Перспективи приватного підприємництва в Україні

 

 

 

2.3. Основні напрямки оздоровлення підприємництва в Україні

Першочерговим завданням уряду  будь-якої країни з перехідною економікою слід вважати створення сприятливого середовища для утворення та зростання нових підприємств. Тому одним із основних показників, що характеризують процес становлення малого бізнесу, є динаміка зміни кількості діючих суб'єктів малого підприємництва. За прогнозними розрахунками.

Підтримка з боку держави має здійснюватися шляхом допомоги у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємства і забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку та функціонування малих підприємств.

Одним із головних напрямів сприяння розвитку малого бізнесу є створення системи фінансової підтримки. Як відомо, діючі важелі державної підтримки малого підприємництва в Україні поділяються на дві групи методів: прямі і непрямі.

На тенденції розвитку малого бізнесу в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників, насамперед: обмеженість попиту та криза збуту на внутрішньому ринку через ментів: надання субсидій та позик; формування державних фондів; створення спеціальних державних установ.

До основних форм непрямої підтримки, які поступово повинні витісняти важелі прямого адміністративного впливу, слід віднести: податкові пільги (або повне звільнення від податків); прискорену амортизацію; знижки, пов'язані з науково-дослідницькими роботами та підготовкою кадрів для підприємницької діяльності, тощо.

Вищезазначені форми державної підтримки тією чи тією мірою використовуються в Україні, і їх варто вважати ефективними, гнучкими важелями допомоги малим підприємствам.

Аби зробити фінансування для малих підприємств доступнішим, доцільно задіяти систему залучення позик, подібну тій, що існує в інших країнах. Замість того щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприяти наданню малим підприємствам, які мають у цьому потребу, позик та гарантувати їх повернення в разі неплатоспроможності реципієнта. Таким чином держава зменшує ризик для позичальника й усуває головну перешкоду на шляху надання позик.

Поки що в Україні дуже гостро стоїть проблема кредитування малих підприємств, їх доступу до фінансових ресурсів. Далеко не кожне МП спроможне сплачувати досить високі процентні ставки. Комерційні ж банки, своєю чергою, не поспішають розвивати відносини з малими підприємствами через підвищений ризик щодо повернення кредитів. Комерційні банки видають МП лише короткострокові кредити і їх не можна вважати джерелом кредитування малого бізнесу.

Якщо держава справді має намір допомагати суб'єктам малого підприємництва і бачить у ньому невід'ємний елемент системи ринкових відносин, тоді її фінансово-кредитна політика повинна стимулювати його розвиток.

Аналіз інформації щодо виділення коштів з регіональних та місцевих бюджетів у 2012р. показує, що із передбачених 24 млн. грн. фактично було виділено 17,3 млн. грн., з яких 80% припадає на місто Київ, а 20% - на інші 12 регіонів. Крім того, слід зауважити, що в місті Києві та Рівненській області кошти спрямовувалися на підтримку вітчизняного виробника та розвиток підприємництва, в тому числі й малого.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми розвитку підприємництва  в Україні

 

Однією з вирішальних  умов поглиблення економічних реформ, що проводяться в Україні, здатних  вивести країну з кризи, забезпечити  ослаблення монополізму, добитися ефективного  функціонування виробництва і сфери  послуг, є розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює  необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які  зміни ринкової кон'юнктури, заповнювати  ніші, що утворюються, в споживацькій сфері, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну  базу реформ, що проводяться.

Сектор малого бізнесу  формується в Україні з 1986-1988 рр. після ухвалення ухвали, а потім  і закону про кооперативи. Тоді це була ще квазіформа малого приватного бізнесу, але вона поклала початок розвитку недержавного малого і середнього підприємництва і до 1992 року спостерігалося бурхливе зростання малих підприємств, яке різко сповільнилося. у 1993 році.

Втрата адміністративного  управління, економічний хаос і законодавча  плутанина привели до того, що законопокірні підприємці, організуючі бізнес у виробничій сфері, опинилися в надзвичайно скрутному становищі, несучи великі витрати, виплачувавши високі податки і піддававшися державному і недержавному рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних заходів по підтримці малого бізнесу, утруднення в отриманні кредитів, виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили малі підприємства в нерівне положення з крупними. Це привело до скорочення їх зростання і до орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.

