Вивчення особливостей способу життя жінок похилого віку

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретичне вивчення особливостей способу життя жінок  похилого   віку………………………………………………………………………….…………...5

1. Психологічні особливості людей похилого віку…………………..………...5
2. Сутність та значення здорового способу життя……………………………….8
3. Профілактика образу життя у жінок похилого віку для підтримання свого здоров’я…………………………………………………………………………11

РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження  відношення до свого здоров’я та способу  життя у жінок похилого віку.………………………………………………...………14

1. Опис процедури дослідження та обраних методик………………………….14
2. Аналіз результатів експериментального дослідження………………………15

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В останні десятиліття у зв’язку з інтенсивним старіння населення кількість людей похилого віку постійно зростає, в той час як відсоток молодих людей в суспільстві знижується. Однак слід зазначити, що серед людей похилого віку кількість жінок переважає над кількістю чоловіків, що свідчить про те, що жінкам властива більша тривалість життя. Тому ми вибрали для нашої  роботи саме цю категорію населення, жінки похилого віку.

Старіння і старість самі по собі не є патологією, хворобою, однак при цьому відбуваються складні зміни в будові і функціях всіх систем організму, у тому числі серцево-судинної, ендокринної та нервової. У зв'язку з цим в нинішній час велика увага вчених присвячується проблемам старіння, і не просто продовження тривалості життя, а такого продовження, яке додасть років життя, фізичної і розумової активності. Жінки похилого віку можуть вести повноцінне життя, якщо будуть піклуватися про своє здоров'я постійно, щодня.

Тому особливий інтерес при вивченні процесу старіння жінок представляє дослідження їх способу життя.

Поняття «спосіб життя» - це широка категорія, що включає індивідуальні форми поведінки, активність і реалізацію всіх можливостей у праці, повсякденному житті і культурних звичаях, властивих тому чи іншому соціально-економічного устрою. Під способом життя розуміється також кількість і якість потреб людей, їх взаємини, емоції і їх суб'єктивне вираження.

Не викликає сумнівів, що відповідний спосіб життя здатний як збільшувати, так і зменшувати тривалість життя; як усувати чинники, що скорочують його тривалість, так і сприяти розвитку захворювань, пов'язаних з віком. Отже, здоровий спосіб життя може не тільки усувати негативні впливи на організм, але й удосконалювати адаптаційні механізми, що виникають в процесі старіння. Тим самим підвищувати стійкість організму до факторів ризику, що може змінювати індивідуальну тривалість життя. Здоровий спосіб життя людини включає не тільки правильне харчування, сон, фізичну активність, відсутність шкідливих звичок, але і всю сферу психічних, емоційних взаємовідносин з середовищем.

Даною проблемою займалися  такі вчені: Г.С Нікіфоров, Н.Н. Сачук, К.В. Гуфеланд, А. Дискін,  В.В. Фролькіс та багато інших.

Отже, як ми бачимо, проблема профілактики здорового способу життя жінок похилого віку є дійсно актуальною проблемою сьогодення.

Об’єктом дослідження є образ життя жінок похилого віку.

Предмет дослідження становить відношення жінок похилого віку до свого здоров’я.

Мета дослідження полягає в формуванні здорового способу життя як основи профілактики здоров’я  у жінок похилого віку.

Для досягнення мети ми поставили  перед собою виконання наступних  завдань:

1. На основі сучасних літературних джерел проаналізувати сутність та значення здорового способу життя, психологічні та вікові особливості жінок похилого віку та образ життя жінок похилого віку.
2. Емпірично дослідити особливості образу життя та відношення до свого здоров’я у жінок похилого віку.

У дослідженні використанні методи теоретичного аналізу наукової літератури з теми дослідження, експериментальні методи, а також методи математико-статистичної обробки отриманих в експерименті даних.

Робота складається зі вступу, двох розділів (теоретичного та практичного), висновків та списку використаних джерел, що налічує 23 джерела.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичне вивчення особливостей способу життя жінок похилого віку

 

1. Психологічні особливості людей похилого віку

Процес старіння є генетично запрограмованим процесом, що супроводжується певними віковими змінами в організмі [10]. У період життя людини після зрілості відбувається поступове ослаблення діяльності організму. Літні люди не такі сильні і не здатні, як в молоді роки, витримувати тривале фізичне чи нервове навантаження; загальний запас енергії у них стає все менше і менше.

Отже, що можна сказати про зміни в особистості старої людини? Що можна віднести до типових проявів?

