Внутрішньокорпоративна система управління

    Як  правило, організаційно-економічні відносини  основних учасників корпорацій більш-менш чітко регламентуються законодавчими положеннями і в окремих випадках внутрішньокорпоративними документами. В цілому економічна роль засновників та інших акціонерів, їх вилив на діяльність товариства чітко розписані в таких документах, як статут, положення про загальні збори акціонерів, їх представницькі органи. Іноді акціонерні товариства розробляють окремі положення про порядок роботи з акціонерами, які стосуються організаційних аспектів. Як правило, такі положення містять пункти про ознайомлення акціонерів з інформацією або документами товариства, особливості подання акціонерами заяв і їх розгляд, оформлення та реєстрацію довіреностей акціонерів, перереєстрацію їх прав власності. Інші положення, наприклад про особливості отримання акціонерами дивідендів, про фонди товариства, стосуються більшою мірою економічних аспектів. Безпосередньо економічні відносини закладаються в пункти положення "Про цінні папери товариства", які стосуються умов оплати акцій, опціонів на придбання акцій, облігацій тощо. Однак більш важливою є регламентація таких економічних відносин, які можуть суттєво вплинути на діяльність корпорації.

    Виходячи  з цього, чіткого трактування  потребують способи набуття контрольного пакета акцій і купівлі значних пакетів. Річ у тім, що в умовах вільного руху акцій на ринках цінних паперів правління акціонерного товариства може й не знати про те, що контрольні чи блокуючі пакети перейшли в інші руки. Тому такі положення мають якоюсь мірою теоретичний характер і прийнятні лише за умови відповідності вимогам чинного законодавства. Слід визнати, що в Україні законодавчо це питання недостатньо врегульовано. Тому в положення слід закласти вимоги до закупівлі пакетів, зокрема контрольного, акцій.

    Затвердження  такого положення має враховувати  взаємовідносини учасників, де є пов'язані (афілійовані) особи. Можна також розробити окремо таке положення. Оскільки поняття "пов'язані особи" визначається чинним законодавством, пункти внутрішньокорпоративних документів не повинні йому суперечити. Існують досить обґрунтовані думки фахівців, що в регуляторну базу потрібно закласти поняття "афілійована" особа і дати відповідне законодавче трактування. До такого положення має ввійти регламентація заінтересованості в укладанні угод з погляду посадових осіб корпорації, крупних акціонерів, які володіють спільно зі своєю пов'язаною (афілійованою) особою (особами) певною (визначеною чинним законодавством) кількістю голосуючих акцій АТ.

    Слід  визначити поняття значної майнової угоди (іноді таку угоду називають  правочином) у АТ, оскільки її кількісне вираження у кожному акціонерному товаристві буде своє і залежатиме від його розмірів. Звичайно, при цьому необхідно враховувати вимоги законодавства (якщо такі є) і визначити розміри значних угод для корпорації.

    Насамперед  треба чітко визначити вартість майна, що є об'єктом значної угоди, і орган корпоративного управління, який повинен визначати її та регламентувати порядок здійснення. Так,(досить часто в положення закладається вимога щодо рішення про здійснення значної майнової угоди, вартість якої становить 25—50 відсотків балансової вартості активів АТ на дату прийняття рішення про її здійснення. У такому разі можна встановити, що рішення має прийматися радою АТ одноголосно, а за умови відсутності одноголосного вирішення — бути переданим на розгляд загальних зборів. Наприклад, можна закласти в положення вимогу, що рішення про здійснення значної майнової угоди (вартість майна становить більш як 50 відсотків балансової вартості активів АТ на дату прийняття рішення про укладання такої угоди) приймається загальними зборами більшістю в три четверті голосів власників голосуючих акцій, присутніх на зборах.

