Ідейно-естетична своєрідність творчості О. Пчілки

Погляди Олени Пчілки знайшли відображення у її творчості, зокрема у прозі. Найчастіше письменниця звертається до жанру оповідання; також написала дві повісті «Світло добра і любові» (1886 - 1888; не закінчена) і «Товаришки» (1887), але визначила їх як оповідання. Малі літературні форми більше відповідали типу художнього мислення. Олени Пчілки завдяки своїм локальним сюжетам, чіткій композиції, значним можливостям для реалізації ліричного бачення світу.

Перші прозові твори письменниці біли надруковані на початку 80-х років XIX ст. у львівському журналі «Зоря». Це були оповідання «Пігмаліон» (1884), «Забавний вечір» (1885), «Чад» (1886).

В оповіданнях «Пігмаліон» і «Чад» письменниця порушує тему фальшивого народолюбства. Як дрібний чиновник Сергій з першого оповідання, так і ліберальні паничі з другого, є служителями української культури лише на словах, та в ході подій твору виявляються зовсім байдужими до національної справи і ставляться до неї лише як до модної забави.

Тема української інтелігенції є домінуючою у прозових творах Олени Пчілки. Це було достатньо новим явищем в українській літературі, на чому акцентує увагу й Іван Франко у листі до письменниці від 4 січня 1886 року: «Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства. Ви першії, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борьби тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в «Світлі», і в «Чаді».

Незакінчена повість «Світло добра і любові», на яку вказує І.Франко, охоплює широкий спектр світоглядно-етичних і суспільно-політичних питань - пріоритети особистості і суспільства, пошуки інтелігенцією своєї ролі в суспільному розвитку, взаємини інтелігенції і народу, розвиток національної культури, еволюційний і революційний шляхи соціальних перетворень.

У повісті «Товаришки» провідною є тема емансипації жінки, її додатково поглиблено осмисленням ролі інтелігенції в суспільному житті. У життєвому виборі двох паралельно зображуваних героїнь утверджується рівноправність жінки в освіті, науці й трудовій діяльності, розкриваються дві різні позиції у взаєминах інтелігенції та народу. Тему цієї повісті визначила сама Олена Пчілка в післямові до твору. В ньому зображена пора першого пробудження нашого жіноцтва в 60-х роках, першого поривання його до раціональної освіти й життя.

Для художньої структури повістей Олени Пчілки характерна 
суб'єктивована розповідь від третьої особи з авторськими коментарями, 
оцінками, ретроспективні відступи в описі передісторії життя головних 
персонажів. Важливу виражальну роль відіграють діалоги, дискусії, в яких 
виявляється світогляд персонажів. Письменниця приділяє увагу 
психологічній мотивації вчинків - через відтворення роздумів персонажа у 
формі прямої мови. Охоче вдається до внутрішнього монологу. 

Оповідання Олени Пчілки сконцентровані на світоглядно-етичних питаннях добра і Зла, милосердя, цінності людського життя («Соловйовий спів», «Забавний вечір», «Рятуйте!»), проблемах стосунків у сім'ї («Пігмаліон», «Маскарад», «Біла кицька»), на проблемах школи і освіти («Півтора оселедця», «Золота писанка»), інтелігенції та народу («Чад», «За правдою»). Цим творам притаманне побутово-ситуативне розкриття типових суспільних явищ («Атришоки», «За двором», «Пожди, бабо, нових правів», «Збентежена вечеря»). Переважає суб'єктивований тип розповіді від третьої особи, насичений авторськими оцінками і коментарями. Часто використовується прийом звертання до читача.

Загалом оповідання Олени Пчілки тяжіють до нарисового типу з розлогим описом подій. Творам нерідко шкодить уповільнений розвиток сюжету, переобтяженість другорядними подіями («Пігмаліон», «Маскарад», «За правдою», «Золота писанка»). Новелістичні оповідання «Соловйовий спів, «Біла кицька», які виявляють особливості прози рубежу століть – зображення події, опосередковане суб'єктивно-емоційним сприйняттям, майстерність психологічної деталі, належать до художніх здобутків письменниці. У цих творах по-новому осмислено архаїчну форму оповіді від першої особи, помітною є поглиблена психологічність.

Поетична спадщина є значною у творчому доробку письменниці. За 
Г. Авраховим, не будучи аж надто великим поетичним талантом, Олена 
Пчілка під щасливу мить творчої наснаги сягала заповітних висот вічного 
мистецького.

     Поетичні твори  Олени Пчілки публікуються з 1883 р.: у ж. «Зоря» надруковані вірші «Сердечні турботи» і «На любій розмові»; до альманаху «Рада» (Т.1) включені вірші «Волинські спогади» і «Гульча», до другого тому (1884) – поема «Козачка Олена». 1886 року вийшла збірка поезій «Думки-мережанки». Пізніше поетичні твори Олени Пчілки друкувалися в альманахові «Перший вінок», журналах «Зоря» і «Рідний край». У другій половині 80-х років письменниця працює над поемою «Орлове гніздо». Значна частина поетичного доробку Олени Пчілки ще не опублікована і зберігається в архіві письменниці.

