Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Апреля 2013 в 16:16, контрольная работа
Українська діалектна мова являє собою складну ієрархію діалектних одиниць, кожна з яких функціонує на певній обмеженій території і характеризується певними специфічними ознаками різних структурних рівнів, якими вирізняється з-поперед інших. Однак уся різноманітність діалектних одиниць нашої мови зводиться зрештою до трьох основних діалектних угрупувань, що об’єднують однотипні діалекти з рядом спільних фонетичних, граматичних і лексичних ознак, якими вони й розрізняються між собою. Це – поліська, або північноукраїнська, південно-західна та південно-східна діалектні групи.
Вступ
Розділ 1.
1.1 Відомості про письменників
1.2 Загальні особливості слобожанських говірок
Розділ 2.
Характеристика діалектних рис мови слобожанських письменників
Висновок
Список використаних джерел
У мові художніх творів Б. Грінченка чимало лексичних діалектизмів. До них належать слова: безкебеття, вивід, замітити, мошенник [3] та багато інших.
У творах Б. Грінченка окремі персонажі нерідко говорять українсько-російським суржиком, у їх мові чимало лексичних росіянізмів переважно в говірковому фонетичному і словотвірному оформленні: бросю, вдивительно, господин, діствительно, канхвета, утята, хвамилія [3].
Проте, спираючись на живе мовлення місцевого населення, письменник уникає натуралізму, віддає перевагу тим явищам діалектної системи, які збігаються з середньонаддніпрянським типом. Це особливо помітно у відборі морфологічних структурних елементів, засобів організації речення. Не випадково й те, що явища українсько-російського суржику, поширені на Слобожанщині, вилучені автором з мовних партій представників народу і виступають лише як засіб характеристики місцевої адміністрації та осіб, що прагнуть підкреслити свою зверхність над простим людом [2; 99].
В історії української літератури й літературної мови Б. Грінченко посів визначне місце. Незважаючи на відзначені діалектизми й росіянізми в мові його художніх творів, він тонко відчував нормалізаційні тенденції у розвитку тогочасної української літературної мови, внаслідок чого мова його творів сьогодні сприймається загалом як сучасна.
ВИСНОВОК
Отже, з вище сказаного можна підбити підсумок. Слобожанський говір займає територію Харківської, більшої північної частини Луганської, північних районів Дніпропетровської і Донецької областей. Українські слобожанські говірки поширені також у суміжних районах Бєлгородської, Боронезької і Бостовської областей Російської Федерації. Вони разом із середньонаддніпрянськими і степовими говірками входять до складу південно-східного наріччя української мови.
Мову цього говору представляють
багато письменників, таких як Євген
Плужник, Олександр Афанасій-
Григорій Квітка-Основ’яненко – один із творців нової української літератури й літературної мови. У час творчості письменника великої традиції нової літературної мови ще не було, тому природно, що він орієнтувався передусім на живу мову селян-слобожан, серед яких жив і життя яких зображав.
Переважна кількість рис слобожанського говору, вжитих Г. Квіткою-Основ’яненком, стала органічною складовою частиною літературної мови.
Мова творів Г. Квітки-Основ’яненка свідчить, яким складним був процес творення нової української літературної мови в першій половині ХІХ ст. У ній ще багато традиційних книжних елементів, помітний вплив російської мови. Разом з тим переконливою постає важлива роль письменника в утворенні нової української літературної мови на народній основі.
У мові творів Б. Д. Грінченка цілком закономірно виступає ряд слобожанських діалектних рис:
деякі фонетичні явища:
У творах Б. Грінченка окремі
персонажі нерідко говорять українсько-російським
суржиком, у їх мові чимало лексичних
росіянізмів переважно в
Ці письменники посіли чільне місце в історії української літератури й літературної мови. Вони тонко відчував нормалізаційні тенденції у розвитку тогочасної української літературної мови, внаслідок чого мова їх творів сьогодні сприймається загалом як сучасна.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