Міграційні процеви в Клраїні

Сутність цього феномена можна пояснити так: оскільки етнічність може слугувати в якості культурного  капіталу (звичайно, за умови, якщо носії  етнічності акцентують увагу на її престижності у соціальних контекстах, позиціонують себе хранителями певних традицій, звичаїв, норм, цінностей, професіоналізму та розуміються на способах творення на їх основі значимих і корисних для довкілля явищ, процесів, предметів), то такого роду культурний капітал можна вдало використати для доступу до ресурсів, які зміцнюють позиції спільноти у соціальнокультурному середовищі319, передусім на регіональному рівні. Цей феномен поки що не освоєний українськими дослідниками етнічності, однак уже починає виявлятися у повсякденних практиках, щоправда, в обмежених сферах (скажімо, «етнічний бізнес», деякі види культурницької та громадської діяльності іммігрантів, репатріантів).

Типи соціалізації трудових мігрантів.

Виникнення напруженості у відносинах між трудовими мігрантами і країнами, що їх запрошують зумовлено низкою причин. Це, зокрема, проблеми несумісності,  толерантності та мігрантофобії культур, мов, міжнаціональних шлюбів. Почнемо з факту соціалізації, тобто входження трудових мігрантів у місцеве співтовариство. Ідеться не лише про оформлення прав на легальну роботу чи громадянство. Адже взаємодія між «двома сторонами» відбувається в низці аспектів: соціальному, економічному, правовому, політичному, культурному, навіть демографічному, оскільки деякі категорії мігрантів схильні до поступового захоплення не лише робочих місць «аборигенів», а й їхнього життєвого простору в цілому.

Загалом можна виокремити декілька типів подібної соціалізації трудових мігрантів залежно від  рівня адаптації до місцевих громад і ринків праці.

Перший  – це фактична асиміляція, тобто майже цілковите  занурення у місцеве співтовариство, зокрема укладання шлюбів, перевезення  до країни працевлаштування сімей, зрештою, отриманням повноцінного громадянства. Саме такий тип соціалізації притаманний українцям, які працюють в Іспанії, Португалії, Польщі й особливо в Італії.

Другий  – «зустрічна соціалізація», що виникає на територіях зі значною кількістю мігрантів (наприклад, українців у Москві). Подібна «зустрічна соціалізація» характеризується створенням унікальних, порівняно нейтральних соціокультурних просторів, де формуються певні взаємоприйнятні норми поведінки, цінності, які негласно визнає влада. У цьому разі значною мірою вдається подолати образ ворога, знизити ризики зіткнення мігрантів з невідомими, небезпечними для них чинниками, створити можливості для продуктивного діалогу культур в економічній площині.

Третій тип, на жаль, вельми поширений і найчастіше має місце  серед етнічних мігрантів, зокрема  йдеться про потрапляння людей  на анклавні ринки праці. Складаються  ситуації, коли значні групи працівників  «зливаються» з діаспорами. Це, з  одного боку, допомагає їм краще  адаптуватися, а з  другого  –  нерідко стримує реальну соціалізацію, не спонукаючи до активного вивчення мови, залучення до місцевої культури тощо.За дослідженням російського соціолога С.В. Рязанцева стосовно трудових діаспор, найбільшою за межами СНД є українська. Як неодноразово зазначалося в науковій та публіцистичній літературі, її чисельність коливається від 2 до 7 мільйонів осіб (ідеться про трудових мігрантів, які зливаються з українськими діаспорами). При цьому, у низці країн українська діаспора  – найбільша з усіх іноземних, наприклад, Чехії, Польщі, Італії.

Вплив міграцій на процес етнічного  відтворення.

Міграції та відтворення етносу – явища тісно пов’язані між собою. Їх взаємодія має обопільний характер .Міграційна рухливість визначається певними подіями у житті людини , а демографічний цикл (укладання та припинення шлюбу, народження дітей тощо) становить важливу частину життєвого циклу. Саме тому демографічні параметри  часто і помітно залежать від міграційних процесів, а з іншого боку впливають на перебіг  власне міграцій. 

Наприклад, на етапі потенційної та власне міграції міграційна установка здатна знижувати на певний час потребу в дітях, тобто впливати на зменшення народжуваності та навпаки – в разі успішної адаптації новоселів це може спрацювати як каталізуючий чинник процесу народжуваності. Таким чином міграційна рухливість у середовищі етносу очевидно справляє вплив на інтенсивність процесу етнічного відтворення.

Особливе значення для перебігу процесу етнічного відтворення мають зміни статево-вікової структури мігрантів із числа певного етносу. Якщо серед мігрантів переважають чоловіки та спостерігається підвищена частка молодих когорт працездатного віку ( від 16 до 30 років ), то це тягне за собою поступове “старіння” етносу у районах вибуття мігрантів та виникнення надміру молодих чоловіків у районах вселення. Як наслідок, зумовлена міграцією диспропорція статей ускладнює укладання шлюбів , а це неминуче справляє вплив на інтенсивність процесу народжуваності як у місцях вибуття мігрантів ( через брак чоловіків дітородного віку) ,так і у місцях прибуття ( через брак молодих жінок). У зв’язку з прискоренням старіння населення в районах вибуття зростає смертність.

Міграційні процеси справляють і побічний вплив на відтворення етносу. Їх супроводжують зміни соціального статусу мігрантів, професії, культурно-освітнього рівня, способу життя тощо. У результаті соціальних переміщень мігранти поступово прилучаються до демографічної поведінки та відтворювальної моделі нової для них спільноти. Часто це призводить до поступової втрати національної самосвідомості. І навпаки, якщо іммігрант прилучається до існуючої в країні прибуття численної та організованої діаспори, це тягне за собою збереження, а в окремих випадках навіть посилення національної самосвідомості. Таким чином  міграції в середовищі етносу виявляються потужним чинником змін у режимі його відтворення загалом.

Висновки.

У роки державної незалежності України характер, склад та спрямованість  внутрішніх і зовнішніх міграційних  потоків у зв'язку з трансформацією суспільно-економічних відносин, демократизацією  суспільного життя, спрощеністю  виїзду за кордон та зміни місця  проживання, економічною кризою та падінням життєвого рівня населення  зазнали суттєвих змін і набули нового значення. Для сучасних міграцій населення України характерною є зміна як спрямованості, так й інтенсивності міграційних потоків.

По-перше, в 2-3 рази зменшилися обсяги щоденних потоків трудової маятникової  міграції до великих міст України (Києва, Харкова, Одеси), у міських агломераціях Донбасу і Придніпров'я, а також у західних областях.

По-друге, практично припинився масовий відплив сільських жителів  до міст, а натомість існує переорієнтація міграційних потоків населення з міських поселень у сільську місцевість.

По-третє, у кілька разів зросли обсяги сезонної трудової міграції та трудових поїздок населення за кордон.

У сучасних умовах криза  міграції в Україні знаходить своє відображення у зменшенні інтенсивності як внутрірегіональної, так і міжрегіональної міграції.

Властива більшості населення  України толерантність до представників  інших національностей є важливим компонентом ментальності нашого етносу. Однак погіршення економічного стану  країни, зниження рівня життя населення та політична напруга в суспільстві здатні швидко вичерпати потенціал гармонійних міжетнічних відносин.

Список використаних джерел.

1. Антонюк О. В. Концептуальні підходи до формування міграційної політики в Україні. – К.: Віче, 2006. – 672 с.
2. Варій М.Й. Загальна психологія / М.Й. Варій. – К.: «Центр учбової літератури», 2007. – 986 с.
3. Етнонаціональні процеси в Україні: Історія та сучасність. -К.: Гол. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. -423, с.
4. Соціально-економічні  та етнокультурні наслідки міграції для  України : зб. матеріалів наук.-практ. конф. (Київ, 27 вересня 2011 р.) / упоряд. О. А. Малиновська. – К. : НІСД, 2011. – 344 с.
5. Стасюк М., Крюковський. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні // Україна: аспекти праці. – 2004. - № 5. – C. 40-45.
6. Чувардинський О. Г. Проблеми співробітництва України з європейськими країнами у сфері міграції населення// Економіка та держава. – 2006, №7. – С. 223-232.