Міжнародний рух робочої сили у Франції

6. Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В'єтнаму, Індії та Філіппін.

7. Африка. В Північній Африці центром притяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні - Південно-Африканська республіка, яка притягує вихідців із Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців із Гани, Чаду та Беніну.

8. Незважаючи на суперечливі статистичні дані, вже можна стверджувати, що утворився новий центр притяжіння — Росія. Так, за деякими джерелами тільки на сході цієї країни чисельність іммігрантів із Китаю вже досягла кількох мільйонів осіб [9, c. 80].

Нелегальні мігранти складають все більш значну частину новоприбулих до привабливих країн. Це явище - одна з найбільш серйозних сучасних проблем у сфері міграційних процесів. Більшість цивілізованих країн значно посилює боротьбу з нелегалами. Так, у Франції, наприклад, з початку 90-х років роботодавця, який використовує працю нелегала, очікує тюремне ув'язнення, замість штрафу, як це було раніше.

«Втрата інтелекту» є реальністю для багатьох країн світу. В принципі неможливо спрощувати це явище і зводити його до простої формули: таланти з бідних країн шукають багату домівку, де їм буде краще жити і працювати.

Найголовнішим імпортером «умів» виступають провідні країни і, насамперед, США, де залучення й використання іноземного інтелекту здійснюється на рівні державної політики. Численні державні і приватні фонди вишукують таланти в різних, і не тільки в бідних, країнах світу і пропонують гранти, стипендії, високу заробітну плату і навіть гарантовану натуралізацію в США. Про результат такої політики свідчать такі красномовні факти: за свідченням американських фахівців, США, завдяки єврейській еміграції з СРСР, вдалося ліквідувати провал у деяких провідних галузях фундаментальних наук, зокрема у математиці, що утворився в 60-х — на початку 70-х років. Упродовж останнього десятиріччя частка іммігрантів першого покоління серед лауреатів Нобелівської премії від США і членів Національної Академії Наук США коливалася в межах 20—33 відсотків.

Поряд із загальними особливостями, що притаманні міграційним процесам від 1945 року по теперішній час, цей етап можна, у свою чергу, поділити на два періоди, які суттєво відрізняються між собою, а саме: 1945-1973 роки; 1974 рік —до сьогодення. Насамперед, це стосується європейських міграційних процесів.

Найбільш характерні риси періоду 1945—1973 років такі:

- стрімке зростання прибулих у метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року до 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб;

- згаданий період — це час створення, становлення і ліквідації так званої «системи гостьових робітників» («guestworker system»), яка в найбільш класичному вигляді була впроваджена у Німеччині: Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між ФРН та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше — з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією.

Аналогічні явища спостерігалися і в інших країнах Західної Європи. Так, з 1950 до 1970 року кількість емігрантів у Франції, Великій Британії та Швейцарії зросла відповідно з 2 млн. 128 тис. до 3 млн. 339 тис, з 1 млн. 573 тис. до 3 млн. 968 тис. і з 279 тис. до 983 тисяч. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації «системи гостьових робітників» в 1973 році;

- виникнення суверенних держав унаслідок краху колоніальної системи зумовило появу зворотних потоків мігрантів, насамперед, із числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів;

- серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов'язані з пошуком більш забезпеченого, заможного життя;

- диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. На початок 70-х років у загальній кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.

З початку 70-х років, особливо після ліквідації «системи гостьових робітників» 1973р., у характері міграції відзначаються певні зміни, а саме:

- поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу й збільшується у країни Північної та Південної Америки, Австралії та деякі інші; відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні;

- стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу;

- посилюються масові потоки біженців унаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин;

- створюється нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів у країнах Східної Європи і Балтії й утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші;

- реалізується політика возз'єднання сімей, внаслідок чого численні члени родин іммігрантів почали масово прибувати до країн-імпортерів робочої сили. Так, у структурі новоприбулих до США впродовж останніх 10 років на долю родичів іммігрантів припадає більше 70 відсотків.

Характерною ознакою новітньої міграції є той факт, що на зламі ХХ-го та ХХІ-го століть з'являється група країн, які виступають одночасно і як донори, і як реципієнти іноземної робочої сили. Хоч прояви цього явища зустрічались і в попередні періоди, все ж таки окремі країни в конкретні історичні періоди виступали переважно як експортери або імпортери трудових ресурсів. Сьогодні ж, якщо багатьох громадян незалежних держав — колишніх республік Радянського Союзу приваблює, в силу різних обставин, життя та робота в країнах Західної Європи, то про влаштування в Росії або в Україні мріють десятки тисяч людей в Китаї, В'єтнамі, Афганістані, Іраці тощо. Такий висновок повністю підтверджує статистика. Так, якщо в 2008 році за межі України в пошуках більш забезпеченого життя вибуло трохи більше 46 тис. осіб, то кількість прибулих склала 38,5 тис. Осіб [2, с. 170].

 

2 Особливості міграції робочої сили у Франції

У той час як мотиви мігрантів, щоб змінити країну в основному економічні, частка робочих віз залишається на низькому рівні. У 2007 році вони становили 7 % від загального прийому проти 9% на даний час.

Ці цифри, однак, повинні бути повязанні з успішною інтеграцією на ринку праці мігрантів, що приїхали у Францію з професійного мотиву. За три чверті мігрантів знаходять роботу, але, в основному, в менш кваліфікованих галузях.

