Розвиток аптечної справи в Україні

-найавторитетнішим з аптекарів надавалося звання почесного громадянина

Деякі аптеки Галичини в період золотого віку аптекарства були не тільки місцем виготовлення і продажу ліків, але й справжніми осередками медичних знань. У їхніх хімічних лабораторіях було винайдено чимало корисних речовин, майбутніх лікарських препаратів. Аптечні лабораторії стали місцем зародження галицької фармацевтичної промисловості.

Аптеки володіли багатими бібліотеками, де були зібрані старовинні манускрипти та найновіші видання в галузі хімії, анатомії, хірургії^ фармакології, ботаніки, природничих наук.

Обладнання галицьких аптек було різним в залежності від фінансових можливостей власника. Оформлення інтер'єрів і вітрин служило насамперед рекламній меті, приваблюючи покупців.

Вісімдесят відсотків асортименту галицьких аптек XVIII—XIX століть складалися з лікарських речовин рослинного походження, де 57,7 — були продукти оброблення рослинної сировини (олії, смоли, есенції та соки), хімікати становили від 6,7 до 10 відсотків речовини, речовини тваринного походження від 7 до 10 відсотків. Переважна більшість гомеопатичних препаратів готувалася підігріванням на вільному вогні лікарських рослин, уміщених у Наповнену водою реторту та збиранням осаджених продуктів дистиляції.

Серед лікарських форм готувалися мікстури, порошки, краплі, сиропи, настої, а також суміші лікарських трав.

Крім виконання лікарських прописів, в аптеках виготовлялись торти, марципани, лікери й горілки.

В лікувальній практиці широко застосовувалися сало найрізноманітніших тварин (собаче, лисяче, вовче, диких котів, борсукове, козляче, свиняче, ведмеже, волове, гадюче), жир риб та птахів, оленячий ріг, вовчі зуби, гадюче м'ясо та інші подібні засоби.

2. Аптечна справа на Правобережній і Лівобережній Україні

Аптеки в правобережних містах України з'являються приблиз- 
но під кінець першої або на початку другої чверті XVI століття;' 
Стверджує це королівський привілей місту Кременцю на магде- 
бурзьке право від 31 березня 1536 року, який поряд з правом відкри- 
вати мануфактурні крамниці та м'ясні лавки надає городянам правом 
відкривати аптеки.

В умовах цехово-ремісничого устрою тоді в аптеках працювало 
троє працівників: аптекар, тобто власник аптеки — майстер, това- 
риш, тобто підмайстер, що відбув учнівство, і хлопець (учень),

який мав щонайменше три роки вчитися на підмайстра.

Про існування аптек на Київщині, Брацлавщині та Чернігівщині точних даних немає. Але важко уявити, що в такому великому культурно-економічному та медичному центрі, як Київ, не було аптек. У ході воєнних дій XVII століття (Київ був зруйнований И 1651 році польсько-шляхетським військом) архіви було знищено і про кількість аптек у Києві документальних свідчень не залишилось. Правда, деякі непрямі факти свідчать про те, що Київ на той час був значним аптечним центром.

Однак існування аптек в XVI—XVII століттях було скоріше є винятком, а не правилом. В XIV—XVI століттях український лікарю як і староруський «лічець», сам готував ліки спочатку для своїх; пацієнтів, а згодом почав виробляти ліки для продажу. За твердженням професора Верхратського, навіть у другій половині XVІ століття львівські (і не тільки) міські лікарі були одночасно і аптекарями. Але вже починаючи з кінця XIV століття функції аптекаря поступово відокремлюються від функцій лікаря. Отже, ліки стають аптекарськими товарами, утримування аптек перетворюється на одну з найбільш прибуткових галузей торгівлі.

Першу державну аптеку в Україні було відкрито у 1706 році в Глухові, який після зруйнування в 1708 році Батурина став гетьманською резиденцією та місцем перебування найвищих урядових установ України.

В 1709 році у Києві на Печерську, території, де згодом був Збудований костьол, була відкрита аптека, яка належала Приказу Громадської опіки. Заснував аптеку і керував нею досить тривалий час провізор І.В. Чекалов. Аптека відпускала ліки мешканцям Києва і комплектувала невеликі аптеки лікарям повітів.

Зростаючі потреби в медичній допомозі змусили уряд провести ряд реформ у цій справі. Згідно з указом Петра І аптечні підприємства дозволялося відкривати людям, які мають спеціальну Освіту, і використовувати їх, як всяке капіталістичне підприємство, що дає прибуток.

В аптеках того часу не лише надавали лікарську допомогу, вона модночас була і лабораторією. До середини XIX століття аптеки вимушені були виготовляти всі лікарські засоби, хімічні препарати і ліки. Отже, аптека того часу була школою для хіміків.

Великого розвитку досягає в цей період вирощування та культивування лікарських рослин. Аптекарські сади та городи були иргипізовані додатково в Москві, Петербурзі та Лубнах. Чималі кошти відпускала також Академія наук на експедиції для вивченим флори країни. При цьому ставилося питання не тільки про вимірюння лікарських трав, але й про вивчення умов їх вирощуваний й зберігання.

Лубенську польову аптеку було відкрито в 1720 році. Вона забезпечувала медикаментами та необхідними медичними інструментами переважно військові частини. Згодом аптека стала постачати ліки в Запорізьку Січ,карантинні застави та міським лікарям.Протягом усього XVIII століття лубенська аптека була найбільшою аптечною установою України,яка заготовляла величезну 
кількість ліків переважно рослинного походження для аптек України, Москви та Санкт-Петербурга. Наприклад, під час російсько-турецької війни 1769—1774 років лубенська аптека щороку відпускала ліків на 100 000 крб. До виходу першої вітчизняної військової фармакопеї працівники аптеки для виготовлення ліків користувалися Бранденбурзькою,Лондонською та Зальцбурзькою диспенсаторіями (фармакопеями).

У лубенському аптечному саду вирощувалися різноманітні лікарські трави. В 1730 році тут вперше зібрали врожай вітчизняного ревеня, який у той час користувався популярністю і вживався для лікування різних хвороб. Наприкінці XVIII століття в лубенському ботанічному саду стали вирощувати столовий (червоний) буряк, з якого вперше в Росії здобули очищений спирт. Аптекар Я. Штраубе рапортував у медичну колегію, що такий спирт ще дорогий, але він буде значно дешевшим, коли вироблятиметься у великій кількості. Медична канцелярія та підпорядковані їй аптеки успішно займалися впровадженням та вирощуванням і такої нової на той час культури, як земляні яблука (картопля).

Лубенська аптека мала велику лабораторію, де провадились експериментально-дослідні роботи. Так, після тривалих дослідів Лубенські фармацевти запропонували використовувати для виготовлення ліків, замість французької горілки (спирту), українську міцну горілку, очищену сорочинським пшоном.

Лубенська польова аптека до кінця XVIII століття була однією і баз для підготовки аптечних кадрів. У той час спеціальних навчальних закладів для навчання фармацевтів не існувало, а необхідні кадри готували шляхом індивідуального учнівства у великих аптеках, в яких одночасно навчалось від чотирьох до шести йіггечних учнів. Фармацевтична освіта складалася з чотирьох етапів: аптечний учень, аптечний гезель (помічник провізора), провізор і аптекар. Навчання тривало від шести до десяти років. Згідно і указом Медичної канцелярії в Лубнах навчалося чотири аптечних учні, які згодом стали гезелями і провізорами. Спочатку учнів и аптеку направляла Медична канцелярія, а потім лубенській аптеці було дозволено комплектувати учнів з числа вихованців місцевих навчальних закладів, які добре володіли латинською мовою.

На початку XVIII століття у Глухові — адміністративному центрі Лівобережної України — згідно з царським указом при гетьмані були доктор медицини,лікар та аптека, яка обслуговувала також працівників Генеральної військової канцелярії. Медикаменти сюди завозили з лубенської та московської аптек і лише невелику кількість ліків доставляли з-за кордону.

Історія аптечної служби у ХХ столітті

1.Основні етапи становлення  лікарського забезпечення населення  України

На початку XX століття.аптечна справа України перебувала в умовах відсутності вітчизняної медичної та фармацевтичної про мисловості. Незначна аптечна мережа не забезпечувала потреб українського населення в лікарських засобах. В 1902 році в Київській губернії було 247 фармацевтів, загальна кількість аптек складала 144, 169 фармацевтів працювали в аптеках. У Волинській губернії було 149 фармацевтів, 102 аптеки, 144 фармацевти працювали, в аптеках. Катеринославська губернія: загальна кількість фармацевтів — 165, 87 аптек, 121 фармацевт працював в аптеках.

В 1913 році в Україні функціонувало 1067 аптек (714 сільських І 353 міських), з яких лише 43 належали земствам, а 1024 — власникам.

З розвитком вугільної, залізорудної, металургійної та інших галузей промисловості в Донецькому, Придніпровському і Південному економічних районах почали виникати нові робітничі поселення, в яких концентрувалося населення, особливо в портових містах, таких як Одеса, Херсон, Миколаїв, Маріуполь. Внаслідок концентрації промислового виробництва мережа аптек у Донецько-Придніпровському економічному районі з 1868 по 1916 рік збільшилась у сім разів (з 74 до 523 аптек), у Південному — в шість разів (з 55 до 324 аптек), а в Південно-Західному (без Закарпаття) — лише в 2,9 раза (з 275 до 801 аптеки).

В грудні 1917 року в Харкові першим з'їздом Рад, на якому переважали більшовики, було проголошено Радянську владу в Україні. В тих регіонах республіки, де встановлювалась Радянська Рада, більшовики здійснювали свою програму охорони здоров'я населення, яка базувалась на принципах передачі лікуваних закладів у власність держави (націоналізація).

Декретом від 28 грудня 1918 року про націоналізацію аптек розпочалася націоналізація Радянською владою українських аптек і передача їх у державну власність.

 У період існування Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР)у Львові було організовано Державний Секретаріат охорони здоров'я (листопад 1918 р.),який очолив І. Куровець — відомий громадський і політичний діяч.

Сім неповних років війни та громадянської смути призвели 
Україну до стану руїни.Побоїща,розстріли та епідемії,пов'язані з війною,особливо громадянською, забрали життя близько 1,5 мільйона її жителів.Нестача харчів,палива,безробіття змушували сотні тисяч людей виїжджати з міста в село,шукаючи там порятунку від голодної смерті.

В цей час медикаментозне забезпечення населення країни було вкрай незадовільне: не вистачало ліків, медичного інструментарію та обладнання. В державі не вироблялись навіть шприци і термометри. Тому була створена Всеукраїнська надзвичайна санітарна комісія, яка змушена була видати спеціальну постанову про примусовий збір термометрів і шприців по всій території України.

Дуже велику роль на той час відігравали військові аптеки.

В період громадянської війни блокада та інтервенція виключили імпорт медикаментів.Щоб вирішити проблеми медичного забезпечення,були прийняті термінові заходи по зосередженню наявних запасів лікарських засобів,економному їх витрачанню.У військових округах були сформовані відділи медичного постачання. їм підпорядковувалися військово-аптечні магазини та склади,які дислокувались на території військових округів.Збільшився обсяг місцевих заготовок сировини для виготовлення лікарських засобів.

Націоналізація медичної справи в Україні не вирішувала вкрай важливого питання організації медичного постачання населенню. Тому в березні 1920 року було прийнято декрет Ради Народних Комісарів УРСР «Про націоналізацію аптечної справи». Починати націоналізацію передбачалось спочатку в містах, а вже потім — в сільській місцевості. Вже до початку липня 1920 року всі аптечні домоволодіння були націоналізовані та передані в руки держави. Під час проведення націоналізації кількість існуючих аптек зменшилась, бо деякі власники вважали за краще знищити аптеки, сховати ліки та інші медичні вироби, ніж передати їх у державну класність.

В 1939 році керівництво і контроль за роботою аптечної мережі були повністю передані госпрозрахунковим аптекоуправлініням. Згодом частина підприємств медичної промисловості були передана МОЗ СРСР, невеликі підприємства залишились у відомстві Медпрому, а частина їх продовжувала працювати в системі ВАУ. За часів другої світової війни велика кількість аптечних закладів була частково або повністю зруйнована, але після війни аптечна сітка швидко розбудувалась. В 1944 році в Україні було вже 1126 аптек (перед війною — 2449). Аптечні пункти відкривали при всіх лікарських і фельдшерсько-акушерських пунктах. І вже на 1 січня 1949 року аптечна сітка України за кількістю аптек була повністю відновлена, а за кількістю аптечних пунктів — перевершила довоєнний рівень. Зокрема, в 1955 році в Україні було 1250 і міських і 1500 сільських аптек, 1434 аптечних пункти, 199 аптечних магазинів, 536 кіосків і більше 1300 аптечних лотків. Значно покращилось медикаментозне забезпечення населення. При цьому більше 30 відсотків медикаментів, які надходили в аптечну мережу, використовувались лікувально-профілактичними закладами для лікування хворих і видавались їм безплатно, велиф кількість хворих при амбулаторному лікуванні отримувала ліки за зниженими на 80 відсотків цінами або безплатно.

2. Аптечна справа України в роки Великої Вітчизняної війни та повоєнної відбудови

Важливою сферою діяльності фармацевтів було служіння захисту Вітчизни у воєнні роки. Виконуючи свій патріотичний та професійний обов'язок, фармацевти працювали в аптеках медсанротполків, у відділеннях медпостачання медико-санітарних батальйонів дивізій, в аптеках шпиталів, у відділеннях медпостачання  санітарних відділів армій, у відділах медпостачання санітарних і управлінь фронтів і флотів, у хімічних лабораторіях, на армійських і фронтових медичних складах та в інших спеціалізованих 1 армійських формуваннях. Усі ці фармацевтичні підрозділи медичної служби військових сил входили до системи медичного постачання. Причому органи постачання відали плануванням, заготівлілею і розподілом медичного майна, а бази медичного постачання займались прийомом, збереженням та відпуском медичного майна.