Теоретичні основи розробки, прийняття й реалізації рішень

Результатом детермінованого  факторного аналізу є розкладання  приросту результативного показника, обумовленого спільним впливом чи зміною факторних ознак, на суму часткових  приростів результативного показника, які обумовлені зміною тільки одного фактора. Для цього в економічному аналізі використовують крім індексного, спеціально розроблені методи, які  інколи називають прийомами. Основними  з них є метод різниць і метод виявлення ізольованого впливу факторів. У свою чергу до методу різниць належать прийоми ланцюгових підстановок, абсолютних (арифметичних) різниць та відносних (процентних) різниць [6,67].

Ланцюговий метод підстановок – статистичний метод, за яким вивчають одночасний вплив кількох факторів на досліджуване явище (напр., собівартість видобування вугілля, руди тощо) як ланцюг їхнього взаємозв’язку, тобто вплив кожного фактора вивчають у залежності і взаємозв’язку з іншими факторами, при цьому беруть до уваги їхню послідовну дію.

Метод абсолютних (арифметичних) різниць як і метод відносних  різниць є модифікацією прийому ланцюгових підстановок. Він може застосовуватися при визначенні впливу факторних показників на результативний у мультиплікативних та змішаних моделях. Найкраще прийом абсолютних різниць використовувати тоді, коли вихідні дані вже містять абсолютні відхилення за факторними показниками. Проте цей метод недоцільно використовувати для кратних моделей [2,46].

На підставі аналізу специфіки  предмету і завдань теорії прийняття рішень, різноманіття аспектів управлінських рішень і методів дослідження проблем їх прийняття запропонована наступна структура теорії прийняття рішень:

• основи теорії і методології;
• система діяльності осіб, що приймають управлінське рішення (людина як суб'єкт і об'єкт управлінського рішення);
• процес, технологія ухвалення рішення;
• методи розробки, прийняття, обґрунтування і реалізації управлінського рішення;
• основи ефективності управлінських рішень, що приймаються [1,10].

Таким чином, управлінське рішення є ланкою в ланцюзі: мета управління; функції управління; методи діяльності персоналу управління; технології управління і ухвалення управлінського рішення; управлінське рішення. Кожна нова категорія повинна в узагальненій формі вносити до теорії ухвалення рішень нові знання про предмет дослідження, накопичений досвід в області ухвалення рішення і результатів останніх досягнень науки.

 

 

1.3 ВИРОБЛЕННЯ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

1.3.1 Концепції, принципи та парадигми вироблення рішень

 

 

Узагальнена система поглядів на даний об'єкт або явище, уявлення про те, як личити до сприйняття і вивчення цього об'єкту називається концепцією. Наприклад, концепція всесвіту, концепція еволюційного розвитку і ін. 

Принцип (від латів. principium -"основополагающая ідея") - це те, чим обов'язково слід керуватися суб'єктові, що активно діє, в його теоретичній (пізнавальною, методологічною, дослідницькою, дидактичною і т. п.) або практичній діяльності. Наприклад, принцип єдиноначальності в керівництві, принцип головної ланки в управлінні.

Взаємозв'язок концепцій  і принципів, якими оперує методологія  ухвалення рішень зручно відображувати ієрархічною структурою, яка показує їх взаємозв'язок "по горизонталі і вертикалі". Структура концепцій і принципів представлена на рис. 1.2

 

 

 

Рис. 1.2 Структура концепцій та признаків прийняття рішень

 

Концепція системи заставляє осіб, що приймають рішення при виробленні рішень думати про такі несподівані прояви майбутніх наслідків рішень, глибоко вникати в суть проблеми і особливо ретельно досліджувати мету майбутніх дій. В результаті центральне місце в процесі вироблення рішень займає саме мета майбутніх дій. Керуючись концепцією системи, при виробленні рішень особи, що приймають рішення повинні розуміти, що тут не можна перестаратися, не можна все включати в аналізуючи систему.

Суть концепції раціональних рішень (від латів. racio - "розум") полягає в тому, що вирішальним  аргументом при ухваленні рішення, тобто при свідомому виборі найкращого варіанту серед інших, служить логічно  несуперечлива, повна і, краще всього, кількісно підтверджена система  доказів. Потрібно обов'язково пошукати інші варіанти, виробити інші альтернативи для вирішення проблеми, щоб на підставі раціонального порівняння їх між собою вибрати дійсний  найбільш переважний дозвіл проблеми. Подібна раціональна ідея, якою слід керуватися при виробленні рішень, отримала назву принципу множинності  альтернатив.

