Організація обліку та аудит готової прдукції та її реалізації

Реалізованою продукцією підприємства рахується продукція (товари, роботи, послуги), за яку покупцеві (замовнику) пред’явлені розрахункові документи. Пред’явленими розрахунковими документами (покупцю, замовнику) вважаються документи з моменту їх подачі в установу банку (при умові здійснення розрахункових операцій через установи банків) або передачі їх покупцеві (замовнику) у відповідності з умовами, передбаченими договором (контрактом), тобто, без участі установ банків.

Якщо покупець (замовник) по умовам договору отримує продукцію  безпосередньо на підприємстві-виробнику, то така продукція вважається реалізованою після видачі та відповідного оформлення та пред’явлення покупцю-замовнику  розрахункових документів.

Реалізованою продукцією також вважається продукція, за яку  підприємство-продавець отримало оплату у формі авансових платежів.

Підприємства, що здійснюють свою діяльність у сфері торгівлі та громадського харчування, де розрахунки за товари та продукцію здійснюються готівкою, дохід і валовий дохід від реалізації визначають в міру отримання готівки.

Визначення результатів  реалізації по методу нарахування наближає застосовувану в Україні систему  обліку та статистики до загальноприйнятої  в міжнародній практиці.

Таким чином, реалізованою продукцією (роботами, послугами) вважається продажна вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), вказана в оформлених як обґрунтування  для розрахунків з покупцями (замовниками) документах, або продажна вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), зарахована як оплата на рахунки підприємств в установах банків.

У відповідності з  таким трактуванням в поняття  “реалізована продукція” внесено  зміну до обліку реалізованої продукції.

Для відображення собівартості реалізованої продукції введений активний рахунок №90 “Собівартість реалізації”, який в кінці звітного періоду списується на зменшення фінансових результатів підприємства (в дебет рахунку №79 “Фінансові результати”). Для відображення податків на додану вартість, акцизного збору використовується рахунок №70 “Дохід від реалізації” (в дебет рахунка), витрати на збут продукції обліковуються на рахунку №93 “Витрати на збут” та списуються з кредиту на зменшення фінансових результатів (в дебет рахунку №79 “Фінансові результати”). Доходи від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображаються на кредиті рахунку №70 “Доходи від реалізації”, субрахунок №701 “Доходи від реалізації готової продукції”. Для отримання фінансових результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) в кінці звітного періоду отримане сальдо (на кредиті) рахунку №70 “Доходи від реалізації” списуються на активно-пасивний рахунок (кредит) №79 “Фінансові результати”.

У зв’язку з реалізацією  продукції підприємство здійснює витрати, пов’язані з вивозом цієї продукції своїм транспортом. Ці витрати відносяться на рахунок підприємства та включаються до складу витрат на збут.

Вивіз відвантаженої  продукції можливий також і транспортом  сторонньої організації. Дана операція відображається на дебеті рахунку №93 “Витрати на збут”, – кредиті рахунку №63 “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”.

В склад збутових витрат (дебет рахунку №93 “Витрати на збут”), пов’язаних з реалізацією продукції (збутом), товарів, робіт, послуг включаються:

• витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
• витрати на ремонт тари;
• оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
• витрати на рекламу та маркетингові дослідження;
• витрати на передпродажну підготовку товарів;
• витрати на командировочні працівникам, зайнятим збутом;
• витрати на утримання основних засобів, інших нематеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
• витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) у відповідності з умовами договорів (базису) поставки;
• витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут продукції в торгових організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат:

• адміністративних, направлених на обслуговування та управління підприємством;
• інших операційних витрат (на дослідження та розроблення у відповідності з П(С)БО №8 “Нематеріальні активи”; собівартість реалізованої іноземної валюти; безнадійна дебіторська заборгованість) і т.д.;
• фінансових витрат на відсотки за користування кредитами отриманими, за облігації випущені, за фінансову оренду і т.д.

Витрати підприємства, пов’язані  зі збутом продукції, (робіт, послуг), відображаються в обліку:

Дебет рахунку №93 “Витрати на збут”

Кредит субрахунку №201 “Сировина і матеріали” та інші

Кредит субрахунку №661 “Розрахунки по заробітній платі”

Кредит рахунку №65 “Розрахунки по страхуванню”

Кредит субрахунку №372 “Розрахунки з підзвітними особами”

Кредит рахунку №68 “Розрахунки за іншими операціями”

Розрахунки на збут, зараховані в дебет рахунку №93 “Витрати на збут”, щомісячно списуються в  дебет рахунку №79 “Фінансові результати”  записом:

Дебет рахунку №79 “Фінансові результати”

Кредит рахунку №93 “Витрати на збут”

На відповідному субрахунку рахунку №93 “Витрати на збут” відображаються витрати на пакування та транспортування  відвантаженої продукції, що відшкодовується  покупцями, а також оплата доставки продукції до пункту призначення або аеропорту. Якщо ж оплата такої доставки включена в ціну продукції, то вона відшкодовується постачальнику у складі вартості відвантаженої продукції.

