Господарське законодавство, його система, ознаки та джерела

Різноманітний характер господарських правовідносин зумовлює існування широкого кола їх учасників  — суб'єктів господарського права.

Суб'єкти господарського права —  це учасники гос-

подарських правовідносин, які  на основі юридично відособленого майна  безпосередньо здійснюють передбачену  законодавством і статутом господарську чи управлінську діяльність.

Основними видами суб'єктів господарювання відповідно до Господарського кодексу України (ст. 55— 57, ст. 73, 74, 78, 80, 93, 113) є:

— підприємства всіх форм власності, державні та комунальні унітарні підприємства, господарські товариства, підприємства колективної власності, приватні, та їх структурні підрозділи;

— об'єднання підприємств (асоціації, трести, синдикати, концерни, корпорації, конгломерати та ін.);

— органи державної влади і управління з управління економікою;

— фінансово-кредитні установи (Національний банк, комерційні банки, ощадний банк);

— посередницькі організації (біржі, брокерські контори, аудиторські  кампанії);

— фізичні особи —  підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення підприємства.

Серед суб'єктів господарського права найважливіша роль належить підприємству, як основній ланці народного господарства України.

Підприємство — самостійний  суб'єкт господарювання, який має  права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність з метою отримання відповідних прибутків (доходів). Підприємство має право здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України та відповідають статуту. Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також ідентифікаційний код (ст. 62 ГКУ).

Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України за формами власності  підприємства поділяються на: приватні (засновані на власності фізичної особи); колективні (засновані на власності трудового колективу підприємства); господарські товариства (акціонерні, командитні, з обмеженою відповідаль-

ністю, з додатковою відповідальністю); підприємства, засновані на власності об'єднання громадян; комунальні (засновані на власності відповідної територіальної громади); державні (засновані на державній власності), в тому числі казенні підприємства.

Окремі підприємства як суб'єкти господарського права можуть на добровільних засадах об'єднатися у великі виробничі, комерційні, торгові, наукові комплекси для виконання робіт і виробництва окремих товарів та надання послуг.

Фінансово-кредитні та посередницькі  установи займаються забезпеченням  кредитування суб'єктів господарської  діяльності, інвестування об'єктів підприємництва, страхування, комерційними та посередницькими послугами, біржовою торгівлею тощо.

Суб'єктами господарського права є органи державної влади  та управління, а саме: Кабінет Міністрів  України, міністерства та відомства, місцеві органи управління економікою, виконкоми, місцеві державні адміністрації та ін. Вони мають право видавати господарські правові акти, регламентують господарські відносини, контролюють діяльність підприємців.

У структурі суб'єктів  господарського права особливе місце належить громадянам України, іноземцям і особам без громадянства, які відповідно до законів України можуть створювати підприємства, фірми, займатися торгівлею, підприємницькою діяльністю і надавати послуги.

Суб'єкти господарського права мають право провадити господарську, торговельну та комерційну діяльність, мати фінансові, основні фонди та цінності, статут, печатку, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банках України та за кордоном, розпоряджатися своїм майном, вони мають вчасно надавати податковим органам декларацію щодо прибутків, сплачувати податки, обов'язкові платежі та ін. Всі суб'єкти господарської діяльності мають право володіння, розпорядження та користування предметами господарської діяльності, трудовими, фінансовими, матеріальними ресурсами. Проте всі вони функціонують на основі Господарського Кодексу України та

інших правових актів  і законів, підзаконних актів, статутів, рішень, постанов, положень та інструкцій, які мають імперативний, тобто  обов'язковий характер і забезпечені силою держави.

 

4. Господарське законодавство, його система, ознаки та джерела.

 

В умовах переходу до ринкової економіки, здійснення приватизації та перетворення державної власності  в приватну виникла необхідність у прийнятті Господарського кодексу України та пакету законів, які формують нові господарські, економічні, політичні та фінансові процеси функціонування ринкової економіки.

Господарське законодавство  — це система економічних і  правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють різні галузі народного господарства. Більша частина цих нормативних актів включає норми трьох і більше галузей права.

Наприклад, у прийнятих  Верховною Радою України нових  Господарському та Цивільному кодексах України 2003 року передбачено норми фінансового, господарського, цивільного, адміністративного та трудового права.