Дотепер переважають роздрібна  торгівля (35 %), промисловість (15 %), будівництво (16 %). Тенденції в галузевому розподілі  малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте  частка і, відповідно значення для нашої  економіки, підприємств, що займаються торгівлею, посередницькими послугами, фінансових і страхових компаній, зокрема бірж і брокерів. Крім того, існує велика кількість підприємств, зареєстрованих як виробничі або  багатоцільові (випуск товарів народного  споживання, надання різних послуг ), але що проте займаються торгово-посередницькою діяльністю як основний [21].

Досягнутий до 1997 р. рівень розвитку недержавного приватного підприємництва можна оцінити як недостатній  по наступних міркуваннях:

складає 10—15 %, тоді як в розвинених странах—от 50 до 80 %; — за об'ємом діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бізнес України настільки малий, що не може ні задовольнити суспільні потреби, ні виконувати роль повноцінного ринкового чинника, тобто впливати на досягнення ринкового балансу і скласти конкуренцію крупним монопольним державним підприємствам (по числу МП, що доводяться на 10 тис. чіл. населення, Україна у декілька разів відстає від країн Балтії і Росії, в 10 раз—от Румунії і Словенії, в 50 раз— від Польщі, Угорщині, Чехії);

— частка працюючих в  малому бізнесі України складає  близько 8 % від чисельності всіх працюючих, тоді як в країнах з  ринковою економікой—не менше 50 %;

— внесок малого бізнесу  України в створення ВНП складає 10—15 % в порівнянні з 60—80 % у розвинених країнах.

Що стосується внутрішнього механізму життєдіяльності, то малий  бізнес не досяг порогу «критичної маси», при якому починає діяти  ефект саморегулювання і самовідтворювання.

 

3.2. Причини, що впливають на  розвиток підприємництва

 

Розглянемо причини ситуації, що склалася. У пресі, в крузі фахівців, що вивчають малий бізнес, в середовищі підприємців фігурує перелік, в  який входить близько двох десятків причин, перешкоджаючих розвитку малого бізнесу в Україні. Серед них  — недосконалі закони і правила, що часто змінюються; надмірні податки; вузькість джерел фінансування; нерівні  можливості в конкуренції з крупним  номенклатурним бізнесом; всеосяжна  корупція і рекет; відсутність підтримки  або ж препятствованіє з боку держави (його органів); нерозвиненість інфраструктури (банки, зв'язок, інформація і т. п.); професійна непідготовленість самих підприємців і т.д. Із загальних проблем, з якими стикаються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, виділимо наступні [22].

Труднощі з реєстрацією  відкриття власної справи займають в списках проблем останнє  місце. Це зовсім не означає, що проблеми немає або що вона незначна. Звичайно, за 5 років масового розвитку малого бізнесу в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато охочих почати бізнес вже мають в своєму розпорядженні необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у  консультантов-індивідуалів або в спеціалізованих фірмах зразки документів і необхідні ради. Проте, по витратах часу, грошових коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства все ще залишається громіздкою і надмірно ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинених країнах.

Опит підприємців, що починають  і вже діючих, показав, що 75 % їх не перше місце серед інших проблем  ставлять дефіцит фінансів. Власних  капіталів більшість не має, банківські кредити даються на 2—3 місяці і  з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні добродійні фонди відсутні, союзи і асоціації підприємців не мають в своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; засоби, що виділяються місцевими органами влади безробітним для організації свого бізнесу; засоби місцевих органів влади, які утворюються з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Обидва центральні фонди дислокуються в Києві, але мають регіональні відділення в обласних містах (фонд підтримки предпрінімательства—в 9, а інноваційний фонд—в 19 областях). Перший фонд щорічно одержує з державного бюджету встановлену суму для кредитування дрібних приватних підприємців; засоби другого фонду утворюються з фіксованого відсотка відрахувань, вироблюваних всіма підприємствами від об'єму реалізації продукції (робіт, послуг). Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їх бізнес-планів. Проте поступають засоби до фондів в недостатньому об'ємі і нерегулярно. Інноваційний фонд подає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізовують нові технології, але його можливості також невеликі щодо потреб малих підприємств.