Аналітичний облік витрат на збут ведеться у Відомості №5/1 по таким статтям:

• витрати на зберігання, навантаження, розвантаження та затарювання продукції;
• витрати на оплату мита;
• витрати на рекламу та передпродажну підготовку товарів;
• інші витрати, пов’язані з реалізацією продукції (робіт, послуг).

 

1.3 Нормативне регулювання обліку собівартості готової продукції та її реалізації

Основною нормативною  базою, яка регламентує організацію  обліку витрат та визначення собівартості продукції є:

• П(С)БО 16 „Витрати”;
• П(С)БО 9 „Запаси”
• Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно П(С)БО 16 під витратами розуміють зменшення економічних вигод в наслідок вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати визначаються в  бухгалтерському обліку і фінансовій звітності при виконанні таких умов:

• коли має місце зменшення майбутніх економічних вигод, пов’язаних з вибуттям активів або збільшенням зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Це означає, що витрати визначаються одночасно з визнанням збільшення зобов’язань (наприклад, нарахування заробітної плати працівникам) або із зменшенням активів (реалізація товарів);
• оцінку витрат може бути достовірно визначено.

Витрати визначаються виходячи з принципу відповідності, тобто  витрати визначаються в період, в  якому визнано дохід, для одержання  якого вони були здійснені. Наприклад, матеріальні витрати, витрати на оплату праці, накладні витрати та інші витрати, включені до складу собівартості продукції, визначаються як витрати в момент одержання доходу (виручки) від реалізації продукції. Інколи прямий зв’язок між витратами і доходами встановити неможливо. Такі витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в тому звітному періоді, коли вони мали місце. Перелік таких витрат установлено відповідними П(С)БО. Так згідно з п. 14 П(С)БО 9 „Запаси” відносяться до витрат того періоду, в якому були створені:

• понад нормативні суми убутку і нестачі запасів;
• відсотки за користування кредитом;
• витрати на збут запасів;
• загальногосподарські та подібні витрати.

Якщо активи забезпечують економічні вигоди протягом декількох  звітних періодів, витрати визнаються на підставі їх систематичного і раціонального розподілу (наприклад, у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні вигоди, пов’язані з використанням певного активу.

Не визнаються витратами  звітного періоду :

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
• попередня оплата запасів, робіт послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не призводять до зменшення власного капіталу;
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Для організації обліку витрат важливе значення має їх класифікація (рисунок 1.1). Вона потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для  ціноутворення. Велике значення класифікації витрат в управлінні ними.

Витрати, безпосередньо  пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання  робіт чи надання послуг), називають  основними. Ці витрати в більшості  випадків є прямими, тобто відносяться до конкретних об’єктів витрат на підставі первинних документів. Накладні витрати пов’язані з організацією, обслуговуванням виробництва і управління ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством. За способом включення до собівартості витрати можуть бути прямі та непрямі. Прямі витрати – витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів. Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. З розподілом витрат пов’язаний вибір доцільної бази розподілу, що закріплюються наказом про облікову політику

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1 Класифікація витрат

 

Організація обліку витрат  за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності  та проведення економічного аналізу. На основі переліку калькуляційних статей, які встановлюються підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності. До витрат, які включаються до собівартості реалізованої продукції відносяться її виробнича собівартість, нерозподілені загальновиробничі витрати та понаднормативні виробничі витрати. Решта витрат розглядається як витрати того звітного періоду, в якому вони виникли і класифікуються за видами діяльності.

В умовах реформування національної системи бухгалтерського обліку, приведення її у відповідність до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, знову стає актуальною собівартість, як один з основних якісних показників роботи підприємства, що характеризує в грошовій формі ефективність роботи цього підприємства. Від правильного розрахунку собівартості продукції залежить результат основної діяльності виробничого підприємства, що відображає його фінансовий стан, котрий він може продемонструвати потенційним інвесторам і кредиторам. Діюче законодавство і нормативна база щодо бухгалтерського обліку надають підприємству свободу дії у виборі варіанту оцінки витрат, які включаються до складу виробничої собівартості продукції, методики її бухгалтерського обліку.

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих  видів і всієї продукції, а  також контроль за використанням  матеріальних ресурсів і грошових коштів. Формування собівартості належить до сфери внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Одним із основоположних питань управлінського обліку на підприємстві є визначення поняття „об’єкт витрат”, наведене у П(С)БО 16. Об’єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Перелік об’єктів витрат як один з елементів облікової політики підприємство визначає самостійно.

Наступне поняття, на якому слід наголосити – це постійні і змінні витрати. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності (Пункт 16 П(С)БО 16).