Формування культури поведінки дошкільників

Друга група  – сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група  – родини, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім’ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

В сучасних умовах склався ще один тип родин, що потребують особливої уваги з боку школи, – сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і навчальну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їхньої дитини.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань замало. Чи можна назвати гарними тих батьків, які ніколи не сумніваються, завжди упевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поведінку власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Батьки складають  перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків відіграють суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна  задача батьків – це створення  в дитині впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, не за якими обставинами  у дитини не повинні виникати сумніви  у батьківській любові.

Головна вимога до родинного виховання – це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять.

Багато батьків  вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це призводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Всі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов’язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний  психологічний контакт із дитиною  – це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основа для  збереження контакту – щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай дріб’язковими і наївними проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3.Методика формування культури поведінки у дітей молодшого та старшого дошкільного віку.

Плануючи виховну  роботу, педагог повинен враховувати  всі особливості кожної вікової  категорії окремо, із врахуванням  психологічних та фізичних особливостей дітей в групах дошкільного закладу.

Перша молодша група. Одна з задач виховання дітей I молодшої групи – формування в них передумов морального поводження і культурно-гігієнічних навичок. Діти третього року життя, що прийшли в дитячий садок, відрізняються один від одного рівнем вихованості, володіють різними навичками і тільки починають звикати до нового для них оточення. Звідси – особливе значення в роботі з малятами здобуває індивідуальний підхід до кожної дитини.

Насамперед, педагогу необхідно домогтися довіри дитини, тому що вирішальним методом виховання малят служить безпосереднє спілкування з ними вихователя.

Дитина молодшої групи особливо потребує постійні контакти з дорослими. Від того, як вони складуться, і будуть розвиватися стосунки дитини з дорослими, багато в чому залежить його взаємини і культура поведінки при контактах з більш широким колом людей.

Створення передумов  культурної поведінки малої дитини ведеться за кількома напрямами. Одне з них – формування вміння грати  і займатися, гуляти і приймати їжу, спати під час тихої години, вдягатися й умиватися разом із групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі. При цьому у дітей розвивається почуття колективізму. Не менш важливо прищепити інтерес до трудової діяльності дорослих, бажання допомогти їм, а пізніше і самостійно виконувати нескладні трудові дії по самообслуговуванню.

Виховання дбайливого ставлення до іграшок і речей, вміння переборювати невеликі труднощі і доводити справу до кінця, почуття  подяки за турботу, слухняність і  почуття симпатії, дружелюбність до дітей і дорослих – все це основні програмні напрями педагогічної роботи вихователя в I молодшій групі дитячого садку.

Важливою задачею  в роботі з дітьми I молодшої групи  дитячого саду є виховання культурно-гігієнічних  навичок – охайності, акуратності в побуті, навичок культури їжі, як невід"ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити  дитині освоєння нових навичок, необхідно  робити цей процес доступним, цікавим  і захоплюючим. І робити це треба педагогічно тонко, ненав’язливо. При цьому вихователю важливо враховувати вікову особливість дітей третього року життя – прагнення до самостійності.

Повторюючи  багаторазово в різних режимах такі дії, як самостійне вдягання, причісування і т.д. доставляють дитині радість; діти освоюють, що і, як і в якій послідовності треба робити.

Для більш легкого  оволодіння визначеними навичками пов’язаними з його засвоєнням, дії членують на кілька операцій.

Треба пам’ятати ще одну важливу особливість формування навичок культурної поведінки у малят: в міру оволодіння новими діями дітям хочеться неодноразово їх повторювати. Іншими словами, малята перетворюють ці дії в гру. Вихователь включається в гру і направляє дії дитини на закріплення навички. Повторюючи, таким чином, прийоми правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Насамперед, варто  запам’ятати: на початковому етапі засвоєння навички квапити дітей ні в якому разі не можна, треба дати їм можливість спокійно виконувати освоювані дії. Подібна обстановка дозволить зберегти в них позитивно-емоційний настрій. Потрібно вміло спрямувати зусилля дітей на більш цілеспрямовані дії. Для цього ефективні, наприклад, непрямі прийоми попереджувального заохочення.

Інший, також  дуже ефективний спосіб – використання ігор. При задоволенні інтересу дитини до нових для неї дій, при кількаразовому їхньому виконанні, навичка стає міцною. Для зміцнення навички варто також використовувати заохочення малят за вдало виконане завдання.

Характер оцінки дій і вчинків змінюється відповідно до рівня закріплення у дітей навичок культури поведінки. Якщо на початку зусилля дітей постійно заохочуються й оцінюються позитивно, то надалі треба ставитися, як до належного явища, оцінювати тільки якість дій.

Виховання моральних  звичок здійснюється в процесі постійного ускладнення взаємин дітей один з одним, у процесі їхнього росту і розвитку. Педагогу важливо бачити, як відбувається моральний розвиток кожної дитини, як змінюються прояви його стосунків до однолітків, до правил суспільної поведінки. Для цього він гнучко і цілеспрямовано пропонує різні життєві ситуації, заохочує і доброзичливе відношення дітей до однолітків. Крім того, створює різні ситуації, як для виявлення рівня морального розвитку, так і для формування досвіду доброзичливих проявів, що охоплюють різні боки життя дітей – ігрове, трудове, навчальне.

Для засвоєння  дітьми більш важких правил культурної поведінки доцільно використовувати  колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценівки. Вони допомагають  вихователю визначити рівень оволодіння навичками кожної дитини групи.

Через ігри-заняття  вихователь може в захоплюючій формі  не тільки розкрити зміст вимог у  необхідній послідовності, але і пов’язати ці вимоги з конкретними вчинками малят, це дає можливість закріпити позитивне ставлення до їх виконання в повсякденному житті.

Проводяться такі ігри в першій і в другій половині дня. Наприклад, гра-заняття «Ми умиваємося»  можна проводити після денного  сну, безпосередньо перед умиванням.

Тривалість  ігор-занять визначається їхніми задачами і змістом. Місцем проведення заняття можуть бути група, умивальна, роздягальна.

Ігри-заняття  та ігри-вправи краще проводити з  підгрупами дітей 10-12 осіб, тому що робота з усією групою не дасть бажаного результату: малята відволікаються, вони ще не вміють слухати мову вихователя, звернену до всіх.

З огляду на особливості  в роботі з дітьми молодшого дошкільного  віку, заняттям варто додавати максимальну  значимість, що забезпечує гарну активність малят. Інтерес їх підсилюється, коли в іграх-заняттях бере участь дитина старшої групи, показує безпосередньо саму дію (одягання, умивання) чи приклади ввічливого звернення.

В ігри-занятті  можна включити різноманітні іграшки, предмети. Це сприяє активізації одночасно  зорового і рухового аналізаторів дитини. Предмет, дію вихователь показує  кожній дитині, наприклад, як варто тримати ложку, діти відразу вправляються в правильній дії ложкою. Такі дії, допомагають малятам освоювати практичні дій у життєво важливих режимних процесів.

Показані й  засвоєні на заняттях дії в результаті постійних вправ у повсякденній діяльності переростають у стійкі навички культурної поведінки. Надалі ці навички діти починають використовувати в найрізноманітніших ситуаціях. В ігри-занятті можна включити зміст різних подій з життя дітей і їхніх вчинків у цих подіях.

Наприкінці року діти беруть участь у підготовці до «переїзду на нову квартиру» - в іншу групу. Вони укладають іграшки в коробки, саджають ляльок у різні транспортні засоби – коляски, автомашини. Знов-таки, навмисно створена вихователем ситуація, що допомагає формувати доброзичливе ставлення дітей один до одного, навичок моральної поведінки.

Ігрові прийоми, що використовує вихователь, викликає у малят позитивні  емоції, забезпечує більш високу сприйнятливість  дитиною моральних правил поведінки. Педагог ненав’язливо виробляє інтелектуально-емоційне ставлення дітей до конкретних правил суспільного поводження, закріплює їх у досвіді, спонукує малят до доброзичливих дій. При цьому процес виховання виходить дуже природним, дитина не відчуває себе його об’єктом.

Для оволодіння малятами прийомів одягання, в гру можна включити і ляльок. У групі обов’язково повинна бути велика лялька з підбором одягу. Наприклад, улюблений малятами ведмедик. Надягаючи на нього сорочку і штанці, шапку, діти швидше навчаться вдягатися самі.

З першого дня вихователь попереджає батьків, щоб на одязі дітей були пришиті петельки, за які він може вішати його у свою шафу. Це полегшить формування навички акуратно містити одяг.

Ігри-заняття, проведені  з метою виховання у дітей  культури поведінки, мають свою специфіку. Вони органічно вписуються в такі розділи виховної роботи як, «Розширення навколишнього орієнтування і розвиток мови», «Ознайомлення з навколишнім світом і розвиток мови». Проводяться вони раз на місяць.

Плануючи зміст морально спрямованих ігор-занять, вихователь ґрунтується на своїх спостереженнях за дітьми. Просліджуючи зміни в розвитку поведінки дітей, він коректує зміст ігор-занять з урахуванням конкретних умов і можливостей дітей.

Друга молодша  група. З переходом у цю групу програмні вимоги до виховання в них навичок культури поведінки, планування виховного процесу, ускладнюються.

У дітей на четвертому році життя продовжують формуватися  самостійність, уміння переборювати невеликі труднощі. Виникають складні вимоги до виконання дій у ході режимних процесів, дбайливому ставленню до іграшок, до праці старших. Вихователь велику увага повинен приділяти формуванню у дітей і виконанню ними правил увічливого звернення, організованого поводження в дитячому саду, на вулиці.