Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Июля 2012 в 14:08, реферат
Метою роботи є дослідження організаційних структур управління та їх видів.
Вступ
Завдання менеджера в процесі організації полягає в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином, аби вона являла собою одне ціле і функціонувала цілеспрямовано. Саме тому, в будь-якій організації існує певна підпорядкованість поміж її складовими частинами та рівнями менеджменту, чіткий розподіл влади, прав та відповідальності, тому кожен керівник або менеджер повинен мати знання про види організаційних структур управління. Це і визначає актуальність теми реферату.
Метою роботи є дослідження організаційних структур управління та їх видів.
Мета реферату реалізується через виконання таких завдань:
- розкрити поняття організаційної структури та вимоги, яким вона повинна відповідати;
- знайти фактори, які впливають на побудову організаційних структур;
- дослідити основні види організаційних структур управління;
- розкрити принципи формування організаційних структур управління.
1. Поняття та сутність організаційної структури управління.
Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки з часом стратегії змінюються, то виникає необхідність у відповідних змінах організаційних структур. Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури - невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.
Існує велика кількість визначень організаційної структури управління, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них. Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети. Згідно з іншим визначенням, організаційна структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою.
У структурі управління виокремлюють наступні елементи: ланки (відділи), рівні та зв’язки – горизонтальні та вертикальні.
Ланка управління - відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав. Зв’язок між відділами має горизонтальний характер.
Рівень управління - сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу. Зв’язок між рівнями – вертикальний.
Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повинна відповідати певним вимогам:
1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовуватися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);
2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій);
3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);
4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);
5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);
6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій системі за час прийняття рішення);
7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);
8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям організації);
9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).
На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:
- розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна);
- виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);
- характер продукції, що виробляється, та технологія виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво);
- сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок);
- масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т.ч. виробничих, збутових тощо);
- характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).
2. Основні види організаційних структур управління виробництвом.
Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом: механістична (бюрократична) та органічна (адаптивна) структури.
Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високою складністю, особливо великою кількістю підрозділів по горизонталі; високою ступеню формалізації; обмеженою інформаційною мережею, низьким рівнем участі всього управлінського персоналу в прийнятті рішень. Механістичні управлінські структури поділяються на лінійні, функціональні, лінійно-функціональні та дивізіональні структури.
Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління. Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають (див.рис.2.1).
Рис. 2.1. Принципова схема лінійної організаційної структури
Переваги | Недоліки |
- чіткість і простота взаємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок); - відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна); - оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень; - економічність (за умови невеликих розмірів організації). | - необхідність високої кваліфікації керівників; - зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації; - обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях; - перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями. |
Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (див.рис.2.2).
Рис. 2.2. Принципова схема функціональної організаційної структури.
Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить регулювання відносин поміж функціональними керівниками.
Переваги | Недоліки |
- спеціалізація діяльності функціональних керівників; - скорочення часу проходження інформації; - розвантаження вищого керівництва. | - можливість отримання суперечливих вказівок; - складність контролю; - зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування. |
Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (див.рис.2.3).
Рис.2.3. Схема лінійно-функціональної організаційної структури.
Переваги | Недоліки |
- висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій; - відповідність структури до стратегії; - поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва. | - складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників; |
Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних (еволюційних) змінах технології виробництва.
Дивізіональна організаційна структура. Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності (див.рис.2.4).
Переваги | Недоліки |
- невтручання в оперативну діяльність виробничих підрозділів; - можливість для вищого керівництва зосередитись на вирішенні стратегічних проблем; - підвищення якості рішень, що приймаються (завдяки наближенню до місця виникнення проблеми); - внутрішньофірмова конкуренція. | - дублювання функцій управління на рівні підрозділів; - збільшення витрат на утримання апарату управління; - проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації; - автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання. |