Шпаргалка по "Литературе"

Афікс – це морфема, що розташована справа чи зліва від  кореня і служить для утворення  нових значень.

Афікси можуть бути факультативними морфемами. 500 афіксів  та 17 тис. коренів в укр. мові. Слів без кореня не існує. Афікси до кореня приєднуються шляхом нанизування.

Префікс – морфема, що прикріплена спереду кореня і  служить для утворення нового лексичного чи граматичного значення. У слові може бути декілька префіксів. Вперше термін «префікс» увів Залознийу1906 р. До цього використ. «приставка» і «залог».

Суфікс – морфема, що стоїть після кореня і слугує для утворення нових слів. Суфікс змінює частиномовну належність слова. Частину мови визначає останній суфікс, що стоїть біля закінчення. Суфікс називали «наростком».

Флексія – це закінчення, змінна частина слова, що служить  для вираження його граматичного значення. Флексія є показником відношення одного слова до іншого. Ф. властиві тим частинам мови, що мають словозміни. Ф. не мають незмінні частини мови. Ф. бувають нульові,  матеріально не виражені. Ознаки Ф.: розташ. в кінці слова,є регулярною морфемою, кожна конкретна ф. може долучатися до тієї основи будь-якого слова, що належить до певного типу, ф. координується суфіксоми, синтаксична морфема.

Постфікс – той, що стоїть після закінчення.В укр. мовознавстві постфіксом вважають сл, сь,будь, небудь, бо, но,то,сь. Постфіксальні  морфеми дуже близькі до суфіксальних.

Інтерфікс – асемантичний морф,це словотвірний елемент, що використ. в словотворі, бо разом з іншими засобами словотвору творить нові слова. Вперше інтерфіксацію описав Трубецький. З’являється для зручної сполучуваності морфем. (шосе – шосе-й-ний, америк-ан-ський).

Конфікс – це словотвірні  афікси, які обрамлюють твірну основу і виступають як нероздільні словотворчі елементи. (на- і –ник- використ.одночасно) Конфікс – біморфема, біфікс, циркунфікс, префіксально-суфіксальна морфема. (борода – під-борід-д-а)

Афіксоїди – це ті афікси, що займають проміжне положення між коренем та афіксом. (мір – землемір, водомір; їд – афіксоїд, мурахоїд)

7. Види морфем української  мови за функцією

За цією функцією поділяються лише службові морфеми  – афікси. Виділяють словотворчі  та формотворчі афікси. Словотвірні  афікси слугують для творення нових слів. Вони об’єднуютьгрупи слів зі спільним словотвірним значенням, що міститься в цьому афіксі: дуб, дубок, піддубний, дубняк, дубовий.

Словозмінні афікси забезпечують процеси відмінювання , утворюючи різні словоформи однієї лексеми. Вони об’єднують словоформи у межах однієї частини мови за певним набором закінчень. Власне словозмінними є закінчення: відмінювані - закінчення іменних частин мови (іменника,прикметника, числівника) і дієвідмінювані – закінчення дієслів. Словозмінні афікси виражають розчленовану граматичну семантику: ліс, -у, -ом, -і… (ГЗ відмінка і числа).

Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми. Формозмінними в основному  є суфікси (іноді префікси), що виражають  нерозчленовану граматичну семантику: сміливіший(форми вищого ступеня порівняння), оберігати (форма інфінітива), оберів, оберігала (форма минулого часу).

У науковій літературі є й інші визначення функціональної спеціалізації афіксів. Горпинич виділяє  словотвірні та формотвірні афікси. Клименко та Карпіловська поділяють афіксина словотворчі(дерив.) та словозмінні(реляц.).

8. Види морфем української  мови за способом  вираження та формою

За способом вираження  виділяють афікси фонемно виражені та нульові, фонемно не виражені. Афікси як морфеми є одиницями двосторонніми, тобто вони мають ПЗ і ПВ. Звичайно кожнову ПЗ відповідає певний ПВ: ліс –ЛЗ «сукупність дерев» -н- - СЗ «загальна відносність» - ий – ГЗ «Н.в. одн. ч.р.» Однак в словах типу ліс- (ЛЗ «сукупність дерев») -? (ГЗ «Н.в. одн.») є план вираження ГЗ «Н.в.одн.», позбавлений фонемного вираження. На позначення такої відсутності засобів вираження певного значення було уведене поняття нульової морфеми//морфа.

Нульовий афікс  – це така морфема//морфа, яка не виражена фонемно, однак за нею закріплене в мові певне значення: велик-0, кіт-0, Кийів-0,стойав-0.

Фонемно виражені афікси поділяють: а). за кількість фонем  – на одно- і багатофонемні; б). за якістю фонем – на вокалічні (а-кати, о-хопити), окнсонантні (п-нути, з-робтии) і вокалічно-консонантні (дерев-о,пере-до-руч-и-ти-0).

За формою виділяють  прості (непохідні) та складні (похідні) морфеми. Простими вважають такі афікси, у складі яких не можна виділити менші компоненти: Р на-, об-, перед-; S –ак-, -ец’-, -ов-, -іст-, -с’к-; Z –у, -е, -і.

Складними вважають афікси, що витворилися в процесі історичного розвитку мови шляхом злиття кількох (переважно двох) афіксів – префіксів: по- + над- - понад (понад-строковий); суфіксів: -ик- + -а- - ича- (ман’ірн-ича-ти-0); суфікса і закінчення: -а- +-м(земл’-ам); закінчення і займенника: -а + -йа- - -айа (зелен-айа).

9. Види морфем української  мови за ступенем  повторюваності

Явище повторюваності притаманне всім морфемам. Корені поділяють  на широко вживані, які наявні в багатьох словах (до кілька сотень): -сам-0, -вод-и-ти-0, -ход-и-ти-0; менш вживані, які зустрічаються також у багатьох словах (до кількох десітків) –лоб-0,-колос-0; одиничні, які трапляються в одному (таких 5 тисяч коренів) чи двох словах службових частин мови – прийменниках (до, на, над, під), сполучниках (або, і, чи, хоч), частках (б, би, ж, ні), вигуках (о, гей, ой), переважно невідмінюваних іменниках (бюро, леді, мадам, таксі) та прикметниках (беж, бордо), іноді – відмінюваних(ін’ій-0, ін-ист-ий, тис-0, тис-ов-ий)

Одиничні корені поняття відносне, оскільки від них можна утворити похідні: ах –ах-нути, ах-ати; ви – ви-кати,ви-кнути.

Афікси виділяють  регулярні//нерегулярні або ж  повторювані//неповторювані. Регулярні  – ті, що повторюються у великій  кількості без-, не-, -ач-, -н- … Нерегулярні  – ті, що трапляються в 1 чи 2словах (поп-ад-я, поет-ес-а, потрон-таж-0, пошт-ампт-0). Такі афікси називаються уніфіксами (унікальними морфемами). Малорегулярні – вжив., але дуже рідко.

10. Види морфем української  мови за значенням

В українській мові за значенням виділяють кореневі та афіксальні морфеми. Кореневі морфеми мають лексичне значення, афіксальні – дериваційне, релятивне. Дериваційне значення: відтворююче, мають суфікси та префікси, вказують на додатк. ознаки та надають нових значень. Релятивне значення: доконаний/недоконаний вид, ступінь порівняння прикметників, 4 відміна ім. Флексія має релятивне значення. 

11. Види морфем української  мови за походженням

З походженням усі  кореневі морфеми є або вторинними, або первинними. Вторинні корені є  наслідком процесів, переважно спрощення, що відбувалися в певні періоди розвитку української мови. Первинними є етимологічний, генетичний корінь. Первинні корені можна встановити лише в результаті етимологічного аналізу слова. Переважна більшість коренів є питомими. До питомих відносіть індоєвропейські,праслов’янські,східнослов’янські та власне українські корені. Крім споконвічних, є корені, запозичені з інших мов.

За походженням  виділяють такі типи афіксів: споконвічно  українські та запозичені. До споконвічно  українських належать успадковані з праслов’янської мови, спільнослов’янські та власне українські (су-, пра-, пре-, -ок-, -ох-, -еньк-, -оньк-). Іншомовні – а-, анти-, ін-, екс-, де-, супер-.

12.Полісемія,  омонімія, синонімія,антонімія  морфем

Полісемія морфем виявляється  в тому, що одна морфема може мати кілька значень, які обов’язково пов’язані між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку, форма вираження морфеми при цьому залишається незмінною. При полісемії всі значення морфеми в той чи інший спосіб пов’язані між собою й утворюють досить складну єдність, яку можна назвати семантичною структурою морфеми.

пра- «ознака часової  віддаленості родинного зв’язку» 1. віддаленість у минуле: прадід, прародич; 2. віддаленість у майбутнє: правнук, правнучка.

-ач- «особа – носій процесуальної ознаки» 1.особа за професією: ткач, викладач; 2. особа за родом діяльності на певний момент: глядач,читач, відвідувач.

-б- «абстрактна  процесуальна ознака» 1. опредмечена  дія: боротьба, стрільба; 2. опредмечений  стан: журба, ганьба.

-ище- 1. «згрубільсть» ручище, бородище, бабище; 2. «збільшення» морозище, селище.

Омонімічними можуть бути морфеми, тотожні у звуковому, фонемному складі,які мають непов’язані  між собою значення. (уч-ень, вод-ень). Омонімія властива абсолютно всім морфемам. (купити, купати; стеблина, морквина, Миколин, Наташин; тракторист, велосипедист,барвистий, водянистий; цукерниця, в’язальниця; бери, воли).

