Романтична легенда про Святого Валентина

Ми маємо багато добрих християнських свят, котрі  по своєму внутрішньому духовному змісту є набагато цінніші та глибші за цю слабку пародію на свято. І хоча як християни ми не можемо виступати проти любові, про котру так наголошують в цей день, проте ми чітко розрізняємо справжню жертовну, агапічну любов, котра не обмежується часовими рамками і простором, і цей новопосталий зручний привід для підліткового блуду. Справжня любов випробовується роками та самопожертвою, а не кількістю використаних протизаплідних засобів у ніч на 15 лютого. «Найкращий спосіб виявити свою любов і найчистіші почуття до своєї половинки — привести її завтра у храм на святкове богослужіння», — зазначив прес-секретар Патріархії.

Мощі святого Валентина в Україні

Останнім часом  поширилася інформація про те, що мощі покровителя закоханих святого Валентина зберігаються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі (Львівська область). Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 року.

Як свідчить о. Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. «У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у нас. Але в комуністичні часи це замовчували», — сказав священик в інтерв'ю одній із газет.

Православна альтернатива

Російська Православна Церква «католицькому» Дню Святого Валентина протиставляє свій «День закоханих» — День Святих Петра та Февронії 8 липня. У ролі заступників подружньої любові та вірності РПЦ шанує святих чудотворців Петра і Февронію.

Романтична історія  кохання цього подружжя докладно змальована автором XVI ст. Єрмолаєм-Еразмом в «Повісті про Петра та Февронію», що була написана невдовзі після канонізації подружжя. В «Повісті» розповідається історія кохання муромського князя до селянки, які жили щасливо на межі XII та XIII ст., померли в один день, заповідаючи поховати себе в одній, заздалегідь приготованій, домовині. І хоча люди декілька разів ховали їх окремо, їхні тіла щоразу чудесною силою опинялися разом.

День Святих Петра  та Февронії відзначається не так  романтично, як це роблять католики 14 лютого. Цього дня в православній традиції не прийнято робити подарунки в формі сердець або проводити вечори при свічках. Православні у цей день моляться в храмах. У своїх молитвах молоді люди мають просити Бога про велику любов, а представники старшого покоління — про сімейну згоду. Вважається також, що святі Петро і Февронія низводять небесне благословення на тих, хто укладає шлюб.

У жіночому монастирі  Мурома досі зберігаються мощі «святих  благовірних князів Петра і Февронії, скоропомощствующих на укріплення та збереження сім'ї».

День святого Валентина в Україні

В Україні День святого Валентина відзначається  надто по-різному. Із здорових, одухотворених  його "освоєнь" можна відзначити пластові вечірки (див. колекцію лінків в статті "День святого Валентина по-українськи"), флеш-моби (напр. в Луцьку) та заходи в бібліотеках (Зокрема, в бібліотеці НАУКМА та Вінницькій ОУНБ). Прикладом доброго, теплого сценарію вистави про святого Валентина для шкільної чи студентської вечірки є сценарій, написаний за старокиївською легендою.

Святий Валентин в старокиївській легенді

В кінці 19 - на початку 20 століття в дуже популярних тоді виставах домашніх театрів однією з найулюбленіших була п’єска за старокиївської легендою про київських закоханих, яким допомогли зберегти кохання і пошлюбитись свята Ольга і святий Валентин. Вистава існувала в кількох варіаціях, вона була збережена в пам’яті киян із старокиївських родів (сучасно адаптований варіант сценарію, що вже кілька років мандрує інтернетом, став основою для творчих прочитань і втілень в різних дитячих та молодіжних колективах).

Відповідний історичний контекст є цілком вірогідний. В  Києві ще княжому, домонгольському, були католицькі храми, діяли кілька орденів (зокрема, бенедиктинці, домініканці та францисканці), а київськими католиками були не лише поляки та інші іноземці київських колоній. В останніх були й київські родичі-свояки, і друзі-кияни, котрі, спілкуючись, знайомилися з деякими традиціями, частина з яких тою чи іншою мірою або творчо наслідувалася, або в них просто брали якусь участь. Хоч і з перервами, в Києві діяли католицькі храми, а кияни-католики – більшим чи меншим числом – жили й живуть досі. Оцінка діяльності католиків в українських землях в період їх державної несамостійності була неоднозначною, а пізніше подавалася вона переважно однобоко. Хоч, дійсно, в історії бувало всяке, але Київ знавав куди страшніших зайд. Загалом же, католицизм, як і протестантизм, наближали до здобутків (і проблем) ширшого європейського світу, і для цього православним киянам не обов’язково було міняти конфесійну належність. Підтвердженням того, що в київські духовні сторінки вписані й католицькі складові, була як жорстка російсько-імперська й жорстока радянська цензура людських про це згадок, так і, власне, самі ці уцілілі згадки. Адже одна справа була – залишити деякі костели (під музей атеїзму, склад чи, в кращому випадку, під концертний зал), а інша – дозволити публічні спогади про живі, теплі свідчення відповідної спорідненості. Однак деякі такі свідчення все ж дожили до сучасності, адже не знищили всіх, хто міг їх передати. Одним з них і є старокиївська оповідка про святого Валентина.

Час, коли «бував»  святий Валентин в Києві, навряд чи можна встановити, оскільки в легенді він не визначений. Однак, судячи з її контексту, ймовірно, йдеться про пізньо-середньовічний період. За тих часів в самій Католицькій Церкві ставилися до цього святого неоднозначно. Але в низці католицьких країн таке свято було, і навіть не лише суто молодіжне.

Вірогідно, його «принесли» в Київ тамтешні гості, або кияни, які мандрували тими краями, а київській  молоді свято сподобалося (що нескладно  уявити). В Києві діяли, хоч і  з перервами, кілька католицьких  навчальних закладів для світських, де вчилися не лише католики. Можливо, якраз їх учні і стали героями тієї цікавої історії. Очевидно, навряд чи в Києві відбувалися масові святкування-валентинки, але були ж й інші локальні місцеві спудейські, магістратські, цехові свята і традиції.

В старокиївській легенді про святого Валентина фігурують звичайні кияни, яким допомогли зберегти та освятити кохання свята Ольга та святий Валентин. Крім такого, мабуть, можливого лише в Києві, поєднання небесних помічників, вся легенда просякнута саме київським духом – духом міста, споконвічно відкритого до зв’язків з іншим європейським світом, міста-колиски непересічної, оригінальної культури, яку не подужали цілком вигасити та переінакшити всі загарбники. Адже в оповідці не згадується про якісь конфесійні проблеми, чи кохання всупереч волі батьків, чи бучні зради й не менш бучні примирення: питання було в тому, щоб закохані могли одружитися, не відмовляючись водночас від інших сімейних турбот та від реалізації своїх особистих покликань.