Аналіз та планування уроку французької мови у загальноосвітній школі

 

1.3.3 Методи самостійної роботи учнів щодо осмислення і засвоєння нового матеріалу

Разом з усним викладом матеріалу вчителем значне місце в процесі навчання займають методи самостійної роботи учнів щодо сприйняття і осмислення нових знань.

Це дуже важливі методи. К.Д. Ушинський, наприклад, вважав, що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями і розвитку мислення учнів.

У чому ж полягає сутність самостійної навчальної роботи? Розкриваючи це питання, Б.П. Єсіпов відзначав, що «самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, – це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням в спеціально наданий, для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля і виражаючи в тій або іншій формі результати своїх розумових і фізичних дій». Розглянемо сутність цих методів[27, с 169].

Робота з підручником щодо осмислення і засвоєння нових знань. Сутність цього методу полягає в тому, що оволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожним учнем шляхом вдумливого вивчення матеріалу по підручнику і осмислення фактів, прикладів і витікаючих з них теоретичних узагальнень (правил, висновків, законів і т.д.), що містяться в ньому, при цьому одночасно із засвоєнням знань учні одержують уміння працювати з книгою. Дане визначення не є бездоганним, але воно дає достатньо чітке уявлення про характер цього методу і підкреслює в ньому дві важливі взаємопов'язані сторони: самостійне оволодіння учнями матеріалом, і формування уміння працювати з навчальною літературою.

Щоб робота з підручником на уроці давала навчальний ефект, вчителю необхідно дотримуватися наступних вимог:

а) правильний підбір матеріалу для самостійного вивчення по підручнику на уроці. Відомо, що не всяке питання учні можуть засвоїти самостійно без ґрунтовного пояснення його вчителем. Багато тем містять в собі абсолютно нові відомості, носять вступний або узагальнюючий характер. Їх вивчення викликає у школярів великі труднощі. Природно, що по таких темах не слід відсилати учнів до самостійної роботи з підручником, їх потрібно викладати і пояснювати самому вчителю. Таким чином, дотримання принципу доступності навчання є однією з умов правильної організації самостійної роботи учнів з підручником з метою оволодіння новим матеріалом;

б) вступна бесіда вчителя. Потрібно точно визначити тему нового матеріалу, провести загальне ознайомлення з його змістом, звернути увагу учнів на ті питання, які вони повинні засвоїти (іноді їх корисно записати на дошці або вивісити у вигляді таблиці), а також дати докладні поради про порядок самостійної роботи і самоконтролю;

в) в процесі занять вчителю потрібно спостерігати за ходом самостійної роботи учнів, ставити деяким з них питання, як вони розуміють матеріал, що вивчається. Якщо деякі з них зустрічатимуться з труднощами, необхідно допомогти їм розібратися в незрозумілих положеннях;

г) уміння школярів самостійно осмислювати і засвоювати новий матеріал по підручнику;

д) демонстрація дослідів і наочних посібників з метою створення на занятті проблемної ситуації і стимулювати учнів до вдумливішого осмислення вивчаємого матеріалу;

е) вивчення нового матеріалу по підручнику нерідко проводиться у формі вибіркового читання окремих місць з метою самостійного засвоєння питань описового характеру. У такому разі виклад матеріалу вчителем чергується з роботою учнів над підручником;

ж) при вивченні нового матеріалу нерідко виникає необхідність звернутися до короткого відтворення пройдених раніше тем. Основним методом в таких випадках, як правило, виступає усне опитування. Проте часто він не дає бажаного ефекту, оскільки багато учнів не завжди можуть пригадати і відтворити пройдений матеріал. В таких випадках краще використовувати самостійну роботу з підручником;

з) робота з підручником у жодному випадку не повинна займати весь урок. Її необхідно поєднувати з іншими формами і методами навчання. Так, після роботи з підручником обов'язково потрібно перевіряти якість засвоєння матеріалу, що вивчається, давати вправи, пов'язані з виробленням умінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів.

Приведені приклади показують, що самостійна робота учнів з підручником по засвоєнню нового матеріалу як метод навчання вимагає від вчителя хорошого знання і практичного володіння різноманітними прийомами її організації.