Суть концепції "найкраще рішення" можна сформулювати так: вибирайте ту альтернативу, краще за яку немає жодної інший, а сама вона - краще за будь-яку з тих, що розглядаються.  Зрозуміло, щоб порівняти альтернативи за правилом "краще - гірше", "переважніший - менш переважний", потрібно використовувати мірила, тобто критерії. В зв'язку з цим раціональним наслідком концепції найкращого рішення є принцип виміру. Людина в процесі вимірів глибше проникає в суть речей, краще знається на зв'язках між об'єктами, точніше може уявити собі, як на ці об'єкти або зв'язки впливати, щоб змінити їх самих або їх властивості в бажаному напрямі [5, 67].

Для позначення вказаної сукупності передумов, витікаючої з системи  принципів, а також постановок завдань  і основних методів їх рішення  американський  учений-науковед Кун  запропонував термін "парадигма" (від грец. -paradeigma -"пример, зразок для наслідування"). Парадигма є поняття історичне. Вона є орієнтиром при виборі проблем і одночасно моделлю (зразком) вирішення дослідницьких завдань. Історично першою слід рахувати парадигму емоційних рішень. Її основою були виключно, досвід вирішення практичних завдань і інтуїція і воля керівника. Саме вони превалювали над розрахунком через слабкість формального апарату, що є у той час. Така парадигма сповна задовольняла потребам управління, оскільки основні завдання стосувалися господарської діяльності, не відрізнялися масштабністю. Тому помилки навіть в 20-25 % від найкращого результату у виборі способу рішення задачі не приводили до серйозних втрат. Зростання масштабів і складності завдань з часом зажадали рішучого зниження помилок у виборі найкращого рішення. Це привело до розвитку апарату кількісного аналізу рішень - народилася парадигма раціональних рішень.

Принципи, закладені в  парадигму раціональних рішень передбачають, перш за все, моделювання реальної ситуації, тобто представлення її в спрощеному для вивчення вигляді із збереженням всіх значимих характеристик і зв'язків. Після моделювання передбачався всесторонній вимір пов'язаних з нею результатів досягнення цілей. Обидві парадигми мають право на життя. Достоїнства парадигми емоційних рішень полягають в простоті і оперативності вироблення одноосібного рішення, коли не потрібно кому-небудь доводити їх правоту, коли проблема не є унікальною і коли досвіду і інтуїції вистачає для вироблення сповна задовільного рішення.  Парадигма раціональних рішень орієнтована на глибокий аналіз неспецифічних, слабо  структурованих проблем, чітке формулювання вимірних цілей і завдань, призначення формальних критеріїв досягнення цілей, на декомпозицію вихідної проблеми і делегування повноважень на нижчому рівні вироблення рішень [7,64].

Таким чином, використання вказаних принципів дозволило на порядок понизити помилки в ухваленні рішень. Це додає переконливість, наукову обґрунтованість і формальну несуперечність рішенням, передбачити які апріорі неможливо.

 

 

1.3.2 Управління  як процес вироблення і реалізації рішень

 

 

Важливою складовою управлінської  діяльності є виявлення сукупності принципів, на яких повинен базуватися процес формування і розвитку управлінських  рішень.

Принцип реальності: при формуванні рішення необхідно виходити з цілей, які можуть бути досягнуті, а також реально існуючих ресурсів і часу, що є реальним для формування і реалізації цього рішення.

Принцип збереження свободи  вибору рішення або принцип неостаточних рішень. Свобода вибору рішення забезпечується тим, що в кожний наступний момент вироблення і ухвалення рішення кількість доступних рішень з кращих рішень, ухвалених в попередній момент і близьких до оптимального, повинна бути більше від одного.

Принцип своєчасності рішення, оскільки несвоєчасно ухвалене рішення може привести до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, політичного банкрутства і таке інше.

Принцип реалізованості: рішення не повинно мати положення, які можуть призвести до зриву його виконання.

