Творче становлення Вільяма Вордсворта як поета

ВСТУП

Вильям Вордсворт  не дуже досліджений поет в Україні. Окрім декількох досить випадкових за вибором віршів нічого з його поезії українською мовою не перекладалося. Майже немає і перекладів на російську мову, в той час, як скажімо, Блейка перекладали досить широко і повно. Справа, звичайно, не в тому, що Вордсворт був поетом, чия творчість не варта перекладацьких зусиль. Навпаки, англійський поет-художник був обдарованим поетом-новатором, який з Колріджем на зламі століть обновив мову і художні засоби національного поетичного мистецтва. Його поезія лишила відбиток на творах художників не лише XIX ст. У нього вчилися і сучасники і поети наступних генерацій − Колрідж, Скотт, Шеллі, Кітс, Де Квінсі, Лем, Теннісон, Браунінг, Рескін, Кіплінг і багато інших. В колишньому Радянському Союзі Вордсворта вивчали провідні англісти, але майже не перекладали з ідеологічних міркувань тому, що його відносили до так званих реакційних романтиків, а всю його творчість розглядали насамперед під ідейним кутом зору.      Творчість Уїльяма Вордсворта припадає на епоху романтизму, другий (після Ренесансу) золотий вік англійської поезії, прославлений іменами Кольріджа, Сауті, Вальтера Скотта, Байрона, Шеллі, Кітса.     Яке ж місце Вордсворта в цьому ряді? У Вордсворта ми не найдемо ані Кольріджевих геніальних злетів уяви, ані байронівської бунтівної енергії, ані умоглядного ідеалізму Шеллі, ані пластичної краси чуттєвих образів, властивих поезії Кітса, ані вальтерскоттівське захоплення історичними баладами й фольклором. Для Вордсворта характерна особлива, тільки йому притаманна поетична інтонація, спокійна і вдумлива, особливе поєднання інтересу до конкретного, буденного враження з намаганням осмислити його приховану сутність, побачити у миттєвості вічне, зрозуміти його місце у світобудові, в загальній схемі буття.

Для історії  англійської поезії особливо важливо  те, що Вордсворт є одним з найсміливіших  реформаторів поетичної мови, який теоретично обґрунтував і втілив на практиці свої ідеї про необхідність зближення поетичної та звичайної, «розмовної» мови; тим самим він визначив нові шляхи та перспективи не лише романтикам, але й багатьом поколінням поетів аж до XX ст. Тому в феноменальній плеяді імен англійських романтиків ім’я Вордсворта виблискує як зірка першої величини.  Творчість Вордсворта отримала визнання, починаючи з 1820-х років. І хоча його твори ніколи не були поетичною сенсацією, бестселерами свого часу, як східні поеми Байрона або «Лалла Рук» Томаса Мура, його літературна репутація невпинно зростала. В 1830-і роки він уже вважався великим англійським поетом, а на кінець XIX ст. за кількістю улюблених цитат посідав трете місце серед англійських авторів, зараз же після Шекспіра та Мільтона.          Англійцями Вільям Вордсворт визнаний як найкращий співець пейзажу. У творчості Вордсворта є частка містики і обожнювання природи, є трохи моралізування і побожності, але все це втрачається в його глибоко ліричній і простій поезії. У творах Вордсворт знайшли місце і селянин, і солдат який повернувся зі служби, і коробейник, і селянські діти.   Проблемі пригнобленого селянства Вордсворт присвятив чимало своїх творів. Провідна тема у всій творчості – любов і співчуття до народу, до пригноблених і бідних. З часом змінюється лише її настрій. Замість палкої віри у щасливішу зміну долі бідарів, виникає смуток, безнадія, сподівання лише на вищі сили.

АКТУАЛЬНІСТЬ дослідження обумовлена назрілою необхідністю детально розглянути літературну творчість Вільяма Вордсворта, а саме ті художні шляхи, які він реалізував в літературній пісні про простий люд.

