Виникнення студенства і студенської групи

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

 

 

 

 

Кафедра соціально-

гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з університетської освіти

 

 

 

 

 

 

                                                           Студентки 1 курсу

                                                                       факультету менеджменту

                                                                         та міжнародної економіки

                                                       групи МЕ-13-1

                                                                             Чаплигіної Дар`ї Валеріївни

                                                              Науковий керівник

                                                                               кандидат педадогічних наук,

                                                                     доцент Шепеленко Т.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кривий Ріг – 2013

 

Зміст

 

 

1. Вступ…………………………………………………………………. 3

2. Історія виникнення студенства……………………………………... 4

3. Сучасний студент……………………………………………………. 10

4. Висновки………………………………………………………………14

5. Список використаних джерел………………………………………. 15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Студентство - особлива суспільна група, резерв інтелігенції - об'єднує в своїх рядах молодих людей приблизно однакового віку, освітнього рівня - представників усіх класів, соціальних верств і груп населення, що навчаються у вищих навчальних закладах. Проте одними тільки навчанням і самовдосконаленням студент не характеризується.

Кваліфікована молодь є реальним двигуном розвитку країни: виконує особливу роль в системі суспільного розподілу праці, яка полягає в підготовці до виконання функцій інтелігенції; не беручи участі постійно у виробництві матеріальних і духовних цінностей, студентство проте частково бере участь в опосередкованому продуктивну і непродуктивну працю в формі навчання, роль якої в суспільстві зростає; з рядів студентів зходять майбутні видатні особистості, президенти, вчені – бо до таких кар`єрних висот готує вища школа.

Студенство виступає найбільш активною та ініціативної частиною молоді. Студентська молодь вищих навчальних закладів становить інтерес як покоління, яке в силу значного освітнього рівня, працездатного віку, динамічного соціальної поведінки в найближчому майбутньому займе місце основної інтелектуальної та продуктивної сили в суспільстві. Студентство як у фокусі вбирає в себе найбільш значимі соціальні характеристики молоді.

  Студент - це та сама людина, яка забезпечує майбутнє країни. Шанобливе, серйозне ставлення до студентства - це є поважне і серйозне ставлення до майбутнього. А основне завдання студента складається все-таки не в тому, щоб бути добре підготовленим до гіпотетичних боїв, а в тому, щоб максимально освоїтити знання, які допоможуть йому приносити максимальну користь Батьківщині.

 

 

Історія виникнення студентства

 

Лише сімсот років тому студентів було всього кілька тисяч, а сьогодні - понад 82 мільйонів. Швидкі темпи поширення такого явища, як «студент», свідчить про величезний попит на знання, обізнанність молоді, що керує науковим прогресом й до сих пір. Але яким же чином виникло студенство?

До XI- XII століть у Європі панувала практично поголовна безграмотність. Навіть архієпископи не вважали за потрібне обтяжувати себе вивченням граматики, та й взагалі мистецтво читати і писати розглядалося простим людом як уміння, близьке до чаклунства. Сам Карл Великий (742 – 814 рр.), що завоював велику частину Європи, так до кінця свого життя і не навчився складати букви в слова, а папа Григорій I прямо говорив, що невігластво - матір благочестя.

Люди були необізненими і не вважали навчання запотрібним, поки в XI столітті не стався економічний підйом. Торговцям терміново знадобилися помічники, досвідчені в математиці, королям і римському папі - в праві (на хороших юристів завжди був підвищений попит, це плем'я, мабуть, шкідливіше стоматологів), та ще католицька церква з подивом виявили, що єретиків, яких розвелося безліч, мало піддавати анафемі, треба вміти перемагати їх у суперечках.

При монастирях і соборах давно вже існували школи і скрипторії, де ченці ретельно переписували старовинні рукописи, а молоді послушники вчилися читати і писати (процес цей займав три роки). Тепер же церква вирішила, що в боротьбі з єресями велику користь принесе освіта, і почала всіляко сприяти її розвитку. Хороших викладачів в церковних школах було ще дуже мало, та й селитися освічені люди воліли ближче один до одного, і тому до кінця XI століття в Європі виділилося кілька центрів різних наук: Тур славився викладачами медицини, Камбре - математики, Болонья - права.

Навколо кожного вчителя складався своє коло послідовників, і ось біля 1080 р. декілька Болонських шкіл права об'єдналися в одне ціле. Так виник перший в світі університет (до речі, називалися перші вузи «студіями»). Верховодили в першу університетах студенти (називалися «Схоларій» або «школярами»): студентське братство нанимало викладачів (професорів), становило правила, за якими жила студія, і навіть обирало ректора, обов'язково студента, причому чомусь холостого.

