Системи запису танцювальних рухів: становлення, розвиток, проблеми сьогодення

Формами асоціативного способу запису є: малюнок, скульптура, фоторяд, кіно- та відеозйомка, анімаційні комп'ютерні програми. Переваги фото та малюнків: здатність точної фіксації статичних положень початку і кінця руху, а також емоційного стану танцівників. Недоліки: відсутня фіксація самого процесу руху.

Мультимедійні засоби фіксують як статичне положення, так і динаміку руху в часі і тривимірному просторі, передають виконавську манеру, емоційний стан танцюючого. Вони можуть дати достатньо надійну інформацію, але як правило, зйомка фіксує загальну картину, нівелюючи деталі. Як аудіозапис не скасовує і не замінює нотного запису, так і відеозапис тільки доповнює хореографічну нотацію. Адже незважаючи на наявність відеозйомки, постановка  хореографічного твору відбувається “з ніг у ноги”. Таким чином, кіно- та відеозйомка не можуть в достатній мірі дати надійну інформацію.

Різновидом асоціативного способу є словесно-описовий спосіб нотації - найбільш поширений і вживаний спосіб запису в країнах пострадянського простору. Словом можливо зафіксувати не тільки статичні пози, а й сам процес його в часі і в просторі, передати емоційний стан виконавця. Негативні сторони цього способу фіксації: мовний бар'єр (запис на певній національній мові), багатослівність, неоднозначність, відсутність наочності.

Неасоціативний спосіб нотації несе в своїй основі абстрактний знак. Недоліком неасоціативного способу є нездатність фіксації емоційної сторони танцю. До неасоціативних систем, зокрема, відносяться система Р. Лабана та система Р. та Дж. Бенеш.

Слід зауважити, що Н. Віхрєва і В. Меланьїн, незважаючи на різні погляди стосовно перспектив розвитку систем танцювальної нотації, мають однакову думку щодо необхідності розробки комбінованої методики запису танцю. В. Меланьїн [4] пропонує аналіз та запис танцювального руху в єдності відеозаписів, словесних описів, нотної табулатури Т. Арбо, нотації танцювальних рухів за системою Р. і Дж. Бенеш і методу контурних діорам (контур як найбільш лаконічний знак для позначення пози), розробленого автором даної роботи. Н. Віхрєва теж вважає, що отримати повну інформацію можливо в поєднанні двох і більше способів нотації - асоціативного і неасоціативного. Тільки за основу рекомендує брати лабанотацію і підкріплювати її словесним способом і візуальним рядом.

Оптимальність сукупності декількох способів нотації підтверджують і практичні роботи. У 50-ті роки XX ст. К. Ралов здійснила фіксацію уроків А. Бурнонвіля по-перше, в системі Р. Лабана, по-друге, в системі Р. і Дж. Бенеш, по-третє, англійською мовою з використанням термінів класичного танцю, а також додала музичний супровід уроків.

Наступним прикладом є праця відомого майстра нотації Енн Хатчинсон Гест. У своїх роботах вона використовує систему Р. Лабана, додаючи словесний опис руху і асоціативний фоторяд. Таким чином вона зафіксувала творчість багатьох видатних хореографів, зокрема Дж. Баланчина та ін.

Вивчаючи та аналізуючи  різні системи запису танцю, їх переваги та недоліки, можна дійти висновку: найбільш життєздатними виявились ті системи, яким була властива універсальність. Такі системи дозволяють нотувати не тільки танцювальні рухи, а й взагалі будь-які рухи людини, навіть тварини. Як приклад, та ж система Лабана, за допомогою якої розроблялись оптимальні рухи робочих на заводах Німеччини, і яка стала поштовхом для розвитку напрямків розвитку тілесно-рухової та психологічної терапії в медицині. Система запису руху “Ешколь-Вахман” використовується не тільки в балетних трупах, але й для моделювання рухів астронавтів у невагомості, а також архітекторами, скульптурами, дослідниками в багатьох областях - від зоології до наук, які вивчають поведінку людини. Система “Sutton Dance Writing”, винайдена Валері Саттон, є тільки однією з частин більшої системи запису рухів, так званої “Sutton Movement Writing and Shorthand” (“Запис і Стенографія руху”), яка включає 5 секцій: 1) для запису хореографії танцю, 2) для пантоміми, 3) для запису фігурного катання на ковзанах, гімнастики та інших спортивних змагань, 4) для запису вправ фізичної терапії та медичних досліджень, 5) для мови знаків, що використовується глухими людьми.

Таким чином, зважаючи на поширеність систем танцювальної нотації в інші області знань, існує необхідність вивчення цих систем майбутніми хореографами. Слід зауважити, що і до сьогодні єдиної загальноприйнятої нотації в хореографічному просторі на кшталт нотному запису не існує. Різноманітність поглядів тільки підкреслює необхідність введення в навчальні плани хореографічних факультетів дисципліни, в рамках якої будуть вивчатися різні системи аналізу і запису танцю.

Туано Арбо в своєму трактаті “Орхесографія”, написаному в традиціях бесід Платона, словами учня Капріоля говорить: “Я передбачаю, що наші нащадки забудуть всі ті нові танці, які ви зараз назвали, з тієї ж причини, з якої ми не знаємо танців наших предків?” [8, 5]. Бажання не бути забутим природно для будь-якого митця. Це питання залишається нагальним і сьогодні.