Теоретические основы внедрения системы экологического менеджмента на предприятии

Рішення про розробку ISO 14000 стало результатом Уругвайського раунду переговорів по Всесвітній торговій угоді і зустрічі на вищому рівні з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (TC 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO). Моделлю для стандартів послужили британські стандарти BS 7750, опубліковані в 1992 році, у здійсненні яких зараз добровільно беруть участь близько 500 компаній. Система стандартів ISO 14000 також використовувала зарекомендувавшу себе модель міжнародних стандартів з систем контролю якості продукції (ISO 9000) відповідно з якими в даний момент сертифіковано понад 70000підприємств і компаній по цілому світу. Перші стандарти з серії ISO 14000 були офіційно прийняті опубліковані в кінці 1996 року.

Передбачається, що система стандартів буде забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє средовище на трьох рівнях:

1. Організаційний - через поліпшення екологічної "поведінки" корпорацій.

2. Національний - через створення істотного доповнення до національної нормативної бази і компонента державної екологічної політікі.

3. Міжнародний - через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

 

 

Система стандартів ISO 14000

Документи, що входять в систему, можна умовно розділити на три основні групи:

- принципи створення та використання систем екологічного менеджменту (EMS);

- інструменти екологічного контролю та оцінки;

- стандарти, орієнтовані на продукцію.

У трьох названих областях розроблені і розробляються наступні документи:

Принципи екологічного менеджменту .

ISO 14001 - Системи екологічного менеджменту (EMS) - специфікації і посібник з використання ;

ISO 14004 - EMS - Загальні настанови щодо принципів, систем та засобів

ISO 14014 - Керівництво з визначення "початкового рівня" екологічної ефективності підприємства. Повинно використовуватися перед створенням формальної системи екологічного менеджменту;

Інструменти екологічного контролю та оцінки.

ISO 14010 - Керівництво з екологічного аудиту - Загальні принципи екологічного аудиту ;

ISO 14011/1 - Керівництво з екологічного аудиту - Процедури аудиту - Аудит систем екологічного менеджменту ;

ISO 14012 - Керівництво з екологічного аудиту - Критерії кваліфікації екологічних аудиторів ;

ISO 14031- Керівництво з оцінки екологічних показників діяльності організації;

Стандарти, орієнтовані на продукцію.

ISO 14020 - (Серія документів) Принципи екологічного маркування продукції;

ISO 14040 - (Серія документів) Методологія "оцінки життєвого циклу" - оцінки екологічного впливу, пов'язаного з продукцією, на всіх стадіях її життєвого циклу;

ISO 14050 - Глосарій ;

ISO 14060 - Керівництво з обліку екологічних аспектів у стандартах на продукцію;

Системи екологічного менеджменту - Environmental Management Systems

Ключовим поняттям серії ISO 14000 є поняття системи екологічного менеджменту в організації (підприємстві або компанії). Тому центральним документом стандарту вважається ISO 14001 - "Специфікації та посібник з використання системи екологічного менеджменту.

Всі інші документи розглядаються як допоміжні - наприклад, ISO 14004 містить більш розвернуте керівництво зі створення системи екологічного менеджменту, серія документів 14010 визначає принципи аудиту EMS. Серія 14040 визначає методологію "оцінки життєвого циклу", яка може використовуватися при оцінці екологічних впливів, пов'язаних з продукцією організації (така оцінка вимагається стандартом ISO 14001).

Основні вимоги, які пред'являє до організації ISO 14001, і відповідність яким означає, що організація має систему УООС, відповідну цьому стандарту, такі:

1.Організація повинна  виробити екологічну політику - спеціальний  документ про намір та принципи  організації, який повинен служити  основою для дій організації  та визначення екологічних цілей і завдань.

Екологічна політіка повиннна відповідати масштабу, природі і екологічним впливам Екологічна політіка, серед інших, повинна містити заяви про прагнення до відповідності нормативам, а також до "постійного поліпшення" (continual improvement) системи екологічного менеджменту і до "запобігання забруднень" (pollution prevention). Документ повинен бути доведений до відома усіх робітників організації та бути доступним громадськості.

2.Організація повинна виробити і дотримуватися процедури для визначення значимих впливів на навколишнє середовище Організація повинна також систематично врахувати всі законодавчі вимоги, пов'язані з екологічними аспектами її діяльності, продуктів і послуг, а також вимоги іншої природи (наприклад, галузеві кодекси).