МЕТА курсової роботи − ознайомитися з біографією Вільяма Вордсворта, прослідити шлях його творчості, вивчити стиль, художні прийоми, які використовує поет у своїх творах в описах бідного селянина.

ОБ’ЄКТОМ дослідження є художньо-стильова палітра Вільяма Вордсворта у зображенні теми знедоленого селянства

ПРЕДМЕТ дослідження: мовні засоби і спосіб створення психологічного портрета пригнобленого селянина, обставин на основі пейзажних замальовок.

ЗАВДАННЯ дослідження:

-провести ідейно-змістовний і структурно-теоретичний аналіз творчості Вільяма Вордсворта;

- виявити основні  мотиви лірики поета;

- визначити  художньо-естетичну і морально-етичну  концепції поезії;

- провести аналіз  най визначних віршів («Провина  та скорбота або випадок на  рівнині Солсбері», «Мандрівниця» «Аліса Фелл або бідність» та інші).

ПРОБЛЕМА дослідження: поезія Вордсворта ще мало відома українському читачеві. У збірниках в основному однобоко печатають світлу лірику про красу природи. Отже, виникає потреба в більш широкому вивченні також і соціальної лірики поета, чому він присвятив чимало творів.

МЕТОДИ дослідження − контекстологічний, семантичний, топологічний.

РОЗДІЛ 1

ЕВОЛЮЦІЯ  СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ В ПОЕЗІЇ ВІЛЬЯМА ВОРДСВОРТА.

1. Творче становлення Вільяма Вордсворта як поета.

