Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Декабря 2013 в 17:11, контрольная работа
Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891 р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця (бухгалтера цукрозаводу) з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат».
Сюжет твору розвивається в психологічному плані. Серед незаймано прекрасної природи Карпат живуть смертельно ворогуючі родини гуцулів — Палійчуки і Гутенюки. Діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка палко покохали одне одного. Це поетичні, ніжні натури. Світ гір, лісів, річок для них зрозумілий і близький. Саме природа стає тим, що об’єднує Марічку та Івана. Вони обидва розуміли її, сприймали як живу істоту, навіть чули її подих. Природа виявила спорідненість їх душ. «Іван грав у денцівку, повторюючи мелодію щезника, що виводив ту на флоярі. Марічка складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюрчить річка і шумить ліс». Мелодії пісні і музики спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття любові. Історія кохання двох молодих людей переривається смертю Марічки. Але у серці Івана вона живе й потім, сповнюючи то радістю, то смутком. Втративши Марічку, він втрачає й стержень свого життя і не може дійти до тями. Мабуть, таке кохання буває лише раз. Повість завершується картиною поховання Івана. «Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер». Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважають, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується ...
Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський знаходив у їх світосприйманні риси, які мають значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій — життя і смерті.
На початку ХХ ст. визначився прогресивно демократичний та матеріалістичний світогляд М. Коцюбинського. Якщо в кінці 80-х — на початку 90-х рр., перебуваючи на селах і, особливо, серед співробітників філоксерної комісії, М. Коцюбинський зблизився з ліберально-народницькою інтелігенцією, що проповідувала «просвітянські» ідеї, «без крові і без пожарів», то тепер він звільняється від впливу ліберально-культурницьких ілюзій. Це позначилося на його творах «П’ятизлотник», «Помстився», «Посол від чорного царя», «По-людському». Письменник утверджується на позиціях прогресивного демократизму.
З 1906 по 1908 рік М. Коцюбинський був головою легального товариства «Просвіта», яке він прагнув використати для пропаганди революційних ідей. Влаштовував лекції для громадськості, концерти тощо. Письменник збирав навколо себе літературну молодь.
Проте здоров’я М. Коцюбинського чимдалі погіршувалося. Він кілька разів виїжджав на лікування до Австрії, Німеччини, Швейцарії. У 1909 р. на запрошення М. Горького письменник їде лікуватися до Італії на острів Капрі. У 1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» встановило М. Коцюбинському довічну пенсію в розмірі 2000 крб. на рік, що дало можливість хворому письменникові залишити роботу в земстві. У жовтні 1912 р. він поїхав на лікування до Києва, у січні 1913 р. повернувся до Чернігова. 25 квітня 1913 р. М. Коцюбинського не стало. Поховали його у м. Чернігові на Болдиній горі — улюбленому місці відпочинку письменника.
Великий письменник-гуманіст, виразник дум і прагнень народних, Михайло Коцюбинський посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця ХІХ–початку ХХ ст., а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть. М. Коцюбинський поєднував у своєму таланті і глибокого психолога, який міг збагнути глибини душевних переживань, умів обережно та надзвичайно делікатно доторкнутися до ран людської душі, і витонченого пейзажиста, який чутливо реагував на красу природи, майстерно відтворюючи її у своїх творах. До літературної спадщини М. Коцюбинського звертаються сучасні діячі мистецтв. За мотивами його творів створені талановиті роботи, які увійшли до класичної скарбниці українського мистецтва.
Серед фільмів-екранізацій найбільший успіх мав художній фільм кіностудії імені О. Довженка «Дорогою ціною» Марка Донського за однойменною повістю. Британська академія кіно назвала його найкращою зарубіжною картиною кінця 50-х років ХХ ст. А в середині 60-х світ вразив фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. А ще були створені художні фільми «Що записати в книгу життя» та «Подарунок на іменини».
Загалом наше дослідження підтвердило, що набуток Михайла Коцюбинського справедливо ввійшов до скарбниці вітчизняної дитячої літератури. Це виражається у жанрово – родовій специфіці, й на таких рівнях, як: ідейно – тематичний, сюжетно – композиційний та мовно – стилістичний. Читання книжок письменника сприяє формуванню естетичних смаків у дітей, виробленню у них стійкого інтересу до процесу читання взагалі.
Відзначимо, що твори, були адресовані різним віковим читацьким аудиторіям. Наприклад, казки розраховані на дошкільнят, оповідання – на учнів молодших класів. Це підтверджує широту діапазону митця.
Таким чином, творчість Михайла Коцюбинського займає почесне місце в історії вітчизняної дитячої літератури. Його послідовне звертання вічних проблем людського буття, зреалізоване у високохудожній формі, дає можливість для морального – самовдосконалення читачів різних поколінь.
1.Горький М.М. М.Коцюбинський // Братерство літератур. Зб. матеріалів з історії російсько- українського літературного єднання. – К.: Дніпро, 1977. – С. 203.
2. Лебідь Ан., Нотатки до біографії М. Коцюбинського. — «Книгоспілка», 1928.-С. 48.
3. Мирний П. Твори. – В 7 т. – Т. 7. – К.: Наук. думка, 1971. – С. 431.
4. Спогади і розповіді про М. М. Коцюбинського. — К.: Дніпро, 1965. —С. 201.
5. Спогади про М.Коцюбинського. – К.: Держлітвидав УРСР, 1962. – С.360.