Политология как наука

Суб´єкт і об´єкт політики 
   Суб´єкт політики — це дійова особа, соціальна група чи організація, які, маючи певні інтереси, використовуючи певні засоби, проявляють себе у сфері політики. Стосовно цього існують різні погляди. Одні взагалі не схильні окремо розглядати суб´єкти політики, вважаючи за доцільне зосередитися на проблемах влади, політичної системи, політичних рішень, дій тощо; деякі суб´єкти згадуються при цьому побіжно, без розкриття їхніх характерних ознак. Інші вживають термін "суб´єкт" стосовно лише окремих суб´єктів — таких, як особа, соціальні спільноти, залишаючи поза увагою інші, а це не дає змоги виявити специфіку і роль усіх суб´єктів у політичному процесі. 
   Тим часом є необхідність не лише дати повний перелік дійових осіб у сфері політики, а й виявити ступінь і особливості включення кожної з них у політичне життя. 
   Суб´єктами політики є: особа, політичні лідери, політична еліта, соціальні спільноти, етнонаціональні спільноти, громадські рухи, громадські організації, політичні партії, регіон, держава. 
   Крім поняття "суб´єкт політики", в політології існує і поняття "об´єкт політики", яке тісно пов´язане з поняттям "суб´єкт" і яке потребує спеціального розгляду. 
   Об´єкт політики — це особа, група суспільства чи організація, на які впливає суб´єкт політики. Іншими словами, суб´єкти політики, перелік яких дано вище, є і об´єктами політики. Слід відзначити або виділити притаманну їм усім ознаку: суб´єкти є одначасно й об´єктами політики, а об´єкти — суб´єктами. Пояснюється це реально існуючими в суспільстві чинниками. 
   Перший з них полягає в тому, що суб´єкт політики діє не в якомусь вакуумі, а в цілком конкретних умовах даної держави: на нього впливають стан економіки і культури, суспільні відносини і т. ін., і в своїй діяльності він не може не враховувати цього впливу, стаючи, таким чином, об´єктом політики. 
   Варто врахувати й інший чинник: у своїй діяльності суб´єкт політики зустрічає не лише підтримку тих сил, які поділяють його погляди і наміри, а й протидію інших суб´єктів політики, які не згодні з його намірами і діями й самі проявляють політичну активність. І в умовах підтримки, і в умовах протидії суб´єкт політики стає об´єктом політики. 
   Той факт, що суб´єкти політики існують у діалектичній єдності, має неабияке значення для розуміння будь-якої політичної події: лише розгляд діяльності політичного суб´єкта і як об´єкта, на який впливають інші суб´єкти, дає змогу достатньо повно з´ясувати причини, характер і наслідки політичної діяльності. З урахуванням такої єдності доречно дати класифікацію суб´єктів і об´єктів політики. 
   Особа — це первісний суб´єкт і об´єкт політики. 
   Політичний лідер — це персоніфікований суб´єкт і об´єкт політики, здатний суттєво впливати на політичні процеси і водночас змушений враховувати вплив середовища, в якому він діє. 
   Політична еліта — це група осіб чи прошарок суспільства, які стоять при владі або протидіють владі; їхня діяльність має вирішальне значення для вироблення і здійснення державної політики. 
   Соціальна спільнота — це основний суб´єкт і об´єкт політики, адже політика здійснюється в інтересах або ж усупереч інтересам великих груп суспільства. 
   Етнонаціональна спільнота — це суб´єкт і об´єкт політики, що ґрунтується на ідеї національної самосвідомості, яка проявляється певною мірою і яку підтримує або придушує влада. 
   Громадський рух — це неформальний суб´єкт і об´єкт політики, який виникає і проявляє себе як відгук на потреби суспільства та окремих його частин. 
   Громадська організація — це усталений, сформований суб´єкт і об´єкт політики, який сприяє розвиткові трудової, соціальної і політичної активності й самодіяльності своїх членів, захищаючи їхні інтереси. 
   Політична партія — це політизований, колективний суб´єкт і об´єкт політики, який має свою платформу і чітку структуру, він включений у політичні процеси і має схильність до взяття влади. 