Найчастіше називаються  негативні характеристики, з яких міг би вийти ось такий психологічний «портрет» особистості похилого віку. Зниження самооцінки, невпевненість у собі, невдоволення собою; побоювання самотності, безпорадності, зубожіння, смерть; похмурість, дратівливість, песимізм; зниження інтересу до нового - звідси бурчання, буркотливість; замикання інтересів на собі, егоїстичність, егоцентричность, підвищена увага до свого тіла; невпевненість у завтрашньому дні [17]. Все це робить їх дріб'язковими, скупими, занадто обережними, педантичними, консервативними, малоініціативними.

 Фундаментальні дослідження вітчизняних та зарубіжних учених свідчать про різноманітні прояви позитивного ставлення старої людини до життя, до людей, до себе.

Дослідник особистісних змін до старості Н.Ф. Шахматов, характеризуючи симптоми психічного занепаду і психічних хвороб, розладів, вважає, що «уявлення про психічне старіння не може виявитися повним і цілісним без урахування сприятливих випадків, які краще, ніж будь-які інші варіанти, характеризують старіння, притаманне тільки людині. Ці варіанти, будь вони позначені як вдалі, успішні, сприятливі і, нарешті, щасливі, відображають їх вигідне положення в порівнянні з іншими формами психічного старіння» [21].

Отже, в цьому віці відбуваються зміни в інтелектуальній сфері. У людей похилого віку з'являються труднощі у придбанні нових знань і уявлень, у пристосуванні до непередбачених обставин, зниження інтелектуальних функцій. Відбувається зниження чутливості нервової системи, що обумовлюють повільні реакції організму на зовнішні подразники. Зниження когнітивних функцій, повна або часткова втрата зору, зміна слухової чутливості [18].

В емоційній сфері відбувається неконтрольоване посилення афективних реакцій (сильне нервове збудження) зі схильністю до безпричинного смутку, слізливості. Приводом для реакції може бути кінофільм про минулі часи або розбита чашка. З’являється тенденція до ексцентричності, зменшенню чутливості, поглиблення в себе та зниження здатності справлятися зі складними ситуаціями. Чоловіки похилого віку стають більш пасивними й дозволяють собі проявляти риси характеру, що є більш властиві для жінок, в той час як жінки цього віку стають більш агресивними, практичними та владними [2].

  У своїй теорії розвитку французький психолог Шарлотта Бюлер виділяє п'ять фаз розвитку; остання, п'ята фаза починається в 65-70 років [14]. Автор вважає, що в цей період багато людей перестають переслідувати цілі, які вони поставили перед собою в юності. Сили, що залишилися вони витрачають на дозвілля, спокійно проживаючи останні роки. При цьому дивляться на своє життя, відчуваючи задоволення чи розчарування. Невротична особистість зазвичай відчуває розчарування, тому що невротик взагалі не вміє радіти успіхам, він ніколи не задоволений своїми досягненнями, йому завжди здається, що він щось не доотримав, що йому не додали. До старості ці сумніви посилюються.  
Восьма криза за Е. Еріксоном [23] або п'ята фаза за Ш. Бюлер [14] знаменують собою завершення попереднього життєвого шляху, і вирішення цієї кризи залежить від того, як цей шлях був пройдений. Людина підбиває підсумки, і якщо сприймає життя, як цілісність, де ні відняти, ні додати, то вона урівноважена і спокійно дивиться в майбутнє, тому що розуміє, що смерть - природний кінець життя. Якщо ж людина приходить до сумних висновків, що життя прожите даремно і складалося з розчарувань і помилок, тепер вже непоправних, то її наздоганяє відчуття безсилля. Приходить страх смерті.

Пекк (американський психолог), розвиваючи ідеї Е. Еріксона про восьму кризу, говорить про підкризиси цього періоду [23]. А саме про перший підкризис -  переоцінку власного «Я», незалежно від професійної кар'єри. Тобто, людина повинна перш за все для себе визначити, яке місце вона займає в житті після виходу на пенсію, коли за непотрібністю відкинуті мундири, звання і посади. Та про другий підкризис – усвідомлення факту погіршення здоров'я та старіння тіла, коли доводиться визнати, що молодість, краса, струнка фігура, міцне здоров'я залишилися далеко в минулому. Для чоловіків важче подолання першого підкризису, а для жінок – другого.

