Флористичні образи в поезії О.Забужко

 

ЗМІСТ

Вступ ..........................................................................................................	3
Розділ 1. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ФЛОРИСТИЧНИХ ОБРАЗІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ............................	5
1.1. Фітообрази в українській літературі ............................................	5
1.2. Флористичні образи як поліестетичні художні коди ......................	8
Розділ ІІ. ФЛОРИСТИЧНІ ОБРАЗИ У ПОЕЗІЇ О. ЗАБУЖКО ......	10
2.1. Жіноча доля та фітообрази  в творчості О. Забужко ........................	10
2.2. Образ дерева в поезії  О. Забужко .....................................................	11
Висновки ...................................................................................................	20
Список використаної літератури .........................................................	22

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми.

Найперші спроби пізнання світу, усвідомлення людиною свого місця у цьому світі, пов’язані з Природою як вічно існуючою, циклічно відновлюваною силою, що на перших стадіях розвитку людства усвідомлюється як антропоморфне божественне начало.

Саме на ототожненні Людини та Рослини грунтується багато міфологічних сюжетів і мотивів. Образи світової поезії також часто спираються на цю паралель. Деякі дослідники пояснюють це тим, що прадавні образи після подолання людством міфологічної свідомості не щезають безслідно із суспільної свідомості, а зберігаються у вигляді поетичних образів у поезії та релігійних символів у релігії.

Поетична творчість є своєрідним продовженням і переосмисленням прадавньої “природної” образності як способу пізнання світу, віддзеркаленій у міфології і релігії, центр її уваги зосереджений, зокрема, на взаєминах людини і рослини. Відтак, центральними об’єктами опису в поезії постають різноманітні елементи флори, а однією із провідних паралелей поетичної творчості - ототожнення чи уподібнення людини і рослини.

Флористичні номінації, образні паралелі-конфігурації флористичних образів досліджуються нами на матеріалі української поезії XX ст. Той факт, що ця проблема розроблена недостатньо, і обумовив актуальність даної роботи.

Сучасний період розвитку літератури можна впевнено означити як культурний жіночий ренесанс, оскільки на мистецькій арені з'являється численна плеяда письменниць: О.Забужко, Т.Маляренко, М.Матіос, Г.Пагутяк, І.Роздобудько та ін. Жінки вносять у культурний простір власну перспективу модифікації дійсності, яка не збігається з традиційною, творячи власну літературу, вони вибудовують свою модель суспільства. Це явище символічне для модерністичного дискурсу з його відкритістю та поліфонічністю

Метою роботи є вивчення функціонування флоризмів у сучасному поетичному тексті, особливостей образного використання флористичних найменувань, конфігурацій флористичних образів як моделей їхнього формування.

Предметом роботи є функціонування флоризмів у сучасному поетичному тексті.

Об’єктом роботи є флористичні образи у поезії О. Забужко.

Відповідно до окресленої мети в роботі розв'язувалися такі основні завдання:

• визначити специфічні особливості використання флористичних номінацій у поетичних творах найбільш яскравих представників сучасної поезії;
• здійснити тематичну класифікацію флоризмів, супроводжуючи її кількісним аналізом; 
• розглянути стилістичні прийоми використання флористичних найменувань;
• відокремити універсальні моделі створення і функціонування флористичних образів у поезії О. Забужко;
• схарактеризувати основні типи конфігурацій флористичних образів у поезії О. Забужко.

 

Розділ 1. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ФЛОРИСТИЧНИХ ОБРАЗІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

1.1. Фітообрази в українській літературі

 

Останнім часом предметом дослідження у роботах літературознавців стала система символів у творах української літератури. Особлива увага приділяється індивідуально-авторській трансформації та функції символів у системі ідейно-художніх та виражальних засобів української поезії та прози. У літературі ХХ століття широко використовується символіка, яка допомагає висвітлити проблеми людського буття. Введення різних видів умовно-образного відображення дійсності (символу, алегорії, гротеску) пожвавлює композиційні пошуки авторів і надає особливого розмаїття їхнім творам.

Пропущені через так звану творчу лабораторію митця, фітообрази виконують роль посередника, виступають ославленим засобом комунікації між автором і реципієнтом та, власне, між персонажами.

Російський філософ та літературний критик М. Епштейн (автор праць, присвячених проблемі естетики природи та дослідженню системи пейзажних образів у поезії) відзначив, що “саме образи природи, яка залишається відносно незмінною протягом багатьох століть дають змогу нам простежити за рухом самої художньої образності. Якщо дерева зображені у М. Цветаєвої чи Н. Заболоцького по-іншому, ніж у О. Пушкіна або О. Фета, то зовсім не тому, що дерева стали іншими – просто змінюється система поетичного мислення – від епохи до епохи, від автора до автора. Специфіку особистого бачення світу легше вловити, якщо предметом цього бачення вибрати щось більш-менш стабільне, однакове для всіх поетів: зиму чи літо, рослинний чи тваринний світ” [4, с. 5].

