Мирослав Скорик

 

       Мирослав Скорик - народний артист України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завкафедрою композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України і завкафедрою історії української музики Київської консерваторії та керівник Центру музичної україністики.

       Народився 13 липня 1938 року у Львові. Походить з інтелігентної родини, його батьки отримали освіту у Віденському університеті, а бабця була рідною сестрою оперної співачки Соломії Крушельницької. З окупацією Західної України у 1939 року СРСР, сім'я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей зазнавала втрат. В роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії. З поверненням радянського режиму, 1947 року родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір. Лише після смерті Й.Сталіна, 1955 року родині Скорика було дозволено повернутися до Львова.

      Його родина була тісно пов’язана з українськими мистецькими, науковими, суспільно-політичними колами Галичини, зокрема мати композитора – Марія Скорик (Охримович) була родичкою таких видатних митців, як співачка Соломія Крушельницька, фольклорист Володимир Охримович та художниця Ярослава Музика. У 1947 р. всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом і вивезено до Анжеро-Судженська Кемеровської області. В Сибіру майбутній композитор навчається гри на фортепіано в учениці Рахманінова, Валентини Канторової, і тоді вже виявляє нахил до композиції.

       Мирослав Михайлович неохоче згадує своє дитинство. У роки сталінських репресій його родину, як і багато інших, було вислано до Сибіру, в далеке шахтарське місто Анджеросуджинськ.

        М.Скорик виростав у сім’ї, де любили й зналися на музиці. Мої батьки трохи грали на різних інструментах. До них часто навідувалася всесвітньо відома співачка Соломія Крушельницька, сестра його бабусі. Вона й запримітила, що Мирослав володів абсолютним музичним слухом. Саме з її підказки батьки й віддали його до музичної школи. А потім було навчання у Львівській, Київській та Московській консерваторіях. Уже тоді почав творити фортепіанні композиції. Їх охоче включали до свого репертуару відомі українські й російські виконавці. Здобутки Мирослава Скорика помітив і високо оцінив композитор Дмитро Шостакович. Ще й зараз він зберігає в своєму архіві його лист, в якому він прихильно поставився до його творчості.

       Перше знайомство з музикою отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. З 1945 року відвідував музичну школу у Львові.

       До Львова М. Скорик повертається у 1955 році, вступає до консерваторії та навчається композиції в класі С. Людкевича та А. Солтиса. Його дипломною роботою стала кантата “Весна” на слова Івана Франка. Вступає до аспірантури Московської державної консерваторії ім. П. Чайковського в клас професора Дмитра Кабалевського. З 1963 року М. Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції. Цього ж року вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації).

         З 1966 р. до кінця 1980-х рр. викладав композицію у Київській консерваторії. Тривалий час працював в США, з 1996 — Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006—2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери.

        Цей чоловік рекомендацій не потребує. Покоління 60-х знає його популярні естрадні пісні, музику до кінофільму «Тіні забутих предків». Його «Мелодія» стала справжнім інструментальним шлягером. А для музичного світу Мирослав Скорик - класик української музики, композитор універсального обдарування.

        Слава Скорика - композитора бере початок ще з шістдесятих років. Він першим вніс в українську легку музику ритми джазу і року. Окрім серйозної музики кантат та концертів, які вивчаються сьогодні у всіх музичних закладах України, Мирослав Скорик є автором музики до фільмів, серед яких найпопулярніші "Тіні забутих предків" за повістю Коцюбинського, "Царівна" Ольги Кобилянської, "Кам"яний хрест" Лесі Українки.

      Впродовж останніх 30 років в Україні з’явилося дуже багато яскравих композиторів, котрі пишуть дуже цікаву музику. Приємно, що тепер у нас немає поділу на лівих і правих. Хоча іноді штучно зчиняється ґвалт: "Ці — авангардисти, а ті — не авангардисти!" Дурниці! Просто нині кожен може писати так, як він хоче, висловлювати свою думку. А судитиме вже публіка. І критики, що інколи не дуже бажано, бо не завжди критики щось тямлять. Але так було за всіх часів.