3.З урахуванням значущих екологічних впливів, законодавчих та інших вимог, організація повинна виробити екологічні цілі і завдання. Цілі і завдання повинні бути по можливості кількісними. Вони повинні бути засновані на екологічній політиці ("включаючи усвідомлення необхідності або прихильність запобігання забруднень"), та визначені для кожної функції (області діяльності) і рівня організації. При їх формулюванні повинні також прийматися до уваги погляди "зацікавлених сторін" (під якими розуміються будь-які групи і громадяни, чиї інтереси зачіпаються екологічними аспектами діяльності підприємства, або заклопотані цими аспектами).

4. Для досягнення поставлених  цілей організація повинна виробити програму екологічного менеджменту. Програма повинна визначати відповідальних, засоби і строки для досягнення цілей і завдань.

5. В організації повинна бути визначена відповідна структура відповідальності. Для забезпечення роботи цієї системи повинні бути виділені достатні людські, технологічні та фінансові ресурси. Повинен бути призначений відповідальний за роботу системи екологічного менеджменту на рівні організації, в обов'язки якого повинно входити періодично доповідати керівництву про работу EMS.

6. Повинен виконуватися  ряд вимог з навчання персоналу, а також з підготовки до нештатних ситуацій.

7. Організація повинна  здійснювати моніторинг або вимірювання  основних параметрів тої діяльності, яка може чинити істотний вплив на навколишнє середовище. Повинні бути встановлені процедури для періодичної перевірки відповідності чинним законодавчим та іншим вимогам.

8. Повинен проводитися  періодичний аудит системи екологічного  менеджменту з метою з'ясування, чи відповідає вона критеріям, встановленим організацією, а також вимогам стандарту ISO 14001, чи впроваджена  і чи працює вона належним чином. Аудит може проводитись як самою компанією, так і зовнішньою стороною. Результати аудиту доповідаються керівництву компанії.

9. Керівництво організації  повинно періодично розглядати  роботу системи екологіческого менеджменту з точки зору її адекватності та ефективності. Обов'язково має розглядатися питання про необхідні зміни в екологічній політиці, цілях і інших елементах EMS. При цьому повинні прийматися до уваги результати аудиту, змінившіся обставини і прагнення до "постійного покращення". Взагалі, в основі вимог стандарту лежить відкритий цикл "план - здійснення - перевірка - перегляд плану".

Всі процедури, їх результати, дані моніторингу тощо повинні документуватися.

Стандартом мається на увазі, що система екологічного менеджменту інтегрована з загальною системою управленія організацією. Стандарт не вимагає, щоб особи, відповідальні за роботу EMS, не мали інших обов'язків, або щоб документи, пов'язані з екологічним менеджментом були виділені в спеціальну систему документообігу.

Стандарти ISO 14000 потрібні підприємствам.    Стандарти ISO 14000 є "добровільними". Вони не замінюють законодавчих вимог, а забезпечують систему визначення того, яким чином компанія впливає на навколишнє середовище і як виконуються вимоги законодавства.

Організація може використовувати стандарти ISO 14000 для внутрішніх потреб, наприклад, як модель EMS або формат внутрішнього аудиту системи екологічного менеджменту. Передбачається, що створення такої системи дає організації ефективний інструмент, за допомогою якого вона може управляти всією сукупністю своїх впливів на навколишнє середовище і приводити свою діяльність у відповідність з різними потребами. Стандарти можуть використовуватися і для зовнішніх потреб - щоб продемонструвати клієнтам і громадськості відповідність системи екологічного менеджменту сучасним вимогам. Нарешті, організація може отримати формальну сертифікацію від третьої (незалежної) сторони. Як можна припускати з досвіду стандартів ISO 9000, саме прагнення отримати формальну реєстрацію, мабуть, буде рушійною силою впровадження системе екологічного менеджменту, відповідних стандартам.

Серед інших причин, за якими підприємству може знадобитися сертифікація або впровадження EMS, можна назвати такі, як:

- поліпшення образу фірми в області виконання природоохоронних вимог (в т.ч. природоохоронного законодавства);

- економія енергії та ресурсів, у тому числі направленихна природоохоронні заходи, за рахунок більш ефективного управління ними;

- збільшення оціночної вартості основних фондів підприємства;

- бажання завоювати ринки "зелених" продуктів;

- поліпшення системи управління підприємством;

- інтерес у залученні високо кваліфікованої робочої сили.

За задумом ISO, система сертифікації повинна створюватися на національному рівні. Судячи з досвіду таких країн, як Канада, провідну роль у процесі створення національної інфраструктури сертифікації грають національні агентства по стандартизації, такі як Держстандарт, а також торгово-промислові палати, союзи підприємців тощо

Очікується, що стандартний процес реєстрації буде займати від 12 до 18 місяців, приблизно стільки ж часу, скільки займає впровадження на підприємстві системи екологічного менеджменту.

