Як вважає Д. Тхоржевський [27],
важливе значення для успішного виконання
трудових завдань на уроці має робоча
атмосфера, в якій працює дитина. На окремих
етапах виконання роботи доцільно залучати
учнів до практичного розв’язання проблемних
ситуацій, до зіставлення, порівняння,
контролю, оцінки результатів роботи.
Спостереження і досліди дозволять
молодшим школярам з кожним уроком все
більш упевнено і точно розрізняти властивості
матеріалів (м’який-твердий, легкий-важкий,
щільний-пористий, крихкий, пружний, прозорий,
білий, кольоровий та інший), а також особливості
опору кожного матеріалу під час обробки
його інструментами [27, c. 112].
Цілеспрямовані спостереження,
досліди, прості лабораторні роботи допомагають
розвивати пізнавальну активність учнів,
яка стимулює пошук дітьми найкращих варіантів
вирішення практичних завдань конструювання,
виготовлення і впорядкування виробу,
самостійно знаходити причини невдач,
ліквідовувати наслідки помилок.
Учитель, виходячи із програмних
навчально-виховних завдань, місцевих
умов та можливостей, добирає ті вироби,
які вважає найбільш оптимальними, або
підбирає інші, конструкція яких і вид
роботи з ними відповідає змісту теми,
що вивчається. Достатній вибір у переліку
рекомендованих об’єктів праці до навчальних
тем таких виробів, які мають відмінність
у конструкції і технології виготовлення,
а також наявність творчих завдань дає
можливість учителю здійснювати диференціацію
і оптимізацію трудової діяльності молодших
школярів.
У процесі опанування навчальним
матеріалом, визначеним програмою з трудового
навчання початкових класів, учні мають
оволодіти відповідним комплексом знань
і вмінь, мати достатній рівень підготовки
до навчання у середній ланці [27, c. 121].
У галузі забезпечення соціальної
активності учнів на уроках трудового
навчання учні повинні знати:
значення праці людей найпоширеніших
професій, традиції українського народу,
пов’язані з трудовою діяльністю;
організацію робочого місця,
культуру праці;
початкові політехнічні поняття,
види технічних моделей;
Учні повинні вміти:
готувати своє робоче місце;
використовуючи знання з інших
предметів, виготовляти наочно-дидактичні
матеріали за програмою початкових класів;
контролювати трудову діяльність,
об’єктивно оцінювати власні вироби та
результати праці інших учнів [27, c. 78].
Стимулювання соціальної активності
учнів найбільш сприятливе у роботі з
учнями початкових класів. Особиста активність,
як міцний фактор, що стимулює діяльність,
характеризується такими особливостями:
позитивною емоцією щодо діяльності
(«навчання подобається»);
наявність пізнавальної сторони
цієї емоції («мені цікаво знати»);
вираження безпосереднього
мотиву, що є типовим для самої діяльності
[27, c. 81].
Формуванню соціальної активності
у процесі трудового навчання сприяють
і екскурсії, які в трудовому навчанні
початкової школи розглядаються як форма
організації навчально-виховного процесу.
Проведення екскурсії на виробництво
сприяє зміцненню зв’язків з життям, так
як учні знайомляться з працею дорослих
не з книг, не з розповіді вчителя, а безпосередньо
в робочій обстановці.
Позаурочна робота з трудового
виховання, розвитку технічної творчості
є складовою частиною навчально-виховного
процесу, продовженням і розвитком розвитку
соціальної активності, яка проводиться
на уроках трудового навчання відповідно
з програмою. Завдання позаурочної роботи
в усіх її формах полягає у тому, щоб залучити
учнів до активної участі в суспільно
корисній діяльності, в розвитку індивідуальних
інтересів, нахилів і здібностей [27, c. 87].
Широкі можливості залучення
школярів до соціальної активності та
творчої діяльності мають масові форми
позаурочної роботи, які займають чільне
місце у системі виховного процесу в початковій
школі. До масових форм роботи з трудового
виховання відносяться бесіди і розповіді
про працю дорослих, зустрічі з виробничниками,
перегляд діафільмів і кінофільмів про
виробництво, екскурсії, читання науково-популярної
літератури, спортивно-технічні змагання
і конкурси, виставки дитячих робіт, свята
та ранки.
