Шпаргалка по "Литературе"

1. Морфеміка як наука та рівень мови

Термін морфеміка  має два значення – онтологічне  та гносеологічне. Морфеміка  - це морфемна підсистема мов, система морфем//морфів - найменших значеннєвих одиниць, будівельних компонентів слова//словоформи.  Морфеміка – це розділ граматики, що вивчає систему морфем//морфів і морфемну//морфну структуру слів//словоформ; формальні та семантичні відношення морфем//морфів між собою і зі словом//словоформою як цілісним утворенням.

Перше розуміння  терміна відображає онтологічні, об’єктивні, природні властивості мовної системи, власне її частини – морфемної підсистеми мови. Вчені розглядають мову як систему, тобто структуровану цілісність,що складається з взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів - одиниць мови. У лінгвістиці системна організація мови передбачає умовну структурацію її на підсистеми. Існування підсистем забезпечують мовні одиниці, які мають різні функції і значення і перебувають між собою в ієрархічних відношеннях. Виділення одиниць нижчих рівнів є результатом подліцуу одиниць вищих рівнів:

синтаксична підсистема(речення//висловлення)

лексична підсистема(лексема//ЛСВ)

морфемна підсистема(морфема//морф)

фонемна підсистема(фонема//алофон)

Морфемний (за старою лінгвістичною традицією морфологічний) рівень мовної системи забезпечує існування такої мовної одиниці, як морфема//морф, яка: 1. є самостійною одиницею мовної системи найнижчого знакового рівня; 2.входить до складу одиниці вищого рівня – слова//словоформи і є його структурним компонентом; 3. виділяться шляхом поділу складніших структур – а саме слова//словоформи; 4. здатна вступати в парадигматичні та синтагматичні відношення з іншими морфемами//морфами.

Морфеміка як наука  про морфемну будову мови. Ідея системної  організації мови втілена в традиційному виділенні таких розділів мовознавства, як граматика – морфеміка, словотвір, парадигматика, морфеміка – морфонологія, морфонотактика. Жодна граматика укр. мови не окреслює морфеміку як самостійний, незалежний від словотвору чи морфології розділ мовознавства. Та й сама морфологія як самостійна дисципліна виокремилася з синтаксису в к.19 – п.20 ст.

Морфеміка є порівняно  новим відгалуженням у мовознавчій  теорії, хоч окремі її поняття були відомі ще давнім грекам. У к.19 на п.20 ст. основна увага мовознавців  була зосереджена на словозміні, тому морфеми переважно розглядали саме як формальні показники словоформ. й іноді як будівельні компоненти слова. Як галузь мовознавства морфеміка почала виокремлюватися у 60-80 рр. 20 ст. у межах словотвору або морфології. У к.20 ст. вчені прийшли до усвідомлення морфеміки як самостійного розділу граматики. «Морфеміка, хоч і пов’язаний зі словотвором, проте самостійний розділ мовознавства, який необхідно вивчати цілісно, аби уявити морфемну підсистему мови, її одиниці, закономірності сполучуваності та взаємопристосування морфем у словах, а також закони конструювання морфемних структур слів»(Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А.). Поступове нагромадження мовних фактів, розбудова теоретичних та методологічних положень мовознавчих наук, усвідомлення мови як цілісної системи зі своєю структурою та елементами – мовними одиницями й тими відношеннями, які їх зв’язують, спричинило, з одного боку, зміну акцентів щодо визначення рівня мови відповідно до мовної одиниці, яка конститує цей рівень мови морфологічний – морфемний, а з другого – виокремлення спочатку в межах морфології, а потім і як цілком самостійного – розділу словотвір. І найостаннішим відгалуженням від морфології є морфеміка як розділ мовознавства, який, щоб уникнути небажаної термінологічної омонімії з підсистемою мови, можна назвати морфемологією.