Вільям Вордсворт  народився 7 квітня 1770 року в Кокермауті в графстві Камберленд. Вільям Вордсворт  був другим з п'яти дітей Д.Вордсворта, повіреного і агента Дж. Лоутера (згодом першого графа Лонсдейла).           Вже в 1787 році Вільям Вордсворт поступив в Сент-Джонз-коледж Кембріджського університету, де займався переважно англійською літературою і італійською мовою. Під час канікул він обійшов Озерний край і Йоркшир і написав героїчним дистихом поему "Вечірня прогулянка" (An Evening Walk, 1793), в якій багато проникливих картин природи.    З літературною творчістю Вордсворт стикнувся задовго до народження Байрона і Шеллі, коли ще були живі корифеї епохи англійського класицизму і сентименталізму Семюел Джонсон і Вільям Каупер. Він складав вірші будучи школярем, і окремі рядки йому вдалося опублікувати під псевдонімом Axiologus. У зрілі роки Вордсворту привелося активно спілкуватися з усім літературним бомондом. Це не тільки його земляки Кольрідж, В. Скотт, де Квінсі, Байрон, Теннісон і інші. З ним листувався Г. У. Лонгфелло, а 30-річний Р. У. Емерсон (за три роки до першого засідання Трансцендентального клубу) спеціально приїжджав до Озерного краю в садибу на пагорбі Райдал, щоб особисто поговорити зі старим Вордсвортом. Люди шукали зустрічей з Вордсвортом не як з офіційною фігурою (хоча в 1843-1850-ті роки він займав пост поета-лауреата при королеві Вікторії), а як з відомим поетом-мислителем. Коли Вордсворт досяг похилого віку, багато його поетичних творів давно були розібрані на цитати. У 1850 році Вордсворт пішов з життя.          Примітно, що поет завжди зображує стан душі героя через картини природи. Сучасники говорили про Вордсворта так: «Його душа, відвернута від зовнішнього світу і зосереджена на власному внутрішньому житті, пізнає цінність думок і почуттів, викликаних самими незначними подіями прожитих років. Пісенька зозулі звучить в його вухах як голос із минулого; на розквітаючих маргаритках лежить відблиск хлоп'ячого захоплення, промінюючись з навчених досвідом очей поета; веселка простягається в небесах прекрасною аркою в ознаменування переходу від дитинства до юності, а старий терен хилиться під тягарем спогадів» [7 с.184].      Вордсворт мав звичай поєднувати − немов діапозитиви − кілька уявних пейзажів. Поет порівнював, як в різному віці при погляді на один і той же предмет людина помічає різні деталі. Деякі з деталей присутні тільки на старих «слайдах» і відновлюються силою пам'яті або уяви. Інші, навпаки, з'являються з плином часу.[7 c.187]        Вордсворт незмінно підкреслював, як багатьом він зобов'язаний чотирьом своїм великим попередникам в англійській поезії − Дж. Чосеру, Е. Спенсеру, У. Шекспіру і Д.Мильтону. Його стиль виявляє прикмети їх незмінного впливу, в першу чергу Мільтона, чиї сонети спонукали Вордсворта звернутися до цієї поетичній формі. Пізня його поезія в основному представлена саме сонетами, іноді об'єднаними в цикли на зразок «Річки Даддон» і «Церковних нарцисів». Сюжетні вірші «Ліричних балад» і за змістом, і за стилем споріднені народній англійській баладі, добре знайомої Вордсворту. У кращих поетичних творах Вордсворта ясна думка поєднується з виразними точними описами, висвітлених силою почуттів, а в змалюванні персонажів як зовнішній вигляд, так і душа людини передані з бездоганною достовірністю. Та ж непорушна вірність правді дозволила йому в книзі «Прогулянки» (де «Мандрівник» − це фактично автор), в «Прелюдії» і в «Тинтернському абатстві» розкриті пережиті ним стан захвату, жаху і примаробачення так, що це стало новим словом в поезії. У зрілі та пізні роки життя творчий геній надихав поезію Вордсворта в меншій мірі, ніж в 1797-1807, однак вона часто була плодом глибокої думки і почуття і часом досягала вершин художньої майстерності.[5 c.163]     Моменти душевних злетів поет виділяв особливо і вважав, що описувати їх треба не в момент виникнення, а після осмислення. Ось чому Вордсворт визначив поезію як «пригадування яскравих моментів минулого в стані спокою» (передмова до «Ліричних балад»). Головною творчою силою він вважав уяву. Уява для Вордсворта − особливий термін. Це творча сила, що встає з глибин свідомості поета, яка дозволяє йому гостріше відчувати буття − як своє, так і інших людей. На відміну від фантазії, уява не забирає поета у світ ілюзій, а наближає до нього живий світ, висвічуючи кращі, але приховані сторони дійсності. [5 c.169]        У чому ж тут новизна? Попередники поета оспівували уяву як аналог натхнення (Екенсайд, Шефтсбері, Томсон). Натхнення приходило до поета − умільця ззовні і допомагало йому створити новий шедевр в умовах незаперечності старих зразків і умовностей жанру. Романтики Вордсворт і Кольрідж стали більше цінувати авторську спонтанність, непередбачуваність, обумовлену не грою зовнішніх божественних сил, а внутрішнім уявою, підживлює роботою людського розуму і підсвідомості. Так в Англії стається перехід від предромантічної системи цінностей (підвалини, елітарність, майстерність, розум, дотепність, ентузіазм, божественне натхнення і споріднена натхненню уява) до раньоромантичної (спонтанність, демократичність, обдарованість, медитативність, уява, фантазія). Ключову роль у цьому переході грало романтичне переосмислення категорії уяви.[7 c.200]  

2. Внесок традицій «озерної школи» в творчість Вордсворта.   

