Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Декабря 2010 в 23:14, реферат
Теорія дискурсу як прагматизованої форми тексту бере свій початок у концепції Е. Бенвеніста, який розмежовував план дискурсу (discоurse) – мовлення, яке привласнюється людиною, яка говорить і план оповідання (recitation). Під дискурсом Е. Бенвеніст розуміє «всяке висловлювання, яке зумовлює наявність комунікантів: адресата, адресанта, а, також, наміри адресанта певним чином впливати на свого співрозмовника». Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Дискурс за Т. ван Дейком - це «складна комунікативна подія, суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої – інтереси, цілі та стилі».
Осягнення багатоплановості світу художнього тексту виявляється можливим лише тоді, коли останній сприймається, як проблематичний, тобто такий, що передбачає широкий спектр різноманітних, інколи суперечливих інтерпретацій. У цьому зв’язку особливої значущості набуває світ оповідача. Він, з одного боку, розкриваючи окремі аспекти різних підсвітів текту, полегшує сприйняття текстового матеріалу, а з іншого, зливаючись зі світом персонажів, - ускладнює рецепцію в діалозі автора і читача.
Погляди на автономію художніх світів виявляють, що художні світи онтологічно і структурно відмінні: факти справжнього світу не мають a priori онтологічної переваги над фактами художнього світу. Система художнього світу незалежна від типу сконструйованої вигадки і меж впливу на наші знання дійсного світу. Оскільки художні світи є автономними, вони не є художніми за мірою спорідненості між белетристикою та реальністю: факти реального світу не є талими референційними точками для фактів белетристики.
Для позначення інформаційних процесів, які виникають при сприйнятті світу і зумовлюють шляхи його концептуалізації ( та внутрішній зміст ментальної моделі), можна вживати термін епістемічний світ, а для опису світу – термін семантичний світ.
У літературі стандарти зовнішнього значення є другорядними, бо художні твори не претендують на опис чи оцінювання, і, отже, не є ані правдивими, ані фальшивими. Сучасний логік Г. Фреге, наприклад, зауважує, що літературний текст не є предметом на тест істини, бо він не є ані правдивим, ані оманливим, а лише точно fictional. Відтак концепт літературного тексту включає у себе концепт мови чи – у ширшому контексті – концепт знака, а також блок перцептів та афектів.
Реальний погляд, з точки зору соціального процесу, дає нам дискурс, а з погляду лінгвістичного процесу – текст. Тобто текст визнаємо як сукупність висловлювань, а дискурс твору – картина світу, яка твориться через цей текст.
Проблематика даної магістерської роботи полягає у дослідженні формування і функціонування основних одиниць художнього дискурсу у літературному художньому творі, що виявляється у своєрідності художньої літератури як об’єкта лінгвістичного, семіотичного і філософського аналізу.
Художній текст актуалізує психологічну модальність через мовну модальність. Проте у переході висловлювання з нехудожнього контексту у художній його модальний план трансформується.
Когнітивний зміст мовної одиниці формується шляхом відображення довкілля/ об’єкта у (де)кодуючій свідомості суб’єкта, творячи узагальнений образ об’єкта, що віднаходить у мові своє «регулярне (стандартне) вираження». Це і буде значення мовної одиниці, закріплене у мовному досвіді певної лінгвокультурної спільноти. У дискурсі ж концептуальний зміст супроводжується певними пресупозиціями – невербалізованим компонентом висловлювання, який називають смислом.