Студії подібного типу з'являються дещо пізніше у Феррарі, Падуї і т.д., склавши «південний» тип (гілка) університетів. Подивившись на панування в сусідній Італії студентську вольницю і зрозумівши, що від студентів все одно ніде не буде порятунку, французькі вчителі вирішили сформувати університет самостійно, не чекаючи, поки це зроблять школярі.

Так близько 1180 р., на основі об'єднання кількох колегій викладачів виник Паризький університет. У XIII столітті з'являються студії в Оксфорді, Кембриджі, Саламанці - всього до початку XIV століття 18, XV - 65, XVI - 76. Світ вже почав змінюватися до невпізнання.

Перш ніж перейти до опису способу життя студента на ранніх етапах його існування, треба звернути увагу на зовнішні умови, в яких протікало його життя. В основі середньовічних студій була сукупність магістрів (викладачів) та студентів-схоларій, - що повторювали структуру середньовічного цеху: схоларій відповідав учням; бакалаври (старші студенти, помічники викладачів) - підмайстрам; ліценціат, магістр та доктор (повноправність члени колегії викладачів) - майстрам. Університети поділялися на чотири факультети: артистичний, на ньому вивчали сім вільних мистецтв: риторику, логіку, граматику, арифметику, геометрію, астрономію і музику; цей факультет вважався підготовчим; богословський, юридичний і медичний.

Найдовше вчилися на богословському - в середньому по 15 років, на інших - 5-8. Найбільшою популярністю, як і зараз, користувався юридичний - там займалося до 50 % студентів. Університети відрізнялися один від одного розмірами (від декількох сотень учеіков до 7000 (Париж) і навіть 10000 (Болонья) і спеціалізацією. Незважаючи на те, що одні й ті ж факультети були практично скрізь, вважалося, що кожен університет різниться в якої особливої ​​науці; як писав середньовічний автор, «школярі вчаться благородним мистецтвам в Парижі, древнім класикам в Орлеані, судовим кодексам в Болоньї, медичним припарки в Салерно, демонології в Толедо, а добрим звичаям - ніде».

Заняття в середньовічній студії проводилися зазвичай у ранкові часи та після обіду. Вранці читалися обов'язкові лекції, які відвідували практично всі студенти; починалися вони дуже рано, по сигналу дзвонів, який закликав на світанку до молитви, або навіть раніше, і тривали до 9:00 ранку (ранок вечора мудріший - це не приказка, а сумна констатація факту школярами). Після обіду читалися додаткові лекції, відвідувати за бажанням. Тривало кожне заняття півтори-дві години, причому для лектора вважалося поганим тоном не тільки читати лекцію за заздалегідь написаним конспекту, а й просто повторювати один і той же матеріал з року в рік.

У Паризькому університеті винайшли статут (збірник правил) 1355 р., який зобов'язував магістрів читати лекції в такому темпі, щоб школярі не встигали їх записувати, тому що вважалося, що це розвиває пам'ять і змушує їх думати самих. Статут спеціально застерігав каральні заходи (відсторонення від занять) для тих школярів, які «втручаються у виконання даної постанови і вдаються з цією метою до крику, свисту, шуму або кидання каменів».

Студенти під час лекцій, за іншим статутом (1366 р.), «повинні сидіти на підлозі перед своїми вчителями... а не на стільцях або лаві, які підносяться над підлогою, бо таким чином упокорюється гординя юних ». Зовнішній вигляд приміщення для занять, що називався «школа» («schola») був такий: звичайна кімната, в якій знаходилося крісло лектора, лави для студентів (змусити їх сидіти на підлозі так і не вдалося), столи з книгами, шафи уздовж стін, підлога, покрита соломою. Кімнати ці спочатку наймалися викладачами в приватних будинках за свій рахунок, іноді заняття проходили в церковних школах, а то й під відкритим небом. До XVI століття своїх будівель у університетів, як правило, не було.

Навчальний рік починався першого жовтня і тривав до червня, пре- риваясь численними святами.

Університети прагнули зайняти особливе становище в суспільстві, захиститися від решти світу завдяки заступництву королівських властей і кілька відгородитися від нього. Звичайно університети домагалися вельми широкої автономії: студенти не обкладалися податками та митними зборами, університети були самоврядними, самі прибирали все університетське керівництво, і навіть суд з цивільних і кримінальних справах над школярами і професурою вершив особисто ректор.

Посада ректора була вкрай почесна: під час урочистих ходів він йшов одразу за архієпископом і неодмінно входив до складу різних офіційних делегацій, припустимо, до короля або до папи римського. Нижче ректора в університетській ієрархії стояли викладачі, об'єднані в колегії за родами занять, що мали вчені ступені: у юристів - доктора, у представників вільних мистецтв - магістри, у медиків і богословів - різні. Студенти спочатку поділялися на « нації » залежно від походження, кожна « нація» обирала свого ректора, пізніше національне поділ змінилося професійним. Сукупність професури і школярів і називалася університетом (співтовариством).

Стати школярем в середні століття було незрівнянно простіше, ніж зараз студентом. Вступні іспити були відсутні, достатньо було доповісти університетським властям, а потім записатися до якого-небудь викладачеві в його школу і заплатити вступний внесок. Іноді студенти записувалися відразу до декількох викладачам, у кожного ж викладача в середньому було 25 студентів. Деякі викладачі хвалилися, що їх слухало за раз сто-двісті осіб. Відносини магістрів та школярів були більш тісні, ніж у наш час - магістр вважався патроном, покровителем студентів, відповідав за їх поведінку і успіхи на науковій ниві.

Часто студенти скаржилися на неналежну поведінку викладачів або їх некомпетентність, але в більшості випадків студенти глибоко шанували свого наставника, любили говорити про нього: dominus metis (господар мій). Як вже говорилося, навчання було платним, зі студентів збирали особливий збір (collecta) - крім тих випадків. коли викладач був священиком і отримував плату від церкви. «Воістину так - без монет / У Парижі вчення ні». Від оплати звільнялися найбідніші студенти.

Бідняки, які мали власного капіталу або багатих батьків, змушені були підробляти, найматися на службу до болеее багатим студентам або жебракувати на вулицях. Останнє не вважалося негожим (особливо в XII- XIII століттях), і навіть існували особливі повчання і керівництва з цього ремесла.

Були і дуже багаті студенти, за відсутністю мобільників і ленд-роверів вони висловлювали свій статус, наймаючи численний штат прислуги і навіть купуючи собі власних рабів. Основна ж маса студентства була вихідцями з середніх верств суспільства: діти торговців, ремісників, лікарів, юристів і вчителів. У середньовічній Європі освіта була практично єдиною можливістю для талановитого, але не знатного людини пробитися наверх.

Простолюдин, що добивався наукового ступеня, шанувався в суспільстві більше, ніж лицар, і зараховувався разом з верхами дворянства до «сильних світу цього». Деякі труднощі створювало те, що вчитися найчастіше доводилося далеко від дому. Студенти прагнули отримати освіту в найбільш престижному університеті, у самих знаменитих учених, а це змушувало їх вирушати за багато миль від будинку.

 

В основній масі студенти не надто переймалися себе навчанням, живучи від канікул до канікул, і не дивно, що тільки чотири студенти з десяти закінчували навчання в повному обсязі, а вчений ступінь отримував взагалі тільки кожен десятий. У тих, хто добирався до кінця курсу, було три дороги: або вчорашні школярі ставали священиками (особливо ті, хто вивчав богослов'я або канонічне право), причому деякі простолюдини, які закінчували вищу школу, ухитрялися в суспільстві, де вирішальним було походження, дістатися до вельми високих чинів, не виключаючи й престолу папи римського; або випускник вибирав світську кар'єру правознавця, нотаріуса, лікаря, приватного вчителя, або ставав ученим. Тут він проходив три ступені: спочатку студент ставав помічником магістра - бакалавром, потім, витримавши іспит перед університетськими властями, - ліценціатом, потім, пройшовши церемонію посвячення і провівши самостійно публічний диспут, - магістром або доктором і вже сам, у свою чергу, приймався за невдячна праця переробки звичайних неуків на освічених людей. Праця цей частіше за все не завершувався повним успіхом, але в кожному разі роки студентства не проходили для людини даром, він залишав університет вже зміненим до невпізнання, дивлячись на світ більш широким поглядом і назавжди зберігаючи в собі частинку безладного, волелюбного, а значить, вільного духу університету.

Можна сказати, що середньовічні університети були першими розсадниками свободи і прообразом майбутнього устрою суспільства, що й досі лишилися такими і в наш час.