Місцеві податки і збори

Початок 30х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 1930 - 1932 р.р. були скасовані множинні дріб'язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір з власників транспортних засобів.

Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними 
4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу до початку 80х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.

Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише декілька відсотків.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування. 
В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення.

У 1997 р. Кабінетом Міністрів України був підготовлений проект Закону України „Про місцеві податки та збори”, в якому проводилося розмежування податків і зборів, передбачалося самооподаткування населення територіальних громад, пропонувалося збільшення кількості місцевих податків і зборів. Крім того, за комунальним податком пропонувалася зміна бази оподаткування, тобто заміна стягнення за 10%-ою ставкою від річного фонду оплати праці, обрахованого на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих, на стягнення за ставкою 1-3 % від суми реалізованих товарів, що мало б супроводжуватися збільшенням приблизно у 1,5 раза надходжень комунального податку.

Цим же законопроектом пропонувалося  скасувати, зокрема, збори за право  проведення кіно- і телезйомок; за участь у перегонах на іподромі; за виграш на перегонах на іподромі; з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Ці збори, на думку авторів законопроекту, не відіграють істотної ролі у наповненні місцевих бюджетів і лише збільшують перелік платежів. До складу місцевих зборів пропонувалося внести: 1) збір за дозволи на будівництво об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житла й гаражів у населених пунктах; 2) за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності у центральній частині населеного пункту та у будівлях, які мають історико-архітектурну цінність; 3) збір за придбання іноземної валюти за готівку.

У період чинності „Перехідних положень”  Конституції України Президент  України видав Указ „Про місцеві податки і збори” від 25.05.1999 р. № 565, який повинен був вступити в силу 1.01.2000 р. Незважаючи на те, що цей указ був відхилений постановою Верховної Ради від 17.06.1999 р. № 744, певний інтерес становлять основні ідеї цього документа. Головною метою змін у місцевому оподаткуванні, як зазначено в указі, повинно стати сприяння поповненню дохідної частини місцевих бюджетів в умовах різкого скорочення обсягів централізованого фінансування.

Для цього пропонувалося збільшити  максимальні ставки деяких місцевих податків і зборів; розширити перелік об'єктів і ставок оподаткування податком з реклами; ввести обов'язковість запровадження двох місцевих податків і п'яти місцевих зборів (податку з реклами, комунального податку, зборів: готельного, ринкового, за здійснення зарубіжного туризму, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг). Крім того, в указі було дано чітке визначення важливих організаційних питань справляння місцевих податків і зборів, що також мало б сприяти упорядкуванню місцевого оподаткування.

Склад місцевих податків передбачалося  залишити без змін, проте припинити  справляння п'яти місцевих зборів (із власників собак, за право на проведення кіно- і телезйомок, трьох зборів, пов'язаних із функціонуванням іподромів) і запровадити два нових місцевих збори - за здійснення зарубіжного туризму та надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах.

 

 

 

1.2 Економічна  природа та сутність місцевих  податків

Виникнення місцевих податків і зборів зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між  бюджетами різних рівнів. Це розмежування здебільшого має політичне забарвлення  і свідчить про те, наскільки центральний уряд довіряє місцевим органам влади. З іншого боку, це розмежування свідчить про рівень розвитку демократії в державі, бо надмірна централізація фінансових ресурсів завжди приховує небезпеку встановлення фінансової диктатури.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, що покладені на регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу  всі податки, що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки і надходження із бюджетів вищого рівня.

Місцеві податки і  збори - обов'язкові платежі, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами згідно законодавства, справляються в  межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів.

Складність формування місцевих бюджетів і особливо при  розподілі і перерозподілі їх витрат на потреби місцевого спрямування  показує, що у більшості випадків місцеві органи самоврядування фактично не мають повної самостійності у  використанні коштів, що спрямовуються до місцевого бюджету.

Складовою частиною системи  оподаткування є місцеві податки  і збори. Їх суть полягає в тому, що держава для свого функціонування повинна мати певні фінансові  ресурси, які забезпечували б  діяльність як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях. Ефективність структурних перетворень та загальний стан розвитку на місцях багато залежить від того, які бюджетні ресурси отримають у своє розпорядження місцеві органи державної влади та через які фінансові важелі це здійснюється.

З урахуванням особливостей кожного регіону держава шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті.

Місцеві органи самоврядування по кожному платежу розробляють і затверджують положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків, зборів.

В новому податковому  кодексі, який був прийнятий в  грудні 2010 року,

із 14 місцевих податків і зборів які діяли до прийняття нового податкового кодексу передбачено 5, зокрема:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- збір за місця для  паркування транспортних засобів; 

- збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

- туристичний збір;

- єдиний податок.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – платниками є фізичні особи – власники житлової нерухомості (набуває чинності з 01.01.2012р.). База оподаткування наведена на рисунку 1.1. Ставки встановлюються органами місцевого самоврядування в залежності від площі квартири або жилого будинку і наведені в додатку А.

 

Рис 1.1 База оподаткування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки

Збір за місця для  паркування транспортних засобів - платниками є юридичні та фізичні особи – підприємці, які проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Базою оподаткування  є площа земельної ділянки, відведена  для паркування, а також площа  комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, які побудовані за кошти місцевого бюджету. Ставки - від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати за 1кв. м площі за кожний день діяльності.

Збір за провадження  деяких видів підприємницької діяльності (торговий патент).

Строк дії торгового  патенту - 60 місяців.

Платниками збору є  суб’єкти господарювання (юридичні особи  та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові  патенти та провадять такі види підприємницької  діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання  платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів  України;

в) торгівля валютними  цінностями у пунктах обміну іноземної  валюти;

г) діяльність у сфері  розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка прив’язана до розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня звітного року, ставка збору за провадження  діяльності з надання платних послуг встановлюється в межах наведених в додатку Б.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності приведена на рисунку 1.2.

Рис. 1.2 Ставка збору за провадження торговельної діяльності.

Туристичний збір - платниками є громадяни України, іноземці, які прибувають на територію відповідної громади і отримують послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити територію (особи, які не можуть бути платниками збору навелені на рисунку 1.3).

Рис. 1.3 Особи, які не можуть бути платниками туристичного збору

База оподаткування - вартість усього періоду проживання за вирахуванням ПДВ. Ставка - від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору. 

Порядок сплати збору наведений в додатку В.

З 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з змінами 18 листопада 2011 року) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного  податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів  та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження  деяких видів підприємницької діяльності; 

За законом усі спрощені поділяються на чотири групи, яеі наведені на рисунку 1.4.

Рис. 1.4 Групи платників єдиного податку

Таким чином, ми розглянули історію становлення місцевих податків, їх важливість в давні часи і сьогодення, також розглянули економічну сутність місцевих податків і зборів. Далі доцільно розглянути оцінку частки місцевих податків і зборів в структурі місцевих бюджетів.

РОЗДІЛ ІІ СИСТЕМА МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

 

 

2.1 Оцінка частки  місцевих податків і зборів  в структурі місцевих бюджетів.

Через застарілий механізм централізованого регулювання вищими органами державної влади наповнення місцевих бюджетів їх власні доходи залишаються  незначними. Місцевим податкам та зборам, як одному з джерел наповнення місцевих бюджетів, необхідно приділити особливу увагу, адже саме вони покликані забезпечити фінансову автономію органам місцевого самоврядування.

У зв’язку з подоланням кризових явищ в  Україні значно зростає роль місцевих бюджетів, оскільки саме від їх ефективного формування та використання залежить розвиток економіки та соціальної інфраструктури адміністративно-територіальної одиниці. Фізичні та юридичні особи, сплачуючи також місцеві податки та збори, беруть безпосередню участь у формуванні фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.

Правове регулювання  місцевих податків та зборів має певну  специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: загальнодержавному та місцевому. Держава визначає вичерпний перелік  таких обов’язкових платежів, коло платників, об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків та зборів на відповідній території.