Теоретические основы внедрения системы экологического менеджмента на предприятии

 

1.3. Впровадження системи  екологічного менеджменту на        підприємстві

 

Екологічний менеджмент є ефективним інструментом охорони навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Впровадження систем екологічного менеджменту на виробництві сприяє екологічно орієнтованій діяльності підприємств та стимулює удосконалення технологій виробництва продукції і переробки відходів.

Відповідність продукції міжнародним екологічним стандартам позитивно позначається на обсягах збуту продукції – в першу чергу за рахунок збільшення її імпорту. Наявність на підприємстві системи екологічного менеджменту вказує потенційним інвесторам на те, що на виробництві ведеться цілеспрямована політика щодо підвищення ефективності використання природних ресурсів, якості вироблюваної продукції, впровадження природозберігаючих технологій, технологій попередження забруднення та переробки відходів. Закордонна практика впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах доводить ефективність таких систем, які, окрім іншого, свідчать про екологічну відповідальність підприємців і сприяють підвищенню екологічної свідомості споживачів та працівників підприємств.

У працях вітчизняних і зарубіжних учених достатньо ґрунтовно досліджуються еколого-економічні проблеми та шляхи їх вирішення – наприклад, у працях О.Ф. Балацького, І.К. Бистрякова, О.А. Веклич, Т.П. Галушкіної, Б.М. Данилишина, С.І. Дорогунцова, Л.Г. Мельника, В.М. Трегобчука, О.М. Царенка та інших вчених. Однак актуальними завданнями залишаються аналіз теоретико-концептуальних, науково-методичних та практичних передумов оцінювання ефективності впровадження систем екологічного менеджменту у виробництво. Для цього необхідно здійснити еколого-економічне обґрунтування доцільності впровадження таких систем, запропонувати відповідні практичні механізми впровадження та розробити необхідні рекомендації.

На даний час практика впровадження систем екологічного менеджменту у вітчизняне виробництво не достатньою мірою поширена з низки причин. До цього переліку слід віднести необізнаність керівництва з екологічними та економічними перевагами від впровадження таких систем, перспективами розширення ринків збуту виробленої продукції, доступу до кредитних ресурсів комерційних банків та інвестиційних компаній. Іншою причиною відмови від впровадження систем екоменеджменту є намагання підприємства уникнути витрат на їхнє впровадження та функціонування. Це свідчить з одного боку про потребу у реалізації державою системи заходів, спрямованих на поширення відповідної інформації, а з іншого – про необхідність методологічного забезпечення оцінки екологічної і економічної ефективності систем екологічного менеджменту.

Впровадження ефективного екологічного менеджменту неможливе без знання принципів, функцій та систем екоменеджменту, оцінки ефективності систем управління навколишнім середовищем для екології та економіки. Система екологічного менеджменту вимагає від керівника підприємства системного бачення функцій і різних аспектів організації управління навколишнім середовищем на підприємстві, навичок аналітичного мислення для прийняття управлінських рішень, вміння розгледіти актуальність і економічну доцільність екологізації і сертифікації виробництва.

Екологічний менеджмент – науково-практичний напрям управління навколишнім середовищем на підприємстві. Становлення і розвиток цього напряму зумовлений тим, що забезпечення раціонального природокористування вимагає сучасних ґрунтовних знань про наслідки впливу виробничої діяльності на природні екосистеми і окремі ландшафти, про відносини і взаємний вплив виробництва та стану навколишнього середовища, а також послідовної і систематичної діяльності щодо зменшення негативного впливу всіх складових виробничого процесу на довкілля та посилення вимог до якості вироблюваної продукції. Зважаючи на це, організаційна структура природокористування має створювати умови для охорони і відтворення ресурсів, стимулювати виробництво екологічно чистої продукції та зменшувати тиск на навколишнє середовище.

Ядром системи екологічного менеджменту є програма — комплексний документ, що описує організацію діяльності підприємства в галузі екологічного менеджменту, а також конкретні заходи та дії з її реалізації, розроблені відповідно до екологічної політики, цілей і завдань. У розробці програми підприємство керується принципом послідовного поліпшення, тобто досягнення кращих показників у всіх екологічних аспектах діяльності підприємства.

Перший етап розпочинається з того, що керівництво підприємства має визначити місію і стратегічні цілі у сфері природоохоронної діяльності й розробити свою екологічну політику, екологічні цілі та зобов'язання з даного процесу в письмовій формі. Цей документ необхідно надрукувати в організації і забезпечити підтримкою управлінського персоналу. Частиною даного процесу підготовки має стати попередній внутрішній аудит з метою оцінки того, наскільки наявна система екологічного менеджменту далека від вимог стандарту ISO 14001.

На другому етапі будуть дописані та впроваджені відповідні елементи системи, також виконується модифікація тих складових, які не цілком задовольняють вимоги. Зазвичай це набирає форми написання і/або коригування процедур чи робочих інструкцій. Реалізація цього процесу може потребувати також удосконалення організаційної структури, уточнення відповідальності й повноважень співробітників, що залучаються до роботи системи екологічного менеджменту. Можливо, слід також провести один чи більше "нульових" внутрішніх аудитів, які інколи називають попередньою оцінкою. Якщо результати цих аудитів оцінюються задовільно, компанія переходить до третього етапу.

Третій етап — сертифікація системи екологічного менеджменту.

Детальніше зміст етапів проведення процесу впровадження системи екологічного менеджменту показано в таблиці 1, яка наведена в додатках (Додаток Б).

Альтернативним способом оцінювання ефективності впровадження системи екологічного менеджменту у виробництво є обчислення інтегральної екологічної оцінки . Запропонований методичний підхід ґрунтується на використанні обмеженої кількості основних екологічних показників та актуальної статистичної інформації .

Інтегральний (підсумковий) показник екологічного стану (Ппідсумок) може бути обрахований за формулою [7]:

 

 

 П підсумок – інтегральний показник стану довкілля,

П вод – інтегральний показник стану водних ресурсів,

П атм – інтегральний показник стану атмосферного повітря,

П зем – інтегральний показник стану земельних ресурсів.

Практика дослідження ефективності впровадження екологічного менеджменту у виробництво доводить, що доступ до екологічної інформації про діяльність підприємства часто буває обмеженим. У зв‘язку з цим набуває актуальності твердження про доцільність включення екологічних показників до обов‘язкової фінансової звітності про діяльність підприємства. Користувачами такої інформації є інвестори, працівники підприємства, банки та інші кредитно-фінансові установи, постачальники, клієнти, органи державної влади, громадськість.

З метою забезпечення користувачів точною та актуальною інформацією про екологічну діяльність, звітність підприємства має включати окремий екологічний розділ з обґрунтуванням впливу виробничої діяльності на стан навколишнього середовища та руху коштів природоохоронного призначення. Виділення екологічної складової у фінансовій звітності підприємства полегшить підготовку екологічного звіту і дозволить визначити екологічну вразливість підприємства, рівень його екологізації, екологічні ризики тощо. Такі показники мають визначатися з урахуванням екологічної складової активів і пасивів підприємства. Під екологічними активами у цьому сенсі слід розуміти майно і майнові права підприємства, які стосуються природоохоронної діяльності та забезпечення його екологічної безпеки, а під екологічними пасивами – зобов’язання підприємства, що виникають у результаті порушення екологічних стандартів, нанесення екологічної шкоди та перевищення екологічних нормативів .

Оскільки впровадження екологічних програм вимагає значних фінансово-матеріальних та організаційних ресурсів, економіко-правове стимулювання впровадження екологічних систем також сприяло би загальній екологізації виробництва, підвищенню ефективності використання природних ресурсів та поліпшенню стану навколишнього середовища. Для порівняння, у більшості країн-членів ЄС малі і середні підприємства мають можливість отримати допомогу з боку держави до 75% загальних витрат на проведення екологічної сертифікації .

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ХАРЧОВОЇ ГАЛУЗІ У КОНТЕКСТІ ‎СТАЛОГО РОЗВИТКУ

 Вирішення основного завдання сталого розвитку країни – забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження навколишнього природного середовища, раціонального використання природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб населення через побудову високоефективної економічної системи господарювання – не можливе без розвитку і вдосконалення екологічно безпечних харчових виробництв. Особливість подібних виробництв очевидна – вони пов’язані не тільки з впливом на довкілля, але й з випуском безпечної для населення продукції, споживання якої в основному визначає здоров’я нації й гармонічне співіснування людини і природи.

Екологічний менеджмент, який у системі охоплює екологічне аудитування, є одним з основних стрижнів подальшої перспективи екологічно безпечних харчових підприємств у умовах сталого розвитку. Прикладний аспект екологічного менеджменту – це управління виробництвом, що виражається у прийнятті таких рішень, які забезпечують конкурентоспроможній захист навколишнього середовища водночас з виробництвом високоякісних і безпечних продуктів харчування .

Основою екоменеджменту на підприємствах харчової галузі є облік існуючих технологічних ліній та обладнання основного і допоміжного характеру, їх оцінка з боку впливу на навколишнє середовище. Подібний аналіз виробництва повинен враховувати основні і допоміжні потоки сировини і матеріалів, баланс енергетичних потоків, оцінку розміру викидів і скидів у навколишнє середовище з урахуванням об’єму відходів, у тому числі, технологічного характеру для всіх ланок виробництва від ділянки до підприємства в цілому.

Контроль харчового підприємства за показниками, що впливають на кількісні і якісні характеристики зв’язків з навколишнім середовищем з боку усіх складових виробництва, визначення ступеня відповідності дійсного стану підприємства за цими показниками нормативним критеріям державного і міжнародного рівнів згідно нормативно-технічних та правових документів у значній мірі впливають на управлінські рішення щодо реалізації основних принципів сталого розвитку .

Впровадження системи екоменеджменту у практику підприємств харчової галузі разом з екоаудитуванням мають на меті допомогти керівництву у справі ґрунтовної оцінки ступеня дотримання чинного законодавства завдяки екоменеджменту й ефективності усієї системи для здійснення певної екологічної політики підприємства і галузі в цілому.

Екоменеджмент передбачає урахування екологічного законодавства України, що регламентує функціонування цієї специфічної діяльності: Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) з доповненнями (1996 р.), «Про екологічний аудит» (2004 р.), Кодекси України (Земельний, Водний, Лісовий, Про надра), Державні стандарти України щодо системи управління навколишнім середовищем (ДСТУ ISO 14001-97, ДСТУ ISO 14004-97, ДСТУ ISO 19011:2003).

Надзвичайно важливим елементом екологічного менеджменту є інформація широкого загалу про екологічні аспекти діяльності певного харчового підприємства і галузі. З цих позицій заяви екологічного характеру про стан виробництва і його ділянок, що впливають на навколишнє середовище, про рівень безпеки сировини та продукції для споживання, популяризація екологічних знань серед широких верств населення має стати ефективним важелем для задоволення інформаційних потреб населення екологічного характеру, які зростають з відомих причин. Тим не менше, об’єктивність подібної інформації щодо екологічної політики підприємства буде зростати тільки за умов перевірки для підтвердження відповідності, у тому числі й системи екологічного менеджменту, європейським і світовим вимогам, як це передбачає, наприклад, європейський регламент EMAS .

Підприємства харчової галузі мають безпосередній вплив на навколишнє середовище, який може буди умовно представлений спрощеною схемою, що приведено на рис. 1.2

 

 

 

Ресурси (основна і допоміжна  сировина і матеріали, енергія, паливо, інформація тощо)

Технологія (сукупність операцій і процесів)

Цільова продукція   Відходи, у т.ч. техно- логічні (газоподібні, тверді, рідкі)   Викиди і скиди

Вплив на навколишнє середовище (екологічні ризики і збитки)

 

Рис. 1.2  Вплив підприємства на навколишнє середовище.

Виходячи з аналізу взаємин виробництв харчових продуктів і навколишнього природного середовища, очевидними стають основні завдання екологічного менеджменту підприємств:

- оцінювання, контроль та управління показниками безпеки сировини і готової продукції;

- управління витратами палива та енергії, енергозбереження;

- управління потоками утворення відходів, їх утилізація та повторне використання;

- оцінювання, контроль і зниження негативного впливу шумових ефектів виробництва;

- вибір нових виробничих процесів і вдосконалення існуючих технологічних схем з метою підвищення рівня екологічної чистоти;

- управління у інформаційній сфері з питань екологічної діяльності підприємства;