Принцип системності, який має найважливіше значення в умовах ринкових відносин, коли необхідно враховувати інтереси власників різних форм на системній основі.

Принцип регуляризації рішень — наявність норми, відносно якої визначається необхідний рівень досягнення мети у відповідності в ухваленим рішенням [6,35].

Таким чином, найприйнятнішою  структурою процесу формування управлінського рішення можна вважати наступні етапи:

• отримання, збір, обробка і аналіз інформації про стан внутрішнього і зовнішнього середовища;
• визначення на цій основі цілі;
• ухвалення загального рішення, направленого на досягнення мети;
• послідовна конкретизація рішення у вигляді планування (програмування, проектування);
• вироблення конкретних рішень на основі завдань в підлеглих організаціях, що беруть участь в досягненні мети [10,284].

Аналіз діяльності органів  управління показує, що в процесі  формування і реалізації рішень вхідна інформація генерується внутрішніми (звіти про стан, заявки на матеріальні  засоби, фінансування) і зовнішніми (закони, укази, ухвали) джерелами.

На цьому етапі повинна  здійснюватися оцінка ситуації, що склалася, на основі принципу реальності. Необхідно вивчити і проаналізувати всі чинники і умови, пов'язані з поточним станом організації.

На основі результатів  кількісного і якісного аналізу  ситуації, що склалася, формується реальна  ціль (другий етап), досяжна в існуючих умовах.

Для досягнення поставленої  мети необхідно (на третьому етапі) визначити  спосіб її досягнення на основі збереження принципу свободи вибору рішення.

Для розроблених варіантів досягнення мети (на четвертому етапі) необхідно вибрати один — самий кращий для ситуації, що склалася на момент формування цілі. Аналіз, оцінку і визначення кращого рішення необхідно здійснювати на підставі принципів своєчасності, реалізованості і регуляризації, щоб забезпечити максимальний рівень досягнення мети при мінімальних витратах ресурсів (економічних, фінансових, людських і т.п.)

Реалізація принципу регуляризації, окрім обліку, наприклад, соціальних норм, дозволяє встановлювати нормативні показники, за якими буде визначатися  рівень досягнення мети при виконанні  рішення структурними складовими організації.

На п'ятому етапі ухвалене управлінське рішення конкретизується, як правило, шляхом планування. Планування виконання ухваленого загального рішення  полягає в розробці послідовності  і способів виконання структурними складовими організації поставлених  завдань, порядку їхньої взаємодії  між собою і органами управління в процесі виконання цих завдань.

Шостий етап — постановка органами управління завдань підлеглим  підрозділам, які є структурними складовими організації.

Вироблення конкретних рішень, направлених на виконання поставлених  завдань, в структурних підрозділах  організації — сьомий етап.

Введення цього етапу  процесу формування і реалізації рішень обумовлено необхідністю враховувати  такий закон управління, як єдність  і підпорядкованість критеріїв  ефективності, що використовуються в  процесі управління організацією.

Восьмим і дев'ятим етапами  процесу формування і реалізації рішень є організація і керівництво діяльністю структурних складових організації по виконанню ними загального рішення.

Останнім етапом процесу  формування і реалізації рішення є етап контролю, що дозволяє на основі принципу регуляризації рішень забезпечити своєчасну реакцію органів управління на "розлагодженість", що виникла, і довести хід виконання управлінського рішення до планового [5,64].

Таким чином, запропонована  структура процесу формування і  реалізації управлінських рішень з  урахуванням об'єктивних законів  управління і базових принципів  складається з десяти етапів, що дозволяє забезпечити розробку, ухвалення і реалізацію об'єктивного і якісного управлінського рішення. Процес формування і реалізації рішень повинен враховувати соціальні норми нашого суспільства, а не тільки норми індивідуумів і фірм, які в якості норми, як правило, визначають прибуток, що вони можуть отримати, використовуючи суспільні ресурси і ресурси держави.

 

 

1.3.3 Взаємозв’язок управлінських рішень і функцій управління

 

 

Процес управління складається  з послідовності видів управлінської  діяльності, що циклічно повторюються в часі. Вони отримали назву функцій  управління, до яких відносяться планування, організація, мотивація і контроль.

Підсумком (кінцевим результатом) планування є затверджений план того або іншого терміну і змісту.