   Регіон — це своєрідний у межах держави суб´єкт і об´єкт політики, який поєднує в собі і загальнодержавні, і місцеві ознаки та інтереси. 
   Держава — це офіційно визнаний суб´єкт і об´єкт політики, який діє через свої законодавчі, виконавчі й судові органи, забезпечує життєдіяльність суспільства в усіх його сферах і є об´єктом для всіх попередніх суб´єктів політики. 
   Кожний суб´єкт і об´єкт політики проявляє себе у сфері політичного життя не лише як такий, що має специфічні для даної категорії риси і властивості, а й такий, що несе і виявляє риси та властивості інших суб´єктів і об´єктів. Іншими словами, не існує суб´єкта чи об´єкта в "чистому" вигляді, і тому розгляд їх як окремих категорій є умовним і потрібен лише для характеристики особливостей кожного. 
   Особа як первісна клітинка суспільства є одночасно і складовою частиною певної соціальної чи етнонаціональиої спільноти, нерідко учасником громадського руху, громадської організації чи політичної партії. І особа, і, тим більше, політичний лідер, крім усього цього, виходять на рівень категорії "держава", маючи відношення до формування законодавчих органів і до формування державної політики. Причетність до соціальної чи етнонаціональиої спільноти стає основою для входження в певний рух, в організацію, партію і т. ін. 
   Можна простежити і зворотний вплив, зворотний зв´язок. Усвідомлення причетності до певної соціальної чи етнонаціональної спільноти, руху, організації чи партії впливає на вироблення цілком конкретних особистих якостей у людини. 
   Звичайно, що один і той же носій рис і властивостей (особа, спільнота і т. ін.) проявляє себе і як суб´єкт, і як об´єкт не завжди однаково. Усе залежить від обставин, в яких розгортається його політична діяльність. 
   Узяти хоч би особу. Ще стародавні мислителі по-різному розуміли її можливості в політичних справах. Платон, наприклад, вважав, що політика доступна лише "мудрим", філософам від народження, що вона — "царське мистецтво" і простим людям не доступна. Арістотель, навпаки, розглядав людину як істоту політичну, бо, за його твердженням, "за межами політики живуть лише звірі і боги". Таким чином, співвідношення "суб´єкт — об´єкт" тлумачилось у першому випадку як заперечення здатності звичайної людини виявити себе в політичній сфері, а в другому — як обов´язковість, невідворотність участі кожного в політиці. 
   Усі наступні історичні епохи дають незаперечне підтвердження того факту, що власті намагалися відсторонити людину від політики, а людина прагнула через участь у політичних процесах відстоювати свої інтереси. Не стала винятком у цьому і радянська система, яка формально проголосила народовладдя, а насправді громадяни перебували в стані політичного відчуження, вони не брали участі ні у виробленні, ні в здійсненні політики. 
   Розпад СРСР і утворення на його терені незалежних держав відкрили широкі можливості для політичної емансипації особи. З об´єкта політики вона все більшою мірою перетворюється на суб´єкта. Це добре видно на прикладі України. 
   Для особи в умовах України є характерним значні розбіжності в ступені причетності до політичних процесів. Частина громадян (за кількістю — незначна) прагне скористатися свободою слова і світогляду і стає на рівень активної участі в політиці (прагнення стати депутатом, входження´ до політичної партії тощо); інша частина дуже інертно ставиться до політики, зводячи свою участь у ній до голосування на виборах. Ще одна — третя частина громадян (досить значна) — дуже негативно ставиться і до політики, і до політиків, вбачаючи в них причину всіх своїх бід. Невипадково саме ці дві останні категорії громадян визначають стан особи в політичних процесах: якщо й дія, то дія суперечлива, непослідовна. 
   По-новому складається співвідношення "суб´єкт — об´єкт" у діяльності сучасних політичних лідерів. В умовах тоталітаризму й авторитаризму їх було, по-перше, небагато, а по-друге, вони прагнули будь-що проявити себе як суб´єкти політики. Останнє і привело їх до численних суб´єктивістських помилок. Нинішні політичні лідери України — від керівника громадського руху до Президента, прагнуть, як правило, якомога повніше врахувати думки, настрої і вимоги інших суб´єктів політики, певним чином балансуючи на понятті "суб´єкт — об´єкт", стаючи таким чином і об´єктами політики. 
   Процес формування лідерства в Україні йде суперечливо. Спостерігається тенденція до збільшення кількості лідерів (поява значної кількості партій, вибори в депутати на альтернативній основі, збільшення кількості мітингів, очолюваних своїми лідерами, і т. ін.) при недостатній якості їх, невисокому престижі. Більшість лідерів повторюють суб´єктивістські помилки своїх попередників, прагнуть проявити себе переважно як суб´єкти політики, якнайефектніше "подати" свою фігуру і найменшою мірою дбають про те, щоб виразити інтереси тих, хто висунув їх у лідери. 
   Змінюється політичний статус соціальних спільнот. Донедавна офіційна пропаганда СРСР проголошувала, що робітничий клас — це політичний авангард суспільства, що колгоспне селянство й інтелігенція — це активна політична сила, а насправді всі вони були переважно об´єктами політики. Цифри кількості робітників і селян у Радах, "факти" їхньої участі у пресі тощо були звичайнісінькою бутафорією. Як суб´єкти політики соціальні спільноти України в сучасних умовах проявляють себе значно повніше. Це видно і на фактах політичних страйків гірників, і на функціонуванні оновлених виробничих профспілок, і в політико-культурницькій діяльності інтелігенції. 
   Що стосується етнонаціональних спільнот, то їхня причетність до політики змінилася докорінно. В Україні, як і в інших колишніх республіках Союзу, вважалося, що ленінська національна політика — єдино правильна, здійснюється в інтересах усіх націй, народностей і національностей, і етнонаціональним спільнотам нічого не залишилося, як іти в руслі цієї політики, тобто бути її об´єктами. Створення суверенної української держави вивело український народ на шлях самостійної національної політики, він став творцем власної долі, активним суб´єктом політики. 
   У своєрідному становищі щодо тандему "суб´єкт — об´єкт" опинилися політичні партії. Переважно поспіхом створені, вони раптом одержали змогу визначити свою політику, тобто стати суб´єктами політики. Та процес виявився непростим: в умовах офіційної багатопартійності вони не всі і не відразу сформулювали власні програми, були на початковому етапі значною мірою об´єктами політики, зазнаючи впливу зовнішніх сил, тобто інших суб´єктів, зокрема, соціальних спільнот, у надрах яких вони зароджувались. А більш-менш оформившись, зважилися на боротьбу за владу, тобто почали схилятися в бік суб´єктів політики. Протиріччя, крайнощі у співвідношенні "суб´єкт — об´єкт" — одна з причин слабкості і непопулярності політичних партій в Україні. 
   Не обійшли протиріччя та крайнощі й саму державу, яка є вирішальним суб´єктом і об´єктом політики. Держава в особі своїх законодавчих органів виявила велику активність у видаванні законів, постанов і розпоряджень, тобто в плані функціонування як суб´єкт політики. Але при цьому не створила механізмів, які б давали змогу сприймати запити громадян, враховувати інтереси регіонів, тобто стати об´єктом політики. Тому далеко не всі політичні дії держави відповідають назрілим потребам суспільства, багато рішень залишається на папері, і від цього страждає авторитет держави як суб´єкта політики в очах населення. 
   Загальний висновок щодо співвідношення "суб´єкт — об´єкт": для зваженої, послідовної політичної діяльності важливим є поєднання обох елементів. Суб´єкт лише тоді зможе проявити себе повною мірою, якщо він буде враховувати оточення, діяльність інших суб´єктів, тобто якщо буде виступати одночасно і як об´єкт політики.

4. Рівні існування політики

В політології розрізняють  три рівні існування політики:

Мегарівень охоплює світовий політичний процес у всіх його взаємозв’язках і опосередкуваннях, весь геополітичний простір, міждержавні відносини і міжнародну політичну проблематику. На цьому рівні аналізується діяльність міжнародних суб’єктів політики та використовуються загальнофілософські методологічні підходи.

Макрорівень характеризує функціонування політики в національно-державному та регіональному масштабі. Об’єктом аналізу стають центральна і місцева  влада. На цьому рівні застосовуються структурно-функціональний, системний, порівняльний, комунікаційний та інші методи дослідження.

Мікрорівень охоплює окремі організації-партії, профспілки, корпорації тощо. Це такий рівень аналізу політики, що є максимально наближеним до місцевого матеріалу, дозволяє проводити конкретні соціологічні дослідження і процедури: узагальнення статистичних даних, анкетування, контент-аналіз політичних документів (партійних програм, правових актів тощо).

Політика  і суспільство

Політика тісно пов´язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією.

Відносини між політикою  та економікою, як доводять теоретичні розробки західних та вітчизняних політологів, слід розглядати не в розрізі залежності політики від економіки (марксистський  підхід), а з огляду на їхню взаємозалежність і взаємопов´язаність.

У тісних відносинах перебуває  політика із суспільною мораллю. Трагічні сторінки вітчизняної історії XX ст. свідчать: якщо політика нехтує загальнолюдськими  цінностями на користь класових, групових, корпоративних інтересів, тоді різко  деформується суспільна мораль. За сталінщини, наприклад, нормою вважали  доноси, зраду друзів і родичів, зневажання людської гідності. Поєднання політики із загальнолюдською мораллю, характерне для демократичних країн, досягається  консенсусом, компромісами, цивілізованим  ставленням до опозиції, запереченням фанатичної жертовності.

Взаємозалежність політики і права має суперечливу природу. З одного боку, право може бути використаним проти політичних опонентів, стати  знаряддям антидемократичної політики. З іншого — саме право визначає межі й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, забезпечує стабільність політичного режиму.

Взаємозв´язок політики та релігії простежується в діяльності громадських об´єднань, політичних партій, програми яких містять релігійні ідеї або віровчення. Останнім часом зближення політичних і релігійних позицій, особливо в поліконфесійних суспільствах, до яких належить і Україна, відбувається довкола ідеї екуменізму — єднання зусиль усіх конфесій для досягнення соціальних суспільних і політичних цілей, спрямованих на консолідацію й забезпечення добробуту суспільства.

Невід´ємним спрямуванням діяльності будь-якої держави є культурна політика, покликана задовольняти культурні потреби широких мас населення, сприяти культурному прогресу шляхом цілеспрямованого розвитку науки, освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації.

Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна політика — система заходів, здійснюваних державою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному  законодавстві, рівень якого значною  мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є  пошук і впровадження нових природозберігаючих технологій. Для України серйозними проблемами є фінансування природоохоронних заходів, відшкодування заподіяних громадянам збитків тощо. Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а є об´єктами свідомого політичного керівництва й управління.

За сучасних умов суспільно-політичного  розвитку, коли людство винайшло потужні  демократичні регулятори політичних відносин і політичної діяльності, політика покликана бути засобом регулювання  економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства  на мінімальну конфліктність й максимальну  життєздатність суспільних процесів.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної  політики:

·        оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

·        гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

·        демократизм і моральність у здійсненні політики;

·        громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

- конкретно історичні  умови розвитку соціуму, геополітичні  умови й географічне розташування  держави;

- рівень участі чи відчуження  населення щодо влади й державно-суспільних  справ;

- спрямованість національної  ментальності, рівень розвитку політичної  та правової свідомості;

- етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

- відповідність політичних  ідеалів і завдань історичній  традиції, політичним цінностям  певного суспільства, а також  принципам гуманізму й соціальної  справедливості;

- реальна міжнародна ситуація  і ставлення до держави світової  громадськості.

Перехід до чесної та гуманної політики є складним і тривалим процесом, тісно пов´язаним із корінними змінами у свідомості мас. Особливо це стосується тих країн, які перебувають на стадії переходу від тоталітаризму до демократії, від закритих до відкритих суспільств.