Практичні заняття по оволодінню новим матеріалом. В системі роботи щодо сприйняття і засвоєння нового матеріалу учнями широко вживаєтья метод практичних робіт. Практична робота — це такий метод навчання, при якому учні під керівництвом вчителя і по заздалегідь наміченому плану проводять досліди або виконують певні практичні завдання і в процесі них сприймають і осмислюють новий навчальний матеріал. Проведення практичних робіт з метою осмислення нового навчального матеріалу включає наступні методичні прийоми: 1) постановку теми занять і визначення задач роботи; 2) визначення порядку роботи або окремих її етапів; 3) безпосереднє виконання учнями практичної роботи і контроль вчителя за ходом занять і дотриманням техніки безпеки; 4) підведення підсумків проведеної роботи і формулювання основних висновків.

Сказане вище показує, що практичні роботи як метод навчання багато в чому носять дослідницький характер, і в цьому значенні високо оцінюються в дидактиці. Вони пробуджують в учнів глибокий інтерес до навколишньої природи, прагнення осмислити, вивчити оточуючі явища, застосовувати здобуті знання для вирішення і практичних, і теоретичних проблем. Метод цей виховує сумлінність у висновках, тверезість думки. Практичні роботи сприяють ознайомленню учнів з науковими основами сучасного виробництва, виробленню навичок поводження з реактивами, приладами і інструментами, створюючи передумови для технічного навчання.

 

1.3.4. Методи навчальної роботи щодо засвоєних умінь та навичок і застосування знань на практиці

У процесі навчання велике значення має вироблення в учнів вмінь і навичок і застосування одержаних знань на практиці.

Метод вправ. Уміння і навички формуються за допомогою методу вправ. Сутність цього методу полягає в тому, що учні проводять багатократні дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці і таким чином поглиблюють свої знання, виробляють відповідні уміння і навички, а також розвивають своє мислення і творчі здібності. З цього визначення виходить, що вправи, по-перше, повинні носити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять і засвоять матеріал, що вивчається, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленню знань і, по-третє, сприяти розвитку творчих здібностей школярів.

На організацію тренувальної діяльності також впливає характер тих умінь і навичок, які потрібно виробляти в учнів. В цьому значенні можна виділити: а) усні вправи; б) письмові вправи; в) виконання практичних завдань з предметів, пов'язаних з проведенням вимірювальних робіт, з виробленням умінь поводження з механізмами, інструментами і т.д.

Для організації тренувальних вправ щодо застосування знань на практиці важливе значення мають ті прийоми, які використовуються в процесі формування вмінь і навичок. До цих прийомів відносяться наступні:

перший – вчитель, спираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, пояснює їм мету і задачі майбутньої тренувальної діяльності;

другий – показ вчителя, як потрібно виконувати ту або іншу вправу;

третій – первинне відтворення учнями дій щодо застосування знань на практиці;

четвертий – подальша тренувальна діяльність учнів, направлена на вдосконалення практичних умінь і навичок.

Звичайно, не завжди ці етапи виступають з достатньою чіткістю, проте подібна послідовність в тій чи іншій мірі властива утворенню будь-якого умінь і навичок.

При підборі вправ суттєво важливо, щоб вони поєднували в собі наслідувальну і творчу діяльність учнів і вимагали від них кмітливості, роздумів, пошуку власних шляхів рішення тієї або іншої задачі. Ще К.Д. Ушинський відзначав, що наслідування тільки тоді корисне, коли з нього зростає самостійна діяльність. Ця ідея одержала подальший розвиток в педагогіці. Л.В. Занков вказував, що якщо в основі оволодіння знаннями і тренувальних вправ лежить лише відтворююча діяльність, то мислення і діяльність учнів йде як би по накатаному шляху[29, с 54]. Це не тільки не сприяє, але в інших випадках навіть гальмує розумовий розвиток школярів. Вони не привчаються до глибокого аналізу фактичного матеріалу, а прагнуть лише механічно запам'ятати інформацію і способи її вживання на практиці.

З іншого боку, вчителю необхідно знати про ті труднощі, з якими пов'язана тренувальна діяльність. Вправи, особливо якщо вони проводяться творчо, пов'язані з тим явищем, яке в психології і педагогіці прийнято називати перенесенням знань. Суть цього явища полягає в тому, що в процесі навчальної роботи учням доводиться як би переносити засвоєні розумові операції, уміння і навички на інший матеріал, тобто застосовувати їх в інших умовах. Засвоївши на основі конкретних прикладів і фактів те або інше правило, учень не завжди легко оперує їм, коли це правило потрібно застосувати в новій, незнайомій ситуації, або з його допомогою пояснювати нові явища і факти. В зв'язку з цим Н.А. Менчинська підкреслювала, що учням порівняно неважко на основі аналізу прикладів і фактів зробити необхідні теоретичні висновки, сформулювати правила, а набагато важче застосовувати ці висновки до пояснення нових прикладів і фактів. Останнє і має місце при закріпленні засвоєного матеріалу[30, с 56].

