Теоретические основы внедрения системы экологического менеджмента на предприятии

- оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;

- інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;

- моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;

- розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища — це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпеч­ні умови для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.[11]

Екологічне маркування – це комплекс відомостей екологічного характеру щодо продукції, процесу чи послуги у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових символів (умовних позначень) та їх комбінацій. Він наноситься в залежності від конкретних умов безпосередньо на виріб, упаковку (тару), ярлик, етикетку чи в супровідну документацію.

Ціль створення екомаркування – повідомлення споживачу інформації, яка дозволяє обирати ту продукцію, яка робить найменший негативний вплив на навколишнє середовище; стимулює виробників екологічно безпечної продукції, забезпечення безпеки продукції на всіх стадіях її життєвого циклу; призупинення або припинення реалізації продукції, яка не відповідає встановленим екологічним вимогам; сприяння збуту продукції з кращими екологічними характеристиками; запобігання ввезення в країну недоброякісних з екологічної точки зору іноземних товарів; оцінка відходів виробництва з точки зору екологічної безпеки та утилізації.

Основою критерію екологічності виступає оцінка впливу на навколишнє середовище на усіх стадіях життєвого циклу продукції. Ретельне вивчення стадій життєвого циклу дозволяє визначити критерії, які враховують вимоги до ряду факторів, що виявляються екологічно небезпечними. Якщо продукція відповідає встановленим критеріям, в такому разі їй надається знак екологічного маркування.

Для того щоб отримати екомаркування підприємство повинно не тільки сплатити проведення експертизи для оцінки екологічної безпеки продукції, життєвого циклу її виробництва, але й впроваджувати та розвивати нові технології, які підтримують та підвищують рівень екологічної безпеки продукції. Безумовно, такі дії підприємства вимагають постійних серйозних фінансових вкладень, що пояснює велику собівартість продукції, що має екомаркування в порівнянні з аналогічною не сертифікованою продукцією. В той же час виникає питання: «що отримує виробник, який здійснив екологічне маркування власної продукції»? Відповідь є очевидною: по-перше, підтвердження ексклюзивної якості своєї продукції з урахуванням її екологічної безпеки; по-друге, обґрунтоване підтвердження наявності екологічної політики на підприємстві; по-третє, полегшення взаємодії із компаніями-партнерами, особливо іноземними (деякі західні компанії можуть просто відмовитись працювати з продукцією, якщо вона не пройшла екологічну сертифікацію); по-четверте, підвищення продаж (за рахунок підвищення попиту покупців на продукцію); по-п’яте, репутацію підприємства, яке турбується про стан навколишнього середовища;  і в заключення - підвищення конкурентоспроможності продукції.

В залежності від інформації, яку несе екологічне маркування, існує 3 основні типи: 1) інформація про екологічність продукції загалом, яка враховує увесь життєвий цикл її виробництва; 2) інформація про екологічність окремих властивостей продукції. Сюди також відносяться знаки, які відображають відсутність речовин, які призводять до зменшення озонового шару Землі; знаки на предметах споживання, які відображають можливість їх утилізації з найменшою шкодою для навколишнього середовища, і багато інших;  3) інформація для ідентифікації натуральних продуктів харчування (органічне виробництво).

На Заході система екомаркування продукції активно розвивається та охоплює вже практично усі групи товарів. Найбільш популярними представниками цієї системи є 2 лейбли нехарчової продукції - північний («Північний лебідь») та європейський («Європейська квітка»).

8 жовтня 2004 року Україна  була прийнята в Глобальну  Мережу Екологічного Маркування (GEN), яка утворена в 1994 році ассоціацією  незалежних організацій, що здійснюють  заходи щодо екологічного маркування, а національний знак екологічного маркування “Екологічно чисто та безпечно” внесений у міжнародний реєстр GEN. Сьогодні GEN поєднує екологічне маркування країн Європи, а також понад 35 країн, що не входять до ЄС.

В Україні одним з перших з проведення екологічного маркування стало підприємство “Криворіжсталь” - перше металургійне підприємство, яке отримало право використовувати національний знак екологічного маркування “Екологічно чисто та безпечно” у своїй документації. Однак досягнення таких результатів крупним промисловим підприємством країни потребувало значних зусиль, зокрема, виконувалась робота по усім основним екологічним напрямкам, в тому числі щодо зниження шкідливих викидів, утилізації відходів, впровадження нових енергозберігаючих технологій та оздоровлення навколишнього середовища; а також прагнення до розробки системи екологічного менеджменту у відповідності до вимог міжнародного стандарту ISO 14001. Все це покращує імідж підприємства на міжнародному ринку та значно підвищує конкурентоспроможність продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Таким чином, необхідно відмітити, що екомаркування сьогодні – це запорука успіху діяльності будь-якого підприємства в майбутньому; в той же час - це зниження негативного впливу на навколишнє  природне середовище, а, отже, й зменшення  негативної дії на здоров’я населення.[16]

1.2 Нормативно-правова  база екологічного менеджменту  в Україні (міжнародні стандарти в області систем екологічного менеджменту)

Законодавчо-правова основа системи екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятий ще в 1991 році, доповненнями до нього 1998 року, а також іншими законодавчо-правовими актами , які повинні закріпити пріоритет охорони природи і здоров’я нації над іншими видами діяльності, сформулювати принципи і встановити єдині правила і порядок ведення господарської діяльності, насамперед, за допомогою економічних методів управління. Це потребує адекватного введення відповідних змін і доповнень в законодавство, що пов’язане з використанням природних ресурсів (закони про державне підприємство, про власність, про конверсію та інше).

Крім того, в цей час першочерговими завданнями в сфері екологічного законодавства є:

• прийняття нових (невідкладних) законодавчих актів, а саме: законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, екологічну освіту;

• внесення змін і доповнень до існуючих кодексів (Лісовий, Водний, Кодекс України про надра, Земельний кодекс України) і законів (»Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», »Про природно-зановідний фонд», »Про охорону атмосферного повітря», »Про лізинг» (доповнення відносно лізингу природних ресурсів);

• підготовка проектів Законів України про статус рекреаційних, курортних, лікувально-оздоровчих зон з особливими умовами природокористування;

• підготовка проектів підзаконних актів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а саме:

- Правил відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень  екологічного законодавства;

- Положення про екологічний  контроль;

- Положення про екологічний  аудит;

- Положення про екологічне ліцензування.

• внесення змін і доповнень в діючі акти законодавства, що визначають статус центральних і місцевих органів державної виконавчої влади в сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та регламентують підприємницьку, інвестиційну, інноваційну, науково-технічну діяльність, а також ті види діяльності, які здатні негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

• затвердження законодавчих актів про розмежування функцій спеціально уповноважених органів державного контролю в сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки тощо.

Загалом же, правовий механізм екологічного менеджменту повинен сприяти урегулюванню відносин у сфері екології за рахунок застосування превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів з використання природних ресурсів і їхніх відходів, а також широкому впровадженню юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства до юридичних і фізичних осіб.

Таким чином, необхідно сформувати нову систему еколого-правових відносин, що забезпечують включення екологічних і санітарно-гігієнічних вимог в сферу виробничо-господарської діяльності і гарантують реалізацію природоохоронних програм і заходів щодо збереження здоров’я нації.

При цьому вдосконалення правових основ екологічного менеджменту повинно бути направлене на:

• реорганізацію системи органів управління природними ресурсами і подальшу інтеграцію функцій управління в сфері використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціональну систему;

• розширення повноважень місцевих органів управління і контролю з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів;

• зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні;

• використання можливостей басейнового принципу з

урахуванням регіональних та місцевих особливостей і закономірностей розвитку природних комплексів і екосистем;

• узгодження координаційних і контрольних функцій Мінекоресурсів та органів прокуратури з посилення контролю за дотриманням екологічного законодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав громадян.

При цьому завданням природоохоронного законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у сфері охорони, використання і відтворювання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, попередження і ліквідація негативного впливу господарської і іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафту і інших природних комплексів, унікальних територій і природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Крім законодавчо-правових важелів важливе значення в механізмі реалізації екополітики, в тому числі на регіональному рівні, займає нормативно-регламентуюча база.[14]

Таблиця «Моніторинг основних нормативно-правових актів України в сфері природокористування» наведена в додатках.(Додаток А)

ISO 14000 - міжнародні стандарти  в області систем екологічного  менеджменту

Появу ISO 14000 - серії міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту на підприємствах і вкомпаніях - називають однією з найбільш значних міжнародних природоохоронних ініціатив.

Система стандартів ISO 14000, на відміну від багатьох інших природоохоронних стандартів, орієнтована не нількісні параметри (обсяг викидів, концентрації речовини і т.п.) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технологіі, вимога використовувати "найкращу доступну технологію"). Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту - environmental management system, EMS). Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації повинні бути введении та дотримуватися певні процедури, повинні бути підготовлені певні документи, повинен бути призначений відповідальний за певну область. Основний документ серії - ISO 14001 не містить ніяких "абсолютних" вимог до впливу організації на навколишнє середовище, за винятком того, що організація в спеціальному документі повинна оголосити про своє прагнення відповідати національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що ISO 14000, як міжнародні стандарти, не повинні вторгатися в сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником ISO є "організаційні" підходи до якості продукції, (наприклад, концепція "глобального управління якістю" - total quality management), згідно з якими ключем к досягненню якості є вибудовування належної організаційної структури і розподіл відповідальності за якість продукції.