Альтернативні форми виховання як складова соціально-правового захисту дитей-сирит

Міністерство  освіти та науки України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

альтернативні форми виховання як складова соціально-правового  захисту ДІТЕЙ-СИРІТ

 

Курсова робота

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………....3

Розділ І. Особливості  соціально-правового захисту 

      дітей-сиріт та дітей, позбавлених

       батьківської  опіки…………………………………………..... 9

1.1. Історичні і соціально-педагогічні  передумови становлення

   і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів……………….9

1.2. Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей,   позбавлених батьківської опіки в різних країнах…………………………….21

Розділ ІІ. альтернативні форми виховання як складова соціально-правового  захисту ДІТЕЙ-СИРІТ……………………37

2.1. Обґрунтування необхідності  впровадження в Україні

альтернативних форм виховання……………………………………….37

2.2. Вітчизняний досвід  вирішення проблем утримання  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування……………………………………….41

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….……………………………..59

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність. Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів – українські сім’ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім’ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2008 році стверджує, що, на жаль, “сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції”. Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

Сьогодні за офіційною  статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі. Дослідження  ЮНІСЕФ, проведене у 2001 році, виявило, що у порівнянні з 1995 роком кількість біологічних і соціальних сиріт збільшилась у 1,5 рази. Родичі піклуються приблизно про 61600 біологічних та соціальних сиріт. Інші (невсиновлені чи без опіки/піклування), через відсутність альтернативних форм піклування, перебувають у державних інституціях, де позбавлені виховного впливу сім’ї.

Відповідно до частини  третьої статті 52 Конституції України "утримання та виховання дітей-сиріт  і;дітей, позбавлених батьківського  піклування, покладається на державу". Здобутком України є приведення в цілому національного законодавства стосовно дітей до міжнародних норм, Конвенції ООН про права дитини. Зокрема статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Основними законами, що регулюють  питання соціального захисту  дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків є: Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю, Закони України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);

Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального  захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування» 2005 р. №6 ст. 147;

Указ Президента України  «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»;

Указ Президента України  «Про першочергові заходи щодо захисту  прав дітей» . – 2005 від 11.07 №1086;

Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;

Постанова Кабінету Міністрів  України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Соціальний захист дітей-сиріт  і дітей, які залишились без піклування батьків, забезпечують також відомчі  документи, насамперед:

—  Положення про  навчально-виховні заклади для  дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (затверджено наказом Міністерства освіти України № 137 від 13 травня 1993 р.);

—   Положення про  Центр по усиновленню дітей при  Міністерстві освіти України (затверджено  наказом Міністерства освіти України  № 98 від ЗО березня 1996 р.);

—  Про введення нових норм харчування в дитячих будинках-інтернатах (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 34 від 1 березня 1996 р.).

У зв'язку із загострення  проблем сирітства, насамперед соціального, недостатніми умовами розвитку, повноцінної  освіти і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, видано Указ Президента України № 1153 від 17 жовтня 1997 р. "Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків". Заходи, окреслені Указом положення реалізуються за такими напрямами: запобігання соціальному сирітству; поліпшення умов розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; створення умов для соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; нормативно-правове та науково-методичне забезпечення охорони прав цієї категорії дітей. Передбачається, що однією з основних умов, які забезпечуватимуть подальше удосконалення цієї діяльності, буде посилання уваги до роботи шкіл-інтернатів, будинків дитини тощо.

Кодекс про шлюб та сім'ю України акцентує значну увагу  на проблемі захисту дітей і передбачає кілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування:

—  усиновлення (удочеріння);

—  передача їх під  опіку (піклування);

—  виховання в сім'ї  громадян України;

—  повне державне утримання в навчально-виховних закладах.

Отже, законодавство України  гарантує цілу низку пільг та допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Разом з тим, соціальне сирітство як явище продовжує поширюватися. Виходячи із економічних реалій, кількість українських сімей, які мають можливість усиновити чи встановити опіку над дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, зменшується, а відповідно збільшується частка тих дітей, які потрапляють у заклади соціального захисту. Найбільш прикрим є те, що діти сиротіють при живих батьках. Щороку близько 6 тис. дітей позбавляються батьківської опіки.

На сьогодні Державним інститутом проблем сім'ї та молоді розроблені і запроваджені методики роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї, соціальними працівниками, прийомними батьками та прийомними дітьми, державними службовцями, оцінки ефективності діяльності прийомних сімей; визначені етапи соціального супроводу прийомних сімей. Проте невирішеними залишаються: законодавче закріплення механізмів захисту прав прийомних дітей та батьків-вихователів; постановка вихованців прийомної сім'ї на квартирний облік; розробка інструктивних листів щодо конкретизації норм, закріплених у Положенні про прийомну сім'ю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського піклування, - завдання дитячих закладів, системи соціально-виховних інститутів державної опіки. У справі виховання та утримання дітей в інтернатних закладах Україна має незаперечні досягнення. Серед напрацювань:

• активний пошук і впровадження нових навчально-виховних технологій;
• залучення вихованців інтернату до навчання у загальноосвітній школі;
• створення при інтернатах  міні-підприємств,  цехів,  міні-пекарень,  що  частково  допомагає вирішити фінансові труднощі;
• відкриття профорієнтаційних центрів.

