Шпаргалка по "Литературе"

Вільна  основа – це непохідна основа, корінь якої вживається з іншими афіксами, утворюючи самостійні лексеми. 

15. Подільність основ

Морфемний аналіз –  це виділення в складі слова живих  морфем, визначення значень і меж. Цим він відрізняється від етимологічного і словотворчого аналізу.

Є два напрями  у розумінні морфемного членування у мовознавстві:

1. основи розчленовуються на морфеми лише тоді, коли є співвідносні слова з вільним або зв’язаним коренем
2. при членуванні основи беремо до уваги не лише корінь, але й службові морфеми. Тоді всі морфеми рівноправні. Це обґрунтування наукового аналізу слова.

Поділ слова на морфеми загалом не викликає сумніву. Сюди належать слова, споріднені за коренем,службові морфеми яких не втратили словотворчу функцію, на межі морфем нема фонетико-морфологічних змін.

Фактори зниження чіткості поділу слів на морфеми: 1. коли похідне слово має подвійне смислове мотивування (коли можна у слові  виділити 1 складний суфікс або кілька простих); 2. коли домінуючим у семант. мотивуванні виявляється не твірне слово, а його попереднє (твірне твірного). Тоді знижується лексичний зв’язок похідного слова з твірним, і сусідні суфікси сприймаються як один великий.

Але якщо є співвідносні слова з суфіксом –ар-, то виділяються окремо: токарня – токар; друкарня – друкар.

У жіночому роді, пов’язаному  з родом діяльності. Вони творяться  від назв осіб чоловічого роду: парашутистка – парашутист.

Іноді поєднуються  жін. і чол. суфікси і перетвор. в 1 складний: турчанка – турок

Відмежування суфіксів від складних суфіксів викликає певні  труднощі. Наприклад, у слові франц. походження бетоньєрка суфікси -єр і  укр. – к-. Щоб правильно визначити  морфемні складники, треба зіставити  споріднені за коренем слова.

Відчуття міжморфемних меж втрачається, знижується: 1. коли є асимілятивне чергування приголосних (чех – чесьький); 2. коли є усікання твірних основ, коли кінцевий звук чи група звуків відкидаються для фонетичного пристосування (таксі – таксист); 3. при спрощення груп приголосних (їздити – виїзний)

Подільність основ  найчіткіша, коли до їх складу входять  регулярні афікси: атеїзм (а –  преф., їзм – суф.), атеїст (а –  преф., їст – суф.), монтаж (аж-суф.). Коли афікси нерегулярні, відділити  їх допомагає зіставлення відмінних основ: яблуня- яблуко (суф. ун, ук), пісня(суф. с і н) – співати (с-преф., ва – суф).

Існує три типи подільних основ: 1. Основи, подільність  яких зумовлена їх співвідношенням  з відповідними твірними: - слова  без фонетичних змін на морфемній  меж (ви-чит-ка); - слова з фонетико-морфологічними змінами на морфологічний межі (жал-іс-н-ий); 2.Зв’язані основи: - слова з чітко окресленими морфемами: атеїз, атеїст; - слова з малорозчленованим значенням: яблуня,яблуко,пісня, співати; 3. Слова, основи яких маютьзалишкові морфеми: - із залишковими коренями: цікавий (цік – к., ав –с.); -із залишковими інтерфіксами (купейний, вчорашній); - із залишковими афіксами (пухнатий; - із суфіксами,вжитими для переоформлення запозичень: наївний, акуратний.

16. Історичні зміни  у морфемній структурі слова. Спрощення

Інколи змінюється не лише семантика і значення морфеми, але і будова, звуковий склад, кількість  морфем у слові, значення і функції  морфем. Головний чинник історичних змін у морфемній структурі слова  – порушення співвідношення між прямим твірним словом та похідним.

Типи історичних змін: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.

Спрощення – найпоширеніша  зміна,в основі якої похідна основа перетворюється на непохідну.

дар (да-р-ь), да-ти

Явище С. виникло  внаслідок деетимологізації і демотивації слів в результаті різних фонемних змін.

Виокремлюють повне  та неповне С. Повне С. – цілковите  злиття афіксальних морфем з кореневими, нові слова не зберігають слідів давньої  похідності. (старий,добрий, хитрий –р- -велика ознака). Неповне С. – окремі сліди похідності помітні і корені, і афікси легко розрізнити, але втрач. своє первісне значення. (порох –прах, обруч – об руку).

Спрощення відбувається у 3 позиціях: корінь + суфікс (мило, шило, рало); префікс + корінь (призьба,закон,обруч); префікс + корінь+суфікс (наперсток, подушка)

Спрощення може відбуватися між коренем та суфіксом в процесі історичних змін (перстень, вікно) 

17. Історичні зміни  у морфемній структурі  слова. Перерозклад

Інколи змінюється не лише семантика і значення морфеми, але і будова, звуковий склад, кількість морфем у слові, значення і функції морфем. Головний чинник історичних змін у морфемній структурі слова – порушення співвідношення між прямим твірним словом та похідним.