    Таке  положення може бути дійовим тільки за умови ув'язки його з чинним анти монопольним законодавством. Якщо є  спроби здійснити такі дії з боку пов'язаних (афілійованих) осіб, вони повинні довести до ради товариства (правління АТ) свою заінтересованість про здійснення передбачуваної угоди до моменту прийняття рішення про її укладання, надати їм необхідну інформацію щодо своєї участі в майбутній угоді, а також інші відомості, де вони можуть бути заінтересованими особами. Доцільно визначити вимоги до порядку укладання угод, в яких є заінтересованість, особливо щодо участі в обговоренні та в голосуванні з питань, що стосуються такої угоди, винесення на розгляд окремих органів корпорації тих чи інших угод.

    Оскільки  в реальній практиці досить часто  зустрічаються випадки недотримання вимог до укладання угод, потрібно чітко сформулювати наслідки цього, умови визнання їх недійсними, відповідальність за певні розміри збитків, завданих корпорації.

    Важливим  моментом є регулювання антиконкурентної діяльності всередині самої корпорації. По-перше, в законодавчій базі України не досить чітко сформульовані умови віднесення дій власників чи персоналу корпорації до конкурентних, тому у внутрішній системі управління потрібно це чітко визначити. Для цього приймають документи про заборону конкурентної діяльності в АТ із занесенням до них певних вимог. Наприклад, члени керівних органів корпорації не мають права без погодження ради товариства або загальних зборів бути членами правління або управлінцями, які несуть персональну відповідальність в іншому господарському товаристві, крім тих, які створені цією корпорацією.

    Крім  наведених вище підходів, згідно з  якими дії посадових осіб можуть вважатися конкурентними щодо АТ, конкурентними діями акціонерів і персоналу щодо АТ можуть також  вважатися: навмисне поширення свідомо неправдивих відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації АТ та його майновим інтересам, закупівля структурними підрозділами, дочірніми та залежними підприємствами АТ сировини і матеріалів за завищеними і реалізація продукції за зниженими цінами, якщо ця продукція є профільною для АТ, розголошення комерційної таємниці, яку можуть використати конкуренти на шкоду АТ, неправомірне збирання інформації, що містить комерційну таємницю АТ, схиляння членів персоналу АТ до розголошення інформації, що містить комерційну таємницю, використання товарних знаків АТ підприємствами, у яких особа — член персоналу АТ має частку власності або перебуває у трудових відносинах, схиляння до бойкоту АТ інших юридичних осіб — контрагентів з господарської діяльності, схиляння до розриву договорів з АТ. У «положенні також має бути визначена відповідальність за порушення пунктів положення.

    Не  можна стверджувати, що конче потрібно розробляти окремо таке положення, його можна внести окремим розділом, наприклад  в Положення про персонал та ін. У цілому наведені положення не вичерпують усіх відносин акціонерів, посадових  осіб і їх можна розширювати, регламентуючи більшу чи меншу функцію менеджменту та інших працівників, стосунки акціонерів з корпорацією. 
 
 
 
 
 

Висновки

    Корпоративне  управління, насамперед, можна розглядати як управління корпоративними правами. Таке визначення є найбільш загальним, оскільки управління корпоративними правами  стосується усіх їх власників, а ними є значна частина людей як у  світі, так і в Україні .

    Корпоративне  управління – це процеси регулювання  власником руху його корпоративних  прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, можливих спекулятивних операцій з  корпоративними правами, відшкодування  витрат через отримання частки майна  при його ліквідації. Суть корпоративного управління може бути більш конкретизована через визначення його суб'єктів  і об'єктів.

    Формування  корпоративного сектору в Україні  здійснювалось переважно через  приватизацію — перетворення діючих підприємств у акціонерні товариства. Структура таких підприємств  була неоптимальною, у зв'язку з чим вони потребували реорганізації. Така діяльність отримала назву "реструктуризація" і являла собою багатогранну роботу, яка стосувалась рівних сторін діяльності підприємств. Проте в переважній більшості випадків під реструктуризацією розуміли процеси розкрупнення окремих підприємств, формування на місці цілісних юридичних осіб кількох суб'єктів господарювання з визначеними функціями. 
 

    Список  використаної літератури: 

1. Євтушевський  В.А. Корпоративне управління, Підручник. — К.: Знання, 2006. — 406 с.

2. Удосконалення механізму управління державною власністю (профспілковий погляд). – І. Стирник.