вінки.

Шанували дуб і як родюче дерево (на ньому багато жолудів), тому обрядові дійства проти безпліддя  відбувалися біля дуба, як і біля плодових дерев. На Поліссі зберігся звичай садити дубок, коли народиться дитина. Якщо дуб гарно росте, це вважається доброю прикметою. Це повір'я втілилося в казці, коли дерево сповіщало про стан героя: як під'їздив богатир до своєї домівки з перемогою — листя на дереві зеленіло, як потрапляв у скруту — скручувалось або з нього капала кров.

Ще в XX ст. молодята здійснювали  весільний обряд триразового  обходу (чи об'їзду) навколо дуба, навіть після церковного вінчання. Особливо магічними у весільному обряді вважають дуб і березу, які зрослися. Вони - символ вічного кохання, де дуб уособлює чоловіка, а береза - жінку. Нині таким місцем паломництва молодих подружніх пар є дуб і береза на Вінниччині. Цим деревам молодята в день шлюбу приносять у пожертву весільні напої та хліб.  У любовній магії використовували тріски з дерев, узяті в тому місці, де зрослися докупи дуб із березою. Дітям так пояснювали їхню появу на світ: дівчинці казали, що її зняли, як на березі сиділа, а хлопчику — що його знайшли на дубі. Коли дуб і береза сняться в парі, вони віщують весілля.

З дубом пов'язані різноманітні народні засоби лікування.

 Матері своїм синам  на сорочці вишивали листя  дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які,  за повір'ям, додавали під час  сну сили. У дубовому лісі добре  почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.

Барвінок

Є у нас і рослини-символи. Одним з найулюбленіших є барвінок.

Барвінок - символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Його форма - хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам'яті про покійних, а барвінок у весільному вінку - свідчення вічного кохання живих.

Хрещатим його називають  ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест, тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці  хрещатого барвінку знаходимо підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка.

То барвінок вчить  мудрості життя: життя наповнене  протилежностями.

І попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі...

Мак

Мак - символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну і забуття. Макова голівка - символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса, в серпні. Він настільки значимий, що традиційно входить до складу куті.

Мак має силу і вплив, якщо не розпилюється. Окрема макова квітка не приваблює, а від всіяного маковим цвітом лану не можна відірвати очей. Одна макова зернина нічого не варта, а жменя маку - і куті смаку додає, і пирога з неї можна зробити.

Тож мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності та в спільноті, має велику силу.

Окрім цього, мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних маків-то вираз  дівочої цноти і чистоти, які такі ж легко ранимі та вразливі, як і маків цвіт.

Має мак і магічну  силу, спрямовану проти усякого зла - і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай...

Соняшник

Соняшник - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів...Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень...

Своєю невибагливістю до цвітіння та росту соняшник відображає якщо не безпроблемність, то малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти - він іде за Сонцем...

Коли Сонце ховається  за горизонтом на нічний спочинок, соняшник сумно опускає голову і згортає пелюстки своєї сонцесяйної корони.

Крім цього соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність.

А сіяти соняшники  треба по-особливому: або до схід Сонця, або після його Заходу-тоді і врожай буде багатшим, і птахи  не так клюватимуть.

Тваринних символів у нас також є багато. У княжі часи улюбленою твариною був тур. У козацькі часи - кінь. У багатьох думах, піснях оспівували козака і тут же згадували його коня.

Але найулюбленішими  тваринними символами є птахи. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А поскільки це душі померлих - то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно з цих двох слів утворилося "Вирій". А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, - говориться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. І у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка. Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. У народних піснях її порівнювали з матір'ю, яка побивається за своїми дітьми, називали лагідно "зозуленькою-матінкою".

Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.

 Лелека є символом  птаха, що за старовинними переказами в давній Україні-Русі символізувала Матір Славу - жіночий образ Святого Духа - покровительки України-Русі

 До речі, символом  Олімпійської збірної України  теж є лелека.