Вільям Вордсворт  один з найбільших представників  «озерної школи» (лейкістів), що отримала свою назву від району гірських озер, де жили три поета: Вордсворт, Кольрідж і Сауті. Лейкісти фактично були гуртком англійських романтиків, пов'язаних спільністю політичних та естетичних поглядів.[1 c.82]           Вордсворт, син адвоката, в молодості був налаштований радикально і зустрів зі співчуттям Французьку революцію 1789 р. У 1791 р. Вордсворт поїхав до Франції, сподіваючись взяти участь в революції, але, наляканий якобінським терором, повернувся на батьківщину. Його перші твори - поема «Вечірня прогулянка» (1793) та інші – що не відрізнялись великими художніми достоїнствами, пройняті філантропічним співчуттям до страждань простого народу.           У 1798 р. Вордсворт разом з Кольріджем випускає збірку «Ліричні балади». Передмова Вордсворта до другого видання стає маніфестом романтизму «озерної школи». У творчу задачу Вордсворта входило затвердити «права Уяви» в мистецтві слова, зробити надприродне правдоподібним, «надати принадність новизни буденного і порушити почуття, аналогічне надприродному». Лейкісти по-новому бачили, представляли людину у поезії, прагнучи до його зображення, а не до повчанню, як це було властиво мистецтву XVIII століття. Метою поетів-романтиків було відновлення цілісності світу, що розривається суперечностями між мрією і дійсністю, почуттям і розумом, добром і злом. Поезія є вільним потоком емоцій - говорилося в передмові до «Ліричні балади», і ця думка стала всепроникаючим принципом, засвоєним поетами епохи романтизму. Вордсворту було властиво благоговіння перед старими, патріархальними відносинами, велике значення він надавав релігійному самовдосконалення людини. Покірні, благочестиві, смиренно трудящі селяни стають його поетичним ідеалом («Нас семеро», «Стара Камберлендська жебрачка»).[1 c.89]          Використавши баладну форму, лейкісти трансформували цей жанр, поставивши оповідача в нові умови очевидця й учасника подій. Вони також зробили самостійними жанри дружніх послань-присвят, елегій. Затвердивши самоцінність особистості, лейкісти розробили проблеми взаємини її з миром, драматично відбивши мінливість внутрішнього миру людини, угадавши динаміку цього процесу, а саме головне − наполегливо шукали шляхи відновлення зруйнованих зв'язків людини із природою, апелювати до моральності й чистоти людської душі.       Балади Вордсворта були «ліричними»: на відміну від драматичною, що має закінчений сюжет народної балади, вони часто представляли собою безсюжетну замальовку, розповідь про зустріч автора з людиною, чия доля або образ думок вразили його; ліризм передбачав також явно виражену авторську точку зору і дистанцію між автором-оповідачем і героєм балади. «Терн» і «Гуді Блейк і Гаррі Джілл» найближче до народної балади і по закінченості сюжету, і по оповідній техніці, і за тематикою і моральному пафосу, по втручанню вищих сил у справи героїв. В інших баладах поет демонстративно відмовляється від цілісного сюжету, і дуже часто зміст балади складають зустріч і розмова героя-автора з якою-небудь людиною («Нас семеро», «Останній з отари», «Саймон Лі», «Мандруючий старий») або монолог-розповідь героя про свою долю («Мандрівниця», «Божевільна мати», «Скарга покинутої індіанки»).[1 c.103]        

3. Тема селянства в поезії як результат соціально-політичних поглядів поета .           

На відміну від романтичної фантастики свого співавтора Кольріджа Вільям Вордсворт прагнув «представити речі звичайні, але не в звичайному освітленні» (Кольрідж). Своє естетичне кредо Вордсворт виклав у передмові до 2-го видання «Ліричних балад» (1800 р.), що став маніфестои англійського романтизму. Головні думки передмови:

• поет має зображувати просте, щоденне життя, звичайні речі і події; поетичним все це стає завдяки уяві митця, що підносить буденне до істинно-прекрасного;
• поет повинен викликати у читача глибокі і сильні почуття – милосердя, співчуття тощо;
• важливо для митця зображувати існування простих людей;

