Перспективи приватного підприємництва в Україні

У п'ятнадцятому столітті почали формуватися торгові центри, купецькі об'єднання. Підприємництво із зовнішньоекономічної сфери поступово  переноситися на українську територію  і починає упроваджуватися у  внутрішньогосподарчі відносини, спочатку в торгові, а потім і виробництві. Роки правління Петра ( кінець 17-18вв) можна назвати періодом становлення  підприємництва. Великий самодержець  сприяв виникненню соціального попиту на підприємницьку діяльність у виробництві, їм було дане державне замовлення на розвиток галузей промисловості.

Переломним моментом в  становленні підприємництва вважаємося початок 19 століття. Олександр 1 видав  Указ про вольних хліборобів, дозволяючий поміщикам відпускати селян на волю із землею за викуп. У Петербурзі був відкритий перший комерційний банк з відділеннями в шести містах Росії. Почали активно створюватися об'єднання підприємців.

Могутнім стимулом в розвитку підприємництва стала відміна кріпацтва. Ділові люди дістали можливість вільніше займатися підприємницькою діяльністю. На цей період часу доводяться найбільша  подія – промисловий переворот. До 1808г. у Росії стали активно  виникати акціонерні суспільства, почалася реконструкція важкої промисловості  і залученням іноземного капіталу. У 1870г. відбувся Перший всеросійський  з'їзд підприємців, на якому було сформульовано: «Нині свобода праці, свобода промисловості зробилися  девізом сучасного промислового прогресу». У 1886г. був прийнятий закон, що регламентував відносини між  підприємцями і робітниками, причому  він відповідав всім вимогам міжнародного права. У 90-ті роки 19 століття склалася достатньо могутня індустріальна база підприємництва. В результаті реформи С.Ю. Вітте російський рубель став конвертованим. До Росії посилився приплив іноземного капіталу [19].

На початку 20-го століття в Росії створитися картелі, синдикати, трести. У першому десятилітті 20-го століття підприємництво в Росії  ставати масовим явищем, а до 1914г. ступає в стадію стійкого розвитку. Проте цей розвиток був перерваний спочатку Першою світовою війною, потім  Цивільної і «військовим комунізмом».

З 1929г., вільне підприємництво було згорнуте і оголошено нелігитімним, відбулося повне одержавлення економіки. І вже на рубежі 2-ої половини 80-х років, і особливо після 1991г. підприємництво, вже в рамках суверенної пост тоталітарної України, зароджується знов.

Реальний сектор малого бізнесу  почав формуватися з 1986 по 1988г., після  ухвалення ухвали, а потім і  Закону «Про кооперативи». Він і  поклав початок розвитку недержавного малого і середнього підприємництва, в таким чином час, коли крупні підприємства знаходилися в руках  держави. Ряд аспектів діяльності малого підприємництва був визначений Ухвалою  Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990г. « Про заходи по створенню і  розвитку малого підприємництва».

Надалі в ході приватизації і підприємства, що належали раніше державі переходять в приватну і  частноколлектівную власність і на сьогоднішній день можна говорити про підприємницьку структуру, що склалася, у вітчизняній економіці, що регламентується рядом нормативних актів, таких як Закон України « Про власність», «Про підприємництво», « Про підприємства», «Про господарські суспільства» і інших.

Аналіз стану малого підприємництва, здійснений за даними офіційних звітів, свідчить, що сьогодні в цій сфері  функціонують 151,4 тис. малих підприємств  з чисельністю працюючих на них 1,032 млн. чоловік, близько 4,7 тис. спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, в яких працює близько 95 тис. людина, 35,5 тис. фермерських господарств  з 67 тис. працюючих, а також 930 тис. індивідуальних підприємців без створення юридичної особи. В цілому в малих підприємства зайнято понад 2,1 млн. чоловік, а частка виробництва малих підприємств у ВВП складає коло 7%.

Ринкові трансформаційні  процес в економіці України сприяли  відповідним змінам у формах власності  малих підприємств.

За період з 1991г. частка малих  підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 % до 2 %. У структурі недержавної форми  власності частка колективної зросла з 50 до 70 %, а приватної – залишилася на рівні 32 %.

По галузевих ознаках  малі підприємства переважно зосереджені  в торгівлі, громадському харчуванні – 51 % (промисловість – 15%, будівництво 10, побутове обслуговування – 5, інші галузі – 19 %). У 1998г. підприємствами малого бізнесу  всіх форм власності вироблено продукції  на 12,5 млрд. грн.

Успадковувана від СРСР економіка України все ще залишається високомонополізованою. У її структурі підприємництво займає незначне місце. Для реалізації політики ринкової трансформації економіки України необхідно утворити 500 тис. малих і середніх підприємств. Насправді ми маємо показник, значно менше за це. Весь можливий потенціал розвитку підприємництва не вичерпаний, оскільки є необхідні ресурси в достатньому розмірі. Проте підприємництво на сьогоднішній день стикається з безліччю проблем і труднощів.

 

2.2 Труднощі і суперечності періоду  становлення вітчизняного малого  підприємництва

 

Реформи останніх років відкрили можливість легально займатися приватним  бізнесом, одержувати прибуток і розпоряджатися нею на свій розсуд. Прихід в малий  бізнес став масовішим і підприємці зіткнулися з серйозними проблемами, які характерні для всіх країн світу, але в українському варіанті набули гіпертрофованого характеру. Набір цих труднощів відомий: у пресі, в крузі фахівців, що вивчають малий бізнес, в середовищі підприємців фігурує список приблизно з двох десятків причин, перешкоджаючих розвитку бізнесу, з тому числі малого, в Україні або утрудняючих його.