       На запитання чи пише Скорик зараз, він відповідає: - Так, я й тепер іноді пишу пісні. Про сучасну естрадну музику в Україні, на жаль, дуже невисокої думки. Не можу назвати практично жодного естрадного композитора, який був би мені цікавий. Більше того, нині пісні пишуть переважно самі виконавці. Усе-таки раніше був чіткий розподіл: композитор писав музику - виконавець виконував. Адже не кожен співак може бути композитором. Їхні пісні досить примітивні, у них дуже коротке життя. Впродовж останніх 30 років в Україні з’явилося дуже багато яскравих композиторів, котрі пишуть дуже цікаву музику. Приємно, що тепер у нас немає поділу на лівих і правих. Хоча іноді штучно зчиняється гвалт: «Ці - авангардисти, а ті - не авангардисти!» Дурниці! Просто нині кожен може писати так, як він хоче, висловлювати свою думку. А судитиме вже публіка. І критики, що інколи не дуже бажано, бо не завжди критики щось тямлять. Але так було за всіх часів.

      М.Скорик - один з організаторів міжнародного музичного фестивалю «Контрасти», який щороку проходить у Львові. Попри дуже напружений життєвий ритм, композитор продовжує активні творчі пошуки.

       Світова прем’єра опери українського композитора Мирослава Скорика "Мойсей", поставленої Львівським Державним Академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької, поза сумнівами, стала однією з найпомітніших подій у культурному житті України впродовж останнього часу.

      Оргкомітет загальнонаціональної програми „Людина року - 2003“, організованої суспільно-громадським фондом „Дзвони майбутнього“, назвав імена кращих українців за підсумками минулого року. Серед лауреатів - був відомий львівський композитор Мирослав Скорик, якого відзначено у номінації „Діяч мистецтва року“.

       А вже цього 2004 року Мирославу Скорику присвоїли звання “Львів’янин року”. За таке рішення міські депутати на сесії проголосували одноголосно.

 

 

                                                   Творчість

         Його твори регулярно виконуються в Україні, інших країнах колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст з виконанням власних творів.

        У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.

       Мирослав Михайлович Скорик — композитор, музикознавець, Народний артист України, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, керівник Центру музичної україністики. Внучатий племінник Соломії Крушельницької. Удостоєний найвищої державної відзнаки — «Герой України»

       Особливу грань його творчості того періоду складають естрадні пісні, в яких він радикально оновлює традицію “радянської ліричної пісні” та поряд з українськими інтонаціями вводить ритми твісту, джазу, рок-н-ролу, блюзу, танго, халі-галі, боссанови, що панували тоді у світі, але були маловідомими в Україні. У 1963 р. Мирослав Скорик створив у Львові естрадний ансамбль “Веселі скрипки”, для якого написав ряд пісень, які в той час були дуже популярними – “Намалюй мені ніч”, “Не топчіть конвалій”, “Аеліта”, “Львівський вечір”, “Карпати” та ін. Вони створювалися на вірші поетів Ростислава Братуня, Олександра Вратарьова, Миколи Петренка, Миколи Сома, Богдана Стельмаха. “Веселі скрипки” виступали не тільки на сценах Львова, вони були постійними учасниками гала-концертів у Києві та Москві в Кремлівському театрі. Виступали з відомими солістами Любою Чайковською, Дмитром Гнатюком, Анатолієм Мокренком, Людмилою Божко, Борисом Жайворонком. Радіо і телебачення часто транслювали пісні Мирослава Скорика, а вершиною популярності можна вважати участь його пісні “Намалюй мені ніч” в найбільш престижній тоді телепередачі СРСР – “Голубому вогнику”.

 

         У 1964 р. Скорик пише музику до одного з кращих фільмів режисера С. Параджанова, який за даними ЮНЕСКО згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів, – “Тіні забутих предків” за повістю Михайла Коцюбинського. У середині шістдесятих років композитор звертається до жанру балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка “Каменярі”. Але найбільшу популярність у його доробку здобув “Карпатський концерт” для оркестру (1973), який з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки.

        У 1968 р. М. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського.

       Завдяки старанням композитора протягом сімдесятих – початку дев’яностих років побачили світло сцени українські опери “На русалчин Великдень” Миколи Леонтовича, “Купало” Анатоля Вахнянина, “Роксоляна” Дениса Січинського, а також “Юнацька симфонія” Миколи Лисенка, “Отче наш” Максима Березовського для камерного оркестру. Разом з тим продовжує писати музику для театру і кіно. З музики до фільму “Високий перевал” режисера В. Денисенка походить його знаменита “Мелодія”, що стала своєрідною візитною карткою нової української музики, одним із музичних символів України.

       Класичні та романтичні традиції й ідеали отримують в інструментальних концертах М. Скорика – Першому та Другому фортепіанному концерті, віолончельному концерті нове індивідуальне і розмаїте втілення. Нова грань творчості розкривається в такому старовинному, вперше відродженому автором у національному контексті жанрі, як партити. За один з цих творів – Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) – композитор отримав почесну нагороду нашої держави – Державну премію України ім. Т. Шевченка (1987).

       У 1984 р. М. Скорик стає професором кафедри композиції Львівської консерваторії, рівночасно ще декілька років провадить клас композиції і в Київській консерваторії. У 1987 р. остаточно повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Цей період дуже плідний у творчому зростанні митця. Вдруге він звертається до жанру балету, пише балет на тему “з родинної історії” “Соломія Крушельницька”, що під назвою “Повернення Баттерфляй” був поставлений на сцені Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької у 2006 р., цикл прелюдій і фуг для фортепіано, і “Диптих” для камерного оркестру, до улюбленого від юності жанру інструментального концерту написав ще два фортепіанних і чотири скрипкових концерти. З того часу композитор багато гастролює за рубежем, концертує в Італії, Німеччині, США, Канаді, Австрії, Росії та Польщі, пише твори на замовлення американських меценатів – як наприклад, “Листок з альбому”, Шосту партиту чи “Диптих” для камерного оркестру. Разом з тим М. Скорик продовжує інтенсивно працювати як педагог композиції, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, керівник камерного оркестру академії, для якого спеціально були написані деякі його твори. Паралельно провадить клас композиції і в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського в Києві. Педагогічна діяльність Мирослава Скорика – ще один вагомий внесок в українську музичну культуру, адже у нього навчались композиції такі відомі митці, як Євген Станкович, Іван Карабиць, Вадим Ільїн, Освальдас Балакаускас, Анна Гаврилець, Віктор Теличко, Іван Небесний, Леся Горова та багато інших. У 1999 р. він очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. В цьому ж році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута». З 2006 р. – голова Спілки композиторів України.

        У творах останніх років виразно помітна нова тенденція – до зрілої виваженості, прагнення досягнути гармонії у всіх складових художньої цілості. Зовсім несподівані грані мистецького світогляду розкриваються в єдиній на сьогодні опері композитора “Мойсей” за поемою Івана Франка, кантаті на вірші Т. Шевченка “Гамалія”, духовному концерті-реквіємі.

        Його твори регулярно виконуються в Україні, інших країнах – колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст з виконанням власних творів.

        У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов’язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.

 

 

 

      Нагороди та звання

 

       Звання Герой України (з врученням ордена Держави, 20.08.2008 - за видатні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національного музичного мистецтва, багаторічну плідну композиторську, педагогічну і громадську діяльність) .

      Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1987) - за «Концерт для віолончелі з симфонічним оркестром» (1983).

Нагороджений орденом  «За заслуги» II ступеня (2006).

 

      Основні твори

 

 Твір для струнного оркестру «Партита».

«Повернення Баттерфляй», балет (Скорик-Пуччіні).

Соната для фортепіано - цикл «В Карпатах».

Кантата для скрипки і  фортепіано «Людина» (на слова Є. Межелайтіса).

Поема «Сильніше смерті».

« Гуцульський триптих  ».

Варіації.

Твір для струнного  оркестру« Сюїта ».

Концерт для оркестру«  Карпатський ».

Численні естрадні пісні.

«Мойсей», опера.

Кантата для хору та симфонічного оркестру «Весна» (на слова І. Франка).

Рондо.

Концерт для скрипки з  оркестром.

Твори для дітей.

«Вальс»

 

Музика до фільмів

 

1967 - Як козаки куліш  варили (мультфільм)

1994 - Царівна (серіал)

1972 - За твою долю

1981 - Високий перевал (знаменита  Мелодія ля-мінор)

1974 - Приватне життя

1974 - Гуси-лебеді летять

1964 - Тіні забутих предків

1979 - Гришкино книжки (мультфільм)

2007 - Лис Микита

1971 - Жива вода

 

 

 

       У творчому доробку композитора — опера «Мойсей», кантати, симфонічні поеми, концерти для фортепіано, скрипки, віолончелі з оркестром, камерні, вокальні, джазові твори. Він є автором естрадних пісень, музики до кінофільмів, найвідоміші серед яких — «Тіні забутих предків», «Царівна», «Кам’яний хрест». Та незалежно від жанру написаних творів, вони неодмінно грунтуються на українському мелосі, особливо часто звучать карпатські мотиви. Творчість Мирослава Скорика поєднує яскравий національний колорит і музичну техніку ХХ ст.