Биохимия мочи

Білірубін в сечі здорових людей звичайними якісними реакціями не виявляється. Поява білірубіну в сечі (білірубінурія) явище патологічне. В сечу виходить тільки прямий білірубін, оскільки непрямий не може пройти через непошкоджений нирковий фільтр. Білірубінурія з'являється в результаті утруднення надходження жовчних пігментів в дванадцятипалу кишку, наприклад, при паренхиматозній і обтураційній жовтяницях. При гемолітичній жовтяниці білірубінурії не буває, оскільки непрямий білірубін не проходить через нирковий фільтр.

Уробіліноген утворюється з білірубіну в кишечнику під дією кишкових бактерій. Частково уробіліноген всмоктується стінкою кишечника і через ворітну вену потрапляє в печінку, де повністю розщеплюється. Уробіліноген, що не всмоктався, перетворюється в стеркобіліноген, основна частина якого у вигляді стеркобіліна виводиться з каловими масами. Невелика частина стеркобіліну через систему гемороїдальних вен поступає в загальний кровотік і виділяється нирками.

Сеча здорової людину завжди містить невелику кількість уробіліногену (уробіліну), який не виявляється звичайними якісними пробами (0-4 мг/сут).

Підвищене виділення із сечею  уробілінових тіл – уробілінурія зустрічається при різних патологічних станах організму:

1) паренхіматозні пошкодждення печінкової паренхіми (вірусний гепатит, гострі і хронічні гепатити іншої етиології), при яких стеркобілінові тіла, що поступили в портальну систему, через функціональну неповноцінність печінки не захоплюються і виводяться із сечею у вигляді уробилиногена;

2) гемолітичні анемії, при  яких в кишечнику відбувається  посилене утворення уробіліногенових і стеркобілінових тіл. що поступили через систему гемороїдальних вен в загальний потік крові, а потім виводяться із сечею.

 

3.2 Вплив якості забору, умов зберігання та консервування сечі на результати біохімічного дослідження сечі

 

Забір зразку

Зразок сечі повинен бути зібраним у чистий сухий контейнер, що не містить дезінфікуючих розчинів та засобів для чищення. Зразки можуть бути зібрані шляхом вільного сечовипускання, натискання на сечовий міхур, катетеризації  або цистоцентезу (пункції сечового міхура).

Забір зразку сечі під час  вільного сечовипускання є найбільш простим та найменш травмуючим методом. Однак, зібрана таким чином сеча може містити бактерії, епітеліальні клітини та лейкоцити. Слід збирати середню порцію сечі. Потрібно уникати випадків забору зразку сечі з підлоги, клітки або ящику для сміття, оскільки має місце забруднення зразків.

Натискання на сечовий  міхур є іншим методом забору зразку сечі. При його застосуванні на ділянку сечового міхуру обережно натискають до появи сечі. Даний  метод забору зразку може призвести  до травмування сечового міхура, результатом  чого буде поява гематурії, та, в  окремих випадках (уретральна обструкція), розриву сечового міхура. Даний метод  теж супроводжується потраплянням в зразок клітинних елементів, як і описаний попередньо метод.

Катетеризація сечового міхура є маніпуляцією, при якій у просвіт  сечовивідного каналу до рівня сечового міхура вводиться пола трубка невеликого діаметру. Сеча потім видаляється  з сечового міхура за допомогою шприца. Зразки, отримані шляхом катетеризації, зазнають меншого забруднення  з  дистального урогенітального тракту, проте, забруднення з уретри все ж таки може мати місце і, як правило, представлене епітеліальними клітинами або еритроцитами. Порушення техніки виконання катетеризації може призвести до травми або, рідше, інфікування сечовивідних шляхів.

Цистоцентез представляє собою процедуру забору сечі шляхом введення стерильної голки у порожнину сечового міхура через черевну стінку. Сеча виводиться із сечового міхура за допомогою шприца. Може бути застосований латеральний або вентральний доступ до сечового міхура, при цьому, як правило, не існує небезпеки важкого травмування будь-яких життєво важливих ділянок сечового міхура. Метод не потребує спеціальної обробки тіла та підготовки до маніпуляції. Сечовий міхур фіксують рукою та вводять голку через черевну стінку у порожнину міхура, потім виконують забір сечі. Важливо зупинити забір сечі до моменту виймання голки, оскільки це може призвести до потрапляння клітин крові та  епітелію зі стінок сечового міхура. Тварини, як правило, добре переносять процедуру цистоцентезу, тому існує потреба лише у незначній фіксації тварини. Контамінація зразку можлива також за рахунок ятрогенного потрапляння еритроцитів. Дуже рідко можливий прокол стінки кишечника в результаті чого зразок може містити бактерії, кишкові ворсинки та інші складові кишкового вмісту.

