Предметна діяльність дитини раннбого віку

У ранньому віці (від 6 місяців  до 3 років) провідною діяльністю є  предметна, оскільки саме в ній лежать головні інтереси дитини, відбувається найбільш інтенсивний розвиток всіх сторін психіки і особистості  малюка. Крім оволодіння культурними  способами дій з предметами, в  рамках предметної діяльності реалізується пізнавальна активність дитини, яка  в ранньому віці проявляється в його допитливість прагненні до отримання  нових вражень, ініціативному пошуку нової інформації про навколишній  світ. Рівень розвитку пізнавальної активності відображає потребностно-мотиваційну  сторону предметної діяльності, тобто  бажання і прагнення пізнати  нове, отримати бажаний або передбачуваний ефект.

 У ранньому віці  предметна діяльність малюка  може мати розвиваючий ефект  лише в співпраці з дорослим. Дорослий є для маленької дитини  не тільки носієм культурних  засобів і способів дії, а  й джерелом нових смислів його  діяльності Сенс дії дитини  спочатку полягає в тому, що  воно проводиться задля виконання  доручення дорослого або поруч  з ним.  Саме дорослий передає  дитині, як спосіб дії, так і  бажання його виконувати, інтерес  до не спираючись на поняття  про зону найближчого розвитку, ми виходили з того для визначення  реального рівня розвитку дитини  недостатньо міряти і зафіксувати  його актуальні дії, необхідно  виявляти і враховувати його  потенційні можливості, які виникають  і проявляються у спільній  діяльності з дорослим.

 Виходячи з цього,  в якості основних параметрів  рівня розвитку предметної діяльності  виділяються наступні:

1) операциональная сторона  (характеристика власне дій): показниками  операціональної сторони предметної  діяльності виступають різні  види дій з предметами маніпулятивні  (неспецифічні і специфічні) і  власне предметні (культурно-фіксовані)  дії; 

2) потребностно-мотиваційна  сторона - рівень пізнавальної  активності дитини. Показниками  пізнавальної активності є інтерес  дитини до предметів, прагнення  до обстеження і дій з ними  наполегливість, емоційна залученість  в діяльність. Наявність таких  ініціативних, самостійних дій, що  охоплюють і пізнавальну, і  афективно-вольову сферу дитини, може свідчити про дійсний  освоєнні діяльності, а не про  придбання одних лише моторних  або сенсорних навичок; 

3) включеність предметних  дій в спілкування з дорослим. Відмінною особливістю всіх пропонованих  методик, що виявляють рівень  розвитку діяльності дитини, є  включеність дитини в спілкування  з дорослим. Ступінь прийняття  допомоги та підтримки дорослого,  можливість впливу дорослого  на самостійні дії дитини є  для нас найважливішим показником  потенційних можливостей самої  дитини.

У другій половині раннього віку провідна форма спілкування дитини з дорослим залишається колишньою - ситуативно-діловий. Це спілкування, як і на попередньому етапі, протікає на тлі предметної або ігрової діяльності і збуджується потребою у співпраці з дорослим. Тому діагностична ситуація, в якій виявляється рівень розвитку спілкування дитини третього року життя, багато в чому збігається з тією, що була описана вище. У той же час на цьому етапі вікового розвитку в спілкуванні дитини з дорослим відбуваються суттєві зміни, які пов'язані з появою мови.

 Інтенсивний розвиток  активної і пасивної мови в  цей період призводить до того, що це спілкування все більше  стає, не тільки предметно-дієвим, але і мовним. Діти все частіше звертаються до дорослого, користуючись словами, і краще розуміють мову дорослого. Розвиток активної і пасивної мови на третьому році життя є важливим показником психічного розвитку дитини.  Мова в цьому віці включена в спілкування, вона формується і розвивається, перш за все, як засіб спілкування з дорослим. Тому в методиці, наведеній нижче, діагностика мовленнєвого розвитку і рівня розвитку спілкування проводиться в єдиній ситуації. Разом з тим зважаючи на виняткову важливість промові на даному віковому етапі показники мовного розвитку та характеристики спілкування дитини з дорослим слід аналізувати окремо, у відповідності з наведеними нижче критеріями оцінки.

 На третьому році  життя предметна діяльність як і раніше займає провідне місце в розвитку дитини, але набуває нових рис. Дитина стає все більш самостійним і вмілим.  Він вже досить добре володіє специфічними діями, знає призначення побутових предметів (ложки, щітки, гребінці тощо) і добре вміє користуватися ними.

 У другій половині  раннього віку істотно зростає  пізнавальна активність дитини. Пізнавальна активність і предметна діяльність тісно пов'язані між собою і являють собою дві сторони одного процесу. Пізнавальна активність виявляється у ставленні дітей до різних видів предметних дій, інтерес до різного роду предметним завданням, тривалості обстеження предметів, самостійності і наполегливості у вирішенні предметних завдань. Її відмінною рисою на третьому році життя є наполегливе прагнення до досягнення результату, що спонукає дитину звертатися за допомогою до дорослого і уважніше, ніж раніше, дотримуватися його вказівок і пояснень. Все це дозволяє судити про орієнтацію дітей на нові джерела знання про предметному світі, інтерес до предмета, про їх готовність сприймати і засвоювати інформацію про приховані властивості предметів і прагнути до її отримання з усіх можливих джерел. Оскільки рівень пізнавальної активності завжди взаємопов'язаний з рівнем розвитку предметної діяльності дитини, у пропонованій методиці пізнавальна активність виступає як найважливіший параметр предметної діяльності.

 До кінця раннього  дитинства для дитини стає  значущим не тільки процес  дії, але і його результат.  Наприклад, важливо підмести підлогу, а не просто зобразити рух руки з віником. Поява в дитини цілепокладання, яке передує конкретної дії, стає важливою віхою у розвитку не тільки його предметно-практичній діяльності, але й особистості дитини в цілому. З середини третього року життя дитина ставить цілі, досягнення яких відповідає значимого, загальноприйнятому результату, наприклад, правильно скласти пірамідку, зробити будиночок з кубиків відповідно до зразка та ін Важливим компонентом у структурі предметної діяльності стає поява здатності самостійно оцінювати отриманий результат відповідно до вихідному задумом. З виникненням цієї здатності дитина набирає таке важливе особистісне якість, як самостійність, тобто здатність без зовнішніх збудників ініціювати, виконувати і оцінювати свої дії. Тому цілеспрямованість предметної діяльності на даному етапі стає найважливішим її параметром.

 Самостійно і правильно  виконану дію доставляє дитині  величезне задоволення, дає почуття  власної компетентності та незалежності. Саме в цьому віці дитина  починає вимовляти відому фразу  «я сам» і обмежувати участь  дорослих у своїх справах. Однак,  незважаючи на відносну самостійність,  дитина відчуває потребу в  схваленні власних дій, у підтвердженні їх правильності та успішності з боку дорослого. Все більше значення у розвитку предметної діяльності починає набувати мова. Дитина все частіше коментує свої дії, звертається до дорослого з питаннями і проханнями, що допомагає йому краще регулювати свою діяльність. Тому включеність у спілкування з дорослим залишається найважливішим параметром предметної діяльності дитини.

 На третьому році  життя поглиблюється диференціація  предметно-пізнавальної та ігрової  діяльності, яка лише намічалася  на попередньому етапі. Якщо  предметно-пізнавальна діяльність  здійснюється як пізнання і засвоєння певних, культурно-нормованих дій зі знайомими і малознайомими предметами, то ігрова - передбачає елементи творчості і становлення ігрових заміщень.

Предметна діяльність дитини, що виникає на рубежі дитинства і раннього дитинства, полягає в засвоєнні і виконанні предметних дій. Вона має провідне значення для розвитку дитини другого-третього року життя. У ході оволодіння предметними діями дитина опановує і тими психічними діями і якостями, які для цього необхідні.

Ознаки предметного дії.

 Відмінність предметних  дій від простого маніпулювання  предметами полягає в тому, що  предметні дії передбачають вживання  предметів за їх призначенням. Предмети, з якими діє дитина, створені людьми і створені для певної мети: ложкою їдять, з чашки п'ють, совочком копають, шапочку надягають на голову, а черевики-на ноги. Це - загальноприйняті способи їх вживання.

 Спосіб вживання предметів на них не написаний. Дитина не може «відкрити» його самостійно. Це відбувається тільки під керівництвом і за прикладом дорослих.

Зв'язок дії з предметом.

 Предмети, які оточують  дитину і з якими він вчиться  діяти, різняться між собою за зовнішнім виглядом, вживання і, що дуже важливо, - по тому, яким чином і наскільки твердо закріплено за ними певне призначення.

 Значна частина предметів у самому своєму пристрої як би «несе» своє призначення. Це, перш за все, предмети-знаряддя, які служать для впливу на інші предмети та матеріали. До них відносяться ложка, виделка, гребінець, молоток, лопата, совочок, олівець, кисть і багато інших. Це також одяг, взуття, посуд, різні вмістища (коробки, ящики, шафи) і т. п. Дуже тісно пов'язано будову і призначення предметів в деяких видах іграшок: матрьошках, пірамідках, які служать для того, щоб їх розбирати і збирати. (Вони так і називаються - збірно-розбірні іграшки.)

 Інші предмети за  своїм устроєм і зовнішніми  властивостями могли б служити  для самих різних цілей, але їх вживання визначено правилами, порушувати які не дозволяється. Так, рушник, носовичок, серветка і ганчірка для пилу можуть бути дуже схожі один на одного, але не можна рушником витирати ніс. Є й такі предмети, які можуть вживатися по-різному в залежності від обставин. Це - палички, будівельний матеріал і деякі іграшки.

 До предметним діям  дитина переходить від маніпуляцій  з предметами. Маніпуляції враховують  тільки зовнішні властивості  речей незалежно від їх призначення:  дитина котить все кругле, стукає  всіх твердих, стискає все м'яке. Тепер йому потрібно навчитися вживати кожен предмет так, як цього вимагають дорослі.

 Засвоєння предметних  дій починається з встановлення зв'язку предмета з його призначенням.  Такий зв'язок виникає в ході прямого навчання або наслідування прикладу дорослих. Діти спочатку починають розуміти, для чого потрібен предмет, а потім опановують самої «технікою» його вживання.

 Мати причісує Андрія  щіткою для волосся. Потім дає щітку йому в руки, направляє його руку зі щіткою до його волоссю, і вони разом виробляють дії причісування. Тепер Андрій, підходячи до дзеркала і побачивши щітку для волосся, бере її правильно за ручку, направляє до своєї голови і робить кілька рухів по волоссю або біля них. Дуже часто при цьому торкається до волосся тильною поверхнею щітки, і, звичайно, ніякого причісування не відбувається.

Специфіка предметної діяльності полягає в тому, що в ній дитині вперше відкриваються функції предметів.  Функція, призначення речей є їх прихованим властивістю. Воно не може бути виявлено шляхом простого маніпулювання. Так, дитина може нескінченне число разів відкривати і закривати дверцята шафи, довго стукати ложкою об підлогу, але цим ні на крок не просунеться в пізнанні функції предметів. Тільки дорослий здатний в тій чи іншій формі розкрити дитині, для чого служить шафа чи ложка.

 Засвоєння призначення  предметів дитиною в корені  відрізняється від тих форм наслідування, які спостерігаються, наприклад, у мавп. Мавпа може навчитися пити з кухля, але гуртка не набуває для неї постійного значення предмета, з якого п'ють. Якщо тварині хочеться пити, і воно бачить воду в гуртку, то п'є з неї. Але з таким же успіхом воно буде пити з відра або з підлоги, якщо вода в цей момент опиниться там. Точно так само і саму кухоль в інший час, при відсутності спраги, мавпа буде вживати для найрізноманітніших маніпуляцій - кидати її, стукати нею і т. п. Дитина ж засвоює постійне значення предметів, закріплене за ними суспільством і не змінюється в залежності від потреб даної хвилини. Це, звичайно, зовсім не означає, що, засвоївши те чи інше предметна дія, дитина завжди вживає предмет тільки за призначенням. Так, навчившись черкає олівцем по паперу, він може разом з тим катати олівці чи будувати з них колодязь. Але важливо те, що дитина при цьому знає істинне призначення предмета. Коли дворічний пустун, наприклад, одягає на голову свій черевичок, він сміється, бо розуміє невідповідність виконуваної дії призначенням черевика.

Розвиток мовлення дитини раннього віку

Особливого значення набуває  мовлення у ранньому віці, коли воно виникає, починає розвиватися і разом з ним розвивається психіка дитини.

З мовленням пов'язані розвиток сприйняття і мислення, обумовлене спілкуванням з дорослими. Мовлення опосередковує весь технічний розвиток дитини раннього віку.

Ранній вік як сензитивний період розвитку мовлення

Найважливішим досягненням  раннього дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції, спілкування і взаємодії людей.

Раннє дитинство є сензитивним  періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни  у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі значними труднощами. Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації (надолуження). До такого висновку можна дійти, спостерігаючи за глухонімими дітьми, яких починають навчати мовленню після 3-х років. Здебільшого вони відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: серед них не виникає сюжетно-рольової гри, відсутнє предметне малювання, уповільнений розвиток сприймання і мислення. Для подолання цього потрібні значні педагогічні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовленню, а й на інші сторони розвитку.