Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень вантажів, пасажирів та багажу

Відповідальність повітряного  перевізника ґрунтується на презумпції його вини (пункт 2 статті 18). Тягар доведення  відсутності вини покладено на перевізника. Проте його вина є спростованою. Для того, аби він був звільнений від відповідальності, йому достатньо  довести, що втрата або пошкодження  вантажу відбулися внаслідок  настання одного або декількох із перелічених обставин:

- дефектів, притаманних вантажу;

- неналежної упаковки  вантажу відправником;

- неправомірних дій або  недбалості відправника чи одержувача;

- війни або збройних  конфліктів;

- актів органів державної  влади, пов'язаних із ввезенням,  вивезенням чи транзитом товарів.

Такі обставини є "каталогом  винятків" із відповідальності перевізника, який вважається вичерпним. Конвенція  не передбачає інших обставин, доказ  настання котрих може унеможливити чи обмежити відповідальність повітряного  перевізника. Згадані винятки можна  кваліфікувати з трьох позицій.

Перша - дефекти, властиві вантажу, тобто його особливі природні властивості. Зміна якості або стану вантажу, що за фізичними, біологічними, хімічними  або іншими властивостями схильний до гниття, корозії, запотівання і  под., не можна вважати виною перевізника  у випадку, коли він заздалегідь  був поінформований про ці дефекти  відправником і дбайливо поводився  з вантажем.

Друга позиція містить  такі обставини. Неналежну тару відправника  вантажу й упаковку вантажу, котрі  здійснюють відправник чи його агенти, зараховують до дій або упущень  відправника. За дії чи упущення відправника, якщо вони не були очевидними або якщо про них перевізникові не було відомо заздалегідь, перевізник також  не повинен нести відповідальність. Це в загальному вигляді описано  в статті 20 Монреальської конвенції і названо третьою обставиною. Неналежні дії (бездіяльність) відправника чи одержувача, а також їхні упущення, котрі спричинили шкоду цим самим особам, звільняють перевізника від відповідальності тією мірою, якою перелічені причини сприяли виникненню збитку. Однак тягар доведення покладено на перевізника.

Останні дві обставини, об'єднані третьою позицією, безумовно, потрібно зарахувати до обставин непереборної сили (форс-мажор). Ані акти війни, ані  збройні конфлікти, внаслідок чого заподіяна шкода, пов'язана з утратою  або пошкодженням вантажу, не перебувають  у межах розумного контролю перевізника. Перевізник не може їх передбачати  чи подолати. Останній виняток із відповідальності перевізника пов'язаний зазвичай із конвенціональною забороною офіційних  органів влади на експорт, імпорт або транзит товарів, що вплинув  на стан, якість чи кількісні характеристики вантажу.

Перевізник може бути звільнений від відповідальності за спричинення  шкоди внаслідок затримання в  доставці вантажу, за умови доведення, що він і його агенти вжили всіх заходів, аби уникнути заподіяної шкоди, але для цього не було розумної можливості (стаття 19).

Стаття 33 визначає місця  подання позовних вимог. Позов про  відповідальність за договором перевезення  вантажу може бути пред'явлений (за вибором позивача) в одному з місць  у межах території держав - учасників  Конвенції (пункт 1 статті 33). Тобто за місцем:

- проживання перевізника;

- основного комерційного  підприємства перевізника;

- підприємства перевізника,  де укладено договір перевезення;

- призначення перевезення.

Процедуру визначає закон  країни суду (пункт 4 статті 33).

Останній розділ Конвенції (глава VII) містить завершальні положення. Вони, зокрема, стосуються питань ратифікації  та набуття Конвенцією чинності, а  також денонсації угоди (стаття 54).

Як уже зазначалось, Конвенція  має переважальну силу перед іншими міжнародними договорами та правилами у сфері повітряних перевезень (стаття 55). Це означає, що держава - учасниця Варшавської конвенції, зміненої Гаазьким протоколом, і учасниця Монреальської конвенції зобов'язана застосовувати положення саме за останньою (стаття 56).

Жодні застереження до Конвенції  не допускаються (стаття 57). Зміна Конвенції  протоколом або додатковою угодою означатиме створення нового міжнародного нормативного акта в межах правової системи, ґрунтованої  на Монреальській конвенції 1999 р.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, регулювання міжнародних  транспортних перевезень відбувається на різних рівнях. Одним з провідних  напрямків регулювання міжнародних  транспортних перевезень є правове  регулювання. Перевезення повітряним транспортом як і кожним з міжнародного виду транспортів дотримується тих  чи інших міжнародних договорів  та конвенцій, які регулюють в  тій чи іншій мірі міжнародні транспортні  перевезення, також існують міжнародні організації, які розробляють політику регулювання міжнародних транспортних відносин.

Важливість міжнародного повітряного  простору, а також національного  повітряного простору полягає в  його інтенсивному використанні в транспортних цілях, що об'єктивно потребує точної регламентації такої діяльності як на національному, так і міжнародному рівні й обумовлює розробку технічних  вимог до неї.

На міжнародному рівні регламентовано регулярні, транзитні польоти повітряних суден, спільні міжнародні польоти  з території однієї на територію  іншої держави, із транзитом через  територію третьої держави або  без такого з використанням міжнародного повітряного простору,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Авчинкин Д. В. Международные перевозки / Д. В. Авчинкин. - Мн., 1999.
2. Алахвердов М. А. Договоры о перевозках грузов / М. А. Алах перлов, Г. П. Савичев. - М., 1967.
3. Діковська І.А.  Повітряний кодекс України: науково-практичний коментар електронна версія. К. Ліга - 2009р. 130с.
4. Григоров О. Правовий статус "національного повітряного перевізника**: законодавча та договірна практика України / О. Григоров // Вісн. Київ, ун-ту. - 2002. - Вип. 21-24 (Сер. "Міжнар. відносини").
5. Грязное В. С. Правовые основы международных воздушных сообщений / В. С. Грязной. - М ., 1995.
6. Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика / О. Дозорець // Підприємництво, господарство, право. - 2001. - № 7.
7. Садиков О. Н. Правовое регулирование международных перевозок / О. Н. Садиков. - М., 1981.
8. Цивільний кодекс України. Коментар / за ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. - О., 2003.
9. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. // Відомості ВР України. – 1993. - №25. – С. 274.