Фітообрази – незмінні, змінюється тільки кут зору, під яким їх може розглядати автор, а також той естетичний зміст, яким він їх насичує. Це може бути погляд на природу та її об’єкти чисто прагматичний, науково-захопливий та по-мисливському запальний і переможний, ностальгійний, або ж по-хазяйські покровительський та дружньоспівчутливий.

Інтерпретаційне коло флористичних образів надзвичайно широке. Як своєрідні функціонально значущі одиниці, вони виступають у художньому тексті в ролі: хронотопних символів, пам’яток минулого та символіко-асоціативних образів, пов’язаних із жіночим та чоловічим первнем.

У функції “топосних елементів” образи природи є важливим складником міського, сільського, гірського, лісового, степового, болотяного пейзажів та водночас виконують функцію “хронологічних знаків” [12, с. 828] або означників певної пори року, дня і т. д. До таких хроносимволів належать і тваринні, і рослинні образи.

Наприклад, якщо розглянути творчість В І. Франка, то ми побачимо, що до таких хроносимволів належать і тваринні, і рослинні образи. Так, особливою популярністю у нього користується пташиний образ сойки, що гніздилася на смереці перед самим вікном лісничівки (новела “Сойчине крило”). Вона синтезує в собі риси “ранкового будильника” та турботливої коханої і своїм “веселим скреготом” щоранку будить головного персонажа, цим стимулюючи появу почуття жіночої заздрості у його коханої, постать якої, до речі, також на рівні підтексту асоціюється із птахом. Квіти, зелень, дерева сприймаюся у творах І. Франка, як атрибути чи означники певного часового відтинку. Атрибутами весняного пейзажу виступає в оповіданні “Мій злочин” образ голої і сірої сіножаті, що недавно тільки скинула зимову перину; свіжа зелень, що “десь-не-десь прокльовувалася з землі” [11, т. 20, с. 63], майже відцвілий дикий часник та білі і сині підліщики. Придорожня береза, покрита “жовтим, а декуди пурпурово-червоним листям, що, обтяжене краплинами мряки, облітає звільна” [11, т. 20, с. 287] знаходить свій відповідник у душі героя, де “в’яне щось, відривається і гине” [11, т. 20, с. 288].

В українській літературі у контексті певних творів фітоніми виконують роль пам’яток минулого (як ось для героїні новели “Сойчине крило” – засушене у молитовнику “крило давно вбитої пташини” чи “перед літами зів’яла квітка” [11, т. 22, с. 77].

Флористичні образи можуть використовуватися для створення (чи відтворення) часо-просторового колориту. Цією функцією рослинного коду послуговується І. Франко в історичній повісті “Захар Беркут”, акцентуючи на тому, що майже над кожними воротами тухольців “на жердці висіла прибита якась хижа птиця: то сова, то сорока, то ворона, то яструб, то орел з широко розпростертими крилами і звислою додолу головою; се були знаки духів – опікунів дому” [11, т. 16, с. 31].

Через окремі орніто- та дендрообрази, що є елементами інтер’єру та екстер’єру, письменники відтворюють певні вірування та традиції українців. Адже ще з часів язичництва як рослини, так і деякі представники тваринного світу виступали елементом ритуально-обрядового дійства. При чому особливий акцент належить поділу їх на живі (наповнені життєдайними соками) та мертві (засушені або штучні). Ці “символи так чи інакше пов’язані з маністичним культом (культом мертвих)” [1, с. 10–11].

Отже, численні найменування рослинного світу (фітоніми) відіграють особливу роль у процесі пізнання, а сприйняття природи у кожного народу має як загальнолюдські, так і національні відтінки. Фітоніми, позначаючи існуючу реальність, є також важливими лінгвістичними елементами світогляду як вищого духовного рівня уявного світу. Назви рослин є носіями символічного змісту завдяки таким їх семантичним ознакам, як багатозначність, образність (переносність) та згорнутість (імпліцитність) змісту. Індивідуальні знання символіки фітонімів формуються переважно на підсвідомому рівні під впливом міфів, легенд, пісень, фразеологізмів, літературних творів, звичаїв, обрядів, ритуалів.