Вордсворт вважає за необхідне наблизити мову поезії до народної, живої мови.            Вордсворт справив справжній переворот в англійській поезії початку XIX століття, ввівши в неї зовсім нову тематику і проблематику, до того зневажаючу і відкидаючу як низовинну, не естетичну: він проголосив головним предметом поезії почуття, думки і долю селянина, бо селяни представляють з точки зору Вордсворта найбільшу соціальну і моральну цінність у суспільстві.[4 c.51]         Повстав проти нормативної поетики класицистів, заперечуючи проти поділу жанрів на високі і низькі і критикуючи претензії салонних поетів обмежитись за допомогою умовностей так званого високого стилю сферу поезії гуртком «небагатьох обраних», Вордсворт проголошував гасло: «Поезія для всіх, − отже, мова її має бути доступний людям усіх класів ».[7.c186]            Нова демократична тематика, відмова від зображення одних лише леді та джентльменів і звернення до справ і днів «тих людей, які ведуть найпростіше (трудове) життя в найбільшій злагоді з природою, − все це вимагало для свого втілення в мистецтві створення нового методу, нових естетичних принципів, інших стилістично-мовних засобів».[4 c.54]   Аналіз поезії Вільяма Вордсворда розкриває його з соціальної сторони як людину, що сопереживав біднякам села і присвятив чимало творів сільському життю.         Пасторальний світ постає як зріз реальної селянського життя, її трудівничих днів, контрастів і протиріч, хоча продовжує усвідомлюватися як початок морального і гармонійного в порівнянні з міською цивілізацією. У багатьох своїх поемах і баладах він зображує горе і розорення селянських родин, приречених на жебрацтво, бродяжництво, безрадісне існування у великому місті.        Малюючи вражаючу і правдиву картину безжального знищення цілого класу суспільства - вільних дрібних власників-фермерів, настільки люб'язних його серцю своєю прихильністю до патріархальних вдач і звичаїв, Вордсворт сумує про долю села. Його романтизм виражається в нерозумінні незворотності процесу розмивання і зникнення дрібновласницького укладу під впливом аграрно-промислової революції, в нерозумінні неможливості і непотрібності спроб впливу на совість і розсудливість промислових магнатів і уряду, не погодившихся на його наполегливі письмові та усні прохання відмовитися від проведення залізниці, від будівництва нових фабрик в «озерному краї».[13]           Всі герої вордсвортовскіх балад − люди не тільки бідні й прості, але слабкі та вразливі за своїм становищем: малі діти, немічні старі, закохані жінки, кинуті з дитиною на руках ... Їх лиха могли б викликати і сентиментальну жалість, і соціальний протест, але не це було головною метою автора. Поет був би дуже засмучений, якщо б читач не розгледів в його героях сили і висоти духу - тієї, що проявляється не в доблесті і героїзм на великій сцені історії, а в тихому мужність терпіння, в чуйності, самовідданої турботі про інших, умінні бути вдячним, почутті нерозривного зв'язку зі своїми близькими. Герої Вордсворта гідні не жалості, а наслідування.           «Я поставив собі за мету ... застосувати ту саму мову, яка належить усім людям ». Прагнучи назавжди відучити поетів від поширеного прийому персоніфікації (в поезії XVIII століття) абстрактних ідей, він відтворює повсякденні, реальні ситуації і картини, намагається уникати великої кількості метафор і порівнянь.        У розробці сільській теми Вордсворт виступив спадкоємцем Бернса: він ніколи не сприймав бідність сільського жителя і тяжкість його праці як перешкода для морального життя, духовного розвитку. Але там, де Берні спонтанно висловлював почуття свого морального переваги над пихатими багатіями, Вордсворт, будучи інтелектуалом і дивлячись на свого героя з боку, спробував зобразити його як носія вищої духовності і моральності. Поєднання суворої конкретики опису побутових реалій з ідеалізацією моральних начал сільського життя в гармонії з природою спонукало деяких англійських критиків назвати твори Вордсворта «суворою Пастораллю».  Вордсворт нерідко ідеалізує патріархальний уклад життя, розчулюється релігійністю, покорою і, як йому здається, умиротворенням селян, хоча і в інших місцях своїх балад і поем він, суперечачи сам собі, правдиво показує розпад і крах цієї високо цінуємо їм патріархальності, загибель скромної селянської власності, що поглинається хижаком - лихварем або великим землевласником.[2 c.170]

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ  РАННЬОГО ПЕРІОДА ТВОРЧОСТІ ВІЛЬЯМА             ВОРДСВОРТА.       