Лірика Олени Пчілки відзначається психологічно-особистісною орієнтацією з акцентом на морально-етичних аспектах. Домінують медитативні жанри, в яких органічно розкривається внутрішній світ особистості. Основні жанри лірики Олени Пчілки – вірші-роздуми, ліричні медитації, послання, елегії, пісенні поезії, вірші-оповідання.

Показовим для особистісно-орієнтованої лірики Олени Пчілки є звернення до громадянсько-патріотичної проблематики у жанрі ліричної медитації, глибоке проникнення в душевний стан людини.

Для лірики Олени Пчілки характерне звертання до проблем мистецтва в громадянсько-патріотичній інтерпретації: утвердження активної громадянської позиції творчої особистості (лірична медитація «Минула молодість!.. Мов пісня прошуміла!..»), культуротворчої ролі мистецтва (поминальний вірш «Миколі Лисенкові», вірш-роздум «Слово»).

Ліричний талант поетеси найповніше розкривається у настроєвій 
виразності ритмічно-композиційній і образній майстерності елегій 
(«Прощання», «Осіннє листя»), пісенних поезій («Та вже не ти!», 
«Ноктюрно»). Елегійність, пісенні прийоми поширені у всій медитативній 
ліриці Олени Пчілки. Наспівність лірики Олени Пчілки виявляється і в 
ритмомелодиці – широке використання інтонаційно гнучких і мелодійних 
хореїчних форм, звукове багатство рими, динамічна строфіка з комбінацією 
різноскладових рядків.

Серед ліро-епічних жанрів поезії Олени Пчілки представлені байка, легенда, вірш-алегорія, поема.

Жанр байки розроблявся письменницею здебільшого в ранній період творчості. У легендах Олена Пчілка охоче використовує античні та біблійні сюжети, мотиви, образи («Пророк», «Найперші діаманти»).

У поемах «Козачка Олена» і «Орлове гніздо» постають події історичного минулого України. В поемі «Козачка Олена» першорядною є ідея соціальної активності жінки. Твір становить спробу художньої реалізації жіночого образу-характеру, основним ціннісним орієнтиром якого є обов'язок у найширшому його розумінні. У поемі «Орлове гніздо» широко розгорнуто події політичного життя України другої половини XVII ст. У центрі твору – державна діяльність гетьмана правобережної України Петра Дорошенка, його прагнення здобути політичну незалежність України. 

Значний внесок Олени Пчілки і в розвиток української драматургії. Інтерес письменниці до. цього виду мистецтва у значній мірі зумовили культурно-громадські та дружні зв'язки із засновниками українського професійного театру М.Старицьким та М.Кропивницьким.

Драматичні твори Олени Пчілки були народжені бажанням поповнити небагатий на той час репертуар українських театральних труп, розширити тематичне коло української драматургії, обмежене сільською тематикою. Вперше на сцені представники освіченої частини українського суспільства, заговорили українською мовою. Здебільшого героями п'єс Олени Пчілки були представники української інтелігенції.. Треба зазначити, що це відбувалося тоді, коли, за І.Франком, «цензура не допускала на українську сцену драм, узятих із життя інтелігенції, на тій підставі, що української інтелігенції нема й не сміє бути».

Перу письменниці належать такі драматичні твори, як водевіль «Сужена - не огужена!» (1881), комедія «Світова річ» (І884), драма «Злочинниця» (1888), драма «Отрута»(не опублікована).

Вже у 1914 - 1920 рр. вона написала ряд п'єс для дитячого театру.

За висловом дослідниці творчості Олени Пчілки Любові Дрофань, у своїх драматичних творах письменниця «показує не тільки внутрішній психологічний конфлікт окремої особистості, а й еволюціонує у своєму письмі до соціально-філософських узагальнень. Так, у драмі «Отрута» ... зображене середовище міщан, у якому навіть невинна душа зрештою перетворюється на лицеміра... Отрута національної деградації, а відтак і особистісної, вплинула на середовище освічених людей. Письменниця філософськи осмислює причини відкинення приналежності до своєї нації» [8, с. 53]. Як бачимо, і тут, в драматургії, як і в поетичних та прозових творах, на перший план висувається національна ідея.

Після революції 1917 р. Олена Пчілка багато працює як дитяча письменниця. 1918 р. вийшли друком п'єси «Весняний ранок Тарасовий» і «Казка Зеленого Гаю», у 1919 р. написана дитяча опера «Дві чарівниці» та збірка оповідань та віршів для дітей, «Книжка-Різдвянка». Більшість дитячих п'єс Олени Пчілки, створених у 1917 – 1920 рр., було інсценізовано в аматорських гуртках Гадяча і Могилів-Подільського, але вони не друкувались.