Проте значна частина  будинків дитини, дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту як жилих, так  і службових приміщень. Забезпечення вихованців інтернатних закладів одягом і взуттям становить 60-70%. Матеріальні потреби дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які непросто.

Ці та інші чинники  формують проблеми вихованців інтернатних  закладів. До їх складу входять проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, почуття соціальної відчуженості; недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю; проблеми адаптації до нового середовища.

Найбільш значущі проблеми вихованців шкіл-інтернатів виникають  у самостійному житті: матеріальні труднощі щодо харчування, одягу, комунальних платежів, виплати боргів, збереження здоров’я; забезпечення матеріального добробуту: працевлаштування, малооплачувана робота; вміння заощаджувати; житлова проблема: отримання, купівля, розмін, благоустрій квартири (кімнати в гуртожитку). З розвитком економіки і правових відносин суспільство на користь дитини і сім'ї також вимагає більш продуманого використання інших, альтернативних форм опіки, сприяючих повному розвитку потенціалу кожної дитини, таких, як патронатне виховання і опікунство. Це досягається, передусім, якщо держава продовжуватиме:

- підтримувати існуючу  мережу і відкривати нові установи  інтернатного типу, удосконалюючи  в них виховну роботу;

- активно боротися  з причинами явища (проводити  профілактику небажаної вагітності, боротьбу з алкоголізмом і наркоманією, травматизмом, надавати істотну соціальну допомогу багатодітним сім'ям у разі втрати годувальника)

- знайти відповідні  форми альтернативного виховання  дітей, що залишилися без піклування  батьків, випробовувати, упроваджувати і удосконалювати такі форми.

Найбільш вигідний шлях для держави - це поєднання другого  і третього пунктів. Причому, засобом  боротьби з причинами явища (алкоголізм, наркоманія, бідність, низький рівень знань про контрацепцію) повинна  стати спеціальна довгострокова стратегія держави у області профілактики вказаних соціальних явищ.

З огляду на це було обрано тему «Альтернативні форми виховання як складова соціально-правового  захисту дітей-сиріт».

Мета роботи полягає в обґрунтуванні необхідності впровадження альтернативних форм виховання та захисту дітей в процесі деінституціалізації.

Мета наукової  роботи вимагає виконання наступних завдань:

1. Вивчити основи історичних  і соціально-педагогічних передумов  становлення і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів.

2. Розглянути сучасний  стан соціально-правового захисту  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківської опіки на основі  світового та вітчизняного досвіду.

3. Проаналізувати складнощі  адаптації, що виникають у дитини  та її прийомних батьків при створенні прийомної сім’ї.

4. Проаналізувати захист  дітей сиріт в процесі деінституціалізації.

Об’єкт дослідження: соціально-правововий захист  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківської опіки.

Предмет дослідження: альтернативні форми виховання як складова соціально-правового  захисту дітей-сиріт.

Методи – аналіз наукової літератури, вивчення досвіду роботи соціальних працівників та соціальних педагогів у визначеній сфері діяльності; систематизація даних з обраної проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Особливості соціально-правового захисту

                   дітей-сиріт та дітей, позбавлених  

                   батьківської опіки 

 

1.1. Історичні  і соціально-педагогічні передумови  становлення

       і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів

Історичні джерела свідчать, що перші виховні будинки для  покинутих дітей з'явилися при  церквах м. Кесарія (Мала Азія) за ініціативою  єпископа Василя Кесарійського. У 787 році подібний заклад відкривається при  соборі у Мілані. Тривалий час він залишався єдиним у Європі, і лише у ХІVст. їх кількість збільшилася до 30. Цікаво, що вже на той час там не лише піклувалися про дітей-сиріт, але й вели профілактичну роботу: допомагали матерям, запобігаючи відмові від дитини, передавали дітей у родини, переважно селянські, здійснювали контроль за їх вихованням. Та й у подальшому більшість дитячих притулків очолювали священики. Був широко відомий, наприклад, виховний будинок, створений у 1640 р. у Парижі відомим священиком Вінцентом Деполем. Йому вдалося отримати фінансування від самого короля Людовика XIV, дістати матеріальну підтримку від дворянства. Створювались ордени - великі церковні організації, що мали на меті благодійність і стали на цій стезі широко відомими. Деякі існують і зараз, наприклад, орден «Милосердя», керований, свого часу, матір'ю Терезою.

На початок XX ст. лише православна церква нараховувала 67 єпархій, 48 тисяч приходів, 81 тисячу храмів, а також 1200 чоловічих і  жіночих монастирів. З давніх часів  монастирі та храми утримували лікарні, притулки, богадільні. Опіка, піклуванняу нашому суспільстві завжди поважались. Століттями милосердя і співчуття носили суспільний характер і були властиві не лише дворянству чи купецтву, а й іншим прошаркам населення.

у VIII - IX ст. відбувається перехід до малої родини, яка складається з подружжя і дітей. Тепер виявляє турботу про малих дітей не громада, а родина; після смерті батьків вирішується проблема опіки, успадкування майна. Цікаво, що з приходом християнської моралі було заборонено ховати з померлим чоловіком його дружину, бо це зумовлювало збільшення кількості дітей-сиріт.