2.1. Поема «Провина та скорбота» як тема виправданого злочину та справедливого покарання.        

У дитинстві і юності поета захоплювали сільські типи, особливо пастухи і «рознощики», тобто бродячі торговці. Їхні образи зустрічаються в його поезії. Характер іншого плану − неприборканий, жорстокий, бездушний бродяга, який, однак, теж дитя природи, здатнийна каяття і ніжність,− чудово розкрито у поемі «Провина і скорбота або випадок на рівнині Солсбері». Вордсворт ніколи не судив ближнього, і його поезія зігріта почуттям, яке Ч.Лем називав «прекрасною терпимістю» до людських слабостей і недоліків. Вордсворт любив смиренних і лагідних серцем.    Буржуазна англо-американська критика вихваляє більш пізні твори Вордсворта за майстерність, з якою в них зображена англійська природа. Але слід зазначити, що як раз ця рання поема Вордсворта, несе в собі мотиви засудження буржуазної Англії, талант поета-пейзажиста позначився незрівнянно більш плідно і виразно, ніж в його більш пізніх творах. У «Провині і скорботі» пейзаж підкреслює основні ідеї поеми, посилює колорит трагізму і приреченості і служить своєрідним активним фоном, що впливає на читача в більшій мірі, ніж дидактичні відступи і скарги поета на «жорстокі закони» англійського буржуазного ладу: бездомні подорожні бредуть по похмурій і безлюдній місцевості, на їх шлях уздіймається шибениця з трупом, висячим на залізного ланцюга; степ висвітлюється то кривавим заходом, то мертвотним сяйвом місяця.    «Провина і скорбота або випадок на рівнині Солсбері» (1793 - 1794) найвідоміший твір Вордсворта, в якому він відобразив трагічний для селян і всього народу хід промислового і аграрного перевороту.   Найстрашніше наслідок цих подій для поета − духовне зубожіння людини, озлобленої злиднями й безправ'ям. Похмурий колорит поеми підсилює драматизм оповіді, в центрі якого злочинне вбивство збіглим матросом людини, по суті, такого ж жебрака і безпритульного, як він сам.  Його дійові особи − прості люди, трудівники і страждальці: безхатній матрос, розорена сім'я. Ці люди − жертви безжального і несправедливого суспільного ладу. Вордсворт прямо говорить про це, засуджуючи «соціальний порядок», цей найважливіший висновок поеми він вкладає в уста одного з персонажів: «Поганий цей світ, закон його жорстокий».  Назва поеми має пряме відношення до трагічної історії її головної дійової особи − матроса-втікача, який скоїв вбивство і переконаного, що рано чи пізно «жорстокий закон» правлячих класів наздожене його.[13]  Вордсворт барвисто описує мандрівника: «на вітрі розвивається тонке сиве волосся, червоне солдатське пальто перешите, а місцями звисає лахміття. Ноги його наполовину оголені. Він йде згорбившись, щоки впалі». Такий опис одразу відкриває читачеві образ нещасного подорожнього.  Вордсворт докладно знайомить читача з історією життя злочинця: він потрапив на флот проти своєї волі − його відтягли королівські вербувальники насильно, як це практикувалося в ті часи. Війна з її повсякденними небезпеками, позбавлення, звіряче поводження офіцерів змучили і озлобили матроса. Відпускаючи його на побивку, офіцер-скарбник відняв у нещасного жалюгідні гроши, якими він сподівався допомогти своїй бідуючій родині.