Явище синонімії. Різнозвукові чи різнофонемні морфеми, що мають схожі  значення, які відрізняються якимись  відтінками. (змість, злоба; бунтар, бунтівник) Синонімія характерна для афіксів, які використовуються для творення катайконімів (назви мешканців за територією проживання): житомирянин, житомирець.

Антонімія передбачає вживання протилежних морфем з протилежними значеннями: занести-винести, прилетіти-відлетіти.

13. Морфемна структура  слова. Основа  слова та її  характеристика

Морфемна структура  слова – це системно упорядкована єдність його значеннєвих елементів  – морфем//морфів, які формують лексико-граматичну цілісність лексеми.

Корінь – морфема, яка виявляє себе як спільна частина  однокореневих слів, є носієм лексичного значення, є обов’язковою,здатна приєднувати  до себе інші морфеми.

Афіксальні морфеми  – службові

Афікс – це морфема, що розташована справа чи зліва від  кореня і служить для утворення нових значень.

Афікси можуть бути факультативними морфемами. 500 афіксів  та 17 тис. коренів в укр. мові. Слів без кореня не існує. Афікси до кореня приєднуються шляхом нанизування.

Префікс – морфема, що прикріплена спереду кореня і служить для утворення нового лексичного чи граматичного значення. У слові може бути декілька префіксів. Вперше термін «префікс» увів Залознийу1906 р. До цього використ. «приставка» і «залог».

Суфікс – морфема, що стоїть після кореня і слугує для утворення нових слів. Суфікс змінює частиномовну належність слова. Частину мови визначає останній суфікс, що стоїть біля закінчення. Суфікс називали «наростком».

Флексія – це закінчення, змінна частина слова, що служить  для вираження його граматичного значення. Флексія є показником відношення одного слова до іншого. Ф. властиві тим частинам мови, що мають словозміни. Ф. не мають незмінні частини мови. Ф. бувають нульові,  матеріально не виражені. Ознаки Ф.: розташ. в кінці слова,є регулярною морфемою, кожна конкретна ф. може долучатися до тієї основи будь-якого слова, що належить до певного типу, ф. координується суфіксоми, синтаксична морфема.

Постфікс – той, що стоїть після закінчення.В укр. мовознавстві постфіксом вважають сл, сь,будь, небудь, бо, но,то,сь. Постфіксальні морфеми дуже близькі до суфіксальних.

Інтерфікс – асемантичний морф,це словотвірний елемент, що використ. в словотворі, бо разом з іншими засобами словотвору творить нові слова. Вперше інтерфіксацію описав Трубецький. З’являється для зручної сполучуваності морфем. (шосе – шосе-й-ний, америк-ан-ський).

Конфікс – це словотвірні  афікси, які обрамлюють твірну основу і виступають як нероздільні словотворчі  елементи. (на- і –ник- використ.одночасно) Конфікс – біморфема, біфікс, циркунфікс, префіксально-суфіксальна морфема. (борода – під-борід-д-а)

Афіксоїди – це ті афікси, що займають проміжне положення  між коренем та афіксом. (мір –  землемір, водомір; їд – афіксоїд, мурахоїд)

Основа  слова - це частина слова (як правило незмінна), яка вказує на його лексичне значення; частина словоформи без флексії.

Одиниця проміжного – між морфемою і словом –  рівня. Входить в слово, складається  з морфем. Немінімальна, проміжна. Синтаксично  несамостійна частина слова, яка  може формально збігатися зі словом чи коренем. Не виражає поняття, але  виражає категоріальну семантику і віднесеність до певної частини мови. Місце в слові фіксоване. Не має морфологічного оформлення, не має смислової завершеності, але виражає категоріальну семантику і лексико-граматичну співвіднесеність з певною частиною мови. Матеріальне вираження – певним чином організована єдність морфем, розташованих у лінійний ряд.

14. Вільні та зв'язані  корені. Вільні та  зв'язані основи

Вільні корені –  ті, що можуть виступати самостійно, без інших словотвірних морфем (без  префіксів і без суфіксів): привілля(вільний), юнацтво(юний). Зв’язані – ті, що не мають здатності виступати самостійно, без інших словотвірних морфем: імпорт, витівати,деферизація. Напівзв’язані - корені непохідних дієслів, які безформозмінного суфікса не вживаються: дерти, нести, читати, ходити.

Поняття «зв’язана  основа» увів Герасим Павський у 19 ст. Однак коректніше говорити про  зв’язаність/незв’язаність кореня, оскільки саме він може чи не може реалізуватися  вільно.

Зв'язана  основа — це непохідна подільна основа, корінь якої втратив здатність вживатися самостійно без службових морфем. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності).