Міжнародна політика

4 семінар по політології 
 
1. Місце і роль Міжнародної політики у житті суспільства 
2. сучасна система міжнародних відносин 
3. сучасна геополітика 
4. Міжнародні організації та незалежна Україна (відносини)

Выдповіді:

1. Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп – націй, держав, союзів та ін. формується разом з виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово - політичні відносини. Головними регуляторами цих були звичаї й традиції. В історії Західної Європи розвиток міжнародних відносин налічує 2.5 тис. років. Тут вони були пов’язані переважно з війнами, протиборством. У стародавньому світі виникли релігійно - політичні об’єднання держав – амфіктінонії (наприклад, дельфійська, делоська), учасники яких спільно вирішували питання культу, охорони храмового майна, підтримання миру.

За середньовіччя війни та протиборство залишалися головними елементами міжнародної політики, а феодальне міжнародне право визначало війну як засіб вирішення міждержавних проблем. У ті часи зародилась і поширилась практика укладання міждержавних угод: щодо плавання в нейтральних водах, прикордонних, майнових питань, прав іноземців тощо. Розширювалася міжнародна торгівля, яка підлягала регулюванню договорами та угодами. У практику впроваджувалися валютні операції, укладалися консульські угоди.

Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх розумінні значною мірою сприяли буржуазні революції ХVIII ст. Розвиток машинного виробництва, використання найманої робочої сили поступово спричинили до утворення єдиного світового ринку, що сприяло швидкому розквітові міжнародної торгівлі, виникненню мережі економічних, технічних та інших зв’язків, вдосконаленню засобів комунікацій. У ХІХ ст. вже укладалися чисельні міждержавні угоди з питань транспорту, зв’язку, санітарно – медичного обслуговування і т. ін. виникли перші міжнародні організації, покликані сприяти вирішенню спеціальних питань : Міжнародний телеграфний союз (1865 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.). Було проголошено і втілено в життя принципи вільного судноплавства у міжнародних ріках (Рейн, Дунай та ін.). Широко використовувався інститут міжнародного арбітражу для вирішення суперечок. Одначе й тоді й практика міжнародних відносин, попри проголошення демократичних принципів (свободи, рівності, суверенітету та ін.) , відзначалася боротьбою за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх переділ. Задоволення інтересів держав через війни залишалося нормою міжнародного права і навіть закріплювалося в низці міжнародних угод. Так, Віденський конгрес 1814- 1815 років визнав законність колективних інтервенцій щодо захисту монархічних порядків у Європі та існуючих кордонів. З цією метою 1815 році було створено Священний союз у складі Австрії, Прусії та Росії, до якого згодом приєдналися Франція та інші європейські держави. Застосування воєнної сили розглядалося як правовий засіб вирішення суперечок між державами аж до середини ХХ ст. Анексії (загарбання чужих земель внаслідок війн) і контрибуції (данина, яку переможець накладав на переможеного) вважалися правовим засобом нарощування території і державного збагачення.

Лише у другій половині ХХ ст. з огляду на жахливі наслідки ІІ світової війни і перед загрозою термоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола деяких держав, які відчутно впливали на світову політику, теоретики міжнародних відносин дійшли висновку щодо неприпустимості, згубності використання воєнних засобів розв’язання конфліктів. Неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі застосування сили неминуче тягне за собою загибель усього людства. Набуває визнання велика гуманістична ідея про природні і невід’ємні права людини, насамперед право на життя. І хоч у світі ще зберігається протистояння, залишаються невирішені регіональні проблеми, періодично спалахують вогнища міждержавних конфліктів, поступово зароджується тенденція міжнародної політики, згідно з якою інтереси конкретної людини виходять на перший план й підпорядковуються цілі й зусилля світового співтовариства. Починаючи з 50- х років формується розуміння того, що війна не може бути раціональним інструментом міжнародної політики, яку належить здійснювати політичними дипломатичними засобами.

Міжнародні організації. Сучасний світ – багатомірний, динамічний і суперечливий. Це світ складних альтернатив, тривог і надій, де міжнародним організаціям належить велика роль. Вони володіють значними компетенціями і можуть забезпечити співробітництво держав із широкого кола питань.

Міжнародні організації виникли в середині ХІХ ст., і до кінця століття їхня діяльність досягла рівня, який дав підстави говорити про них як про важливі центри міжнародного життя. Першими діючими міжнародними організаціями були організації неполітичного характеру. Першу політичну постійно діючу міжнародну організацію було створено в 1919 році – Ліга Націй. Її статут, розроблений на Паризькій мирній конференції, став компонентом Версальського мирного договору 1919р. Офіційною метою Ліги Націй, яка діяла до 1946 року, було підтримання міжнародного миру та безпеки.

Важливим етапом в історії міжнародних організацій було утворення Організації Об’єднаних Націй. У червні 1945 р. на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН – першої політичної універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснованої на принципі колективної безпеки. Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв’язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров´я (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно - Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші. 

Організація Об’єднаних націй. Україна, яка з - поміж перших держав підписала статут ООН, упродовж усього терміну існування цієї організації бере активну участь у її діяльності. Нині Україна задіяна у військових операціях із підтримання миру. Сумлінно виконують свої обов´язки також українські цивільні поліцейські спостерігачі. Українські делегації наполегливо працюють у комітетах та на пленарних засідання Генеральної Асамблеї ООН, головою якої у 1997 р. було обрано Міністра закордонних справ України Г. Удовиченка.

Цілі ООН і принципи її діяльності відображено в преамбулі та ст. 1- 2 Статуту. Цілями ООН : є підтримання міцного миру міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дії держав у досягненні цих спільних цілей (ст. 1 Статуту). Членами ООН є суверенні держави, що утворили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об’єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд (ст. 7). Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь –якого органу ООН і давати відповідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки (ст. 24). Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів із 15, в тому числі всіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У випадках загрози миру, порушень миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили держав – членів ООН, надані в її розпорядження. Економічна і Соціальна Ради ООН здійснюють свої функції в царині економічного й соціального співробітництва під керівництвом Генеральної Асамблеї. Рада з опіки покликана слідкувати за здійсненням державами, що управляють підопічними територіями, основних завдань системи міжнародної опіки. Міжнародний Суд – головний судовий орган ООН. Секретаріат ООН складається з генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб. ООН має 17 спеціалізованих установ. Штаб –квартира ООН розташована в Нью- Йорку. Офіційні мови Організації – англійська, французька, іспанська, російська й китайська. До складу ООН нині входить 186 держав- членів.

2. Міжнародні відносини є особливим виглядом суспільних стосунків і сьогодні розглядаються як система міждержавних і недержавних взаємодій в глобальному, регіональному масштабі або на рівні двосторонніх стосунків. Метою таких взаємодій і відповідно метою міжнародних відносин є створення сприятливих умов для функціонування і розвитку суб'єктів взаємодії (суб'єктів міжнародних відносин).

Як суб'єктів міжнародних відносин розглядають:

-національні держави

-міжнародні урядові і неурядові (недержавні) організації;

-транснаціональні корпорації;

-релігійні об'єднання;

-суспільно-політичні рухи.

Деякі дослідники звертають увагу на те, що окремі особи, діяльність яких робить сильний вплив на міжнародну взаємодію, також можуть розглядатися як суб'єкти міжнародних відносин, це так звані світові лідери, чий авторитет загальновизнаний, наприклад, колишній понтифік Іоан Павло ІІ.

Серед суб'єктів міжнародний стосунків особливе місце належить державі, оскільки саме держава презентує на міжнародній арені суспільство в цілому, а не окремі соціальні групи або організації. Держава розглядається як єдиний загальнонаціональний інститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: оголошувати війну, укладати договори про співпрацю і так далі Тому найважливішою складовою міжнародних відносин є міждержавні відносини, які випробовують на собі вплив світової економічної ситуації. Вплив окремих держави на міжнародні відносини різно, воно пов'язане з визначенням потужності держави, його міжнародною конкурентоспроможністю, що визначаєтьсяекономічним військовим потенціалом, природними і трудовими ресурсами, рівнем розвитку науки і культури, досягненнями у сфері високих технологій, рівнем соціальної стабільності. Могутність держави є показником того, які сили держава має в своєму розпорядженні і якою мірою воно може їх використовувати в стосунках з іншими державами або недержавними учасниками міжнародних відносин. Серед учасників міжнародних відносин є так звані наддержави, які отримали такий статус завдяки можливості впливати на умови існування всього людства; великі держави, які можуть робити істотний вплив на світовий розвиток; середні держави, які роблять серйозний вплив на своє близьке оточення, але такий вплив не виходить на межі регіону; малі держави, які мають досить сил для забезпечення свого суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, але їх вплив на найближче оточення слабкий; мікродержави, які не здатні захистити свій суверенітет власними силами.

У основі такого суб'єкта міжнародних відносин як міжнародні урядові організації лежать співпадаючі інтереси і цілі держав-учасників, прагнення використовувати, сукупну силу для досягнення своїх цілей. Найважливішою універсальною організацією є ООН, яка покликана сприяти стабілізації міжнародних відносин, врегулюванню конфліктів і ослабінню конфронтації між державами. Серед міждержавних регіональних об'єднань, що грають певну роль в світовій політиці, слід виділити Організацію Африканської єдності, Організація Американських держави, Порада Європи, Європейський Союз, Співдружність незалежних держав (СНД), Асоціація країн Південно-східної Азії (АСЕАН), Ліга арабських держав (ЛАГ) і ін. Неурядові організації, об'єднують людей доброї волі різних держав в справі досягнення яких-небудь загальних цілей, найбільш поширеними є різні правозахисні організації на зразок груп Хельсінкі на території колишнього Радянського Союзу. Серед неурядових асоціацій слід виділити міжнародні організації учених, громадських діячів, політиків: Римський клуб, який об'єднав представників різних країн в розгляді проблем ефективного природокористування і перспектив світового розвитку; схожі цілі переслідує і Комісія Улафа Пальмі.

Транснаціональні корпорації як суб'єкти міжнародних відносин почали розглядатися в ХХ столітті, що пов'язане з їх впливом і величезними економічними можливостями, коли, по суті, їх діяльність частенько носить глобальний характер.

Сучасні принципи міжнародних відносин закріплені в Статуті ООН і покликані стабілізувати міжнародні відносини, обмежуючи їх певними нормативними рамками. Вони не можуть бути скасовані державами в однобічному порядку або за угодою. Вони визнані всіма державами і на них грунтуються всі документи, що фіксують міжнародні угоди і домовленості. До основних принципів відносяться:

Принцип суверенної рівності держав: кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників міжнародних відносин, тобто їх право в межах власної території здійснювати державну владу без якого-небудь втручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику;

Принцип незастосування сили і загрози силоміць, який означає, що всі держави повинні стримуватися в їх міжнародних відносинах від загрози силоміць або її вживання проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави;

Принцип непорушності державних кордонів, який зводиться до трьох елементів: визнання вже існуючих кордонів, відмова від яких-небудь територіальних претензій зараз і в майбутньому, відмова від будь-яких інших посягань на кордони;

Принцип територіальної цілісності держави свідчить, що держави повинні утримуватися від будь-яких дій, направлених на порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої іншої держави, територія держави не має бути об'єктом придбання іншим держави в результаті загрози силоміць або її вживання;

Принцип самовизначення народів і націй декларує безумовну пошану права кожного народна вільно вибирати дороги і форми свого розвитку;

Принцип співпраці свідчить, що держави зобов'язані здійснювати міжнародну співпрацю в дозволі міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, а також повинні підтримувати міжнародний світ і безпеку.

У Статуті ООН зафіксовані також: Принцип невтручання у внутрішні справи держави; принцип мирного дозволу міжнародних суперечок; Принцип загальної пошани прав людини; Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;

З перерахованих принципів можна зробити вивід, що основна ідея зовнішньополітичної діяльності держави - мирне співіснування і забезпечення колективної безпеки. Інтенсивна взаємодія людини з природою, його втручання в природне середовище сприяли висуненню на одне з перших місць в міжнародних відносинах разом із завданням запобігання ядерній війні, збереження місця існування людини, що може бути досягнуте лише спільними зусиллями всіх країн і народів, тому вказана проблема стає одним з аспектів міжнародних відносин, який розглядається як додатковий принцип.