Також існують проблеми доступу  до приміщень і устаткування (55 % опитаних), дефіциту інформації (50 %) і  недоліку кваліфікованого персоналу (46 %). Цей набір проблем типовий  для всієї України.

Проблема приміщення для  малого бізнесу знаходиться в  одному ряду з проблемою фінансування. Рівень їх складності варіюється залежно  від ситуації на місцях [22].

Діючі бізнесмени відзначають  також проблеми з реалізацією  продукції і з доступом до сировини і матеріалів. Останнє не потребує пояснення, оскільки в Україні ще не створений механізм вільної ринкової реалізації сировини і як і раніше здійснюється його розподіл між державними підприємствами, частка яких по галузях коливається від 60 до 90 %. Крупні біржі з дрібним бізнесом не працюють, а дрібнооптова торгівля вирішує питання постачання підприємців через неформальні канали. Частково цим пояснюється такий феномен нинішньої України, як розрахунки між недержавними підприємствами переважно у вигляді готівки.

Проблема реалізації продукції  має два аспекти — внутрішні  і зовнішні. Реалізувати продукцію  на внутрішньому ринку України важко  не тому, що вона не потрібна: попит  є, але у споживачів немає грошей для розрахунків. У багатоланковому  ланцюжку підприємств, що поставляють  один одному продукцію, ні у кого немає  грошей для оплати. Ця ситуація триває вже не один рік і відома як «криза взаємних платежів».

 

 

3.3. Розвиток підприємництва в  Україні

 

Важливим чинником розвитку малого бізнесу є участь державних  органів в створенні сприятливих  умов для нього. У даному напрямі  держава зробила такі кроки. В  кінці 1991 р. був встановлений Державний  комітет із сприяння малим підприємствам  і підприємництву (скасований в 1994 р.). Тоді ж утворений Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції. У 1993 р. фундирується Державний  інноваційний фонд і приймається  довгострокова програма державної  підтримки підприємництва.

Особливо слід згадати  таку комплексну по послугах форму  допомоги малому бізнесу, як центри розвитку бізнесу. У розвиненому вигляді  вони надають послуги консультантів, ведуть підготовку до бізнесу. Розвиток мережі таких центрів дозволив би значно підвищити рівень бізнес-послуг і підготовки підприємців. Прикладом ефективної допомоги такого роду може служити робота відкрився в 1995 р. в Києві Агентства по розвитку підприємництва в рамках програми TACIS, яке надає послуги консультантів початківцям і проводить навчання основам бізнесу. Показники розвитку малого бізнесу по областях зображені у таблиці 3.3

 

Таблиця 3.3

Показники розвитку приватного бізнесу по областях

Показник	Київська обл.	Україна	Максимум	Мінімум
Населення (млн. чіл.)	4.5	50.6	5,3	0,9— Чернівецька обл.
Кількість діючих МП і кооперативів	11221	84940	11170— Донецька обл.	1013— Чернівецька обл.
Розподіл числа МП і  кооперативів (тис. чіл.)	159,3	1231	156,5— Донецька обл.	12.1— Чернігівська обл.
Частка працездатного  населення, зайнятого в МП і кооперативах(тис. чіл.)	6.6—Київ, 4,8-область	4,3	6,9— Харківська обл.	1,8— Чернігівська обл.
Кількість МП і кооперативів на 10 тис. чіл.	32,9—Київ.12,7—область	16,4	26,4—Харківська обл.	7,0—Вінницька обл.
Частка в сумарній виручці  МП України (%)	11,8-Київ, 5,5-область	100	13,3— Донецька обл.	0,7— Закарпатська обл.
Середня виручка на 1 МП (млн. крб 1998 р.)	252-Київ,423—область	216	344—Запорізька обл.	95—Закарпатська обл.