Политика и мораль

Політика і мораль — важливі  складники життя будь-якого людського

суспільства. Політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може

обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки,

як мораль, і тому змушена апелювати  до морального почуття мільйонів

людей, використовуючи його в тій чи іншій мірі.

В такій ситуації можливі спроби підкорити собі мораль, перетворити  її на

служницю політики, надати їй форми, неспроможної забезпечити власний

суверенітет.

Перетворюючись на служницю політики, виправдовуючи всі її не завжди

сумісні з людяністю й порядністю хитросплетіння, мораль переживає

ситуацію самовтрати, само-зникнення. Вона перестає бути мораллю у

власному розумінні цього слова  й примушена плентатися в охвісті

політики, погоджуючись на все нові й нові саморуйнівні для неї поступки.

В цьому випадку мораль втрачає  свою самодостатність, стаючи лише

операційно-технічним психологічним  засобом утілення політичних цілей,

які виступають як щось від початку  вище, ніж мораль, диктують їй закони,

підкоряють її собі.

Мораль, таким чином, постає тут  не якоюсь самоцінністю, а лише суто

технічним, підпорядкованим моментом політичної діяльності. Через це вона

не може більше оберігати індивіда й маси від дій аморальних. Питання  про

добро і зло вирішується віднині  не в категоріях моральної свідомості, а

виключно в категоріях політичної доцільності, стають її частковим

моментом. Політична доцільність  передбачає: все, що сприяє досягненню

політичної мети,— є благо, все, що цьому перешкоджає,— є зло. Політична

мета починає виправдовувати політичні засоби.

Мораль цілком розчиняється в політиці й зникає як самостійний феномен

суспільного життя, витруюючись пропагандистським  апаратом із свідомості

людей. Моральні оцінки будь-якого  явища скрізь замінюються оцінками

політичними. Політика, торжествуючи свою перемогу над мораллю, вважає (й

не без підстави), що остання  є лише її частиною, причому підлеглою, яка

не має права судити ціле.

Політизована мораль, як свідчить досвід історії, незмінно призводить до

аморальної політики, що ґрунтується  на духовній залежності та

аморальності широких мас людей, котрі добровільно або з примусу  поміняли

моральні норми на політичні  настановлення поточного моменту.

1. Питання можливості співвідношення політики та моралі

Питання про пріоритет політики чи моралі розв'язувалося протягом усієї

історії людства і, як правило, на користь  політики. З міцністю передсуду

закріпилося уявлення про те, що до політики мало застосовні моральні

критерії, а політик, котрий керується  моральними нормами, наперед

прирікає себе на невдачу. В цьому  положенні є певний елемент істини.

Справді, в ході досягнення поставленої  мети політик, котрий не гребує

будь-якими порушеннями норм моралі, абсолютно вільний внутрішньо у

виборі засобів, що забезпечують найкоротший  шлях до мети, й, можливо,

легко досягне її, на відміну від  свого моральнішого конкурента,

обплутаного, з точки зору принципового «амораліста» від політики, пового «амораліста» від політики,

всілякими «хибними» догмами добра та людяності.

В той же час мета, досягнута  засобами ганебними й огидними, переживає

процес внутрішнього морального переродження, навіть якщо початкове й

була справедливою. Вона немовби  несе в собі погану спадковість засобів,

перетворюючись із безпосереднього  ідеалу добра на його абстрактний  знак,

мертвий фетиш, що вимагає нових і нових жертв.

Стаючи служницею політики, мораль чинить акт історичного самогубства, і

якщо ще й залишається в змісті політики, то тільки на правах своєрідних

правил внутрішнього розпорядку у  внутрішньогрупових стосунках між

«своїми», правил, які виступають скоріше  умовними й постійно

порушуваними регуляторами й орієнтирами  «внутрішньовидової» боротьби.

Ці жалюгідні рештки моралі вирізняються завидною гнучкістю, що доходить

до абсолютної аморальності. Виникає  чиста етика обставин і ситуацій, що

цілком зливається з доцільністю  й животіє лише як слабке психологічне

виправдання. При цьому мораль до решти втрачає скільки-небудь вирішальну

роль у регулюванні поведінки  особистостей, соціальних груп, класів,

суспільства в цілому.

Мораль не може бути засобом досягнення будь-яких політичних цілей,

навпаки, саме політика має бути засобом  досягнення ідеалів моралі як

мети. В гуманному й демократичному суспільстві не політика диктує умови

моралі, а саме мораль визначає цілі, методи й характер політики. Так

створюються умови для порятунку  людства від катастроф ядерного віку,

досягнення громадянського миру, зняття запеклості ідейної боротьби в

суспільстві. Аморальна ж політика неминуче виховує аморальні маси,

формує аморальні стосунки серед  людей, відтворює найгірші людські риси.

2. Мораль і політика як соціальні регулятори

суспільного життя

Мораль і політика відносять  до найбільш ранніх соціальних регуляторів

суспільного життя. Зближує їх те, що і та і інша відносяться до сфери

соціального вибору, тому достатньо  рухомі та мінливі. Їх зміст

зумовлений впливом багатьох факторів, починаючи від історичних і

соціокультурних і закінчуючи суб’єктивими уявленнями і випадками.

Мораль і політика – це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів.

Впорядкування поведінки людей  здійснюється за допомогою моральних  і

політико-правових норм (загальних  правил, еталонів, взірців поведінки),

які є загальнообов’язковими для  всіх людей. Однак моральні та політичні

норми розрізняються способом формування і засобами реалізації.

Низька мораль «низів», розбещеність народу аморальною політикою неминуче

породжують серйозні перепони на шляху  найсміливіших реформаторських

планів «верхів», оскільки будь-які  плани керівників виконуються

мільйонами простих людей, котрі  володіють певним рівнем моралі (совістю,

почуттям обов'язку, порядністю і  т. д.). Наша країна, прокламуючи

сьогодні ідеали гуманізму й  демократії, не може розраховувати  на

ефективність своєї екологічної, соціальної й правової політики без

багаторічної, важкої, але життєво  необхідної роботи задля виховання  всіх

громадян і прищеплення їм елементарної чесності, совісності йприщеплення їм елементарної чесності, совісності й

порядності.

Без постійного культивування поваги до людської особистості та її прав,

співчутливості до нещасних, самотніх та убогих, сорому за власні

непорядні вчинки, здатності до розумного  самообмеження, самокритичного

погляду на власну персону неможливо  створити цивілізоване суспільство.

Тільки моральне оновлення поряд  із фундаментальними економічними й

політичними реформами спроможне  забезпечити нашій країні пристойне місце в світовому співтоваристві, порятувати далекосяжні плани реконструкції

країни від ударів об рифи дрімучого  егоїзму, підлоти, безсовісності,

недбальства, лінощів, апатії, озлоблення й підозріливості.

Труднощі, які переживає країна, все ж не перетворюють людську

особистість на просту функцію суспільних обставин, маріонетку процесів,

що відбуваються в суспільстві. Ці процеси за всієї їхньої драматичності

не скасовують свободу людської особистості, не позбавляють її можливості

вибору. Моральна активність особистості  — це насамперед свобода

вибирати: ту чи іншу життєву позицію, ту чи іншу систему моральних

цінностей, ті чи інші ідеали.

Водночас вільний вибір передбачає й відповідальність людини за всі

можливі соціальне значущі наслідки такого вибору. Не кожна особистість

здатна взяти на себе таку відповідальність. Іноді людина навіть

зрікається свободи, розраховуючи заразом позбутися й відповідальності.

Виникає явище своєрідної «втечі від  свободи», коли індивід прагне

обминути саму ситуацію морального вибору, намагаючись перекласти цей

тягар на іншого.

Виносячи каральний присуд «застарілим» моральним нормам, вони виносили

жорстокий присуд і самим собі. Процес гуманізації нашого суспільства

немислимий без пріоритету моралі, законності й правопорядку, які не

можуть бути принесені в офіру  ніяким кон'юнктурним, політичним та

ідеологічним міркуванням.

Висновок

Таким чином, політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може

обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки,

як мораль, і тому змушена апелювати  до морального почуття мільйонів

людей, використовуючи його в тій чи іншій мірі.

Політизована мораль, як свідчить досвід історії, незмінно призводить до

аморальної політики, що ґрунтується  на духовній залежності та

аморальності широких мас людей, котрі добровільно або з примусу  поміняли

моральні норми на політичні  настановлення поточного моменту.

Стаючи служницею політики, мораль чинить акт історичного самогубства, і

якщо ще й залишається в змісті політики, то тільки на правах своєрідних

правил внутрішнього розпорядку у  внутрішньогрупових стосунках між

«своїми», правил, які виступають скоріше  умовними й постійно

порушуваними регуляторами й орієнтирами «внутрішньовидової» боротьби.

Мораль не може бути засобом досягнення будь-яких політичних цілей,

навпаки, саме політика має бути засобом  досягнення ідеалів моралі як

мети. В гуманному й демократичному суспільстві не політика диктує умови

моралі, а саме мораль визначає цілі, методи й характер політики. МоральМораль і політика – це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Впорядкування поведінки людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, взірців поведінки)які є загальнообов’язковими для всіх людей. Однак моральні та політичні норми розрізняються способом формування і засобами реалізації.

Без постійного культивування поваги до людської особистості та її прав,

співчутливості до нещасних, самотніх та убогих, сорому за власні

непорядні вчинки, здатності до розумного  самообмеження, самокритичного

погляду на власну персону неможливо  створити цивілізоване суспільство.

Тільки моральне оновлення поряд  із фундаментальними економічними й

політичними реформами спроможне  забезпечити нашій країні пристойне місце в світовому співтоваристві, порятувати далекосяжні плани реконструкції

країни від ударів об рифи дрімучого  егоїзму, підлоти, безсовісності,

недбальства, лінощів, апатії, озлоблення й підозріливості.

 

  Співвідношення політики  і моралі як регуляторів суспільного  життя і засобів соціалізації  людини     

 

     Проблемами  оптимальної взаємодії політики  і моралі на різних етапах  розвитку суспільно-політичного  життя переймалися філософи та  історики, соціологи й політологи. З огляду на необхідність досягнення  гармонійної взаємодії між політикою  і мораллю важливе значення  має з´ясування причин, що зумовили  розрив між ними, аналіз форм  взаємодії практично-політичної  діяльності людей із загальнолюдською  мораллю, єдність яких забезпечує  гуманістичне регулювання співвідношення  цілей та засобів у політиці.

     Проблема співвідношення  політики і моралі є однією  з найскладніших в історії  суспільно-політичної думки. Сенс  полягає у визначенні сумісності  цих форм соціальної практики. Дійсно, залежно від конкретно-історичних  умов ступінь збігу норм моралі  і політичних принципів може  бути різним. Мораль і політика  є формами соціального життя,  сама природа яких не завжди  передбачає їх збіг. Якщо мораль  орієнтована на гармонізацію  суспільних інтересів, то політика  скерована на підпорядкування  однієї волі іншій із застосуванням  насильства. Отже, співпорядкованість інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики й моралі, і навпаки[5].

          Політика - форма суспільної свідомості  і діяльності має багато вимірів.  Не тільки теорія політики, що  понятійним засобом відобразила  багатомірність предмету науки,  але й реально використовуваний  політичний інструментарій, з допомогою  якого політична свідомість втілюється  в дійсність, матеріалізується  в конкретному виді діяльності - економічна політика, технологічна, національна, екологічна, соціальна,  культурна, демографічна та ін. Одним з найважливіших «вимірів»  політики, критерієм її ефективності  є мораль. Мораль - це форма суспільної  свідомості і сфера індивідуальної  свідомості особи, що становить  сукупність висловлених в нормах, принципах, категоріях і ідеалах  моральних вимог, на основі  яких суспільство і особистість  виробляють оцінки людської поведінки,  явищ соціального і духовного  життя. Будучи формою суспільної  і індивідуальної свідомості  і видом суспільних відносин, мораль своїми принципами і  нормами, ідеалами регулює поведінку  людини в її сімейно-побутовій,  трудовій, громадянській, політичній  життєдіяльності. Етичне поняття  - добро, справедливість, обов'язок, честь, совість, шляхетність не  тільки висловлює оцінку політичної  діяльності держави, влади, тієї  або іншої політичної партії  або політичного руху, але й  виступає «стимулятором» або  ж «регулятором» політики і  політиків, що служать предметом  такої оцінки. Моральна свідомість суспільства тісно взаємодіє і переплітається з політичною свідомістю, санкціонує або ж засуджує мотиви, практичну діяльність і результати політичного курсу, що реалізується, здійснює етичну експертизу політичних програм, висвітлює особисті якості політичних діячів, визначає міру їх моральної і соціальної надійності[3].