Подібна методика організації вправ щодо застосування знань на практиці особливе значення має в даний час, коли ставиться задача інтенсивнішого розумового розвитку учнів. Але розвиваючий характер вправи носитимуть лише тоді, коли вони будуть містити творчі завдання, виконання яких вимагає від учнів нетривіальних поворотів думки, мислення, розумової самостійності.

Лабораторні заняття. Організація лабораторних робіт для учнів щодо застосування знань на практиці включає наступні прийоми: а) постановка мети лабораторних (практичних) занять; б) визначення порядку роботи і керівництво над ходом її виконання; в) підведення підсумків роботи. При проведенні лабораторних (практичних) занять учні можуть користуватися підручниками та іншими навчальними посібниками, а також консультуватися з вчителем.

 

 

РОЗДІЛ 2

ПЛАНУВАННЯ УРОКУ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ЯК ВАЖЛИВА УМОВА ЕФЕКТИВНОГО ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАННЯ

 

2.1. Особливості планування уроку французької мови

Планування процесу навчання французької мови має передумовою планування його результатів на різних за  тривалістю відрізках часу. Це означає, що на початку курсу навчання вчитель повинен передбачати хід навчання, мати уявлення про результати, що можуть бути отримані в кінці курсу навчання. Головна мета планування – науково  обґрунтована організація навчально-виховного процесу та досягнення оптимального засвоєння учнями навчального матеріалу, визначеного програмою.

Успішність планування навчального процесу забезпечується урахуванням таких умов:

• цілей навчання французької мови;

• психологічних закономірностей та основних етапів формування мовленнєвих навичок та вмінь;

• наявних засобів навчання;

• основних методичних вимог до сучасного уроку французької мови;

• психологічних факторів навчання (вік учнів, рівень їх загального розвитку, коло інтересів, бажань, нахилів) і педагогічних факторів навчання (ступінь навчання, мовна та мовленнєва підготовка учнів).

Завдяки плануванню досягається правильна раціональна організація навчального процесу; зростає авторитет вчителя; з'являється можливість залучати всіх учнів у навчальний процес; з'являється можливість передбачати і враховувати результат роботи. Планування чітко передбачає сукупність умінь та навичок у їх послідовності та розвитку; дозволяє дозувати навчальний матеріал і розподілити його в хронології. Сутність планування уроку  полягає у визначенні основних видів діяльності та заходів з визначенням конкретних результатів.

Досягти успіху при плануванні  можна при дотриманні трьох головних умов:

- знання того рівня, на якому знаходиться колектив до початку планування;

- чітке уявлення про  той рівень, на який повинна бути піднята робота до кінця планованого періоду;

- вибір ефективних шляхів та засобів запланованої діяльності.

  Урок — це система  взаємообумовлених, організаційної  та навчально-виховної діяльності  викладача в єдності з навчально-пізнавальною  діяльністю учнів спрямована  на досягнення результату. В меті  кожного заняття повинно відбиватися те, як бачить викладач його кінцевий результат.

Недоліки  в  організації освітнього процесу обумовлені тими труднощами, які переживає викладач при постановці головної дидактичної мети.

 Часто цілі ставляться  не конкретно, а у вигляді загальних  формулювань: "Ознайомити учнів  з ...", "Дати поняття про ..." Подібні формулювання є тільки  частиною мети, оскільки головна  дидактична мета повинна відображати  поряд з тим,  які теоретичні  знання отримають учні, які вміння  будуть  сформовані в учнів та які навички  будуть розвинені та удосконалені.

При плануванні уроку дидактична мета може відображати те, що учні повинні навчитися визначати; те, що повинні розробити та який алгоритм дій у них повинен виробитися.

При визначенні головної дидактичної мети слід опиратися на  перелік знань, умінь і навичок але конкретизувати їх  з урахуванням умов навчання. Дискусійним є питання доцільності постановки чотирьох цілей: виховної, розвиваючої, навчальної та освітньої при плануванні уроку, оскільки визначити наскільки змінився рівень розвитку за 45 хвилин практично неможливо.

Таким чином планування, може стати причиною успіху або невдач в роботі.

 

2.2. Система планування уроку французької мови

Система планування в середній школі охоплює послідовне планування в межах усього курсу навчання, чвертей, циклу уроків та окремого уроку, виходячи з конкретних цілей кожного відрізка навчального процесу.