Организационные структуры управления

Рис.2.4. Принципова схема дивізіональної організаційної структури.

       Органічна (адаптивна) організаційна структура є більш гнучкою, ніж бюрократична. Для неї характерно невелика кількість управлінських рівнів, правил та інструкцій; велика самостійність у прийнятті рішень на низових рівнях; широка інформаційна мережа; наявність неформальних комунікацій. Органічні структури поділяються на проектні, матричні та командні структури.

       Матрична структура створюється шляхом сумісництва двох видів структур: функціональної і дивізіональної. У матричній організаційній структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи як тимчасові колективи. Проектні групи відповідають за реалізацію стратегічних планів. Робітники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування своєї проектної групи (див.рис.2.5).

Рис.2.5. Принципова схема матричної організаційної структури.             

Командна структура передбачає створення робочих і управлінських команд з співробітників різних функціональних відділів, які беруть на себе відповідальність за діяльність групи і спільно працюють над рішенням поставлених задач. Як правило, члени команди підзвітні «своїм» функціональним відділам, але в той же час вони звітують і перед групою, один із членів якої виконує функції безпосереднього керівника. Командна структура побудована за принципом проектної структури, але її відмінність в тому, що вона постійна, а не тимчасова (див.рис.2.6).

Рис.2.6. Схема командної організаційної структури.

3. Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.

       Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління:

1. Принцип єдності мети передбачає наявність чітко сформульованої мети або цілей фірми.

2. Принцип первинності функцій і вторинності структури: побудова організаційної структури повинна базуватися на виявленні складу та змісту функцій управління. Не слід ототожнювати функцію управління з функціями підрозділу апарату управління, оскільки залежно від трудомісткості функції її можуть виконувати кілька підрозділів, або один підрозділ може здійснювати діяльність у межах кількох функцій.

3. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління: коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно бути чітко орієнтоване на досягнення мети управління з відповідної функції.

4. Простота організаційної структури: чим простіше та чіткіше побудована структура управління, тим легше персоналові зрозуміти і пристосуватися до даної форми управління та активно брати участь у реалізації мети фірми. Крім того, кількість ланок і рівнів управління повинні бути мінімальними. Чим більшою їх кількістю характеризується система управління, тим більш тривалим є процес передавання інформації по горизонталі та вертикалі і тим більшою є небезпека виникнення значних комунікаційних бар'єрів. П.Друкер так підсумував всі складності організаційного конструювання: «Найпростіша організаційна структура, яка виконуватиме роботу, є найліпшою».

5. Принцип єдності розпорядника: працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника. За словами А.Файоля, для сукупності операцій, що переслідують одну мету, повинні бути один керівник та одна програма. Це необхідна умова єдності дій, координації зусиль.

6. Визначення оптимальної норми керованості: кількість підлеглих, що підпорядковані одному керівникові, повинна бути обмеженою. Норма керованості визначається характером роботи керівника та стосунками керівників і підлеглих. Керівник може мати тим більшу кількість підлеглих, чим більш однорідними є проблеми, які він вирішує. З цього випливає, що кількість підлеглих повинна бути меншою на вищих рівнях менеджменту та більшою на нижчих рівнях.

7. Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління: у всіх організаціях існує певний рівень децентралізації, оскільки абсолютна централізація практично неможлива. Рівень децентралізації регулюється рядом чинників (розміри компанії, масштаби проектів, однорідність робіт, філософія керівників стратегічного рівня та філософія підлеглих, функціональна сфера діяльності тощо).

8. Принцип зворотного зв'язку: завдяки цьому принципу забезпечується можливість здійснення постійного контролю за результатами функціонування системи та створюються умови для її коригування.

        Перелічені принципи побудови організаційних структур управління взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен з них має самостійне значення, але тільки спільне їх використання забезпечує комплексний, науковий характер проектування організаційних структур управління виробництвом.

Висновки

       Організаційна структура – сукупність управлінських органів, між якими існує система взаємозв’язків, що забезпечують виконання необхідних функцій управління для досягнення мети фірми.

      У структурі управління виокремлюють наступні елементи: ланки (відділи), рівні та зв’язки – горизонтальні і вертикальні.

      Вимоги, яким повинна відповідати організаційна структура управління: оптимальність, оперативність, надійність, економічність, гнучкість, стійкість структури управління.

      Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом: бюрократичні і адаптивні. Бюрократичні в свою чергу поділяються на лінійні, функціональні, лінійно-функціональні, дивізіон альні структури. Органічні структури включають проектні і матричні структури.

       Проектування та раціоналізація діючих організаційних структур управління можливі лише на чітко науковій методологічній основі, якою є система принципів формування організаційних структур управління.