 

Консервування та зберігання

При не можливості провести дослідження сечі зразок консервують. Вибір консерванту повинен бути адекватним щодо цілі дослідження, оскільки різні консерванти по різному  впливають на ті чи інші біохімічні показники сечі:

1) тимол - 1,0 мл на літр сечі (він може перешкодити визначенню білка по Геллеру),

2) толуол або ксилол - тонким шаром на поверхні сечі,

3) хлороформ - кілька мл на літр сечі (розчиняє жири, заважає визначенню цукру): перед дослідженням для його видалення сечу підігрівають;

4) 0,5%-ний розчин бензойного натрію (заважає визначенню цукру),

5) 0,3%-ний бензойної кислоти (дає позитивну реакцію при редукційних пробах);

 6 ) формальдегід - 4 краплі 40%-ного розчину на 50 мл сечі (зберігає організовані опади, але заважає в більшості хімічних досліджень).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3 Порівняльний  аналіз методів біохімічного  дослідження сечі

 

ПЕРЕВАГИ	НЕДОЛІКИ
Лабораторні методи діагностики
Економічно вигідний   Точність результатів	Трудомісткість   Затрата часу   Людський фактор
Біохімічний експрес-аналізатор
Висока продуктивність   Висока чутливість   Низький рівень похибки   Швидкість роботи   Не трудомісткий   Точність   Вбудований принтер	Висока ціна приладу
Аналіз за допомогою  тест-смужок
Швидкість роботи   Економічно вигідний   Не трудомісткий	Суворі вимоги до умов зберігання   Неточність результатів   Людський фактор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Постійне виведення з  організму продуктів обміну речовин  у біології дістало назву виділення.Видільна функція здійснюється переважно органами сечової системи. Продуктом виділення є сеча.

Сеча — продукт життєдіяльності тварин і людини, що виділяється нирками. У нирках в результаті фільтрації крові утворюється первинна сеча, яка потім стікає по сечоводах в сечовий міхур, де втрачає частину рідини. З нього зріла сеча через сечовидільний канал виходить назовні. Сеча багатьох тварин містить феромони і використовується ними для мічення своєї території.

Одним з найкращих методів  діагностики хвороб сечової системи  є біохімічний аналіз сечі. Він  дає можливість зрозуміти нам  в якому стані знаходяться  нирки та наскільки повноцінно вони працюють.  При порушенні їх роботи ми одразу помітимо зміни в показниках біохімічного аналізу сечі.

Біохімічний аналіз сечі можна  проводити трьома методами:

1. Лабораторна діагностика
2. Діагностика на біохімічних експрес-аналізаторах
3. Готові тест-смужки

В ході досліджень було проаналізовано переваги та недоліки кожного з методів. Найкращим методом, на мою думку, є біохімічний аналіз сечі на біохімічних  експрес-аналізаторах. Але в умовах клініки зазвичай використовується діагностика за допомогою тест-смужок. Цей метод є досить добрим, оскільки дає можливість якнайшвидше поставити  попередній діагноз та розпочати  лікування хворою тварини.

Я вважаю, що найефективніший  біохімічний аналіз сечі можна зробити  при поєднанні цих методів, тобто  після швидкого аналізу сечі в  умовах клініки тест-смужками, відправити пробу в лабораторію для проведення біохімічного дослідження на експрес-аналізаторах.

Нажаль через високу вартість апарату він є не у всіх лабораторіях, що робить біохімічний аналіз сечі досить дорогим та унеможливлює його постійне використання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Майер Д., Харви Дж. Ветеринарная лабораторная медицина. Интерпритация и діагностика, М.: Сифион, 2007 – 360с.
2. Справичник по клиническим лабораторным методам исследования под ред. проф. Е.А. Кост, Издание 2-е, испр. и доп., М.: Медицина, 1975 – 382с.
3. Усевич В.М. Исследование мочи животных и их клиническое толкование, учебно методическое пособие, Екатеринбург, 2007 – 43с.
4. Руководство по клинической лабораторной диагностике / Под ред. В.В.Меньшикова. - М: Медицина, 1982 – 286с.
5. Постников В.С, Комиссаров В.А. Исследование мочи у животных. - М, 1989 – 324с.
6. Лабораторні дослідження у ветеринарній терапії/  Під ред. Судакова Н.А. К.: Освіта, 1975 – 408с.
7. Козловская Д.В., Мартынова М.А. Учебное пособие по клиническим лабораторным методам исследования. - М.: Колос, 1975 – 39с.
8. Клиническая   диагностика внутренних незаразных болезней животных/ А.М.   Смирнов,      П.Я.   Конопелько,   Р.П.   Пушкарев   и   др.   -   М.: Агропромиздат, 1988 – 526с.
9. Левченко В.І., Влізло В.В., Кондрахін І.П. та ін. Ветеринарна клінічна біохімія, Біла Церква, 2002 – 400с.
10. Joe Bartges and David J. Polzin Nephrology and Urology of Small Animals, WILEY-BLACKWELL ,2011 – 904p.
11. Інструкція з використання тест-смужок «Citolab 10»