Типи історичних змін: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.

Перерозклад – іст. зміна, яка відбувається між морф., в результаті якої в складі похідного  слова змін. межі між твірною основою  та формальною в наслідок переходу 1 елемента 1 морфа до сусіднього морфа. (рука рук-а-мь, земля земл-я-мь,вода – вод-а-мь) (ведеш ведете веде-ш(іст.))

Явище перерозкладу поновило нові суфіксальні морфеми  ник – ільник на означення особи (фокусник, вісник, погорільник)

Явище перерозкладу трансформує форему в структуру  слова, в наслідок чого відбувається збільшення суфіксів в укр. мові.

18. Історичні зміни  у морфемній структурі  слова. Ускладення. Декореляція

Інколи змінюється не лише семантика і значення морфеми, але і будова, звуковий склад, кількість  морфем у слові, значення і функції  морфем. Головний чинник історичних змін у морфемній структурі слова – порушення співвідношення між прямим твірним словом та похідним.

Типи історичних змін: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.

Ускладнення – іст. процес, протилежний до спрощення.

Слово з неподільною основою стає словом з подільною основою. 1 морфема перетворюється на 2 морфеми. Явище ускладнення притаманне словам іншомовного походження. (трамвай, космос, анархія)

Основною причиною ускладнення запозичених слів є  наявність у мові споріднених з ними похідних.

Декореляція  не торкається звукового сладу і кількості  морфем, це зміна характеру та значення морфем, а також їх співвідношень  при збереженні к-сті і порядку  морфему структурі слова.

війна – вої, а  в суч. мові війна – воювати; лікар – лькь(лька), що озн. лікування в знач. ліки; в суч.м. лікар – лікувати.

19. Морфонологія як  наука. Морфонологічна  модель та морфонологічна  позиція

М. – це розділ мовознавства, який вивч. фонеми, як елементи будови морфем та словоформ. М. виникла як зв’язок фонології, морфології та словотворення. Об’єкт М. – морфеми і словоморфи. М. встановлює фонемний склад різних типів, варіативінсть фонем у структурі тотожних морфем, яка виникає у словотворенні чи формотворенні, закономірності морфем 1 стос. іншої в слові, процеси на морфемному шві (чергування, ускладнення).

Предмет суч. М. –  будова морфів, формальні закономірності, які характеризують поєднання морфіву  слові, при цьому врах. акцент зміна  її на ін. М. цікавлять регулярні, системні зміни.

М. почала розвиватися як наука в 20-30 рр 20 ст. М. пов’язана з проблемою варіантності мовних одиниць. Під варіантністю розуміють розрізнення у відтворенні,яке полягає у зміні звукового складу або знач. структ. 1 мови без втрати її тотожності.

М. модель – це форм. схема будови слів однотипної структури, у яких в одній і тій же позиції регулярно відбив. певне морфонолог. явище. (Прилуки – прилуцький). Це формальна схема побудови похідних слів того чи іншого словотвірного типу, що характер. наявністю чи відсутністю певного м.явища.

М. позиція – це положення морфа або аломорфа у слові, яке визнач. х-ром сусідніх морфів, їх фонемат. складом та акцентуацією.

М. позиція це місце  поєднання сусідніх морфів і зміни  їх фонемного оформ., які виникають.

20. Морфонологічні явища.  Чергування. Усічення

М. явища – це ті, що виникли на морфемному шві в  наслідок взаємопристосування морфем.

Чергування –  явище пристос. морфем, яке супроводжується  зміною їх фонематичної будови.

черг. голосних

черг. приголосних (регрес. х-тер) вода-водиця-водичка

Пригол. черг. на  м.шві здебільшого відбувається між коренем і суфіксом. світлий-світлість, може черг. на межі префікса і кореня (сказати з-зі, зо, с, зу).

Чергування голосних не такі поширені. Найчастіше чергуються о-0(нуль) (сон-сниться), е-0(нуль)(орел-орла),о-е (стіл-стола, село-сіл)

Усічення-елізія-явище  морфемного шва, що виявляється в  усіченні однієї чи кількох морфем кінцевого морфа твірної основи (або морфа в цілому)

21. Морфонологічні явища.  Інтерфіксація. Накладання

М. явища – це ті, що виникли на морфемному шві в наслідок взаємопристосування морфем.

Інтерфіксація –  аугментація – явище морфемного шва, коли між двома морфемами//морфами  з’являється інтерфікс, що усуває морфонологічно заборонені збіги голосних(злиття) або приголосних фонем на межі морфем.