Морфемологія має  власні об’єкт дослідження – морфемна підсистема мови як об’єктивна дійсність; предмет дослідження – морфема//морф як основна одиниця і як компонент  морфемної структури слова//словоформи, а також морфемна структура слова//словоформи як послідовність морфем//морфів, побудована за певними правилами сполучуваності окремих їхніх типів і класів; одиниці морфеміки – елементарні (морфеми//морфи)і комплексні (морфемні//морфні структури слів//словоформ); проблематику дослідження: 1. види морфем//морфів за роллю і місцем у слові//словоформі, зі їхньою функцією, а поширенням у мові, за походженням тощо; 2. значення морфеми, типи морфем//морфів за значенням(лексичне значення, граматичне значення, словотвірне значення) різновиди ГЗ і СЗ; 3. співвідношення лінійних(синтагматичних) та нелінійних(парадигматичних) одиниць морфемного рівня: слово//словоформа, основа//основоформа, морфема//морф; 4. принципи виділення у словоформах лінійних одиниць – морфів і правила ототожнення їх у парадигматичну одиницю – морфему; 5. сукупність морфемних//морфних структур слів//словоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови.

Виокремлення морфеміки, словотвору і власне морфології, по-перше, відтворює у своїх правилах, і законах об’єктивні закономірності граматичної будови мови, по-друге, розмежовує самостійні об’єкти граматичних розділів, по-третє, пов’язане з різними аспектами дослідження однієї одиниці – слова.

Характеристика окремих  морфе//морфів і  морфемної структури слова//словофоми в цілому належить у мові до компетенції морфеміки(морфемології).

У встановленні морфеміки(морфемології) як самостійної дисципліни внесли вагомий  вклад: Бодуен де Куртене (увів поняття  і термін «морфема»), М. Крушевський, П. Фортунатов, Г. Винокур (словотвірний квадрат), В. Виноградов, О. Земська (інтерфіксація, уніфікс). У розбудову морфеміки зробили внесок такі укр. мовознавці, як В. Горпинич (обґрунтував статус морфеміки як самостійного, незалежного розділу науки про мову), Є. Карпіловська(описала суфіксальну підсистему, уклала кореневий гніздовий словник), Н. Клименко, І. Ковалик, І.Яценко.

У сучасній морфеміці  виділяють два підрозділи – морфонологію та морфонотактику. Морфонологія вивчає морфему як парадигматичну одиницю та альтернування фонем у форфемі. Морфонотактика вивчає морфему як синтагматичну одиницю, тобто характер поєднання морфем у складі слова//словоформи. 

2. Зв'язок морфеми  з іншими одиницями  мови

Морфема і слово. Спільні та відмінні риси. У сучасному мовознавстві практично незаперечним є визнання слова центральною одиницею мови. Слово, «незважаючи на складнощі визначення, становить знакову єдність, яка знову і знову постає перед нами настійливо як щось центральне у механізмі мови».

Структурно слова, як правило, є синтезом кількох – мінімум двох морфем. Однак у мові є також слова, які формально, «за будовою», дорівнюють морфемі: де, там, таксі.

Слово за низкою ознак  якісно відрізняється від морфеми  – як ціле від частини. І поняття  слова, і поняття морфеми необхідні для лінгвістичного аналізу системи мови. Кожен з них має сферу свого застосування. Кожна з цих одиниць перебуває у певній залежності від іншої.

Як одиниці мови морфема і слово мають певні  спільні ознаки: 1. значеннєві одиниці: виражають певне значення; 2. двобічні одиниці: мають ПЗ(значення) і ПВ (звучання); 3. виступають у двоєдиній – абстрактно//конкретній – сутності; 4. вступають у системні зв’язки відповідно до двох типів відношень – парадигматичних і синтагматичних; 5. мають цілісну структуру: у слово не можна вставити інше слово; в морфему не можна вставити іншу морфему.

Як одиниці різних мовних підсистем вони вирізняються низкою відмінних ознак, які є  для них диференційними. Диференційні ознаки описують переважну більшість  типових, однак не всі відповідні одиниці. У мові є слова невідмінювані, які не охоплені частиною тих чи інших однак. Однак, незважаючи на це, морфема і слово залишаються якісно відмінними одиницями.

 

3. Об’єкт, предмет  і завдання морфеміки

Термін морфеміка  має два значення – онтологічне  та гносеологічне. Морфеміка  - це морфемна підсистема мов, система морфем//морфів - найменших значеннєвих одиниць, будівельних компонентів слова//словоформи.  Морфеміка – це розділ граматики, що вивчає систему морфем//морфів і морфемну//морфну структуру слів//словоформ; формальні та семантичні відношення морфем//морфів між собою і зі словом//словоформою як цілісним утворенням.

Поступове нагромадження  мовних фактів, розбудова теоретичних  та методологічних положень мовознавчих  наук, усвідомлення мови як цілісної системи  зі своєю структурою та елементами – мовними одиницями й тими відношеннями, які їх зв’язують, спричинило, з одного боку, зміну акцентів щодо визначення рівня мови відповідно до мовної одиниці, яка конститує цей рівень мови морфологічний – морфемний, а з другого – виокремлення спочатку в межах морфології, а потім і як цілком самостійного – розділу словотвір. І найостаннішим відгалуженням від морфології є морфеміка як розділ мовознавства, який, щоб уникнути небажаної термінологічної омонімії з підсистемою мови, можна назвати морфемологією.

Морфемологія має  власні об’єкт дослідження – морфемна підсистема мови як об’єктивна дійсність; предмет дослідження – морфема//морф як основна одиниця і як компонент морфемної структури слова//словоформи, а також морфемна структура слова//словоформи як послідовність морфем//морфів, побудована за певними правилами сполучуваності окремих їхніх типів і класів; одиниці морфеміки – елементарні (морфеми//морфи)і комплексні (морфемні//морфні структури слів//словоформ); проблематику дослідження: 1. види морфем//морфів за роллю і місцем у слові//словоформі, зі їхньою функцією, а поширенням у мові, за походженням тощо; 2. значення морфеми, типи морфем//морфів за значенням(лексичне значення, граматичне значення, словотвірне значення) різновиди ГЗ і СЗ; 3. співвідношення лінійних(синтагматичних) та нелінійних(парадигматичних) одиниць морфемного рівня: слово//словоформа, основа//основоформа, морфема//морф; 4. принципи виділення у словоформах лінійних одиниць – морфів і правила ототожнення їх у парадигматичну одиницю – морфему; 5. сукупність морфемних//морфних структур слів//словоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови. 

4. Поняття морфеми,  морф, аломорф, варіант  морфеми.

Морфема – це найменша знакова одиниця мови, яка виділяється  у слові і реалізується у морфах. Рівень мови.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Аломорфи морфеми  характеризують три ознаки. Вони:

1. мають те саме значення
2. наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування,
3. замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

Співвідношення між  морфою, аломорфом та морфемою приблизно  таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Варіанти  однієї морфеми — це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням, здатні замінити один одного в складі того ж слова чи словоформи.

На відміну  від аломорфів, для яких визначальним є відношення додаткової дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у  відношенні вільного варіювання. (сь, ся; а, ая; ти, ть; м, мо)

http://www.philolog.univ.kiev.ua/Lingur/art_79.htm

5. Види морфем української  мови за значенням

В українській мові за значенням виділяють кореневі та афіксальні морфеми. Кореневі морфеми  мають лексичне значення, афіксальні – дериваційне, релятивне. Дериваційне значення: відтворююче, мають суфікси та префікси, вказують на додатк. ознаки та надають нових значень. Релятивне значення: доконаний/недоконаний вид, ступінь порівняння прикметників, 4 відміна ім. Флексія має релятивне значення.

6. Види морфем української  мови за позицією  у структурі слова

-префікс

-корінь

-суфікс

-закінчення

-постфікс

-конфікс 

препозиція корінь постпозиція

Корінь – морфема, яка виявляє себе як спільна частина  однокореневих слів, є носієм лексичного значення, є обов’язковою,здатна приєднувати до себе інші морфеми.

Афіксальні морфеми  – службові