Порівняльна характеристика освіти Чехії та України

                                                                         ЗМІСТ

    Вступ……………………………………………………………………………3

    1. Сучасний  освітянський простір Чехії та України…………………………4

    2. Перспективи  розвитку освіти……………………………………………….6

    2.1. України……………………………………………………………………..6

    2.2. Чехії…………………………………………………………………………12

    Висновки………………………………………………………………………..18

    Список  використаних джерел…………………………………………………19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

                                                                                   Вступ

    Освіта - основа  розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього  України. Вона є визначальним  чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Вона є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі.

    Водночас стан  справ у галузі освіти, темпи  та глибина перетворень не  повною мірою задовольняють потреби  особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід  до постіндустріального, інформаційного  суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.

    Необхідність дослідження проблем неперервної освіти країн Східної Європи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія) зумовлена інтенсивним розвитком процесів інтеграції суспільного життя, зростанням інтересу до порівняння економічних показників, суспільно-політичних систем, моделей освіти та культури різних країн і народів.

    З огляду на актуальність інтеграції освітньої системи України в європейський та світовий освітній простір, зростаючу роль неперервної освіти у реформаційних процесах, що відбуваються в країнах Східної Європи, а також недостатній рівень їх дослідженості обрано тему реферату „Порівняльна характеристика освіти Чехії та України”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                     

                            Сучасний освітянський простір Чехії та України.

    Провідними тенденціями розвитку сучасного суспільства, що здійснюють вплив на всі сфери життєдіяльності різних країн, стали процеси економічної, політичної та культурної глобалізації, розвитку економіки знань та інформаційно-комунікаційних технологій. Вони набувають особливої актуальності у сучасних умовах у зв’язку із: по-перше, загальносвітовими тенденціями посилення ролі людського фактора, інтелекту, знань, кваліфікації в економічному прогресі, у забезпеченні конкурентоспроможності як окремих підприємств, галузей, так і країн в цілому; по-друге, прискоренням науково-технічного прогресу, стрімким поширенням інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності, особливо у сфері виробництва і розповсюдження знань; по-третє, тривалим кризовим соціально-економічним станом східноєвропейських країн, що спричинив розвиток негативних тенденцій у відтворенні життя людей, продуктивних сил; по-четверте, становленням ринкової економіки в цих країнах, посиленням конкуренції на ринку праці та розвитком ринку освітніх послуг; по-п’яте, глобалізацією та інтернаціоналізацією освітніх процесів, що спонукає до універсалізації і стандартизації освітніх понять, термінів та методів наукового пошуку.

    Інтеграція України  до європейського та світового освітнього простору, особливості якої пов’язані як з природою означених глобальних процесів, так і з специфічними умовами розвитку суспільно-економічного, політичного та культурно-освітнього життя нашої країни, зумовлює необхідність розв’язання низки складних проблем. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти (2002) до них належать передусім такі: підвищення якості освіти, здійснення моніторингу ефективності діяльності освітньої системи на національному рівні; децентралізація управління освітою шляхом розширення державно-громадського партнерства у соціальній сфері; структурна перебудова освітньої системи відповідно до потреб забезпечення неперервності освіти; формування готовності вчителів та навчальних закладів до інноваційної діяльності; розвиток ринку освітніх послуг; розширення міжнародного співробітництва, моніторинг та використання інноваційних ідей зарубіжного досвіду в сфері освіти тощо.

    Розв’язання комплексу  цих складних завдань потребує  всебічного вивчення динаміки  змін у системах освіти східноєвропейських  країн. Найбільш радикальних реформ на початку ХХ століття зазнали системи освіти Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Румунії, Литви, Латвії, Естонії. Звернення до їх досвіду зумовлено причинами, серед яких головними, на нашу думку, є такі:

    • активізація  контактів східноєвропейських країн  з державами Західної Європи  у сфері освітньої політики. Їх результатом стало запровадження близьких за ідеологічними та концептуальними основами програм реформування систем західноєвропейських країн.

    • орієнтація  східноєвропейських країн на висновки академічних громад розвинених країн Європи;

 

    • активізація  впливу освітньої політики розвинених  країн на освітні програми  впливових міжнародних політичних, економічних, фінансових, культурно-освітніх  організацій і через них –  на процеси освітніх змін у  східноєвропейських країнах.

    Пошук країнами Східної Європи власних моделей розвитку освіти в умовах посилення глобалізаційних впливів – процес складний і суперечливий. Він зумовлений пріоритетами, які мають всезагальний характер. Вивчення й усвідомлення суті цих пріоритетів має допомогти освітянам – політикам, теоретикам, практикам східноєвропейських країн осмислити процеси, що відбуваються в освітній галузі, знайти шляхи їх модернізації.На рубежі другого і третього тисячоліть людство шукає ефективні шляхи виживання, розв’язання глобальних проблем, зокрема екологічних, технологічних, соціальних. Провідну роль у їх розв’язанні має відігравати освіта, яка набуває нових форм, створюючи нові методи і технології, суголосні з цивілізаційними процесами. Водночас спостерігається дефіцит суспільно-цілісного сприйняття неперервної освіти як об’єктивного явища, що проявляється, зокрема, у поверховому її розумінні, спрощенні до профілізації або до однобічної орієнтації, недооцінці “культуролого-педагогічних” та “соціолого-педагогічних” зв’язків.

