Основні відмінності між лідером і керівником

В ході вивчення проблеми лідерства вченими було запропоновано багато різних визначень даного поняття. В своїх визначеннях лідерства багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий компонент, який вносить сам лідер. Наприклад, Катц і Кан розглядають лідерство як “елемент, який справляє вплив і проявляється незалежно від механічного виконання повсякденних доручень організації1. Автор далі розвиває думку: “Лідерство – це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести діяльність людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність сформувати людський індивід”. Згідно з Дж. Террі, лідерство – це вплив на групи людей, який спонукає їх до досягнення спільної мети. Р. Танненбаум, І. Вешлер і Ф. Массарик визначали лідерство, як міжособова взаємодія, яке проявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікаційного процесу і направлене на досягнення цілей.

Узагальнюючи різні визначення можна вивести єдине, яке на мою думку буде відповідати самої суті цього поняття. Лідерство – це тип управлінської взаємодії (в даному випадку між лідером і послідовниками), заснований на поєднанні різних джерел влади в залежності від конкретної ситуації та спрямований на спонукання людей для досягнення спільних цілей. Іншими словами лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків в групі, які ведуть до наміченої мети. Звідси Лідер (від англ. Leader – провідник, керівник) – це:

- член групи, за яким вона визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях ;

- індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків у групі.

 

3. Основні відмінності між лідером і керівником

 

Під лідерством, зазвичай, мали на увазі характеристику психологічних відношень, які виникають у групі «по вертикалі», тобто з погляду домінування, підкорення. Лідерство – це керування людьми за допомогою сили переконливості та побуждения, а не за допомогою прямої загрози та примушування. Лідерство – це мистецтво знань людської природи, мистецтво впливу на людей переконливістю і прикладами заради конкретного напряму їх дій. Лідерство не слід плутати з керівництвом, яке є мистецтвом примушування, коли різними силовими методами людей змушують діяти визначеними напрямками. Поняття «керівництво» належить до організації діяльності групи, до процесу управління нею. Найбільш суттєві відмінності між цими поняттями розкрито в праці Б.Д.Паригіна «Основи соціально-психологічної теорії». З самого початку його дослідження проблеми лідерства у соціально-психологічній літературі проводилися відмінності у змісті понять «лідер» і «керівник».

Багато хто вважає, що всі проблеми вирішуються, якщо людині вдається поєднати у своїй діяльності функції лідера та керівника. Але функції лідера і керівника на практиці часто не тільки не поєднуються, але і протилежні. Керівник може частково брати на себе функції лідера. Якщо для лідера на першому плані єетичні критерії, то керівник зайнятий головним чином функціями контролю і розподілу. Керівництво нерозривно пов’язане з організацією і процесами, які в ній відбуваються, а лідерство може існувати і без організації. Функція керівництва може бути віднесена до визначеної в ієрархії посаді. За керівником підлеглі йдуть у силу формальних причин, а за лідером – в силу суб’єктивних. У керівника є підлеглі, а у лідера – однодумці, які визнають мету лідера. Різниця між керівництвом та лідерством: «Керівництво можна визначити як розумовий і фізичний процес виконання доручень і вирішення визначених завдань. Лідерство ж, навпаки, є процесом, за допомогою якого одна людина впливає на членів групи».

Іноді поняття «керівник» і «лідер» можуть існувати разом. Офіційно призначений керівник володіє перевагами в завоюванні лідируючих позицій в групі ітому частіше, ніж хто-небудь інший, стає визнаним лідером. Проте його статус в організації і той факт, що він назначений «ззовні», ставлять його в положення, декілька відмінне від положення неформальних природних лідерів. Перш за все прагнення просуватися вище по службових сходах спонукає його ототожнювати себе з крупнішими підрозділами організації, ніж з групою своїх підлеглих. Він може вважати, що емоційна прихильність до якої-небудь робочої групи не повинна служити йому гальмом на цьому шляху, і тому ототожнювати себе з керівною ланкою організації — джерело задоволення його особистих амбіцій. Але якщо він знає, що не підійметься вище, та і не особливо прагне до цього, часто такий керівник рішуче ототожнює себе зі своїми підлеглими і робить все від нього залежне, щоб захистити їх інтереси.

Безсумнівно, остаточний успіх багатьох організацій буде залежати від здатності її співробітників творчо працювати разом для досягнення мети. Але тут знову не обійтися без лідерства, що підтримує потрібні уміння і необхідні відносини. Отже, лідерство сьогодні – це не більш, ніж визначення висоти, на яку потрібно підстрибнути. Те, що людина, яка керує поведінкою інших людей, повинна мати лідерські якості, ні в кого не викликає сумніву.

Фактично це означає, що лідерство потрібно скрізь. Однак виникає питання: як же все-таки визначити конкретне місце лідерства? При цьому варто погодитися з підходом японських науковців : найбільш значиме лідерство – це лідерство у вищому керівництві. Разом з тим, визначаючи місце лідерства у системі вищого керівництва організації, не слід забувати, що це місце є досить умовним. Враховуючи той факт, що лідерство насамперед пов’язане з вищим керівництвом і на перший план виходить фігура лідера-керівника, то відразу виникає декілька питань: що повинен знати сучасний керівник про лідерство; які вимоги пред’являються до лідера-керівника і як такими лідерами стають?