1.2. Особливості ознайомлення
дітей з виготовленням орнаментів у смужці
Як відомо, готовність до творчої діяльності
складається з трьох основних компонентів:
мотиваційного, змістового, емоційного.
Саме мотиваційний компонент є провідним
у творчій навчально-трудовій діяльності,
створює опору для втілення двох інших
його складових.
Дидактичні засоби, які стимулюють
вираження творчості в дітей.
1. Розвивальні ігри, які дитина
засвоює особисто - дитина розвиває
здібності до асоціативного мислення,
може встановлювати структуру
і системні зв'язки ігор, співвідношення
між цілим і часткою, системою
як носієм надсумарних якостей.
2. Ознайомлення з логікою системного
аналізу через спілкування дитини
з дорослими - розуміння співвідношень
між системою і підсистемою, системою
і надсистемою, послідовності явищ,
призначення предметів та явищ згідно
з їх властивостями.
3. Ознайомлення з доступними
елементами теорії вирішення
винахідницьких задач та їх
використання для розв'язання
побутових проблем, зрозумілих дітям.
Ознайомлення з основними засобами
методу творчої уяви (частка теорії
вирішення винахідницьких задач,
що базується на вивченні фантастичної
літератури) та їх використання
для розв'язання казкових проблем
та вигадування окремих казкових
ситуацій - уміння проводити системний
аналіз, самостійно визначати головну
і допоміжні функції, сформулювати
ідеальний кінцевий результат. Знання
основних методів та прийомів
фантазування, вміння використовувати
їх при розв'язуванні побутових та казкових
проблем.
4. Перехід від навчання через
гру до навчання через запам'ятовування.
Навчання стає усвідомленою метою.
Використання типових прийомів
розв'язання суперечностей для
вирішення побутових проблем
і проблем трудової діяльності
школяра; місцевої якості; об'єднання;
асиметрії; універсальності; попередньої
дії; зробити "навпаки"; динамічності;
часткової або надмірної дії;
використання механічних коливань;
обертання шкоди у користь; зворотного
зв'язку; посередника; самообслуговування;
копіювання; зміни фарби; відкидання
та регенерації часток; однорідності.
Розвиток творчої уяви за допомогою
символічної аналогії - знання методів
і засобів асоціативного пошуку,
доступних типових прийомів подолання
суперечностей та їх використання
для розв'язання казкових та
побутових проблем через подолання
суперечностей. Вміння звільнятися
від психологічної інерції, пов'язаної
з однозначністю використаних
назв та уявлень про предмети
та явища, націленість на множинність
варіантів мислення.
5. Ознайомлення з світом техніки,
її місцем у розвитку суспільства.
Складові частини технічних систем.
- уявлення про технічні системи,
їх складові частини і їх
використання. Знання історії техніки
і їх значення для розвитку
людини і суспільства. Розуміння
суті відкриття, винаходу, раціоналізаторської
пропозиції, знання якостей, необхідних
для успішної творчої діяльності.
Вміння виявляти технічну задачу
з проблемної ситуації, з'ясувати
дії та властивості, потрібні
для досягнення мети, спрямованої
на вирішення задач. Вміння знайти
ідею нового технічного засобу
та виготувати його модель
з доступних матеріалів [17, c. 43].
Для створення атмосфери творчої діяльності
повинна бути використана система позитивних
мотивів і стимулів. Проблема обґрунтування
та застосування системи мотивів і стимулів,
що сприяють більш повному розкриттю в
учнів ініціативи, творчості, зараз стоїть
дуже гостро. Організацію творчої діяльності,
форми її стимулювання треба розглядати
з позиції активізації особистісних якостей
учнів.
Слово «орнамент» у перекладі
з латинської мови означає «прикрашати».
Орнаментом прикрашають, оформляють вироби
прикладного мистецтва, тому він є невід’ємною
частиною цих виробів і цілком залежить
від їхньої форми, призначення та матеріалу,
з якого їх виготовляють. При перетворенні
малюнка на орнамент добирають основні,
характерні риси предмета (наприклад квітки,
птаха). Мотиви тварин, птахів, рослин малюють
контуром, не прагнучи до точної передачі,
виокремлюючи лише головні риси. Площинне
зображення таких мотивів стає частиною
візерунка й поєднується з поверхнею виробу,
який прикрашають [1, c. 34].