Крім розглянутої багатої літературної діяльності, Олена Пчілка значну увагу приділила діяльності етнографічній та фольклористичній. До її творчої скарбниці увійшли такі праці: «Украинский народний орнамент. Вышивки, ткани, писанки» (1876), «Отживающая или начальная форма «вертепной драмьі» (1883), «Украинские колядки (текст волннский)» (1903), «Про легенди і пісні» (1926), «Українські узори» (1927) та ін. Праця «Украинский народний орнамент» принесла Ользі Петрівні славу першого в Україні знавця даного виду мистецтва. І.Франко високо оцінив цю дослідницьку роботу і навіть звертався до Олени Пчілки з проханням написати статтю про українські народні вишивки: «Для сього, здаєсь, компетентнішого робітника над вас не знайду».

Слід зазначити, що цю роботу Ольга Петрівна не покидала все життя, її збірка «Українські узори» витримала п'ять видань. До видання, що складалося з 30 великих таблиць дослідниця додала об'ємну наукову передмову з поясненням наукової вартості свого систематично укладеного збірника зразків народного українського мистецтва.

Численні фольклорні записи Олени Пчілки містять пісні, казки, загадки, прислів'я та приказки. Крім того, лексичний матеріал, зібраний нею в основному на Волині, друкувався у різноманітних словниках, а словесно-етнографічні матеріали (пісні з мелодіями, народні перекази тощо) вміщувались у збірниках М.Лисенка, В.Антоновича, М.Драгоманова, Комарова та в часописі «Киевская старина» («Вертеп», «Національні типи в українській народній словесності»).

Плідною була діяльність Олени Пчілки і в галузі видавництва і журналістики. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XIX ст. у луцьку вона організувала видавництво «Невеличкий гурток волинський», в 1880 р. упорядкувала й видала «Співомовки» С. Руданського. З 1881 брала участь у виданні літературного альманаху «Рада» (два випуски - 1883 і 1884). Разом з Н.Кобринською Ольга Петрівна видала 1887 р. у Львові жіночий літературний альманах «Перший вінок».

З 1890-х років Олена Пчілка веде активну роботу як керівник літературного відділу «Київського літературно-артистичного товариства» – організовує літературні вечори і концерти, присвячені пам'яті українських письменників. У 1908 - 1914 рр. була редакторам і видавцем журналу «Рідний край» і, як додаток до нього, видавала журнал для дітей «Молода Україна».

Переїхавши до Гадяча після смерті Лесі Українки, Олена Пчілка редагувала «Газету Гадяцького земства» (1917 - 1919). У 20-і роки Олена Пчілка жила в Києві, де працювала в літературно-історичній та етнографічній комісіях Всеукраїнської академії наук; у 1927 р. Була обрана членом-кореспондентом АН УРСР.

Таким чином, літературна творчість Олени Пчілки відобразила ряд визначальних тенденцій розвитку українського письменництва – другої половини XIX - початку XX ст.: майстерність психологічних деталей у прозі, психологічно-особистісну орієнтацію лірики, звернення до життя інтелігенції як у прозових, так і у драматичних творах. Крім того, Олена Пчілка залишила значний етнографічний та фольклористичний спадок, зробила значний внесок у розвиток видавничої справи та публіцистики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Ідейно-естетична своєрідність поетичної творчості Олени Пчілки

2.1. Фундаментальні мотиви творчості  Олени Пчілки

 

Поезія, проза, драматургія, переклади забезпечили їй чільне місце в когорті українських письменників 70 – 90-х років XIX століття. Найбільш плідними виявилися 80-ті роки – безнадійно чорні в житті української суспільності, коли все рідне зневажалося, відкидалося, а в літературі превалювали мотиви зневіри, безнадії й розпачу. Природно, що Олена Пчілка віддала данину цим настроям, хоч ніколи не була схильна «до плачу над лихою долею». Та й не могла бути в міру свого виховання, ідейно-естетичного ідеалу, сформованого народнопоетичною творчістю, зразками світової поезії і поезії Шевченка.

    Громадсько-патріотичні мотиви – ось що вирізняє Олену Пчілку не тільки серед письменниць – жінок, а й серед поетів, попередників і сучасників – співців «гіркої долі», не захмареного щастя, утопії соціалістичного раю. «Не в той слід іду я, в який пішов той Марко Вовчок і сучасні йому автори, я стала на нове поле», – писала вона Омеляну Огоновському. 50 літ вона засівала те поле ідеями правди, віри, добра, краси і гордості за свій народ, з корінням вириваючи бур'ян рабства, слабкості, байдужості, лінивства, що деморалізували націю, шкодили її природному розвиткові та росту.