Оскільки вимоги ISO 14000 багато в чому перетинаються з ISO 9000, можлива полегшена сертифікація підприємства, які вже мають ISO 9000. Надалі передбачається можливість "подвійна" сертифікація для зменшення загальної вартості. "Сертифікація в рамках ISO 9000 - це 70% роботи з сертифікації в рамках ISO 14000", стверджує одна з консультаційних фірм.[13]

Міжнародні екологічні організації

За ініціативою групи вчених і уряду Швейцарії в листопаді 1913 р. у Берні відбулася перша в історії міжнародних відносин конференція з міжнародної охорони природи. У ній взяли участь 17 держав. Конференція ухвалила рішення утворити дорадчу комісію для міжнародної охорони природи. Проте комісія не була сформована в остаточному вигляді і не виявила себе.

Дві світові війни значною мірою ускладнили процес створення міжнародних екологічних організацій. Після Другої світової війни ситуація змінилася на краще. 28 жовтня 1948 р. на конференції у Фонтебло (Франція) було засновано Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), перейменований у 1990 р. у Всесвітній союз охорони природи; в літературі часто вживається стара скорочена назва — МСОП. Союз зробив значний внесок у розвиток міжнародного екологічного права і сьогодні є найавторитетнішою неурядовою міжнародною екологічною організацією. До складу МСОП, крім держав на урядовому рівні й державних установ, входять міжнародні та національні неурядові організації, вчені й експерти. У структурі МСОП працюють 6 постійних комісій, у тому числі комісія екологічного права. У тісному взаємозв’язку з комісією функціонує Міжнародний центр екологічного права у Бонні (ФРН).

Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані установи, вирішуючи багато актуальних проблем міжнародного співтовариства, займаються також питаннями екологічної безпеки. Так, ФАО, виконуючи поставлені перед нею завдання у сфері агропромислового розвитку, бере участь у міжнародних заходах щодо раціонального використання та охорони ґрунтів, лісів, водоймищ, тваринного світу. ІКАО та ІМО покликані забезпечити на користь всього людства безпечне і розумне використання повітряного і морського середовища. ЮНЕСКО, займаючись питаннями міжнародної наукової співпраці, безпосередньо бере участь у програмах наукових досліджень з охорони і поліпшення навколишнього середовища. Є екологічний компонент також у діяльності ВООЗ і МОП.

За рекомендацією Стокгольмської конференції 1972 р. Генеральна Асамблея ООН заснувала Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). До структури ЮНЕП входять рада керівників, секретаріат і Фонд навколишнього середовища. Метою ЮНЕП є координація діючих природоохоронних програм і формування нових програм у цій сфері. Пріоритетність програм визначає рада керівників, а Фонд навколишнього середовища є для них фінансовим каталізатором. Центральні установи ЮНЕП розташовані в Найробі (Кенія) і мають значну автономію. Відповідно до рішення конференції в Ріо-де-Жанейро 1992 р. в ООН була створена комісія зі сталого розвитку, яка повинна забезпечувати гармонізацію економічного прогресу та екологічної безпеки.

У липні 1993 р. Міжнародний Суд ООН заснував камеру з питань охорони навколишнього середовища (екологічну палату) у складі семи регулярних суддів — членів Міжнародного Суду.

Регіональні організації (ЄС, ОБСЄ, РЄ, СНД та ін.) приділяють дедалі більшу увагу проблемам екологічної безпеки. Так, в рамках ОБСЄ в Софії в 1989 р. була проведена Нарада із захисту навколишнього середовища. В рекомендаціях Наради, які були пізніше прийняті Паризькою зустріччю на вищому рівні (1990 p.), підкреслювалася важливість співпраці в науково-технічному, адміністративному, правовому й освітньому аспектах захисту навколишнього середовища. 22 квітня 2009 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно схвалила резолюцію про проголошення 22 квітня Міжнародним днем Матері-Землі. А на 64-й сесії (2009 р.) Генеральна Асамблея ООН постановила внести в попередній порядок денний наступної, 65-ї, сесії в рамках пункту з назвою “Сталий розвиток” підпункт “У гармонії з природою”. Міжнародні неурядові організації (Всесвітній фонд диких тварин, Грінпіс, Міжнародний екологічний суд, МСОП та ін.) стають дедалі більш активними і дієвими учасниками міжнародних відносин, що забезпечують суспільну підтримку і контроль у питаннях екологічної безпеки. [6,8,9]