У типовий супереч входять  такі причини, як недосконалість законодавства  і часто змінні правила; надмірні податки; недостатність джерел фінансування; нерівні можливості відносно конкуренції  з номенклатурним крупним бізнесом; всеосяжна корупція і рекет; відсутність  підтримки, а таким чином і  перешкоди з боку держави ( його органів); нерозвиненість інфраструктури (банківської  і комунікаційної систем забезпечення); професійна непідготовленість самих  підприємців. До цього можна додати також економічну депресію, інфляцію і відсутність до недавнього часу твердої національної грошової одиниці, що впливає не тільки на малий бізнес, але і на інших господарських  суб'єктів, будучи неминучим супроводом перехідного періоду [20].

Із загальних проблем, з якими стикаються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, виділимо наступні.

Труднощі з реєстрацією  відкриття власної справи займають із списках проблем не останнє  місце. Багато охочих почати бізнес вже  мають в своєму розпорядженні  необхідну інформацію про процедуру  реєстрації, можуть одержати в органах  реєстрації, у консультантов -індівідуалов або в спеціалізованих формах зразки документів і необхідні ради. Проте, по витратах часу, грошових коштів, нервових зусиль, діюча в Україні процедура реєстрації підприємців все ще залишається громіздкою і надмірно ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинених країнах.

Іншою проблемою підприємця є дефіцит фінансів. Власних капіталів  більшість не має, банківський кредит дається на 2-3 місяці і з високою  кредитною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні добродійні фонди відсутні, союзи і асоціації підприємців не мають в своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, державний інноваційний фонд, засоби виділені місцевими органами власті для організації свого бізнесу безробітним; засоби місцевих органів влади, які утворюються з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Але всі ці джерела украй не дієві. Що стосується отримання кредитів в комерційних банків, як їх клієнти можуть виступати торгові і посередницькі організації, що мають майно для застави. Останніми роками розширюють масштаби діяльності в Україні зарубіжні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.

Необхідно виділити проблеми доступу до приміщень і устаткування, дефіцит інформації і недоліку кваліфікованого  персоналу. Цей набір проблем  типовий для всієї України.

Діючі бізнесмени відзначають  такі проблеми, як труднощі з реалізацією  продукції і доступі до сировини і матеріалів. Дуже часто наявну сировину не відповідає двом чинникам, а саме 0 ціновому і якісному. Підприємці виділяють ще дві проблеми, які  на їх думку мають суто місцеве  походження. Це відношення з податковою адміністрацією і урядовцями. Вони відзначають некомпетентність багатьох рівнів, що служать, що породжує необгрунтовані претензії, а також неправильне розумінні суті того, яким повинен бути характер взаємостосунків з підприємцями. Через це вони вступають в конфлікти.

Важливою проблемою є  недостатнє власна підготовленість  до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера  підготовки підприємництва знаходитися  в України в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі отримання  інформації і відсутність літератури по бізнесу [21].

На сьогоднішній день в  Україні в секторі малого бізнесу  працює понад 3 млн. громадян, що складає  приблизно 16% зайнятого населення  країни. Таким чином сфера малого підприємництва України має велику потенційну нагоду для работоустройства незадействованой робочої сили.

Аналіз кількості малих  підприємств по видах власності  показує, що в період з 2009 – 2012 роки зростає. Дані аналізу приведені в таблиці 2.1. Динаміка зміни кількості малих підприємств зображена у додатку А.

З таблиці 2.1 видно що частка приватної власності щорічно  збільшується, але поки що малих  підприємств колективної форми  власності набагато більш ніж  підприємств з какой- або іншою формою.

 

Таблиця 2.1

Кількість приватних підприємств по формах власності в Україні

Форми власності:	2009	2010	2011	2012
Державна	3112	3825	3058	2568
Комунальна	5549	5986	6548	7459
Приватна	65487	71589	76542	81985
Колективна	145635	128963	145856	152456

 

Також щорічно зростає  кількість малих підприємств  по основних видах економічної діяльності такими видами є: сільське господарство, охотнічество і лісове господарство, промисловість, будівництво, оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послугами з ремонту, готелі і ресторани, транспорт і зв'язок, операції з нерухомістю, здача під найм і послуги юридичним особам; освіта, охорона здоров'я і соціальна допомога. Кількість малих підприємств по основних видах економічної діяльності зображена у таблиці 2.2. , а динаміка їх зміни у додатку Б.

 

Таблиця 2.2

Кількість приватних підприємств по основних видах економічної діяльності

	2009	2010	2011	2012
Сільське господарство, охотнічество, лісове господарство.	4589	7839	10157	11649
Промисловість	30253	34497	37652	40795
Будівництво	16175	18323	19882	21576
Оптова і роздрібна  торгівля транспортними засобами	100148	101113	100248	102067
Готелі і ресторани	6655	7538	7939	8711
Транспорт і зв'язок	6598	8483	9887	11423
Операції з нерухомістю	20827	26371	32031	39667
Освіта	1439	1672	1876	2132
Охорона здоров'я і соціальна  допомога.	1859	2042	2395	2793

 

Проаналізувавши таблицю 2.2 можна зробити висновки, що найбільша  кількість малих підприємств  зосереджено в оптовій і роздрібній торгівлі; торгівлі транспортними засобами; послугами з ремонту. Менше всього малих підприємств зосереджено  в освіті. Найбільше зростання  відбулося в промисловості освіті, а також в транспорті і зв'язку.

Також в період з 2009 по 2012 рік виросла кількість малих підприємств на 10000 населення яка зображена у таблиці 2.3. Найбільша їх кількість була в 2012 році в порівнянні з рештою років.

 

Таблица 2.3

Кількість малих підприємств  на 10000 населення

	2008	2009	2010	2011	2012
Кількість приватних підприємств на 10000 населення	35	40	44	48	53