Основні засади господарської  діяльності передбачені Господарським  кодексом України, але разом з  тим господарсько-правові норми можуть також прийматися органами державної влади і управління усіх рівнів, господарськими органами, що функціонують на засадах господарського розрахунку, та промисловими об'єднаннями, міністерствами, фінансовими органами та об'єднаннями, підприємствами, організаціями і громадянами.

Господарсько-правові  норми є різновидом загальних  правових норм і характеризуються такими ознаками:

— вони встановлюються державою та забезпечуються державним примусом;

— покладають на суб'єкта господарських відносин певні права та обов'язки;

— встановлюють певні  правила поведінки, приписи, щодо їх використання та виконання усіма  суб'єктами господарських правовідносин;

— мають бути закріплені нормативним актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.

Господарсько-правові норми поділяються на такі види: заборонні, зобов'язуючі та уповноважуючі.

Заборонні норми передбачають недопускання певних дій, які порушують  господарські норми права; зобов'язуючі — наставляють суб'єктів господарських  відносин вчинювати певні дії; уповноважуючі — дозволяють вчинювати певні дії відповідним органам та службовим особам на їх розсуд, але відповідно до закону.

Вся господарська діяльність в Україні регулюється нормативними актами, які є джерелами господарського права.

Нормативний акт —  це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який встановлює чи відміняє норму господарського права. Відповідно до Закону України «Про інформацію» всі нормативні акти мають бути опубліковані та зареєстровані.

Нормативними актами, що регулюють господарську діяльність в Україні, є:

1. Конституція України.  Конституцією регулюються питання  господарської діяльності у статтях  про власність, підприємництво, визначається  компетенція органів державної  влади, Президента, Верховної Ради  та Кабінету Міністрів України.

2. Закони, що регулюють  господарські відносини, розподіляються  на:

— закони, що регулюють  загальні питання господарської  діяльності (закони України «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про бюджетну систему України», «Про відновлення  платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» тощо);

— закони про окремі види господарської діяльності («Про зовнішньоекономічну  діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін.);

— закони про окремі види і відносини в господарській діяльності. До них належать нормативні акти господарського законодавства, втіленні в господарському, бюджетному, повітряному, водному, земельному, лісовому та інших кодексах України.

В системі господарського законодавства слід розрізняти законодавчі акти та підзаконні нормативні акти. До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. До підзаконних нормативних актів — укази та розпорядження Президента; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств з господарської діяльності у вигляді наказів, інструкцій, положень; нормативні акти місцевих рад народних депутатів і місцевих адміністрацій.

Якщо розглядати систему всіх законів і підзаконних актів України з питань господарського законодавства, то їх можна поділити на групи нормативних актів, які..регулюють:

— господарську діяльність підприємств, організацій, установ, об'єднань;

—оподаткування;..договірні..відносини;

—фінансову..діяльність;

—зовнішньоекономічну..діяльність;

—страхування;

—господарські..спори;

—антимонопольну..діяльність.

Важливе значення в сучасних умовах трансформації ринкових відносин на Україні має прийняття в 2003 році Господарського та Цивільного кодексів України, які набирають чинності 1 січня 2004 року.

Так, Господарський Кодекс України встановлює відповідно до Конституції  України правові основи господарської  діяльності або господарювання, які  базуються на різноманітності господарювання різних форм власності, де предметом регулювання є

господарські відносини, що виникають у процесі організації  та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ст. 8, 10 Господарського кодексу України  держава, органи державної влади  та органи місцевого самоврядування не можуть бути суб'єктами господарювання, однак держава повинна впроваджувати  основні напрямки економічної політики якими є:

— структурно-галузева політика, яка повинна бути спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі  народного господарства, удосконалення  міжгалузевих та внутрішньогалузевих  пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення;

— інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам  господарювання необхідних умов для  залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

— амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам  господарювання найбільш сприятливих  та рівноцінних умов забезпечення процесу  простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно  на якісно новій техніко-технологічній основі;

— політика інституційних перетворень, спря-

мована на формування раціональної багатоукладної економічної  системи шляхом трансформування  відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

— цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою  забезпечення еквівалентності в  процесі реалізації національного  продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

— антимонопольно-конкурентна  політика, спрямована на створення  оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

— бюджетна політика, спрямована на оптиміза-цію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості під час перерозподілу національного доходу;

— податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;