 

 

 

 

1.2. Флористичні образи як поліестетичні художні коди

 

Одним із найрозповсюджених фітообразів є квіти – неодмінний атрибут жіночого образу (незалежно від того, чи це ідеалізована, чиста, цнотлива, недосяжна та сповнена релігійності жінка-мадонна чи фатальна, нечиста істота, жінка-вамп, що зсередини руйнує чоловіків і приводить їх до загибелі).

Наприклад, Франко вловив і відчув оцю дивовижну схожість. Його жінка-комедіантка, жінка-демон із новели “Сойчине крило” зіграла в житті центрального персонажа свою фатальну фальшиву роль, – роль, яку дуже часто непомітно грають у житті людей квіти. Для того, “щоб лишити в душі незатерте, незабутнє, високо артистичне вражіння” [11, т. 22, с. 62] і навіки, незатертими буквами вписатися в його свідомість, жінка-квітка сконцентрувала всю силу своєї волі, всі чари своєї душі й тіла, весь огонь своєї пристрасті. Вона, як добрий режисер, “брала до помочі все, що було під рукою: сонце й ліс, пурпури сходу, чари полудня і меланхолію вечора. Оповідання батька і шум лісу. Рев бурі і тихі шепти дружньої розмови” [11, т. 22, с. 62]. Це була майстерно зіграна роль; фальшива роль, яку щоденно грають квіти, кокетуючи та виставляючи себе у фальшивій красі. Та не кожен вміє заглянути їм у душу, в їхню психологію. Вони так і залишаються барвистою загадкою. “Цвіт – це кокетерія ростини, всі оті рожі, геліотропи, хризантеми та туберози те тілько й роблять, що кокетують, грають роль, б’ють на ефект. Вони дразнять наш зір своїми пишними кольорами, лоскочуть наш дотик незрівняною ніжністю своїх листочків та чашечок, бентежать наш нюх різнорідністю та розкішними комбінаціями запахів” [11, т. 22, с. 64].

Семантика древесних образів у літературі розкривається на тлі міфічних персонажів (русалки, мавки, дріади та ін.) і мотивів. Найбільш символічно насиченими дендрообразами є липа, дуб, береза, кипарис. Інші дерева (як хвойні, так і листяні) виступають переважно в ролі декоративних елементів різних пейзажів, є атрибутами сільського пейзажу та елементами міського пейзажу тощо.

Образ липи  та дубу в українському фольклорі переплітається із архетипом Світового дерева, що втілює в собі материнське начало, символізує єдність з духом предків (коріння) та Богом (крона) і виконує функцію оберегу, свідка, вартового, судді.

Вегетативний локус дуба в контексті новели І. Франка “Микитичів сад” набуває міфопоетичного статусу (“як особливе місце-універсум, де здійснюється доля людини; як предвічне дерево, що виконує функцію світової вертикалі; як символ людського життя, долі” [3, с. 92]) та водночас виконує роль фітоморфного центру оповіді.

На прикладі конкретних образів природи, як ось гілка, відірвана від дерева і кинена в гирло-крутіж, де вона й пропадає (оповідання “Міждобрими людьми”), І. Франко осмислює глибинні філософські проблеми людського буття, задає гострі питання і дає на них відповідь: “Чи винна гілка, чи винна вода, що так воно діється?...” [11, т. 18, с. 226]. Не винна, – підсумовує письменник. Не винне суспільство, що кидає беззахисну жінку на саме “дно”, не бачить І. Франко вини і в самій героїні. Така природа людська і суспільна.

Філігранно “обточені” флористичні образи-коди оригінально структурують та доповнюють художню оповідь; виступають полісемантичними, суґестивними, символічними, міфологізованими образами та резонують з долями персонажів.

 

Розділ ІІ. ФЛОРИСТИЧНІ ОБРАЗИ У ПОЕЗІЇ О. ЗАБУЖКО

 

2.1. Жіноча доля та фітообрази в творчості О. Забужко

 

Початок XX століття приніс великі зміни в життя як мистецьке, так і суспільне. Все частіше жінки беруть участь в політичних та культурних заходах, все частіше лунають твердження, що жіноча доля - це не тільки кухня, церква та дитина, але й участь у суспільно-політичній діяльності, бо жінка має право на свій внутрішній світ, саморозвиток.

Серед наших сучасниць, що піднімають проблему жінки, слід назвати Оксану Забужко, авторку літературознавчих розвідок та феміністичних романів. Так у романі "Польові дослідження з українського сексу" вона стверджує, що жінка мусить бути закоханою, проте творчою, що в її кров не мусить бути "затрушено отруту залежності". Образ жінки та дерева переплітаються  і в наступному вірші:

Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря.