Эстетическое воспитание

Сповідуючи принцип єдності  краси і добра ("Корінь, джерело  доброти - в творенні, творчості, в  утвердженні життя і краси. Доброта  нерозривно пов'язана з красою"), В. Сухомлинський вважав красу гімнастикою  душі, здатною випрямляти дух, совість, почуття і переконання. Він був  проти того, щоб дитяче ставлення  до природи мотивувалося страхом  заборони, і намагався вивести  вихованців на рівень естетичного освоєння навколишнього світу. Його педагогічна  стратегія сприяла естетичному  мотивуванню почуття екологічної  цінності природи в структурі  свідомості особистості.

Одним з головних шляхів естетичного виховання є навчальна  робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи  кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи. Учителі влаштовують подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному  вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На таких уроках учні не лише здобувають теоретичні знання з певних видів мистецтва, а й набувають  відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі  здібності. Вагомим доповненням  до цього циклу є уроки української  мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство  і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін  відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого  ставлення до неї.

Краса фізики і математики полягає в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення мають естетика праці учнів і  продуктів праці, вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають  змогу особистості творчо виявити  себе. На уроках фізичного виховання  учні вчаться красиво і правильно  триматися й ходити.

На розв'язання завдань  естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо - виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному  вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, сімейних традицій з обговорення  телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру створюють сприятливі умови  для прищеплення естетичних смаків дітям.

Ефективність  естетичного виховання молоді визначають такі чинники:

— створення в навчальному  закладі естетично привабливої  обстановки (оформлення навчальних кабінетів, аудиторій, місць відпочинку);

— звернення у виховній роботі з молоддю до народних традицій і обрядів;

— висока естетична культура різноманітних виховних заходів;

— широке залучення учнів  та студентів до гуртків художньої  самодіяльності, участі їх у конкурсах  та олімпіадах естетичного напряму;

— висока естетична культура вихователів і вихованців у зовнішньому  вигляді й у стосунках.

Ефективність естетичного  виховання забезпечується також  взаємодією закладів освіти, культури, сім'ї, засобів масової інформації, культурними традиціями соціуму  тощо.

Висновок

Коли йдеться про виховання, то завжди передбачається деякий ідеал, бажана мета, до якої ми прагнемо та з якою співвідносимо вибір шляхів та засобів педагогічних впливів.

Мета естетичного виховання (в кінцевому рахунку і самоціль суспільного розвитку) — людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної особистості  як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсумом (тобто зі світом як усім існуючим), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим «Я», до якого зовнішній світ (природний та соціальний) протистоїть як «не-Я». Навпаки, вона усвідомлює себе як природу, що досягла самопізнання, та наявний живий рід. На шляху такої самосвідомості людина долає відчужене до всього у житті — а значить, й відчуження своєї дійсної сутності — та може ставитися до самої себе як до істоти універсальної і тому вільної. Проте таке ставлення до світу та до самої себе властиве особистості, у якої розвинена дійсно людська чуттєвість, тобто естетично розвиненій особистості, що є, у свою чергу, також результатом естетичного виховання та самовиховання.

Підхід до оцінки сутності естетичного виховання та його завдань  був різним у кожний конкретний період людського розвитку, тобто естетичне  виховання має історичний характер. Наприклад, Ф. Шіллер першим увів сам термін «естетичне виховання» та вважав його за достатню умову для докорінних соціальних перетворень, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини можуть бути розв’язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.

Історична практика показала утопічність подібних уявлень, однак  це не скасовує цінність естетичного  виховання особистості як необхідного  компонента її розвитку, отже, й усього історичного розвитку в цілому. У  найбільш широкому сенсі естетичне  виховання розуміють як якісну зміну  рівня естетичної культури об’єкта  виховання, яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група, і суспільство.

Естетичне виховання в  усій сукупності своїх методів, форм, засобів триває протягом усього життя  людини, усуваючи суперечності у його не співвідносності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності.

Зміст естетичного виховання, його будова суперечливі та багаторівневі. Складність полягає насамперед у  тому, що естетичне виховання, безумовно, маючи власну специфіку, є аспектом усіх інших видів виховання та у реальному виховному процесі  є таким, що важко відокремлюється  від них. З іншого боку, зміст естетичного  виховання містить, хоча й не обмежується  ними, художнє виховання, естетичну  освіту, художнє навчання тощо, тобто  створює складну внутрішню структуру.

Рівень естетичного виховання, його впливовість, вибір тих чи інших  засобів, форм, методів визначається естетичним розвитком особистості, народу, суспільства. Врешті, кожна  нова історична епоха вносить  свої відтінки у розуміння сутності, цілей та значущості естетичного  виховання.

 

Використана література

1. Алешина Л.О. О вежливости, о такте, о деликатности. — М., 1986.

 

2. Аронов В.Р. Дизайн та мистецтво. Сер. «Естетика». — М., 1984. — № 2.

 

3. Асмус В.Ф. Питання теорії та історії естетики. — М., 1968.

 

4. Асмус В.Ф. Німецька естетика XVIII в. — М., 1962.

 

5. Байбурин А.К., Торопков А.Л. У джерел етикета: Етнографічні нариси. — Л., 1990.

 

6. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. —М., 1975.

 

7. Бахтин М.М. Естетика словесної творчості. — М., 1986.

 

 

8. Безруких М.М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. — М., 1991.

 

 

9. Борев Ю.Б. Естетика: В 2-х т. — Смоленськ, 1997.