Треба також зазначити, що цінності лідера входять в компанію, в її культуру і залишаються там навіть після відходу лідера. Це, перш за все, говорить про відповідальність, яку керівник бере на себе, усвідомлює він це чи ні. Він реально впливає на життя багатьох десятків, сотень або навіть тисяч людей тим, що всі вони живуть в системі, яка наповнена ним. Іншими словами, всяка поведінка лідера буде в його компанії. «Їх рішення, дії і приклад задають тон всієї організації», а «головна роль вищого керівництва полягає в тому, щоб управляти цінностями організації». Управління цінностями – це той самий прихований важіль управління і впливу. Що, перш за все, має ціну у організації і чому? Цінності керівника мають властивість виявлятися не тільки в ринковій стратегії (агресивною або орієнтованою на партнерство) і політиці організації (направленій на досягнення мети за всяку ціну - затримки вечорами, робота надому, засідання під час обіду) або на те, як можна найкращим чином використовувати потенціал співробітників на благо організації.

Отже, лідер-керівник повинен постійно удосконалювати свої знання і здібності, розвивать здатність об’єктивно оцінювати свої дії, вміти використовувати свої сильні сторони так само добре, як заповнювати прогалини в знаннях. Лідер-керівник повинен користуватися довірою оточуючих, керуватися особистими фундаментальними і духовнимицінностями, органічно сполучаючи емоції, інтелект і ділові якості. Лідер-керівник повинен не стільки накопичувати знання в собі, скільки ділитися ними з навколишніми.  Поверхневого розвитку й уміння керувати буде недостатньо для багатьох керівників, особливо глибокі внутрішні зміни будуть потрібні для зростаючих молодих лідерів. Лідер-керівник повинен володіти системним мисленням і знати закони, відностно яких системи живуть і розвиваються.

Таким чином, лідерство стає повноваженням, яке неможливо делегувати. Неможливо делегувати тому, що не можна бути лідером за призначенням, і тому, що лідерство – це, перш за все, відповідальність. Відповідальність же, або беруть, або ні. Навіть у тих випадках, коли відповідальних призначають, потрібна внутрішня згода людини, інакше все перетворюється на порожню формальність. Тому можна дійти висновку, що поняття «лідер» та «керівник» можно ототожнювати один з одним.

 

ВИСНОВОК

 

Більшість людей не бачать відмінності між поняттями керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно різноманітне, оскільки воно складається під впливом багатьох чинників, до яких належать тип організації, її масштаби, напрям діяльності, місце в ієрархії управління, особисті якості менеджера та ін. Тому необхідно розглянути суть зазначених складових управлінського впливу та шляхи синтезу їх діяльності сучасного менеджера.

Бути керівником і бути лідером в організації - це не одне і теж. Керівник в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відношенні з ними, перш за все, використовує і покладається на посадову основу влади і джерела, що її живлять. Лідерство ж ґрунтується більше на процесі соціальної дії, а точніше взаємодії в організації. На відмінну від керівництва, лідерство припускає наявність в організації послідовників, а не підлеглих.

Лідерство відрізняється від керівництва, яке припускає достатньо жорстку і формалізовану систему відносин панування-підпорядкування. Лідер - це символ спільності і зразок поведінки групи. Він висувається, як правило, знизу, переважно стихійно і приймається послідовниками.

Лідер впливає на навколишніх головним чином за двома соціально-психологічними каналами: а) за каналом авторитету (члени групи визнають перевагу лідера перед іншими в силу його положення, досвіду, майстерності, освіти тощо); б) за каналом харизматичних властивостей (людяність, ввічливість, моральність). У реальному житті все це виливається в добровільне визнання винятковості лідера, що характеризується в неухильному наслідуванні, копіюванні його дій і в цілому його поведінки.

Сьогодні лідер - це не просто формальний керівник, він одночасно стратег, тренер і наставник. Лідер не повинен брати участь у кожному рішенні, прийнятому командою. Він вірить у її компетентність: у те, що його підлеглі мають відповідний рівень знань і умінь, щоб приймати оптимальні рішення. Сьогодні вище керівництво делегує повноваження на найнижчі рівні організаційної ієрархії, що дозволяє командам професіоналів повною мірою усвідомити цілі своєї роботи, дає їм відчуття причетності до справи і, отже, відповідальності за його успіх.

Керівник організації -- людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета -- впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації.

 

Список використаної літератури

 

1. Андрушів Б.М. Основи менеджменту/ Б.М. Андрушів. - Л.: Світ, 1999. - 347 с.

2. Бесєдін М.О. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід/ М.О. Бесєдін. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 496 с.

3. Бреддик У. Менеджмент в организации: Учебное пособие/ У. Бреддик. - М.: Инфра-М, 2000. - 487 с.

4. Василенко В.А. Менеджмент устойчивого развития предприятий: Монография/ В.А. Василенко. - К.: Центр учебной литературы, 2005. - 648 с.

5. Веснин В.Р. Основи менеджментуВ.Р. Веснин. - М.: Знання, 1999. - 339

6. Виханський О.С. Менеджмент/ О.С. Виханський. - 3-е изд. - М.: Гардарики, 2001. - 528 с.

7. Галькевич Р.С. Основы менеджмента/ Р.С. Галькевич. - М.: Знання, 1998. 229 с.

8. Гапоненко А.Л. Стратегическое управление: Учебник/ А.Л. Гапоненко. - М.: Омега-Л., 2004. - 472 с.

9. Герчикова И.Н. Менеджмент/ И.Н. Герчикова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2000. - 702 с.

10. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмета/ Г.Я. Гольдштейн. - Таганрог: ТРТУ, 1999. - 338 с.