Також варто зазначити, що для жінок похилого віку більш  властиво схильність до активного пошуку та розширення міжособистісних контактів, в той час як контакти чоловіків  зміщуються в сферу сім'ї. Жінки  легше переносять утрату та  самотність, легше миряться з проживанням  дорослих дітей окремо, вони легше  встановлюють нові знайомства та дружні відносини. Жінки похилого віку активно  шукають підтримку в релігії, що призводить до того, що депресивні стани  у жінок похилого віку значно менше  ніж у чоловіків цього віку.

Вітчизняний вчений В.В. Болтенко виділив ряд етапів психологічного старіння, які не залежать від паспортного  віку [21]. На першому етапі зберігається зв'язок з тим видом діяльності, який був ведучим для людини до виходу на пенсію. Як правило, цей вид діяльності був безпосередньо пов'язаний з професією пенсіонера. Найчастіше це люди інтелектуальної праці (вчені, артисти, вчителі, лікарі). Цей зв'язок може бути безпосереднім у формі епізодичної участі у виконанні колишньої роботи, може і опосередкованим, через читання спеціальної літератури, написання спеціальної літератури, теми. Якщо ж він обривається одразу після виходу на пенсію, то людина, минаючи перший етап, потрапляє на другий. На другому етапі спостерігається звуження кола інтересів за рахунок виконання професійних уподобань. У спілкуванні з оточуючими вже переважають розмови на побутові теми, обговорення телевізійних передач, сімейних подій, успіхів або невдач дітей та онуків. У групах таких людей вже важко розрізнити, хто був інженером, хто лікарем, а хто професором. На третьому етапі на перше місце стає турбота про особисте здоров'я. Улюблена тема для розмови-ліки, способи лікування, трави... Найбільш значимим у житті людини стає дільничний лікар, його професійні та особисті якості. На четвертому етапі сенсом життя стає збереження самого життя. Коло спілкування звужене до межі: лікуючий лікар, соціальний працівник, члени сім'ї, які підтримують особистий комфорт пенсіонера, сусіди. І, нарешті, на п'ятому етапі відбувається задовільнення потреб чисто вітального характеру (їжа, спокій, сон). Емоційність і спілкування майже відсутні.

 Один із засновників вітчизняної психології Б.Г. Ананьєв [14] пояснював, що парадокс людського життя полягає в тому, що у багатьох людей «вмирання» відбувається набагато раніше, ніж фізичне постаріння. Такий стан спостерігається в тих людей, які з власної волі починають ізолюватися від суспільства, що веде до «звуження обсягу особистісних властивостей, до деформації структури особистості».

 

2. Сутність та значення здорового способу життя

Визначення поняття «здоров’я» є фундаментальною проблемою  сучасної науки. Оскільки це поняття  має багато аспектів і обумовлене багатьма чинниками, то вимагає для  свого розв’язання комплексного підходу. Всі добре уявляють собі, що «здоров’я — добре, а хвороба — погано». Пояснити сутність здоров’я складніше, ніж сутність хвороби. Саме тому однозначного, прийнятного для всіх визначення поняття «здоров’я» поки що не існує. В преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) говориться, що здоров’я — це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя [3]. Проте повне фізичне і духовне благополуччя може визначати лише ідеальне здоров’я, яке практично не зустрічається.

Багато хто з вчених розглядає  здоров’я як форму життєдіяльності  організму, яка забезпечує йому необхідну якість життя і максимально можливу за даних умов його тривалість. Зрозуміло, що здоров’я – це похідне від численних впливів на організм, у тому числі природно-кліматичних, соціальних, виробничих, побутових, психологічних чинників, способу життя і ін.

З позицій викладеного  розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового  способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту [7].

Здоровий спосіб життя пов'язаний з особистісно-мотиваційним втіленням індивідами своїх соціальних, психологічних, фізичних можливостей і здібностей. 
Важливо при цьому мати на увазі, що для здорового способу життя недостатньо 
зосередити зусилля лише на подоланні чинників ризику виникнення 
різних захворювань, боротьби з алкоголізмом, тютюнопалінням, наркоманією, 
гіподинамією, нераціональним харчуванням, конфліктними відносинами (хоча це 
також має велике оздоровче значення), а важливо виділити і розвивати всі 
ті різноманітні тенденції, які «працюють» на формування здорового 
способу життя і містяться в самих різних сторонах життя людини. 
Основу здорового способу життя становить вибір способу життя, зроблений 
самою людиною у відношенні того, як їй жити. Цей вибір значною мірою 
залежить від конституціональних характеристик індивіда. Спосіб життя людини 
повинен відповідати її конституції [15].