Аналіз та планування уроку французької мови у загальноосвітній школі

Сутність уроку як самостійного цілого зумовлена його методичним змістом, сукупністю положень, що визначають його особливості, структуру, види та прийоми роботи.

Розглянемо вимоги до уроку французької мови, що випливають з цілей, змісту та технології навчання цього предмета у школі [5, с 236].

1. Мовленнєва спрямованість уроку французької мови. Визначення мовленнєвої діяльності як основного об'єкта навчання передбачає формування чотирьох видів цієї діяльності - слухання, говоріння, читання та письма на уроці французької мови. Кожен урок повинен мати практичні цілі, спрямовані на формування мовленнєвих навичок та вмінь. Мовленнєва спрямованість уроку означає комунікативний характер. Такі вправи, як повторення за вчителем, переклад, складання речень за зразком, переказ тексту мають бути підпорядковані комунікативними цілями. Комунікативне вправи — це завжди мовленнєва діяльність в нових ситуаціях з певною метою. Виконуючи комунікативну вправу, учень вирішує поставлене вчителем розумово-мовленнєве завдання, його мовлення пов'язане з конкретною природною або штучно створеною ситуацією спілкування. Комунікативна атмосфера повинна пронизувати весь урок, починаючи з повідомлення вчителем завдань уроку і закінчуючи підсумком уроку, коли вчитель оцінує роботу учнів, наголошуючи на їх досягнення саме в оволодінні комунікацією.

2. Комплексність уроку французької мови. Ця особливість уроку зумовлена природою мовлення: у мовленні всі види діяльності взаємодіють та сприяють формуванню один одного. Отже на уроці присутні всі аспекти мови — фонетичний, лексичний, граматичний. Так, кожна доза мовного матеріалу повинна опрацьовуватись в усіх видах мовленнєвої діяльності. Наприклад, засвоюючи структуру активного граматичного мінімуму необхідно передбачити вправи у вживанні та розумінні цього явища в усіх видах мовленнєвої діяльності. Для засвоєння структури пасивного граматичного мінімуму необхідна практика в читанні чи аудіюванні. Це не означає, що на уроці в однаковій мірі розвиваються всі види мовленнєвої діяльності, але один чи два з них будуть переважати над іншими.

3. Іноземна мова - мета і засіб навчання. Це положення пов'язане з використанням засобів мовної наочності для оволодіння діяльністю на уроці французької мови, що реалізується завдяки мовленню вчителя. Мовлення вчителя виконує дві важливі функції. По-перше, мовлення використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці. Отже воно повинно бути виразним, переконливим, грамотним, економним. По-друге, мовлення вчителя французької мови на відміну від вчителів інших предметів є засобом навчання, тобто зразком для наслідування, опорою, котру може використати учень, стимулом, що спонукає до мовлення, тому воно має бути зразковим, нормативним, автентичним, тобто саме так у даній ситуації сказав би носій мови: адаптивним та має відповідати можливостям та мовленнєвому досвіду учнів; різноманітним за засобами вираження думки.

Введення в іншомовне середовище учнів на уроці одне із завдань вчителя французької мови. Вчитель повинен прагнути до ведення уроку виключно французькою мовою. Спочатку доцільно перекладати учням свої розпорядження на рідну мову, а з часом обмежити її використання тільки найнеобхіднішими ситуаціями. Проте при значущості мовлення вчителем воно не повинно займати більше 10% часу уроку. Решта часу повина бути віддана мовленню учнів[6, с 68].

4. Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів. Ефективність уроку визначається ступенем розумово-мовленнєвої активності учнів, і завдання вчителя полягає у залученні їх до активної внутрішньої розумової та зовнішньої мовленнєвої діяльності і підтриманні її протягом уроку. До факторів, що стимулюють розумово-мовленнєву діяльність, відноситься:

а) використання змістовного та інформативного навчального матеріалу, що відповідає інтелектуальному розвитку учнів;

б) постановка цілей, що спонукають учнів до вирішення комунікативних завдань, до висловлювання власних думок;

         в)  застосування прийомів навчання, що дають можливість кожному учню брати безпосередню участь у мовленнєвій діяльності та максимально збільшують їх активний час на уроці (самостійна робота, колективні форми навчання тощо).

Стимулювання активності учнів має бути пов'язаним з розвитком у них мовленнєвої ініціативи. Це означає, що домінувати на уроці повинен учень, а не вчитель. Така вимога відповідає особистісному підходу, згідно з яким у центрі навчання знаходиться суб'єкт — учень. Учитель в контексті цього організовує, спрямовує і коригує навчальний процес, виходячи з інтересів учня, рівня його знань та вмінь.

5. Різноманітність форм роботи учнів. З огляду на сучасну тенденцію навчання, згідно з якою учень розглядається як суб'єкт навчальної діяльності, актуальним є застосування  форм, котрі інтенсифікують навчання, спонукають до активної роботи кожного учня і разом з тим дають йому можливість самому регулювати темп та умови виконання діяльності. Вимога різноманітності форм роботи є особливо важливою для навчання усного мовлення, адже на відміну від аудіювання і читання, які легко організувати як синхронну діяльність, усне мовлення потребує взаємних контактів, які і повинні забезпечити вчитель на уроці[8, с 105].

6. Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності. Мотивація, під якою розуміють спонукальні сили до вивчення французької мови, зумовлена суб'єктивним світом учня, вона визначається його власними бажаннями, пристрастями, особистісною зацікавленістю у навчанні. На уроці французької мови мотивація  забезпечується рядом факторів.

По-перше, матеріал, що використовується на уроці, повинен бути не тільки цікавий текст, а й сучасна пісня, поезія, гумор.

По-друге робота з навчальним матеріалом повинна приваблювати учнів. Цьому сприяють колективні форми роботи, як учень відчуває себе суб'єктом спілкування, навчальні ігри (ігри-конкурси, змагання, ігри на здогадку, рухливі ігри), що ставлять учнів у життєву ситуацію, проблемні завдання до вправ, які сприяють інтелектуальному розвитку учня.

По-третє, учень повинен усвідомлювати рівень своєї успішності у вивченні французької мови, бо це викликає задоволення собою, відчуття прогресу. Успішність учня досягається доступними та посильними навчальним завданнями, її оцінкою з боку вчителя та учнів. Щоб завдання було посильним, учень повинен мати можливість скористатися зразком виконання дії, необхідними опорами, ключами для само-корекції, що може забезпечуватись використанням різноманітних допоміжних засобів навчання, як нетехнічних, так і технічних. Оцінку успішності учня не слід ототожнювати виключно з балом. Учитель має широко використовувати заохочувальні репліки оцінного характеру. Позитивне підкріплення на уроці сприяє росту інтересу до предмета, викликає впевненість в собі.

По-четверте, на мотивацію навчання позитивно впливає сприятливий психологічний клімат на уроці. Атмосфера спокійної врівноваженості взаємної довіри, відчуття рівноправності, партнерства у спілкуванні викликає в учнів задоволення від навчального процесу, бажання брати в цьому участь. Сприятливо впливають також моменти релаксації (музичний фон, фізкультпаузи), котрі знімають втому  в учнів, підвищують їх загальний тонус, і таким чином, перешкоджають спаду мотивації. Знання вчителем вищезгаданих мотиваційних засобів та їх застосування сприяє успішному навчанню французької мови.

1.2.2.  Типи і структура уроку французької мови

Основними критеріями класифікації уроків французької мови є цілі уроків та рівень сформованості навичок та вмінь. На цей час в методиці існує поділ уроків на два основних типи. Перший тип — уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом. На таких уроках має місце ознайомлення з новим матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Проте тут може мати місце і практика на основі засвоєного матеріалу. Другий тип — це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь. На уроках такого типу переважає практика в мовленнєвій діяльності.

Безумовно описані типи уроків не виступають в абсолютно чистому вигляді. Уроки французької мови реалізуються в різних варіантах, формуючись в різні види уроків в залежності від характеру навчальної діяльності.

Логіка уроків першого типу зумовлена особливостями нового матеріалу і того виду мовленнєвої діяльності, в якому він буде використовуватись. В межах цього типу можна виділити такі види уроків: ознайомлення з новими лексичними одиницями, з новими граматичними структурами та формування рецептивних граматичних навичок.

Побудова другого типу уроку залежить від виду мовленнєвої діяльності, що розвивається, та особливостей його розвитку в учнів. Це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання та говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Структура уроку визначається змістом і місцем у циклі уроків. Традиційно урок складається з етапів. Поняття «етап» пов'язане з рухом до поставленої мети в рамках певного відрізку часу, тому етап усталений в дидактиці як структурна одиниця уроку. Проте один лише набір етапів уроку, розташований в певній послідовності, не складає його структури. Структура уроку зумовлюється сукупністю закономірностей його внутрішньої організації, згідно яких компонуються його етапи.

Розглянемо внутрішню організацію уроку французької мови[13, с 49]. В цілісній його структурі виділяється початок, основна та заключна частини уроку. До основних компонентів початку уроку відносять організаційний момент та мовленнєву зарядку. Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до активної роботи на уроці сприйняття, приведення учнів до готовності співпрацювати та створення іншомовної атмосфери метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність.

Особливу увагу слід приділяти мовленнєвій зарядці. Психологічним обґрунтуванням виділення даного компоненту є необхідність настройки слухового та артикуляційного апарату учнів на уроці французької мови та переведення їх з рідного на іншомовне мовлення. Мовленнєва зарядка найчастіше проводиться у формі бесіди з учнями за певною ситуацією. Вона повинна включати засвоєний матеріал і бути психологічно мотивованою, тобто природною. Приводом для бесіди може бути актуальна подія, випадок чи новина. Стереотипні діалоги про погоду, пори року, що не випливають із ситуації в класі, це дають учням необхідного емоційного настрою для комунікативної практики на уроці.

Окрім бесіди функцією ведення уроку в атмосферу іноземного мовлення може виконувати аудіювання учнями коротких оповідань чи жарту, огляд поточних подій, розучування вірша, прислів'я, фонетична зарядка тощо. Слід уникати одноманітності у проведенні мовленнєвої зарядки, бо це притупляє інтерес до французької мови. Новизна її змісту, невимушеність атмосфери, в якій вона проводиться, надає уроку потрібного тону, залучає учнів до подальшої навчально-комунікативної діяльності.

В ході основної частини уроку вирішуються його головні завдання воно може включати такі компоненти :

подача нового матеріалу;

тренування учнів у вживанні нового матеріалу в мовленні;

 практика  мовленнєвої діяльності;

 систематизація вивченого  матеріалу і контроль мовленнєвих  навичок та вмінь.

При плануванні введення уроку нового матеріалу, важливо правильно визначити обсяг матеріалу для цього уроку, послідовність його презентації та співвідношення витрат часу на пояснення матеріалу та його тренування на користь останнього.

Найбільшу частину уроку займає тренування та практика в мовленнєвій діяльності. Це провідні компоненти. Особливістю навчального процесу з французької мови є те, що на уроці має місце тренування як щойно введеного матеріалу так і раніше викладеного, але ще не засвоєного матеріалу. Отже характер тренування чи практики буде залежати від поставленої учителем мети уроку. При цьому важливо пам'ятати, що мета уроку має бути реалізована в комплексі вправ, до якого органічно входять як умовно - мовленнєві, так і мовленнєві вправи.

Формування міцних навичок та вмінь неможливе без узагальнення вивченого, без приведення в систему засвоєних знань, вмінь та навичок. Тому в урок необхідно включати завдання на узагальнення вивченого. Слід наголосити, що подібні завдання можуть передбачати не тільки систематизацію мовного матеріалу, а також актуалізацією навичок та вмінь у межах вивченого.

Контроль мовленнєвих навичок та вмінь здійснюється або безпосередньо в колі навчального процесу, або на етапі завершення теми чи певного періоду навчання (тематичний та підсумковий контроль). У першому випадку на контроль який залишається самостійним компонентом уроку, не відводиться спеціального часу, як це має місце у другому випадку, коли контроль має займати частину уроку або цілий урок.

 Слід окремо зупинитись  на питаннях контролю або перевірки  виконаного домашнього завдання  на уроці. Якщо виконані вправи  мають бути перевірені на уроці, то це можна здійснити двома способами, або присвятити цьому окремий етап уроку, що логічно випливає із завдань конкретного уроку, або включити домашню вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання, і в ході якого стає можливим контроль та оцінка виконання домашнього завдання. Обидва способи є ефективними за умови, якщо перевірка домашнього завдання не відокремлюється штучно від етапів уроку, тобто не порушує його логіку.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є повідомлення домашнього завдання та підбиття підсумків уроку. При поясненні домашнього завдання важливо передбачити також його запис на дошці, коротких конструкцій щодо його виконання та оформлення. В окремих випадках доцільно перевірити чи учні зрозуміли завдання, чи зробили відповідні записи до щоденника. Завершуючи урок, учитель підсумовує успіхи учнів, недоліки їх роботи, оголошує оцінки, записує їх до журналу та щоденників учнів, роз'яснює домашнє завдання.