Управлінські рішення менеджмент

Тема 9. Управлінські рішення

1.Сутність  та процес вироблення управлінських рішень

Рішення необхідні скрізь і є  складовою частиною будь-якої діяльності  нашого життя. Управлінські рішення є основою процесу управління. Управлінські рішення приймаються на всіх рівнях керівництва відповідно до функцій, обов’язків, правил, встановлених в організації. Процес ухвалення рішень пов'язаний з необхідністю вибору з великої кількості можливих варіантів справді найкращого. Управлінські рішення – це найкращий спосіб досягнення будь-якої мети управління, вибраний у процесі аналізу кількох варіантів.

Характерною рисою будь-якої ситуації, пов’язаної з прийняттям рішення, є  наявність великої кількості  варіантів дій, із яких необхідно  вибрати найкращий. Рішення –  це вибір відповідного курсу дій до об’єкта управління. Вибір найкращого варіанта є прийняттям рішення. Процес, який включає розроблення альтернатив, є процесом прийняття рішень.            Виділяють три основні типи управлінських завдань:

1. концептуальні (стратегічні завдання, пов'язані з довгостроковим плануванням, прогнозуванням);
2. пов'язані з техніко-технологічним аспектом функціонування виробництва (створення і впровадження нової техніки, технології тощо);
3. які виникають унаслідок дії людського фактора (кадрові питання, соціально-психологічний клімат у колективах тощо).

Найважливішими складовими процесу управління є проблема, прийняття рішення та люди, які беруть участь у процесі на всіх його етапах.

1. Проблема — невідповідність бажаного стану (насамперед цілей) об'єкта управління його фактичному стану. Отже, проблеми виникають, коли в організації складається ситуація, яка відрізняється від запланованої. Кожна проблемна ситуація зумовлена внутрішніми і зовнішніми чинниками.     Внутрішні чинники. До них належать цілі та стратегія організації, технологія та ресурси, структура виробництва, управління тощо. Вони формують організацію як систему, тому зміна одного з них зумовлює необхідність прийняття заходів, які б зберегли організацію як цілісну систему. Внутрішніми чинниками, що можуть породжувати проблеми, є і відхилення у запланованих темпах та обсягах робіт; вони виникають внаслідок неправильних дій персоналу, відсутності у працівників виконавської дисципліни або нечіткого розмежування між ними повноважень. Ці проблеми зумовлені недоліками самої системи управління. їх необхідно своєчасно виявляти, усувати й унеможливлювати їх появу в майбутньому.

Зовнішні чинники. Це складові середовища, в якому працює організація. Вони можуть бути прямими і опосередкованими, загрозливими для неї і такими, що відкривають нові можливості. Наприклад, зміна смаків та пріоритетів споживачів створює суттєві проблеми зі збутом. Організація може вирішувати їх не шляхом відмови від випуску звичної для себе продукції, а через її модифікацію або перехід на інші ринки тощо. Часто нові проблеми криються у зміні чинного законодавства, податкової системи та ін. Виявлення існуючих проблем забезпечує можливість прогнозувати їх у майбутньому, а отже, запобігати їх появі і збільшувати час для підготовки відповідних управлінських рішень.

2. Прийняття рішення — творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Управлінські рішення спрямовані на організацію колективної праці і приймаються людиною, яка має відповідні владні повноваження.   За допомогою управлінських рішень:

• встановлюють цілі діяльності;
• закріплюють людей за посадами і робочими місцями;
• визначають функції, права і відповідальність працівників;
• встановлюють правила поведінки на роботі;
• розробляють систему заходів щодо заохочення і адміністративного покарання працівників;
• розподіляють ресурси — матеріальні, трудові, фінансові та ін.;
• оцінюють якість продукції тощо.

3. Особи, які приймають рішення, є суб'єктами управлінського рішення. Це менеджери і групи працівників, що мають відповідні повноваження для прийняття рішень.Розрізняють індивідуальні та групові рішення. Індивідуальним рішенням притаманний вищий рівень творчості; їх приймають швидше, оскільки вони не потребують узгоджень. Але вони частіше виявляються помилковими, більш ризикованими, що пов'язано зі складністю та непередбачуваністю зовнішнього середовища. Саме тому нині віддають перевагу груповим рішенням. У групи залучають фахівців у тих сферах, які стосуються проблеми, що виникла в організації. Групова робота забезпечує різностороннє дослідження проблеми, підвищує мотивацію та відповідальність кожного, знижує процент помилок, забезпечує багатоваріантність розробок. Результати групової роботи зазвичай краще сприймаються працівниками, ніж індивідуальні рішення, оскільки відображають думку колективу. Водночас групові рішення мають і недоліки — більші витрати часу через необхідність узгодження різних точок зору на проблему та відсутність чіткої відповідальності за прийняття остаточного рішення.   Управлінське рішення має комплексний характер. У правовому аспекті — це владний акт суб'єкта керування, в якому він виражає свою волю, реалізує надані йому владні повноваження і несе відповідальність за його наслідки. З іншого боку, управлінське рішення є актом соціальним, оскільки приймається людьми і стосується людей. Воно є й психологічним актом, тому що являє собою результат розумової діяльності людини і її вольового зусилля. З інформаційної точки зору рішення є результатом опрацювання інформації, у процесі якого здійснюється вибір варіанта, найближчого до оптимального, тобто найкращого.

2. Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття

1. За  функціональним призначенням:

• планові — стосуються планування діяльності організації та її підрозділів;
• організаційні — структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;
• регулюючі — регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого;
• активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;
• контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

2. За  змістом:

• економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);
• соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);
• технічні — пов'язані з функціонуванням технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення техпроцесів тощо);
• наукові — стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій тощо.

3. За  характером дій:

• директивні — потребують обов'язкового виконання;
• нормативні — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері;
• методичні — у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;
• рекомендаційні — рекомендують, як краще вчинити в певній ситуації, але залишають право вибору іншого рішення;
• дозвільні — дозволяють певні дії.

4. За часом дії:

• стратегічні — спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу перспективу (5—15 років чи більше);
• тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1—2 роки;
• оперативні — визначають конкретні заходи (розраховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів.

 

5. За  напрямом впливу:

• внутрішнього спрямування — спрямовані всередину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;
• зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середовищем.

6. За  способом прийняття:

• індивідуальні — приймаються одноосібно людиною, що має на це повноваження;
• колегіальні — приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;
• колективні — приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

7. За  рівнем прийняття рішень:

• організація в цілому — приймаються вищим рівнем менеджменту;
• структурні підрозділи — приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів;
• функціональні служби — приймаються функціональними менеджерами;
• окремі працівники — приймаються індивідами (наприклад, вибір способу виконання дорученого завдання).

8. За  ступенем ефективності:

• оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення;
• раціональні — передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів.

9. За  методами підготовки:

• креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'язання проблеми;
• евристичні — прийняття рішення через «осяяння»;
• репродуктивні — використовують відомі й раніше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення).

10. За ступенем структурованості:

• структуровані;
• слабоструктуровані;
• неструктуровані.

Рішення можуть приймати:

• інтуїтивно (з відчуттям того, що саме воно є правильним);
• на основі суб'єктивних суджень, зумовлених знаннями та накопиченим досвідом (спираючись на здоровий глузд, людина обирає альтернативу, яка принесла успіх у минулому);
• на основі раціонального способу вирішення проблеми, в основі якого — глибокий аналіз причин, що зумовили проблему, і логічні міркування щодо можливих способів її розв'язання. Цей спосіб найчастіше застосовують для вирішення складних і нестандартних проблем; потребує креативного мислення і застосування різноманітних засобів активізації творчого пошуку.

 

 

 

Вимоги  до управлінських рішень

Рішення лише тоді принесе користь, коли буде націлене на ефективне використання ресурсів організації і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийматись особою, що має відповідні повноваження, і відповідати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначного розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтоване рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу та окремих виконавців.

3.Технологія прийняття управлінського рішення

Технологія прийняття  та реалізації управлінських рішень – це дуже непрості операції, що мають  свою специфіку  і складність. Адже рішення – не тільки процес, а  й один із видів розумової діяльності та прояву волі людини. Його характеризують як складові процесу управління підприємством такі ознаки: можливість вибору з множини альтернативних варіантів – якщо немає альтернативи, то немає вибору, отже, немає рішення; наявність мети – безцільний вибір не розглядається як рішення; необхідність вольового акту особи, яка приймає рішення при його виборі, тому що ця особа формує рішення у боротьбі мотивів і сумнівів.

Для успішного здійснення процесу прийняття управлінських рішень менеджеру необхідно пройти вісім основних стадій: 

1. Постановка мети рішення
2. Встановлення критеріїв
3. Розподіл критеріїв за важливістю їх  для організації
4. Розробка альтернатив
5. Порівняння альтернатив
6. Визначення ризику
7. Оцінювання ризику
8. Вибір альтернатив

Раціональна технологія прийняття і реалізації управлінського рішення передбачає такі етапи: підготовку, прийняття, реалізацію рішення.

1. Етап підготовки — проведення економічного аналізу ситуації на мікро- і макрорівні; охоплює пошук, накопичення, опрацювання інформації, виявлення і формулювання проблем, що потребують вирішення та ретельного вивчення чинників, що їх обумовили.

2. Етап прийняття — охоплює розроблення й оцінювання альтернативних рішень, визначення критеріїв вибору оптимального рішення, вибір і прийняття рішення.

З метою прискорення  процесу прийняття рішень і підвищення їх якості доцільно дотримуватись таких рекомендацій: