Аналіз та планування уроку французької мови у загальноосвітній школі

В даній структурі уроку не всі компоненти постійні. Не  на кожному уроці має місце подача нового матеріалу, систематизація вивченого, тощо.  Певне співвідношення компонентів уроку, їх послідовність та взаємозв'язок залежать від типу уроку.

 

1.3. Методи навчання  на уроках французької мови

В процесі навчання метод виступає як засіб взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів для досягнення навчально-виховної мети. Метод навчання органічно включає навчальну роботу вчителя: виклад, пояснення нового матеріалу та організацію активної навчально-пізнавальної діяльності учнів. Тобто, вчитель сам пояснює матеріал та стимулює їх до роздуму, самостійного формулювання висновків. Іноді, сам вчитель не пояснює новиматеріал, а лише визначає його тему, проводить вступну бесіду, інструктує учнів до майбутньої навчальної діяльності, а потім пропонує самим осмислити і засвоїти матеріал. Під методами навчання слід розуміти способи навчальної роботи вчителя і організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів з вирішення дидактичних задач, направлених на оволодіння матеріалом, що вивчається.

Не менш складним та дискусійним є питання про класифікацію методів навчання.

Дидактичні дослідження показують, що найменування та класифікація методів навчання характеризується великою різноманітністю залежно від того, який підхід обирається при їх розробці. Розглянемо деякі з них: [15, с 345].

Є.І. Перовський, Є.Я. Голант, вважали, що при класифікації методів навчання необхідно враховувати ті джерела, з яких учні здобувають знання. На цій основі вони виділяли три групи методів: словесні, наочні і практичні. І дійсно, слово, наочні посібники і практичні роботи широко використовується в навчальному процесі.

І.Я. Лернер і М.М. Скаткін розробляли методи навчання, виходячи з характеру навчально-пізнавальної діяльності учнів по оволодінню матеріалом, що вивчається. З цієї точки зору вони виділяли наступні методи:[16, с 127].

а) пояснювально-ілюстративний, або інформаційно-рецептивний: розповідь, лекція, пояснення, робота з підручником, демонстрація картин, кіно- і діафільмів;

б) репродуктивний: відтворення дій щодо застосування знань на практиці, діяльність по алгоритму, програмування;

в) проблемний виклад матеріалу, що вивчається;

г) частково-пошуковий, або евристичний метод;

д) дослідницький метод, коли учням дається пізнавальна задача, яку вони вирішують самостійно, підбираючи для цього необхідні методи і користуючись допомогою вчителя.

Ю.К. Бабанський все різноманіття методів навчання підрозділив на три основні групи:[18, с 67].

а) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

б) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

в) методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Також були зроблені чисельні спроби створення бінарних та полінарних класифікацій методів навчання, у яких останні групуються на основі двох або більше загальних ознак. Наприклад, бінарна класифікація методів навчання М.І. Махмутова побудована на сполученні:

1)  методів викладання;

2)  методів учіння.

 

Методи викладання:	Методи учіння:
Інформаційно-узагальнюючий   Пояснювальний   Інструктивно-практичний   Пояснювально-спонукаючий   Спонукальний	Виконавчий   Репродуктивний   Продуктивно-практичний   Частково-пошуковий   Пошуковий

 

Кожна з цих класифікацій має певну підставу і дозволяє з різних сторін осмислювати сутність методів навчання. Проте в дидактичному відношенні найпрактичнішою представлена все ж таки класифікація М.О. Данилова і Б.П. Єсипова. Вони виходили з того, що якщо методи навчання виступають як способи організації впорядкованої навчальної діяльності учнів щодо досягнення дидактичних цілей, і вирішенню пізнавальних задач, то, отже, їх можна підрозділити на наступні групи:[19, с 375].

а) методи одержання нових знань;

б) методи формування вмінь і навичок щодо засвоєння знань на практиці;

в) методи перевірки і оцінки знань, умінь і навичок.

 

1.3.1. Методи усного викладу знань вчителем і активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів

До методів усного викладу знань вчителем та активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів відносяться: розповідь, пояснення, лекція, бесіда; метод ілюстрації і демонстрації при усному вивчаємого викладі матеріалу. Перші чотири з цих методів називають також вербальними (від лат, verbalis – усний, словесний). Не можна не відзначити, що в 20-30-ті роки в педагогіці здійснювалися спроби зменшити значення словесних методів навчання, оскільки вони нібито не активізують пізнавальну діяльність учнів зводять навчальний процес до піднесення «готових знань».

Яка ж сутність і прийоми застосування кожного з методів усного викладу знань вчителем?

Розповідь і пояснення вчителя. Це найпоширеніші методи організації навчальної роботи. Розповідь – це метод оповідально-повідомляючого викладання вчителем навчального матеріалу і активізації пізнавальної діяльності учнів. Найчастіше він використовується при викладі такого навчального матеріалу, який носить описовий характер. В чистому вигляді розповідь застосовується порівняно рідко. Найчастіше він включає міркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, порівняння різних явищ, тобто поєднується з поясненням матеріалу, що вивчається. Нерідко викладання нових знань навіть цілком ґрунтується на поясненні вчителя. Все це показує, що якщо розповідь – це оповідально-повідомляючий метод викладу знань, то метод пояснення пов'язаний з поясненням, аналізом, тлумаченням і доказом різних положень пояснювального матеріалу.

Лекція. Розповідь і пояснення застосовується при вивченні порівняно невеликого за обсягом навчального матеріалу. При роботі з учнями старшого віку, вчителям доводиться по окремих темах усно висловлювати значний об'єм нових знань, витрачаючи на це 20–30 хвилин уроку, а іноді і весь урок. Виклад подібного матеріалу здійснюється за допомогою лекції. Під лекцією слід розуміти такий метод навчання, коли вчитель протягом порівняно тривалого часу усно висловлює значний за об'ємом навчальний матеріал, використовуючи при цьому прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів.

Оскільки лекція – це один з методів усного викладу знань вчителем, виникає питання про її відмінність від розповіді і пояснення. Однак не можна визнати за правильне і твердження, що лекція відрізняється від розповіді більшою науковою суворістю або точністю, оскільки науковість викладу є найважливішою вимогою до всіх методів навчання.

Бесіда. Розповідь, пояснення і лекція відноситься до числа монологічних, або інформаційно-повідомляючих методів навчання. Бесіда ж є діалогічним методом викладання навчального матеріалу, що вже саме по собі говорить про істотну специфіку цього методу. Сутність бесіди полягає в тому, що вчитель шляхом вміло поставлених питань спонукає учнів міркувати, аналізувати факти і явища, що вивчаються, в певній логічній послідовності і самостійно підходити до відповідних теоретичних висновків і узагальнень.

Бесіда – це спосіб навчальної роботи щодо осмислення нового матеріалу, який виступає у формі «питання-відповідь». Головне завдання бесіди – спонукати учнів за допомогою питань до міркувань, аналізу матеріалу і узагальнень, до самостійного «відкриття» нових для них висновків, ідей, законів. Тому при проведенні бесіди щодо осмислення нового матеріалу необхідно ставити питання так, щоб вони вимагали не односкладових стверджувальних або заперечних відповідей, а розгорнутих міркувань, певних доказів і порівнянь, в результаті яких учні виділяють істотні ознаки і властивості предметів і явищ, що вивчаються, і таким чином засвоюють нові знання. «Уміння ставити питання, – писав К.Д. Ушинський, – і поступово посилювати складність і важкість відповідей є одна з найголовніших і необхідніших педагогічних звичок». Не менше важливо і те, щоб питання мали чітку послідовність і спрямованість, які дозволять учням глибоко осмислювати внутрішню логіку засвоюваних знань[20, с 54]. Вказані специфічні особливості бесіди роблять її досить активним методом навчання. Проте вживання цього методу має і свої обмеження, бо далеко не кожний матеріал можна викладати за допомогою бесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли тема, що вивчається, є порівняно нескладною і коли з неї в учнів є певний запас уявлень або життєвих спостережень, що дозволяють осмислювати і засвоювати знання евристичним шляхом. Якщо ж матеріал складний або в учнів немає щодо нього запасу необхідних уявлень, то висловлювати його краще не за допомогою евристичної бесіди, а використовувати розповідь, пояснення або лекцію. Слід також відзначити, що виклад матеріалу методом бесіди вимагає значної витрати навчального часу. Ось чому іноді корисно пояснювати матеріал економнішим в значенні витрати часу методом, скажімо, за допомогою того ж пояснення для того, щоб приділи ти більше уваги організації письмових і практичних вправ.

Методи усного викладу нового матеріалу вчителем, як правило, поєднуються із застосуванням засобів наочності. Ось чому в дидактиці велику роль виконує метод ілюстрації і демонстрації навчальних посібників, який іноді називають ілюстративно-демонстраційним методом. Сутність цього методу полягає в тому, що в процесі навчальної роботи вчитель використовує ілюстрації, тобто наочне пояснення, або ж демонструє той або інший навчальний посібник, які можуть, з одного боку, полегшувати сприйняття і осмислення матеріалу, що вивчається, а з іншого – виступати як джерело нових знань.

Ефективність використання ілюстрацій і демонстрацій значною мірою залежить від умілого поєднання слова і наочності, від уміння вчителя виділяти ті властивості і особливості, які в більшій мірі розкривають сутність предметів і явищ, що вивчаються.

При розгляді методів усного викладу знань вчителем особливо слід зупинитися на питаннях, пов'язаних із збудженням активності учнів щодо сприйняття і осмислення матеріалу, що вивчається.

Сприйняття матеріалу на слух — справа важка, що вимагає від учнів зосередженої уваги і вольових зусиль. Недаремно ще К.Д. Ушинський відзначав, що при невмілому веденні уроку учні можуть бути лише зовні «присутніми на заняттях», а внутрішньо – думати про своє або ж зовсім залишатися «без думки в голові». Про це ж писав С.Т. Шацький, вказуючи на те, що нерідко учні можуть занурюватися на уроці в «педагогічний сон», тобто зберігати лише видимість уваги, але бути абсолютно байдужими в роботі і не сприймати висловлюваний матеріал. Проте, ці недоліки, обумовлюються не самими методами усного викладу знань як такими, а їх невмілим вживанням[23, с 86].

Гарний результат в навчанні дає, як вже наголошувалося, використання принципу наочності: демонстрація картин, схем, малюнків, приладів, а також дослідів. К.Д. Ушинський вказував, що вчитель, який претендує на розвиток розуму у дітей, повинен перш за все вправляти їх здібність до спостереження, вести їх від нерозподіленого сприйняття до цілеспрямованого і аналізуючого.

Такі найважливіші загально дидактичні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів при усному викладі знань вчителем.

Робота над новим матеріалом при усному викладанні, як правило, повинна закінчуватися коротким узагальненням, формулюванням теоретичних висновків і закономірностей. Ці узагальнення не завжди обов'язково робити самому вчителю. Нерідко він спонукає самих учнів формулювати основні висновки матеріалу, особливо якщо цей матеріал висловлюється методом бесіди. Все це також активізує розумову діяльність учнів.

Розглянуті положення дозволяють виділити найважливіші прийоми викладу нового матеріалу методами розповіді, пояснення, лекції і евристичної бесіди в поєднанні з ілюстраціями і демонстраціями. До цих прийомів відносяться наступні:

а) постановка теми нового матеріалу і визначення питань, які учні повинні осмислити і засвоїти;

б) виклад матеріалу вчителем із застосуванням ілюстрацій і демонстрацій, а також прийомів активізації розумової діяльності школярів;

в) узагальнення викладеного матеріалу, формулювання основних висновків, правил, закономірностей.

 

1.3.2. Методи закріплення матеріалу: бесіда, робота з підручником

Усний виклад знань вчителем пов'язаний з первинним сприйняттям і осмисленням їх учнями. Але, як відзначав дидакт М.А. Данілов, «знання, які є результатом першого етапу навчання, не є ще знаряддям активного, самостійного мислення і діяльності учнів»[25, с 34]. Про це ж писав відомий методист-біолог Н.М. Верзілін, вказуючи на те, що наукові поняття формуються не відразу, а проходять через ряд стадій, на кожній з яких відбувається збагачення пам'яті фактичним матеріалом, його більш поглиблений і усесторонній аналіз, сприяючий тому, що засвоюванні висновки, узагальнення або правила стають інтелектуальним надбанням учня. В цьому значенні пояснення матеріалу вчителем слід розглядати як хоча і дуже важливий, але все таки первинний етап навчальної роботи. Виходячи з приведеної вище закономірності, в дидактиці велике значення надається подальшій навчальній роботі щодо засвоєння (закріплення, запам'ятовування і глибше осмислення) викладеного матеріалу.

В цьому випадку використовуються такі методи.

Метод бесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли викладений вчителем матеріал є порівняно нескладним і для його засвоєння достатньо використовувати прийоми відтворення (повторення). Сутність методу бесіди в даному випадку полягає в тому, що вчитель за допомогою вміло поставлених питань спонукає учнів до активного відтворення викладеного матеріалу з метою його глибшого осмислення і засвоєння.

Робота з підручником. В курсі кожного навчального предмету є теми достатньо складні, що викликають в учнів труднощі при засвоєнні. В таких випадках вчителю не завжди доцільно одразу ж після викладу нового матеріалу проводити бесіду по його засвоєнню (запам'ятовуванню). Краще всього дати учням можливість попрацювати самостійно з підручником, а потім вже проводити бесіду.

Слід би було на кожному уроці після пояснення вчителя надати учням можливість попрацювати самостійно з підручником. Це обумовлюється закономірностями пізнавальної діяльності. Щоб міцно засвоїти той або інший матеріал, потрібне неодноразове звернення до його вивчення. Всяка подальша робота, якщо вона правильно організована, не тільки сприяє кращому запам'ятовуванню знань, але і дозволяє знаходити в них нові деталі і відтінки, глибше підходити до їх осмислення. На жаль, на це не завжди вистачає часу. Потрібно правильно організувати роботу з підручником, щоб учні не просто читали його, а продовжували більш глибоко осмислювати і засвоювати матеріал, що вивчається. Найважливішими прийомами при використанні цього методу є наступні: а) чітка постановка мети роботи з підручником; б) зазначення питань, які повинні бути засвоєнні учнями; в) визначення порядку самостійної роботи і прийомів самоконтролю; г) нагляд за ходом самостійної роботи і надання допомоги окремим учням; д) бесіда по закріпленню нового матеріалу.