Орнамент - це узор (композиція)
яка складається з впорядкованих елементів,
що повторюються. Нанесення на одяг орнаментів
у давнину мало в першу чергу магічне значення.
Розміщення орнаменту на жіночих сорочках
пов’язане з шануванням руки як своєрідного
знаряддя праці. Орнаменти, маючи певне
символічне значення, повинні були надати
їй сили, вправності.
Орнамент є найважливішою частиною
народного і декоративно-прикладного
мистецтва. Він служить для прикраси будівель,
одягу, предметів побуту (начиння, меблів,
інструментів і т. д.), зброї, широко застосовується
в книжковій і прикладній графіці, плакаті
і т. д. Орнамент можна намалювати графічним
матеріалом і написати фарбами, вишити
або виткати з ниток, вирізати по дереву
або викарбувати по металу та ін. Орнамент
може стати річчю, якщо його сплести у
вигляді мережива (серветка, комір, скатертина),
рогожі або викувати з металу (світильник,
мисник, огорожа, ворота).
Орнамент може бути багатоколірним
(поліхромним) і одноколірним (монохромним),
виконаний на поверхні предмета опукло,
рельєфно або, навпаки, поглиблений.
Рапорт орнаменту — ритмічне
повторення одного елемента орнаменту
за всією довжиною вишивки (мал. 1). Рапортом
може бути будь-який мотив: геометричний,
рослинний, тваринний тощо.
Мал. 1. Рапорт
орнамент
Загальні стилістичні ознаки
орнаментального мистецтва визначаються
особливостями і традиціями образотворчої
культури кожного народу, володіють певною
стійкістю протягом тривалого історичного
періоду і мають яскраво виражений національний
характер. Тому можна сказати, що орнамент
є стилем епохи, надійною ознакою приналежності
твору до певного часу і до певної країни
(готика, бароко, модерн).
Довгі століття люди вірили
в охоронну силу орнаменту, вважали, що
він оберігає від бід і приносить щастя,
благополуччя. Поступово функція оберега
була втрачена, але збереглася основна
задача орнаменту - зробити предмет більш
нарядним і привабливим, художньо виразним
[3, с. 111].
Властивості орнаменту залежать
від призначення, форми, структури і матеріалу
тієї речі, яку він прикрашає. Орнамент
допомагає підкреслити пластичні і конструктивні
особливості предмета, посилити його образне
рішення, краще виявити природну красу
матеріалу. Все це можливо за умови гармонійного
поєднання орнаменту і форми предмета
[4, с. 77].
Види і структура орнаментів
Мистецтво орнаменту - складне,
багатозначне явище, яке вимагає глибокого
вивчення, теоретичного осмислення і практичного
освоєння. Знайомство з цим мистецтвом
передбачає вивчення орнаментальних мотивів
і композиційних схем побудови орнаментів.
Орнамент - це узор, побудований
на ритмічному чергуванні і організованому
розташуванні елементів. Термін орнамент
пов'язаний із словом «прикраса».
Залежно від характеру мотивів
розрізняють наступні види орнаментів:
- геометричний,
- рослинний,
- зооморфний,
- антропоморфний,
- комбінований.
1. Геометричний орнамент
може складатися з крапок, ліній
(прямих, ламаних, зигзагоподібних, сітчасто-пересічних),
кругів, ромбів, многогранників, зірок,
хрестів, спіралей та ін. Складні
орнаменти типу меандр, що зустрічаються
в мистецтві Стародавньої Греції,
теж можна віднести до геометричного
орнаменту.
Геометричний орнамент є одним
з самих стародавніх. З його допомогою
первісна людина виражала своє уявлення
про світ. Спочатку це були прості, легко
запам'ятовуючі знаки-символи: круг позначав
сонце, пряма горизонтальна лінія - землю,
квадрат або ромб - поле, хвильова лінія
- воду. Їх ритмічне розташування на предметі,
можливість складання більш складних
узорів спонукали до творчості, розвивали
естетичні почуття людини і його мислення.
Поступово люди стали збагатити орнамент
реальними спостереженнями і фантастичними
мотивами, дотримуючи при цьому ритмічний
початок узору, ускладнюючи його зміст
і естетичну значущість. Особливою різноманітністю
відрізнявся геометричний орнамент в
країнах сходу. Наприклад, орнамент «гирих»
в мусульманському мистецтві представляє
багатообразні складні переплетення [10,
с.78].