    Розв’язання цих  важливих завдань гальмується  низкою суперечностей, зокрема між:

    - необхідністю  врахування особливостей становлення  і розвитку вітчизняної неперервної  освіти, прогресивних ідей зарубіжного  досвіду професійної підготовки фахівців та їх недослідженістю у вітчизняній педагогічній науці, нерідко ігноруванням у педагогічній практиці;

    - очікуваннями  суспільства щодо якісних змін  у діяльності освітніх закладів  та недостатнім низьким рівнем готовності до їх запровадження;

    - глобалізацією  економіки і розвитком інформаційних  технологій, заснованих на знаннях, і внутрішньосистемними факторами, що протистоять культурній глобалізації;

    - роздробленістю  освітнього процесу та високою  інтегрованістю становлення людської  особистості;

    - рівнем розвитку виробництва, соціальної сфери, культури, науки і професійною кваліфікацією;

    - вимогами інформаційно-технологічного  суспільства й непідготовленістю  фахівців до професійної діяльності  в нових умовах;

    - масовістю підготовки фахівців й індивідуально-творчим характером їх професійної діяльності.

    Освіта в Україні

Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінюються і сфера освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з'являються приватні структури. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17,2 тис.). Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дисциплін (всього існує 21,6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чи ненайбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 , ІІІ-ІV - 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги [6, 8].

    Соціологічні опитування показують, що на сьогодні виникає проблема довіри до новостворених установ. Якщо заклади початкової та середньої освіти в основному подолали цю проблему (як основний критерій - рівень довіри батьків, які вважають престижним навчати дитину у приватній школі), то вищі приватні навчальні заклади ще не встигли зарекомендувати себе досягненнями своїх випускників, при цьому потенційні роботодавці надають перевагу випускникам, що закінчили державні ВНЗ. Ринок освітніх послуг у галузі вищої освіти є достатньо привабливим, що зумовлено значною його місткістю (попит переважає пропозицію).

    В Україні сьогодні  працює понад 360 вищих навчальних  закладів різних форм власності та відомчого підпорядкування, які здійснюють наукову і науково-технічну діяльність. В системі вищої освіти працює понад 60% кадрів вищої наукової кваліфікації. Створено Державну цільову науково-технічну та соціальну програму «Наука в університетах» на 2008-2012 рр.

 

 

 

 

 

 

                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 2. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ.

                                                                 2.1. України.

    Головними напрямами  подальшого вдосконалення української  освіти є наступні:

    · забезпечення  рівного і справедливого доступу до якісної освіти, зокрема, запровадження всеохопного незалежного зовнішнього оцінювання навчальних досягнень (у формі тестування) випускників загальноосвітніх шкіл і вступників до вищих навчальних закладів;

    · створення  нової моделі економічної діяльності  вищих навчальних закладів, яка  базується на солідарній участі  держави, бізнесових кіл і громадян;

    · приведення  системи вищої освіти у відповідність до вимог Болонської декларації, розширення автономії вищих навчальних закладів як необхідної передумови інтеграції української освіти в європейський освітній простір.

    Метою впровадження  незалежного тестування є:

    - забезпечення  рівного та справедливого доступу до якісної освіти для всіх без винятку молодих людей;

    - проведення загальнонаціонального  моніторингу справжнього рівня нашої середньої освіти;

    - ревізія усталених  і сформованих упродовж багатьох  років традицій, які сьогодні  стали вже гальмом для розвитку  освіти;

    - усунення нічим  не виправданого психологічного  навантаження на школярів, які  з одного й того самого предмета  складають екзамени двічі поспіль  -спочатку у школі, а потім у вищому навчальному закладі [5, 114].

    Як свідчить практика багатьох європейських країн, однією з умов підвищення якості вищої освіти є посилення відповідальності вищих навчальних закладів за результати діяльності шляхом розширення демократичних засад їх функціонування та поглиблення університетської автономії. Водночас очевидним є і те, що ширша автономія вищих навчальних закладів неминуче призведе до більшої залежності їх від громадського контролю, а отже й громадської підтримки.

    Нині окремі  питання автономії українських  університетів та їхні академічні свободи регламентує Закон України "Про вищу освіту". Однак залишаються невирішеними проблеми розширення прав вищих навчальних закладів щодо розподілу фінансових ресурсів, прозорості та доступності для громадсько-державного контролю всієї їхньої академічної та фінансової діяльності.

    Існують також  очевидні перешкоди і на шляху  урізноманітнення джерел фінансування  вищої школи. Зокрема - чинне податкове  законодавство та статус неприбуткової  організації, що не дозволяють  проводити інноваційну діяльність  вищого навчального закладу чи  надавати науково-технічні, обслуговуючі  та господарські платні послуги  зовнішнім організаціям. Виникає  парадоксальна ситуація: з одного  боку, держава не виділяє достатньо  коштів для господарських потреб  вищих навчальних закладів, а  з другого - заклади не можуть  заробляти для себе кошти, продаючи свої наукові розробки, оскільки при цьому втрачають статус неприбуткової організації.

    Не є досконалою  сьогоднішня законодавча база  для регулювання позабюджетної  діяльності вищих навчальних  закладів. Чинне законодавство не  сприяє політиці ринкового маневрування  ВНЗ. Визначальними тут повинні бути відкритість і прозорість, що означає залучення вищих навчальних закладів до процесу формування та обговорення проекту бюджету, а також щорічне оприлюднення Міністерством освіти і науки у друкованих засобах масової інформації, на сторінках Інтернету звітів про використання бюджету з поясненням змін, які виникли впродовж бюджетного року.