Накладання-гаплологія-явище  морфемного шва, яке виникає тоді, коли збігаються фонемно однакові кінець і початок настпного морфа. 

22. Морфонотактика.  Поняття валентності  морфем у лінгвістиці

 

23. Валентність основ, префіксів, суфіксів

 
Валентність кореня. Корінь: 
- вільний (функціонує самостійно, без супроводу суфіксальних морфем) 
- зв'язаний (радиксоїд). Відомий лише у поєднанні з афіксальними морфемами. Пиступає у споріднених словах (пологий, розлогий). 
- повторювані 
- унікальні 
Валентність суфіксів: 
У суч. Укр.м. словам притаманне нанизування суф.. Вони реалізують правобічну валентність кореня. Приєднуються до кореня, іншого суф. 
Обмеження: 
- семантичні (врах. сумісність кореня і суф.: тель – тільки до дієсл. основи і т.д. 
- формальні (з'явл. в твірній осн. при надлишку чи нестачі елементів. Пов'язані з явищами морфолог. шва) 
- лексичні (зумовл. появою невиправданої омонімії) 
- словотвірні (коли група слів не поєдн. з афікс. морфемами з певним знач.: ичі, ічі – з числ. осн. два, три). 
- стилістичні (бандюга, грубезний). 
Валентність префіксів: 
Частіше виступають у прикореневій морфемі, рідше – між префіксальними основами. 
- активні (з,за, по,до, про,без, не, пере, ви,від,під) 
- менш активні (воз, уз, пра, а, анти,де..) 
 
Мають меншу валентність, ніж суф. мають лівобічну валентність.

24. Словотвір як розділ науки про мову. Обєкт, предмет, завдання. 
    

Словотвір як окрема галузь лінгвістичної науки формується протягом останніх десятиліть. На місце  словотвору серед інших мовознавчих  дисциплін існують різні погляди: М. Ломоносов, О. Востоков, Б. Буслаєв, Ф. Ф. Фортунатов, Л.Булаховський та інші вважали, що вчення про словотвір є одним із розділів морфології; О. Потебня відносив словотвір до лексикології, а О. Шахматов, В Виноградов виділяли словотвір у самостійну дисципліну в науці про мову. В українському мовознавстві цю точку зору обстоював І. Ковалик. Він долучився і до створення відповідної теоретичної бази цієї галузі. І. Ковалик підкреслював "самостійність науки про словотвір у тому, що вона вивчає закони творення слів на базі моделей і зразків, наявних у системі слів, які належать до словникового складу мови" . Предмет і завдання словотвору не входять до жодного з розділів мовознавчої науки. 
 
Словотвір — розділ науки про мову, що вивчає структуру похідного слова і способи утворення нових слів. 
 
Аналогічно до загальноприйнятих термінів "фонологія", "морфологія", "лексикологія" у мовознавстві словотвір нерідко позначається терміном "дериватологія" —дериват — "похідне слово"+грецького Іоgоs ("учення"). 
 
Термін "СЛ" має двояке значення: 1) сама система СЛ будови мови, яка утворювалася за своїми внутрішніми законами протягом усього історичного розвитку мови; 2) вчення про СЛ будову мови як мовознавчу дисципліну. Перше значення — СЛ як процес — є первинним, а друге — словотвір як вчення про словотвірну будову мови — вторинним. 
 
СЛ, як і мову в цілому, можна вивчати у двох аспектах: діахронічному (через" "час") і синхронічному ("спільно, разом""час"). У діахронічному аспекті досліджуються певні процеси формування нових слів у ході історичного розвитку мови. 
Діахронічний (історичний) СЛ — це вчення про словотвірні процеси та закономірності, які простежуються у похідних словах; про формування словотвірної системи мови, її зміни, розвиток, зміни у структурі похідних слів. 
Синхронічний (описовий) СЛ— це вчення про похідну лексику у її взаємовідношенні з іншими словами на певному етапі розвитку мови протягом певного часу.Синхр.словотвір вивчає відношення одиниці, що співіснують, діахронічий — процеси перетворення одних одиниць в інші. 
При синхронічному описі СЛ беруться до уваги деривати, утворені всіма способами словотворення, в яких виявляються "жимі" словотвірні типи . 
 
Одиницями для СЛ рівня можна вважати систему дериватом, утворених із різнорівневих одиниць — морфем, лексем, словосполучень. 
 
Дериватема — це базова мовна одиниця СЛ рівня, що характеризується відповідною словотвірною формою і СЛ значенням. 
 
СЛ форма—це не що інше, як поєднання твірної основи чи основ з певним афіксом або афіксами (дериваторами). Отже, дериватеми бувають суфіксальні, префіксальні, постфіксальні, префіксально-суфіксальні та ін. Дериватеми з двома і більше твірними основами поділяються на складні, складносуфіксальні, абревіаційні, зрощеннєві та ін.