Франція, таким чином, залучає іммігрантів до певних професій або направляє на навчання іноземців в деяких областях гоподарювання. Це пов’язано з тим, що існують проблеми з набором персоналу, в особливості - під час кризи. Ці труднощі впливають на 40,4% проектів з прийому на роботу, в залежності від виду зайнятості. Підприємства викликають навіть брак робочої сили серед інженерів, ІТ-спеціалістів і керівників дослідження (найм важкий у 67% випадків), допомога на дому (65%), кухарів (60%), особистих господарств (55%) або піклувальники (43%). У законі про імміграцію 2014 р., уряд хоче створити встановити трьохрічне проживання для полегшення життя співробітників і студентів [10].

 

Висновки

Отже, міграція населення являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця проживання або поверненням до нього. Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру, тобто політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо.

Причини економічного характеру полягають у різному рівні розвитку окремих країн, що спричиняє переміщення робочої сили з країн з низьким рівнем життя у країни, де цей рівень вищий. Істотним фактором є наявність органічного безробіття. Важливим є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій, що сприяють з’єднанню робочої сили з капіталом, розвиток транспортних засобів, що сприяє розвитку трудової міграції.

Основу міграційних потоків становлять робітники, і в менших масштабах – службовці, спеціалісти та вчені. Напрями міграційних потоків порівняно стійкі й часто перетинаються. Вирішальне значення при цьому має економічний розвиток країни, що приймає, її роль у сучасному світі, та часто її історичні, географічні і етнічні фактори.

Основні напрями, це:

- міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених країн;

- міграція в рамках промислово розвинених країн;

- міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

- міграція з країн колишнього Радянського Союзу;

- міграція наукових робітників та кваліфікованих спеціалістів з розвинених країн у країни, що розвиваються.

Двома традиційними центрами тяжіння робочої сили є США та Західна Європа. Система економічних зв’язків, що виникають між державами у зв’язку з міграцією робочої сили, супроводжується потоком товарів та капіталів.

Конкретні ефекти для країни, що приймає робочу силу такі:

1) підвищення конкурентоспроможності її товарів внаслідок зменшення видатків виробництва, пов’язаних з нижчою ціною іноземної робочої сили;

2) іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва та додаткову зайнятість у країні, де перебувають;

3) при імпорті кваліфікованої робочої сили країна економить на витратах на освіту та фахову підготовку;

4) іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття, позаяк можуть бути звільнені першими;

5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями та не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Ефекти для країни, що надають робочу силу наступні:

1) експорт робочої сили розглядається як дуже важливе джерело надходження у країну вільно конвертованої валюти у виді податків на прибутки фірм-посередників, грошових переказів від мігрантів на батьківщину для підтримки рідних, та особисте інвестування мігрантів;

2) експорт робочої сили позначає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів, і, відповідно, соціальної напруги в країні;

3) безкоштовне для країни-імпортера навчання робочої сили новим професійним навикам, знайомство з передовою організацією праці тощо.

Наслідки міграції робочої сили можуть бути як позитивними, так і негативними. Але, тим не менше, трудова міграція є невід’ємною та важливою складовою розвиненої економіки та економічних відносин. Проте, на мою думку, варто більше уваги приділити регулюванню міграційних процесів, особливо для країн, що розвиваються, та умовам імпорту робочої сили у країнах з розвиненою економікою.

 

Список використанних джерел

1. Сахаров В. Є. Міжнародна економіка: начальний посібник / В. Є. Сахаров. – К. : Національна академія управління, 2007. – С. 199-227.

2. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. – 3-тє видання. – К.: Центр учбової літератури, 2009. - С. 159-180.

3. Міжнародна економіка: Підручник / [Рум’янцев А. П., Климко Г. Н., Рокоча В. В. та ін.]; за ред. А. П. Рум’янцев. – К. : Знання-Прес, 2003. - С. 147-159.

5. Козик В. В. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум / Козик В. В., Панкова Л. А., Григор’єв О. Ю., Босак А. О.– 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Вікар, 2006. - С. 234-235.

6. Черевань В. П., Міжнародна економічна діяльність: Навчальний посібник / Черевань В. П., Румянцев А. П., Романенко Л. Ф. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2003. С. 73-76.

7. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник / Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. – К. : Знання, 2008. - С. 223-232.

8. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка / Б. М. Одягайло – К. : Знання, 2006. - С. 199-211.

9. Коротич О. Механізм державного управління: проблеми теорії та практичної побудови / Олена Коротич // Вісник Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2006. – № 3. – С. 79-84.

10. Ж-Б. Франсуа, Д. Пєрон Immigration en France : ce qu’il faut savoir // la Croix – 2013 – Режим доступу: http://www.la-croix.com/Actualite/France/Immigration-en-France-ce-qu-il-faut-savoir-2013-10-22-1049109

11. Infos migrations // DÉPARTEMENT DES STATISTIQUES, DE SÉTUDES ET DE LA DOCUMENTATION – 2014 - № 64

12. Que représente l'immigration économique aujourd'hui en France? // Мusée de l'histoire de l'immigration – 2008 – Режим доступу: http://www.histoire-immigration.fr/histoire-de-l-immigration/questions-contemporaines/economie-et-immigration/que-represente-l-immigration-economique-aujourd-hui-e