Основні міжнародні фінансові центри та передумови їхнього формування

До найважливіших елементів існування міжнародного фінансового центру, якими має володіти країна, належать:

- стійка фінансова система та стабільна валюта;

- наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;

- гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;

- відповідна структура й достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;

- людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;

- здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохопні й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків, як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;

- економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;

- найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв’язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.

Найбільш активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у таких міжнародних фінансових центрах світу, як Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург — в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії.

 

У міжнародні фінансові центри перетворилися деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. У майбутньому міжнародними фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін.

 

Якщо взяти до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, то до нових фінансових центрів можна віднести ринки Чехії, Угорщини, Польщі, Росії — в Європі; Індії, Індонезії, Південної Кореї, Таїланду, Тайваню, Філіппін, Китаю з Гонконгом — в Азії, Південно-Африканської республіки — в Африці, Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі — у Латинський Америці.

 

Але сьогодні тільки Лондон, Нью-Йорк, Токіо відповідають таким основним показникам та стандартам міжнародного фінансового центру, як:

- широкий спектр інструментів фінансового ринку;

- всесвітня участь у внутрішніх та іноземних секторах ринку;

- ефективні міжнародні системи зв’язку.

 

 

У процесі підвищення свого статусу до міжнародного будь-який фінансовий центр зазвичай повинен пройти наступні передумови:

1) розвиток місцевого фінансового ринку;

2) перетворення в регіональних фінансових центрах;

3) розвиток до стадії міжнародного фінансового центру;

Розвиток місцевих фінансових ринків йде паралельно загальному економічному розвитку. Для напряму внутрішніх заощаджень або іноземного капіталу в продуктивні капіталовкладення потрібний ефективний механізм фінансового ринку. Результатом розширення міжнародної торгівлі і збільшення міжнародних потоків капіталу є зростання потреби обслуговування операцій міжнародного капіталу. Це вимагає від багатьох країн розширення діяльності їх фінансових ринків і залучення до неї сусідніх (по регіону) країн.

Для того, щоб бути розвиненим міжнародним центром, здатним обслуговувати потоки капіталу між собою і іншими міжнародними, регіональними і місцевими фінансовими ринками, центр повинен володіти необхідними елементами підтримки своїх національних і міжнародних операцій. Ці елементи включають стійку фінансову систему і інститути, що забезпечують правильне функціонування фінансових ринків. Щоб створити свій міжнародний фінансовий ринок, Лондону було потрібно декілька століть. Нью-Йорку і Токіо на цей процес було потрібно близько 100 років. Проте в останні десятиліття спостерігаються випадки значно швидшого формування і зміцнення міжнародних фінансових центрів, що стає можливим при проведенні цілеспрямованої і скоординованої державної політики в цій сфері.

 

Список використаної літератури:

 

1. Авдокушин Є.Ф., Международные экономические отношения, - М., 2001.

 

2. Ломакин В.К. Мировая  экономика, -  М.  1998.

 

3. Международные экономические  отношения. (Под ред. В. Е. Рыбалкина.

Третье издание). - М. 1999.

 

4. Овчинников Г. П. Международная экономика. Изд. Санкт-Петербург, 2002.

 

5. Світова економіка: Підручник /А. С. Філіпенко, - К.: Либідь, 2000.

 

6. Міжнародна економіка / За ред. Ю. Г. Козака. - Київ 2002.

7. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

8. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

9. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

10. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

- -